Збір на купівлю комплексу важкого дрону для 48 ОШБ

Як депутати обговорювали реформу системи влади. Стенограма

П'ятниця, 11 квітня 2003, 00:09
Через трагедії останніх днів головна політична подія тижня – парламентські слухання щодо реформи системи влади – відійшла на другий план. "Українська правда" оприлюднює текст стенограми засідання – з деякими скороченнями, зробленими через великий обсяг розшифровки. Ми намагалися зберегти у повному обсязі виступи лідерів політичних сил Верховної Ради і прибирали лише ті абзаци, які аж ніяк не стосувалися суті слухань.

Парламентські слухання "Шляхи й напрямки здійснення політичної реформи, глибина, межі, цілі та можливі наслідки змін у системі органів державної влади в змісті й обсязі їхніх повноважень, прав та обов'язків".

Веде засідання Голова Верховної Ради України ЛИТВИН В.М.

ГОЛОВА. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що за своєю значущістю тема нашого обговорення належить до найважливіших, справді доленосних для України після прийняття її Конституції. Від того, яких висновків ми дійдемо, яких трансформацій зазнає основний закон, залежатимуть майбутнє українського народу, темпи та результати його поступу в усіх сферах життя й діяльності. Ми повинні ще раз віддати, очевидно, належне Конституції 1996 року, вона істотно наблизила Україну до норм, стандартів та параметрів держав, що вважаються в сучасному світі еталоном розвиненої демократії.

Разом з тим кількарічний досвід державного життя засвідчив, що не всі її положення можна назвати, скажімо так, зразком досконалості. У тому числі, є й такі, що об'єктивно містять в собі сліди нечіткості, а відтак зерна непорозумінь і потенційних конфліктів між гілками та органами державної влади.

Час від часу, і не так уже й рідко, все це проривається в реальне життя і дає про себе знати, в тому числі, і нині.

Пропозиції щодо перегляду такого статус-кво уже давно надходили й продовжують надходити практично від усіх політичних сил та з владних структур. На необхідності та доцільності реформування політичної системи наголошували і депутати попереднього складу Верховної Ради України.

Можна сказати, що ця ідея оволоділа суспільним загалом та політичною елітою України. Це, так би мовити, основна, глибинна причина проведення нинішніх парламентських слухань. А конкретним приводом для них стало подання главою держави для попереднього ознайомлення в парламенті законопроекту про внесення змін до Конституції України.

Як ви знаєте, Указом Президента цей законопроект винесено на обговорення, яке триватиме до 15 травня.

Я прошу учасників парламентських слухань також врахувати, що у Верховній Раді нинішнього скликання знаходиться вже п'ять законопроектів про внесення змін до Конституції. Базовим з них є поданий депутатами законопроект під номером 0999. Це проект, що пройшов експертизу в Конституційному Суді України, передбачає розширення повноважень Верховної Ради України в частині формування й діяльності уряду та інших центральних органів влади: утворення парламентської більшості, позбавлення мандата у разі виходу депутата з фракції, деталізації окремих важелів стримань та противаг між гілками влади - президентом і парламентом.

Ми не повинні обмежити сьогоднішні слухання обговоренням лише одного законопроекту і схваленням чи критикою окремих його позицій. На моє переконання користь від цієї розмови буде тим більшою, чим повніше вдасться охопити всі аспекти реформування політичної системи, а їх масив справді величезний. І з максимальною увагою, об'єктивністю та відповідальністю зважити всі "за" і "проти" пропонованих Конституційних змін, а головне їх можливих наслідків політичних, економічних, соціальних, якщо хочете міжнародних.

ПЛЮЩ І.С. Шановний Володимире Михайловичу! Ви сказали, що це проект закону. Я хочу все-таки уточнити. Після внесення Президентом 6 березня цього року пропозиції представник Президента у парламенті досвідчений юрист, наш колега Олександр Задорожній прокоментував: "Це не можна вважати як внесення проекту закону. Це внесені пропозиції".

Я хочу вас сьогодні запитати що ми будемо обговорювати? Це проект закону чи це пропозиції?

ГОЛОВА. Я, шановні народні депутати і шановний Іване Степановичу, ще хочу раз пояснити, що це проект, який направлено до Верховної Ради, як було написано в супровідному листі, для попереднього ознайомлення і можливого обговорення. Це - перше.

(Ш у м у з а л і)

Шановні колеги! Я прошу, давайте не будемо політизувати, краще будемо говорити по темі. Другий момент я хотів сказати. Вчора ми отримали листа ще від Адміністрації Президента, в якому повторена ця ж теза і я цей лист надіслав до всіх комітетів, фракцій для того, щоб ознайомилися.

І третій момент нарешті. І третій момент. Шановні колеги! Ми сьогодні обговорюємо проблему, яка є, і наші підходи, наше бачення, наша позиція що потрібно робити з урахуванням тих напрацювань, які вже є. Ми також обговорюємо проект, який підготувала... проект рекомендацій, які підготувала комісія тимчасова. Так що, я думаю, предмет і тема для розмови сьогодні присутні.

Я запрошую до доповіді співголову тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України Геннадія Андрійовича Васильєва - першого заступника Голови Верховної Ради України. Будь ласка, Геннадій Андрійович.

ВАСИЛЬЄВ Г.А. Які ж питання нам слід розглядати на нинішньому етапі конституційної реформи? Перш за все, депутатські групи й фракції повинні виробити консолідовану позицію парламенту з ключових питань конституційної реформи. На жаль, не всі фракції на сьогодні відгукнулися на звернення Голови Верховної Ради щодо визначення свого ставлення до пропозицій Президента України. І це при тому, що минуло вже достатньо часу. Така пасивність ускладнює роботу комісії й пошук компромісних моделей конституційної реформи.

Аналіз тих зауважень, які надійшли, дає змогу зробити одне застереження. Фактично єдиного підходу у фракцій щодо ключових проблем конституційної реформи на сьогодні немає. Окреслилася лише думка відносної більшості щодо ставлення до ідеї запровадження двопалатного парламенту. Позиція депутатів тут переважно негативна. У той же час відсутність єдиного підходу не випадкова. Адже і пропозиції Президента України, і законопроекти депутатів містять надто багато спірних положень, які, природно, не можуть сприйматися всіма однозначно...

Аналіз сучасної конституційної практики зарубіжних держав свідчить про те, що створення двопалатного парламенту в унітарній державі є питанням доцільності. На цьому наголошує і Конституційний Суд України...

Думається, розв'язуючи порушену проблему, слід виходити насамперед з того, наскільки вагомим є аргументи на користь бікамералізму. Зокрема, треба дати чітку і однозначну відповідь на питання чи підвищиться у разі запровадження двопалатного парламенту ефективність законодавчої роботи, ефективність роботи парламенту в цілому, чи здатний він буде більшою мірою відповідати суспільним очікуванням. Передусім варто нагадати, що двопалатний парламент притаманний державам, по-перше, переважно федеративним; по-друге, тим, які в мають в цьому відповідні традиції, хоча самі є унітарними. Це Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія. Лише у 26 відсотках унітарних держав діють двопалатні парламенти, тоді як 82 відсотки федерації мають парламент з двома палатами. Втім, остаточні висновки можна буде зробити лише після ґрунтовного опрацювання відповідних законопроектів, а також після вивчення всіх пропозицій, які надійдуть за результатами всенародного обговорення.

Наступне. Варто вивчити і питання безпосереднього закріплення в Конституції України типу виборчої системи, адже сьогодні пропонується безпосередньо на рівні Основного закону зафіксувати пропорційність виборів, зрозумілі прагнення стимулювати такий спосіб зміцнення партійної системи, структурувати і суспільство, і парламент. Таке не можна не вітати, але ж чи практична потреба фіксувати сам тип виборчої системи на рівні Конституції. Слід нагадати, що проти цього заперечує зарубіжна конституційна практика. У плані конституційних змін активно обговорюється також питання розширення підстав дострокового припинення повноважень депутатів, зокрема у разі виходу чи виключення з фракції. Але і тут однозначної відповіді поки що немає. Гадаю, ніхто з присутніх не стане заперечувати необхідність підвищення відповідальності депутатів, гарантування неможливості здійснення на них тиску. Але я хочу знову послатися на зарубіжний конституційний досвід. Він не знає закріплення в Конституціях таких підстав втрати депутатського мандату, які пропонується визнати у нас. Натомість існують різноманітні дисциплінарні санкції у парламентських Регламентах, зокрема щодо неможливості входження таких депутатів до складу комісії, комітетів, інших фракцій і груп тощо...

Тож необхідно шукати альтернативні шляхи підвищення відповідальності депутатів як перед виборцями, так і перед партіями...

Актуальним у цьому контексті видається питання про характер і ступінь впливу парламенту на формування й діяльність уряду. Це цілком узгоджується з досвідом багатьох європейських країн. Насамперед йдеться про правове закріплення інституту парламентської більшості, яка має перебрати на себе відповідальність за формування та діяльність уряду. Думаю, ми впритул підійшли до реалізації цієї ідеї, вона піде на користь і парламентові і уряду, призведе до зміцнення позиції останнього, консолідує їх дії. Проте важливо дати правильну відповідь і на питання щодо доцільності безпосереднього закріплення в Конституції інституту парламентської більшості. Не слід відкидати такий підхід, при якому особливості організації та діяльності парламентської більшості та опозиції мають визначатися не в Конституції, а окремим законом, як це робиться в інших країнах.

Натомість, мабуть, варто в самій Конституції записати імперативну норму щодо внесення Президентом України на розгляд парламенту тієї кандидатури Прем'єр-міністра, яка запропонована найчисленнішою парламентською фракцією. Саме така пропозиція внесена членом тимчасової комісії Георгієм Корнійовичем Крючковим.

У той же час право парламенту на формування уряду має супроводжуватися передачею деяких інших кадрових повноважень від Президента Верховній Раді України.

Думаю, тут повинен бути єдиний підхід щодо формування уряду. Слід шукати відповіді і на такі питання. Як діяти, коли більшість, яка сформувала уряд, розпалася? Чи то уряд повинен піти у відставку, чи розпускається парламент. Або, як бути з представниками в уряді тієї фракції, яка вийшла зі складу більшості чи зовсім закінчила своє існування? У розвиток відповідних положень необхідно буде прийняти закон про Кабінет Міністрів України та про міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади.

МОРОЗ О.О. (співголова тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради) Проект Президента принципово, щоб не сказати діаметрально, суперечить тому, що парламент погодив раніше, що випливає із логіки назрілої демократизації суспільного життя.

Найбільше змін проектом Президента передбачається щодо функцій парламенту, його структури й статусу. Тому аналіз розпочнемо з цієї частини. Змінами до статей Конституції від 71-ї до 85-ї передбачається повна реконструкція парламенту: зміна його функцій та процедура прийняття законів. А саме: введення двопалатності, скорочення кількості народних депутатів, продовження терміну повноважень депутатів з чотирьох до п'яти років, припинення повноважень депутата при виході або виключенні його з фракції, чи недисциплінованості, і визначення статусу постійно діючої більшості.

Позитивним тут можна вважати увагу Президента до потреби політичної визначеності депутата, необхідності припинити ходіння депутата із фракцій у фракцію, із партії в партію. Врешті, йдеться про повагу до виборця. З іншого боку, я сподіваюся, про серйозність намірів Президента щодо підтримки пропорційної системи виборів.

До речі, політична стабільність і визначеність парламенту передбачається і в проекті, що вже пройшов експертизу в Конституційному Суді. Автори цього проекту народні депутати з різних фракцій і нинішнього, і минулого скликання парламенту. Отже в цій частині змін можна знайти компроміс.

Що стосується необхідності зміцнення дисципліни депутатів, то це питання не Конституції, а Регламенту. Ми ж апріорі сприймаємо законослухняність і дисциплінованість усіх від слюсаря до міністра й Президента. Інші пропозиції викликають занепокоєння.

Я торкнуся тільки трьох.

Про двопалатність. Цю новацію слід розглядати в сукупності з функціями двох палат та порядком їх формування, бо у світі є різний досвід. І справа навіть не в тому однопалатний чи двопалатний парламент, а в тому, наскільки ефективними є противаги й стримування між гілками влади, наскільки вона збалансована. Подивимося чи є цей баланс у аналізованому варіанті, у його конкретних пропозиціях.

Спочатку щодо скорочення кількості членів Верховної Ради. Ця пропозиція віддає популізмом і не більше. Насправді, і громадяни мають це знати, кількісне скорочення буде незначним, менше ніж на 70 чоловік, але фінансові витрати, про них весь час нагадують недоброзичливці парламенту, зростуть, бо для верхньої палати доведеться створювати новий апарат, для нових комітетів і не тільки для того.

Цікава деталь. У проекті ретельно виписана процедура створення нижньої палати, порядок обрання, підстави позбавлення мандатів, причини розпуску палати, але нічого з того не передбачено для верхньої палати. Все це не випадково, бо і назва "народний депутат" застосовується до представників нижньої палати лише у статті 87 мимохідь, схоже через недогляд. Згадується, що члени верхньої палати теж вважаються народними депутатами. У попередньому варіанті, ви знаєте інформацію, вони мали називатися очевидно "сенаторами".

Однак, за функціями, правами й повноваженнями вони не прості депутати, а "біла кістка". Як вони обираються чи яким іншим способом потрапляють до Верховної Ради, не відомо. Важливо, що їх не можна позбавити мандатів, не можна розпустити палату. Не випадково, напевно, в статті 76 суб'єкт законодавчої ініціативи делікатно пропустив процедуру прямих виборів, яка повторно приводиться в спеціальному щодо Верховної Ради розділі нинішньої Конституції. Можна лише здогадуватися, що це запозичення з досвіду білорусів, де третина верхньої палати призначається Президентом, а решта обирається не народом, не прямими виборами, а ступеневими від зборів депутатів усіх рівнів. Тобто від області у нас можуть бути направлені три представники, котрі будуть працювати не обов'язково на постійній основі. На важко здогадатися, що це будуть голови обласних держадміністрацій, деякі слухняні голови обласних рад і голови міст, які "правильно" розуміють, звідки вітер віє. Якщо ж виникне проблема суміщення посад, то Конституційний Суд, як у випадку з головою Вищої ради юстиції, пояснить, що так званим губернатором можна бути і на громадських засадах, все одно він не перед ким, крім Президента ні за що не відповідає.

Іншими словами, верхня палата буде другою Адміністрацією Президента. Перша контролюватиме всю виконавчу, а друга - законодавчу владу. Не просто контролюватиме, а буде суттю цієї влади, перебравши на себе всі повноваження парламенту. Якщо нині, окрім правовідносин, які регулюються законами, а їх 31-на, ще 36 віднесені до конституційних повноважень парламенту, то з них лише чотири залишаються у віданні нижньої палати, а саме: прийняття законів (частини законів), затвердження загальнодержавних програм, призначення за поданням Президента Прем'єр-міністра, а за поданням Прем'єра урізаний склад Кабінету Міністрів, призначення виборів Президента. Із цих чотирьох повноважень два є процедурними, не дуже важливими, а законодавча робота повністю контролюється верхньою палатою, маючи у розпорядженні і нездоланний механізм вето від верхньої палати.

Практично всі установчі, контрольні функції віднесено до верхньої палати, читай до Адміністрації Президента, в тому числі призначення Генпрокурора, складу ЦВК, навіть Конституційного Суду, для чого з'їзд суддів позбавляється права на участь у такому формуванні, як передбачено в нинішній Конституції.

Давайте зробимо маленькій відступ.

Прихильники верхньої палати так само, як і прибічники мажоритарної схеми виборів, весь час підкреслюють, що обрані чи призначені таким способом депутати дбатимуть про інтереси регіонів, про інтереси конкретного громадянина. Тоді виникає кілька, принаймні, запитань.

Перше. Яким чином участь у призначенні Генпрокурора чи судді Конституційного Суду або складу ЦВК стосується інтересів конкретного регіону?

І друге. Яким чином депутат із регіону може відстояти інтерес регіону? Адже інструмент єдиний - закон, в тому числі Закон про бюджет, який приймає не один чи кілька депутатів, а весь парламент. І проявляти доброчинність за межами бюджету чи за рахунок загального бюджету є таким же порушенням закон, як і будь-яке інше порушення.

Кажуть, прив'язаний до території депутат частіше зустрічається з громадянами, краще дбає про їх інтереси. Питання дискусійне. Воно не з юридично-правової, а з морально-політичної сфери. Відомо, як багато уваги роботи з виборцями приділяють депутати-мажоритарники: Губський, Гуров, Ніколаєнко, Матвієнков, Царьов, Черновецький, Жовтяк, Мартиненко, Чорновіл та інші, застосовуючи різну методику і різні можливості. Але члени фракції соціалістів, я за других не буду говорити, Шибко, Мельничук, Семенюк, Цушко, Барановський, Мельник, котрі пройшли у парламент за списком партії, цій стороні спілкування з громадянами приділяють ні скільки не менше часу і уваги.

В сукупності двопалатність в українському парламенті означає ліквідацію парламентаризму, повне підпорядкування Верховної Ради Президенту, його Адміністрації, передача парламенту права формування частини Кабінету Міністрів, як доказ, нібито посилення ролі парламенту, про що весь час гомонять телебачення й радіо. Виглядає, принаймні, комічно. Воно повністю нейтралізується механізмами двох вето: верхньої палати й Президента; передачею контрольних функцій верхній палаті, тобто Адміністрації Президента; збереженням за Президентом права на свій розсуд скасовувати будь-які акти уряду, які нібито формуються Верховною Радою, і суб'єктивними, надуманими підставами розпуску нижньої палати. Інструментом розправи і послуху щодо законодавчого органу вибрано створення й функціонування постійно діючої більшості - витвору української, м'яко кажучи, не зовсім здорової практики.

Що таке "постійно"? Що значить "діюча"? Що таке "більшість", за якими критеріями і ким вона буде визначатися? Це та багато інших питань зовсім не риторичні, бо, так звана, більшість стає умовою існування або ліквідації парламенту.

Не згадуємо і про те, що більшість у світі і у нас, до речі, відома як процедурна, а не юридична категорія - тема не Конституції, а Регламенту Верховної Ради. Схоже на те, що, дбаючи про створення механізму відповідальної влади, суб'єкт законодавчої ініціативи думав про відповідальність депутатів перед Президентом, забувши, що відповідати треба перед джерелом влади, перед народом. Відповідати перед ним слід і депутату, і Президенту, і міністру. Для народу ж цікавим є те, ефективно чи ні діє влада. Зокрема уряд. Цитую: "Тому логічним є розпуск парламенту за несформування або ж надто часте переформування уряду". (Кінець цитати). Так радять професіонали з Науково-експертного управління Верховної Ради. І це правильно. Бо за своїми переконаннями депутат чи депутати можуть не захотіти входити в якесь об'єднання, у ту ж "більшість". І навіть зусиллями прокуратури, податкової чи якоїсь іншої демократичної служби, уявімо, це може не вдатися. Але ці люди - обранці народу. Яке право має Президент нехтувати волею виборців? Здебільшого не його виборців. Це діаметрально суперечить природі конституційного права, прав і свобод громадян.

Ще кілька слів з приводу відповідальності. Наше, умовно кажучи наше, телебачення методично повторює висловлювання Президента щодо відповідальності парламенту. Ця тема його турбує постійно. Навіть далеко від Батьківщини, скажімо у Португалії чи Монголії з великим демократичним досвідом, він не забуває про право Президента розпускати парламент. Невже для цього треба робити такі далекі турне? Досить прочитати книжку "Конституційне право зарубіжних країн" чи попросити її автора Володимира Михайловича Шаповала - заступника голови Конституційного Суду зробити невелику довідку і тоді можна дізнатися, що подібне право Президента там урівноважується його обов'язками й правом парламенту щодо Президента. Той же президент Португалії може розпустити тільки тоді парламент, якщо рада державна, в яку входить Голова Верховної Ради, Уповноважений з прав людини, голова Конституційного Суду дасть на це добро. А перед тим за 3 місяці двічі парламент відправить уряд у відставку. От тоді є підстава. А нам говориться, що це абсолютно... абсолютне право.

Про синхронність формування органів влади. Автор проекту пропонує вибори Президента й депутатів усіх рад проводити протягом одного року з п'ятирічним інтервалом. Зовні симпатична і не дуже важлива пропозиція. У багатьох відразу виникли підозри, що йдеться тут про продовження або скорочення повноважень нинішнього Президента чи нинішнього парламенту. Підстави для таких підозр є, але це - речі другорядні. Їх легко можна залагодити. Важливо інше: згадана новація дестабілізує конструкцію влади, адже п'ятирічний крок, так би мовити, задається через обрання нижньої палати парламенту. Інші інститути влади - Президент, голови міст, обласні ради тощо підлаштовуються під п'ятирічний термін. Тим самим штучно створюється інтрига, нікому не потрібні конфлікти інтересів, серед яких не останнє місто може займати і бажання якого-небудь наступника нинішнього голови держави вручну покривати долею усіх гілок влади, в тому числі не забуваючи і про продовження свого перебування при владі. Для цього він може час від часу розпускати нижню палату, віддаляючи для себе той п'ятирічний рубіж, на якому у відповідності начебто з Конституцією всі інститути влади одночасно вступають у свої права.

Але ж Конституція - не суд, скаже хтось. Щоб Конституційний суд казав те, що слід і про нього не забуто: пропонується по суті пожиттєвий статус нинішнього складу суду, відмова від ротації голови суду та інше. Якщо це не так, то пошукаємо відповіді на очевидне запитання: чому йдеться про зміни щодо Конституційного суду, коли за всі роки його існування ні в кого і ніде не виникала ні така ініціатива, ні потреба, основана на здоровому глузді й практиці функціонування таких судів у світі. У мене нема іншої відповіді, аніж свідчити про наявність звичайнісінького політичного хабара, і що поважні юристи, які в суді працюють, такої образи не заслужили. Хоч хто знає, адже освячуючи право президентського вето на закон про зміни до Конституції щодо Рахункової палати Конституційний суд зіслався на букву, точніше на відсутність букви, а не на дух і логіку основного закону. А після, не приведи Господи, внесення згаданих змін, букв вистачатиме. Дарма, що вони несуть загрозу конституційному ладу й суверенітету держави.

Про прийняття законів, конституційних змін референдумів. Це - найнебезпечніша новація, котра могла прийти в голову або видатним юристам, або авантюристам.

Приклад фальшивого референдуму 16 квітня яскраво підтверджує, що особливо в умовах узурпації влади, через механізм референдуму можна притягнути будь-яке рішення потрібне владі чи окремим представникам. Уявімо, що референдумом розглядається закон про посилення функцій регіональних органів влади або про вдосконалення адміністративно-територіального устрою. Місцева еліта або місцеві клани знайдуть своє обґрунтування проекту, зуміють організувати пропаганду, підрахунок голосів. В результаті держава буде розтягнута по кланових коморах. Чи не цього добиваються автори змін до Конституції? Така новація руйнує стабільність Конституції, допускає суб'єктивні посягання на її зміст, порушує принцип розподілу функції влади, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади - є Верховна Рада України. В принципі, зрозуміло, якими мотивами керувалися автори змін, але ми не можемо не зважати, що нині скрізь у світі, референдумом затверджується лише прийнятий парламентом зміни до Конституції. Власне, на цьому можна було б завершити аналіз президентського проекту змін до Конституції.

Всі інші, реакційні по суті пропозиції похідні від вже згаданих, їх безліч. Свої детальніше з цього приводу, аргументи зробила фракція групи парламенту. Глибокий аналіз запропонувало Головне науково-експертне управління Верховної Ради. Експерти й лабораторії законодавчих ініціатив. Блискучу роботу виконав Український центр економічних, політичних досліджень ім. Разумкова, він розданий вам. До речі, з цього приводу до нього в своєму указі від 6 березня звертається і Президент. Правду кажучи, жоден чесний юрист, політолог чи політик, не сказав доброго слова про винесення на всенародне обговорення проект. За логікою нормальних дій, Президент мав би розібратися з тими, хто виставив його на глум з таким недолугим проектом. Адже, давно відомо, що референдумом можна приймати винятково зрозумілі й переконливі речі, стосовно яких людина може дати дві відповіді: так або ні.

Винести на всенародне обговорення проекту змін до Конституції, це все одно, що всенародно обговорити конструкцію комп'ютера. Скажімо, правового комп'ютера. Хтось вміє ним користуватись, хтось знає його будову, хтось принцип дії, а більшість не бачила в очі, не знають, користуватись ніколи не будуть і взагалі, навіщо людям це лихо, якщо вони знають, що влада завжди бреше і про добро для них не дбає...

Ви ж чудово знаєте, що ніякого обговорення в суспільстві не відбувається. Здійснюється ґвалтування народу одурілою від безкарності владою. В школах, на підприємствах, в різноманітних установах місцеві державні адміністрації вже не вимагають зборів "одобрямсу", вони вимагають лише протоколів про це. Цинічно, безсоромно на людей накидають ярмо кримінальної диктатури під мовчазну покірність одних, боягузтво других, пристосуванство третіх.

І не виключено, що це ґвалт зорієнтований на антиконституційний переворот. Недарма так вибудувана технологія і її пропагандистський супровід.

Не дарма ж харківський намісник Кушнарьов заявляє, мовляв, якщо парламент виявиться не в змозі врахувати точку зору народу, то можливі альтернативні форми для політичної реформи. Це якого народу точка зору? Варто було б уточнити! І не забувати, що "слуга говорить про те, що думає хазяїн". Згадайте, про нібито блокування роботи Конституційної комісії парламентом - це висловлювання Президента. А комісію ніхто ніколи і не збирав .

Про строки обговорення проекту і узагальнення його Мін’юстом, все йде до внесення проекту в парламент, у канікулярний період, щоб одержати фальшиву підставу. Мовляв, бачите, я ж хотів передати частково свої повноваження, що робити, звертаюся за рішенням до народу, бо ж обіцяно, зміни треба до президентських виборів ( пам'ятаєте в Харкові інтерв'ю). Так було вже в 1996, коли всупереч підписаним зобов'язанням на 2 вересня призначався референдум. Той же сценарій. Ті ж дійові особи. Ті ж виконавці, "дядьки Отечества". Не ті лише люди, вони багато чого зрозуміли. І не така, як хочеться на Банковій Верховна Рада. Вона не може бути підніжкою у таких ініціаторів, вона відстояла загалом демократичну конституцію влади й конструкцію влади в 1996 році. Не дозволила зруйнувати парламент в грудні минулого року. Вона повинна зробити тепер крок вперед до демократії. Що треба робити?

У нас є два проекти, що пройшли процедуру експертизи в Конституційному Суді, їх реалізація справді означає створення в Україні, умовно кажучи, парламентсько-президентської республіки, про таку потребу змушений говорити і Президент.

Треба доручити Тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради знайти оптимальний варіант проходження таких змін. Вони вигідні всім практично: депутатам, Уряду бо вигідні народу, вигідні до того ж Президенту, бо його наступник з новими повноваженнями у зміненій по президентській Конституції першим ділом потягне свого попередника до криміналу. Зміни виписані ймовірно претендентом на папаху, а парламент все-таки установа демократична. Тут суперечки гарячі, конфлікти гострі, але рахунків тут не зводять.

Керівництву Верховної Ради слід звернутися до Конституційного Суду, щоб продумати процедуру прискореного розгляду змін, переважна більшість яких вже пройшла експертизу. Ми можемо до нового року одержати збалансовану у всіх відношеннях демократичну, дещо змінену Конституцію. Що пропонується там відобразити? І на що я сподіваюся, що підтримають депутати і народ підтримає.

Підконтрольність влади народу, прозорість і передбачуваність її дій. Я деякі деталі пропускаю, скажу тільки про конкретний зміст Конституції, де потрібно виступити за однопалатну структуру парламенту і збереження його складу, вибори на пропорційній основі до рад всіх рівнів, крім сільських і селищних; створення у парламенті більшості на основі міжпартійної коаліції за результатами виборів; призначення парламентом Прем'єр-міністра за пропозицією Президента; призначення і звільнення всіх членів Кабінету Міністрів за пропозицією Прем'єр-міністра; можливість висловлення довіри парламентом у складу уряду або його окремим членам; здійснення Верховною Радою України кадрових призначень на посади, передбачені Конституцією України, на окремі з них за участю Президента; зміцнення відповідальності парламенту за своє рішення щодо уряду шляхом використання механізму розпуску парламенту Президентом у випадку або неможливості розпочати свою роботу протягом 30 днів, або нездатності сформувати уряд протягом 60 днів; посилення контрольних функцій парламенту, найперше через зміцнення статусу Рахункової палати України та Уповноваженого з прав людини; зосередження в руках Президента функцій контролю за дотриманням чинних на території держави законів і Конституції; представлення інтересів держави в її зовнішніх зв'язках, забезпечення балансу і гармонії влад, здійснення функції Головнокомандуючого Збройних сил України та гаранта безпеки держави; наповнення реальним змістом статусу Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади, підпорядкування йому всіх її ланок, в тому числі місцевих державних адміністрацій. Уряд не може бути дублером Адміністрації Президента, це ж аксіома, це всім зрозуміло. Прем'єр не може бути сьогодні, вибачте, хлопчиком для биття, він повинен бути канцлером у державі, якщо ми хочемо порядку в суспільстві. Введення виборності голів місцевих державних адміністрацій, посилення ролі виконкомів місцевих рад як ланок виконавчої влади.

Вважаю, що Верховна Рада мусить схвалити ці пропозиції на наслідком нинішніх слухань. Їх проект у вигляді постанови розданий або, якщо ні, то буде розданий сьогодні вам. У пропозиціях враховані висновки фракцій та експертів із згаданих раніше установ, у них врахована потреба суспільства, бажання кожного жити у вільній і багатій країні, де влада чесна перед громадянами і в успіхах, і в негараздах, не творить над ними насильства, щоб люди вірили владі, поважали державу, любили Україну і почували себе людьми. Дякую. ( О п л е с к и)

ЗАДОРОЖНІЙ О.В. (представник президента України у парламенті) Шановні колеги! Шановні учасники слухань! Шановний Володимире Михайловичу, журналісти! Я хотів би звернути увагу на декілька моментів, які попередньо почали обговорюватися тут у залі і перш за все і впливають на порядок обговорення.

Президент вніс те, що він вніс. Президент вніс і в указі від 6 березня чітко підкреслено, що внесено для попереднього обговорення.

Нагадаю, що і Конституція України, і наш Регламент не передбачає можливості Президента реєструвати документи Верховної Ради. Це здійснює Верховна Рада. Верховна Рада обирає шлях, який іти. Верховна Рада зареєструвала цей документ, як законопроект, і відповідно вибирає шлях або йти шляхом обговорення законопроекту, або ставитися до цього документу, як до документу. Відповідне пояснення, яке було вчора отримано від Адміністрації відповідне пояснення, воно пояснює, що цей документ вносився для попереднього обговорення, за що Президент вам і вдячний.

І третє. Хочу звернути вашу увагу на те, що в процесі обговорення цього документу можливо зупинитися на декількох моментах. По-перше, протягом останніх років державності, який визначений...

ГОЛОВА. Шановні колеги! Я прошу вас спокійно, толерантно, в дусі витримки політичної... (Ш у м у з а л і)

Слухайте, ну будь ласка, у вас буде своя... в свій час ви скажете який це документ. Ну будь ласка, я прошу вас. Я прошу вас, ну не кричіть. Демонструйте толерантність. Будь ласка.

ЗАДОРОЖНІЙ О.В. Якщо той документ, який має номер 0999 після попереднього схвалення Конституційним Судом, згідно зі статтями 157, 158 і 159 Конституції, мав би тут більшість, він був би прийнятий і попередньо схвалений. Але цього не відбулося. І з цього треба виходити, шановний Олександре Олександровичу, оскільки цей документ і на першому ж засіданні Конституційної комісії, створеної, з'ясувалося, що його беззастережно підтримують лише 2 фракції: Соціалістичної партії України і Комуністичної.

І не тому, що були якісь інтриги і супротив, але тому що цей документ не мав - я не кажу не має зараз, може бути інше - не мав відповідної більшості, він не виносився в зал. І таких документів існує 5. І тому Президент, звертаючи увагу на ці процеси, вніс свій документ для попереднього обговорення. Чому для попереднього обговорення? Сама процедура конституційна, яка передбачена Конституцією України, а нагадаю, що всі пропозиції щодо створення конституційної асамблеї, конституційних комісії, вони не є законними, оскільки Конституція є і вона передбачає порядок внесення змін до Конституції. Досить жорсткі, і з цими стикнулися, в тому числі в роботі конституційної комісії, співголови якої тут переді мною доповідали. А стикнулися ми з тією проблемою, що будь-які зміни, які можуть бути внесені зараз в результаті обговорення в той чи інший законопроект, потребують повторного направлення цього законопроекту до Конституційного Суду. А повторне направлення буде означати знову ж таки втрату часу.

Конституційна процедура, яку ми пройшли, до речі, по статті 98-й спочатку до кінця, тривала з моменту внесення цього законопроекту чотири роки. Якщо всі ми згодні й здатні чекати чотири роки, говорячи про актуальність проблеми політичної реформи, ми можемо це робити.

Але нагадаю, що більшість фракцій і партій, які взяли участь в обговоренні проекту, відомого вам за назвою Мороза-Головатого (номер 0999), висунула свої пропозиції щодо змін в цьому законопроекті, що означає, якщо вони будуть внесені, направлення цього законопроекту на повторний висновок Конституційного Суду і знову ж таки відстрочення прийняття рішень.

Коригуючи цю позицію, Президент вибрав процедуру, яка б дала змогу на етапі попереднього внесення як законопроекту опрацювати ту позицію, яка б мала змогу отримати 226 і 300 голосів в залі, які потрібні для того, щоб внести зміни в Конституцію згідно з Конституцією.

Президент... Валерій Дмитрович, я вас дуже поважаю, але ну поважайте хоча б трибуну, якщо не мене.

Водночас треба підкреслити, що майже сім років функціонування, засновані на Конституції 96-го року, державної влади довели, що в системі державної влади ніхто конкретно не відповідає ні за що і навіть якщо відповідає, то завжди може перекласти відповідальність на когось іншого. Так і не здобула нормального розвитку політична система, партії є слабкими, а опозиційність чи провладність, і це доведено сьогоднішніми виступами, тих чи інших державних діячів визначається їхньою власною наближеністю до влади у визначений момент.

Зупинюсь на найбільш принципових аспектах президентських ініціатив. Їх небагато, і виходячи з того, що всі вони відомі народним депутатам, я лише зупинюся на основних. Перше - це порядок формування уряду. Друге - вдосконалення механізму стримання та противаг системі функціонування державної влади. Третє - про право народу здійснювати владу безпосередньо. Четверте - по двопалатний парламент. І п'яте - про зміну термінів проведення виборів.

Про порядок формування уряду. Не треба говорити про те, чого немає в законопроекті. В проекті чітко висловлена позиція: призначення має здійснюватися за поданням Президента, що вноситься на підставі пропозиції постійно діючої парламентської більшості, яка має бути сформована в державних зборах Верховної Ради. Інші члени Кабінету Міністрів призначатимуться парламентом - державними зборами за винятком чотирьох міністрів. Підкреслюю, пропозиції Президента щодо кандидатур на призначення членами уряду подаватимуться Прем`єр-міністром. При цьому передбачається також, що виходячи з вище зазначених конституційних повноважень глави держави голова Державної податкової адміністрації, голова Державної митної служби, голова Служби безпеки, голова Держкомітету в справах охорони держкордону будуть призначатись Президентом. Керівники інших органів центральної виконавчої влади, які не входять до складу уряду, призначатимуться Кабінетом Міністрів України. Такі зміни до Основного Закону України на думку Президента дозволять не тільки суттєво розширити повноваження Верховної Ради в порівняні з тими, які вона має зараз, але й покласти на Кабінет Міністрів і на Верховну Раду відповідальність за здійснення державної політики. Підкреслюю, фактично парламент формуватиме за невеликим винятком Кабінет Міністрів та визначатиме правові засади діяльності Уряду в відповідних сферах. Таким чином буде реалізовано давно вже вживану тезу про необхідність посилення відповідальності законодавців за роботу виконавчої влади і буде створено механізм обопільної відповідальності цих гілок влади.

Друга теза про вдосконалення механізмів стримування та противаг в системі функціонування державної влади. Законопроектом Президенту України надаються права розпускати Державні збори і пропонувати Державним зборам розглянути питання про відповідальність Кабінетом Міністрів.

Довідково хочу зазначити, що така система вона існує і в законодавстві інших країн хоча і з відповідними модифікаціями, в Італії, Франції, Німеччині, Ісландії, Угорщині, Чехії, Ісландії, Великої Британії. При цьому, я хотів би, щоб ви взяли до уваги, що для Державних зборів передбачається право, і це є важливим, приймати резолюції недовіри всьому складу Уряду, включаючи і членів Уряду призначених Президентом. В разі прийняття Державними зборами резолюції недовіри Прем'єр-міністрові або всьому складу Кабінету Міністрів, має наслідком відставка Уряду України. Президент звільняє і тих міністрів, яких він призначив.

Важливим елементом, на який не було звернуто уваги в попередніх доповідях, є питання так званого вотума довіри. Це відповідна новація, яка вноситься і в разі схвалення таких змін до Конституції буде становити правову новелу, яка буде означати надання парламенту права і практичного знищення підстав для обопільного шантажу Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Розширюється також повноваження Кабінету Міністрів у формуванні керівництва, інших державних органів. Зокрема, пропонується надавати право, в тому числі, призначати половину складу ради Національного банку. Зараз це є повноваження Президента України.

Про право народу здійснювати владу безпосередньо. На розвиток статті 5 Конституції України, якою визначено, що народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі, і може здійснювати владу безпосередньо. Законопроектом пропонується чітко визначити, що закони, прийняті на Всеукраїнському референдумі, мають вищу юридичну силу і не потребують будь-якого затвердження органами державної влади. Хочу підкреслити, що Верховна Рада могла б повернутись до закону про Всеукраїнський референдум і після дворічного мовчання могла б висловити слово своє в цьому плані і врегулювати процедуру, якщо є застереження до її проведення.

Про двопалатний парламент. Законопроектом передбачається обов'язкове створення протягом одного місяця у нижній палаті на основі узгодження та поєднання політичних позицій членів цієї палати, постійно діючої парламентської більшості. Хочу підкреслити, що ідея двопалатної структури парламенту не є новою для України. І саме двопалатний парламент передбачався в роботі Конституційної комісії, в тому числі 1991-1995 років. Неупереджений аналіз і знайомство зі стенограмами, може свідчити про те, що лише тут в залі остаточне рішення було прийнято щодо однопалатної структури.

Поданий главою держави проект змін до Конституції не претендує на абсолютно довершений варіант політичної реформи. Невипадково законопроект винесено на всенародне обговорення з тим, щоб широка громадськість могла виловити свої зауваження й пропозиції до нього. Він також покликаний стати предметом для конструктивного діалогу, мета якого - віднайдення політичними силами, в тому числі і представленими в парламенті, спільних позицій щодо розв'язання найгостріших проблем політичного устрою нашої держави, приведення його у відповідність до європейський стандартів і пошуків ефективної демократії.

Хотів би закликати всіх учасників слухань абстрагуватися від особистих симпатій та антипатій, не вбачати в президентських ініціативах злих намірів. Зрештою: "не шукати чорну кішку у темній кімнаті" - її там немає.

ЛАВРИНОВИЧ О.В. (міністр юстиції України)
[...]
Тепер щодо пропозицій, які вже надійшли до Міністерства юстиції у ході обговорення цього проекту. За станом на вчорашній день до Міністерства юстиції надійшли 434 листів та телеграм, опрацювання яких триває. Щодо суб'єктів, які направляли свої пропозиції, то серед них найбільша кількість - це пропозиції трудових колективів, їх 148; від органів місцевого самоврядування 48; від державних органів, від осередків політичних партій надійшла 21 пропозиція, надійшли пропозиції також і від окремих громадян. Найбільша кількість матеріалів надійшла з Чернівецької, Київської, Полтавської, Сумської, Луганської й Рівненської області.
(Ш у м у з а л і)

ГОЛОВА. Я прошу вас, заспокойтеся, шановні учасники парламентських слухань.

ЛАВРИНОВИЧ О.В. Значна кількість пропозицій стосується наступного. Встановлення додаткових вимог до кандидатів в народні депутати України в частині обов'язковості знання державної мови, наявності вищої освіти і інші вимоги додатково, які пропонуються громадянам.

Також це пропозиції найбільше надійшло, які стосуються розподілу повноважень між палатами та в цілому щодо статусу двох палат, як і ставлення до запровадження двопалатного парламенту. Інші пропозиції стосуються перегляду кількості народних депутатів України. При чому цифри називаються найрізноманітніші і всі без винятку менше від числа встановлених сьогодні Конституцією України.

Є пропозиції, які стосуються змін 81 статті Конституції щодо підстав позбавлення депутатського мандата.

Велика група пропозицій також стосується запропонованого проектом збільшення вікового цензу стосовно суддів, Конституційного Суду України та Верховного Суду України.

Пропонується також у багатьох пропозиціях зняття депутатської недоторканості.

Перелік цих пропозицій я спеціально взяв з собою, так, що для бажаючих можуть подивитися точні адреси, прізвища тих, хто це пропонує.

Пропонується також щоб продовження цього обговорення велося в тих режимах, які є зручними і для громадян. Звичайно, що сьогодні рано говорити про широкі узагальнення, оскільки матеріалів для таких узагальнень недостатньо. Але ті матеріали, які надійшли до Міністерства юстиції, свідчать, що кожен день кількість таких матеріалів, які надходять до міністерства, збільшуються. І збільшується кількість тих, хто звертається до громадських приймалень за консультаціями.

ЮЩЕНКО В.А. Дорогі друзі, колеги, запрошені. Я хотів би розпочати з декількох загальних зауважень, які стосуються нашої сьогоднішньої інтелектуальної дискусії.

Очевидно не є дискусійним те, що для проведення будь-якої реформи, в тому числі і політичної, потрібно дотримуватися декількох фундаментальних правил і умов.

Умова номер один. Ключова проблема реформи, це питання довіри. Тому ті, хто пропонує реформу, повинні перш за все мати моральне право на такі ініціативи і володіти унікальною довірою людей.

Умова номер два. Політичні сили повинні мати велику консолідацію навколо цілей і концептуальних засад реформи, яка б забезпечувала формування конституційної більшості в 300 голосів для розгляду цих питань у парламенті.

І умова номер три. Політична реформа повинна здійснюватися на базі чіткого дотримування діючих законів і Конституції країни.

У вас, шановні мої друзі й колеги, не виникає запитання: чому політичну реформу пропонує українська влада, яку підтримують 6 відсотків українців, при чому за 18 місяців до своєї відставки? Чому політичну реформу гаряче підтримують політичні сили, які програли вибори? Чому політичну реформу пропонують тоді, коли український парламент не має навіть простої демократичної більшості, а більшість адміністративна, яка керується з другого поверху Адміністрації Президента, аутсайдером політичних сил? І врешті-решт, чому єдиний законодавчий інститут, парламент України, явно усувають від роботи з Конституцією, а його функції незаконно підмінюють референдумом прямої дії?

На всі ці запитання є, шановні друзі, одна відповідь. Істинна ціль ради влади в запропонованій реформи є ніщо інше, як продовжити свої владні повноваження незаконним шляхом і забезпечити самозбереження. Для цього влада обрала антиконституційну дорогу і формує політичний переворот.

Тому ми рішуче проти цього. Ми категорично проти пропозицій проведення референдуму з питань політичної реформи, бо знову буде фальсифікація, залякування на роботі, підміна бюлетенів, протоколів, "мертві душі" та 102 відсотки голосування за підтримки ініціатив Президента. Ми із здивуванням потім вранці дізнаємося, що народ нібито проголосував за верхню палату парламенту чи то лордів, чи то масонів, чи шевальє, чи чогось інше.

Шановні панове, шановна влада, досить, досить дурити народ! Я звертаюся до тих, шановні друзі, хто нас слухає, хто нас бачить: не йдіть на поводу влади, вона вас обдурює, як це робила на виборах 2002 року, як це робила на референдумі 2000 року. Не забудьте про це!

Наступне й головне, чи потрібна політична реформа Україні? Так, потрібна, як кисень. Бо система української влади по своїй суті не є демократичною і відповідальною. Ми маємо авторитарний режим. Президент не несе політичної відповідальності за уряд, який він призначає. Парламент не має впливу на формування уряду. Уряд не несе відповідальності перед парламентом і виборцями. Ось вам завершена форму безвідповідальності влади, яка діє в Україні останні роки. І як результат - бідність, забута людина, неконтрольована влада феодального типу.

Шановні друзі! про яку політичну реформу може йти мова в стінах цього парламенту? Давайте задумаємося, про які зміни і до чого ми повинні говорити сьогодні.

Теза номер один мого виступу. Я переконаний, що душею нашої Конституції, суттю її є розділ два, який називається "Права, свободи і обов'язки людини й громадян". Потім йдуть вже розділи, як “Кабінет Міністрів”, “Президент”, “Верховна Рада”, “Прокуратура”, “Конституційний Суд” і так далі. Це вже механізми реалізації людських прав.

Давайте я вам прочитаю декілька ваших прав. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Я запитую 48 мільйонів українців. Ви вільні, ви захищені? Ні. Я запитую в послідуючій статті. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це іронія для України. Ніхто не може зазначати втручання в його особисте життя і сімейне життя. Шановні, ваше життя втручаються кожний день і на кожному кроці.

Далі. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Країна живе по темниках Адміністрації Президента, шановні друзі. Переслідується журналіст, вбивається журналіст. Це наступне право.

Громадяни мають право на свободу об'єднань. Я звертаюся до народних депутатів діючого парламенту. Шановні, ви пробували зробити тут демократичне депутатське об'єднання? І що у вас вийшло? Ось вам, нічого не вийшло.

Далі. Громадяни мають право вільно обирати й бути обраними до органів державної влади, до органів місцевого самоврядування. Якщо не кум і не брат, ні в яку владу ви не попадете. Ваші позиції сфальсифікують, підроблять протоколи.

Громадяни мають право збиратися мирно. Ви пробували хоч один раз мирно зібратися?

Кожен має право на підприємницьку діяльність. Попробуйте її організувати, якщо у вас немає даху в СБУ чи в МВД або в податковій.

Кожен має право на працю і так далі.

Кожен має право на достатній рівень життя для себе, для своєї сім'ї.

Хто має ці права захищені? Ніхто. Я до вас звертаюся, так нам Конституцію треба міняти? Ні. Нам треба міняти владу, шановні друзі! (О п л е с к и)
Нам треба мати ту владу, яка шанує букву Конституції, букву закону, яка б гарантувала їх дотримання, мала сучасну політичну культуру.

І як висновок. Резюме. Шановна владо! Якщо у вашому публічному домі не йдуть справи, не ліжка треба переставляти, а міняти кадри! (О п л е с к и)

Теза номер два до нашої дискусії. Вже сьогодні можна багато чого зробити у діючій політичній системі, якщо діючим парламентом 226 голосами внести Закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Що нам заважає, шановні друзі, якщо ми дбаємо про демократію? Закон про Кабінет Міністрів, Закон про Президента, Закон про вибори Президента, про суспільне радіо і так далі, і так далі, прокуратуру і таке інше. Що нам заважає замість того, щоб "водити козу" в парламенті, займатися демократією? Штани.

Теза номер три для нашої дискусії. Прийняття відмічених законів не завершує політичної реформи, а підводить до найбільш складного її етапу - Конституційної реформи.

Слід відзначити, що нинішня Конституція себе не вичерпала, влада не приступала до її реалізації і тому головне - треба міняти не Конституцію, а практику застосування Конституції. Це суть.

Що стосується до змін окремих положень Конституції, це треба робити. Але ці зміни повинні бути результатом політичного компромісу і нової політичної консолідації, а не шахрайства влади.

9 попередніх років нас переконували в необхідності формування сильної президентської влади і ми отримали слабкий парламент і авторитарну владу. Сьогодні нам пропонують іншу модель. Що в дійсності потрібно Україні? Україні потрібний сильний Президент і сильний парламент. Сильний Президент - це відповідальний Президент. Сильний парламент - той, який забезпечує усталену демократію і не допускає узурпації влади. Тому ми виступаємо за конституційні позиції, які б передбачали: збереження існуючих строків повноважень Президента, Верховної Ради, органів місцевого самоврядування; збереження існуючої моделі парламенту, вибори на пропорційній основі, створення в парламенті за результатами виборчої міжпартійної коаліції, яка об'єднується в більшість народних депутатів, призначення і звільнення парламентом Прем'єр-міністра та уряду, можливість висловлення недовіри всьому складу уряду або його окремим членам.

І наостанок. Посилення відповідальності парламенту через застосування механізму його розпуску Президентом України, наповнення реальним змістом владного статусу Кабінету Міністрів як вищого і єдиного органу державної виконавчої влади, забезпечення повновладних функцій виконкомів рад як територіальних ланок виконавчої влади. Тільки така логіка політичної реформи приведе до широкої консолідації політичних сил і забезпечить запровадження демократичних засад організації життя в державі, від цього виграє і людина й країна. Вдячний за увагу. (О п л е с к и)

СИМОНЕНКО П.М. Шановні колеги, шановні виборці. Сьогодні ми можемо в черговий раз товкти воду у ступі на тему так званих ініціатив Президента Кучми щодо конституційної реформи. Ми можемо безкінечно довго обговорювати питання, якою бути Україні: президентсько-парламентською чи парламентсько-президентською, чи матиме Президент право розпускати Верховну Раду і при яких умовах, хто і яких міністрів буде призначати, скільки повинно бути депутатів і як вони повинні обиратися, чи потрібні в парламенті дві палати. Але ми повинні чітко зрозуміти, що за всім цим стоїть головне питання - намагання Кучми у будь-який спосіб, у тій чи іншій формі продовжити своє президентство і захистити олігархів і клани, які сьогодні його оточують. Адже для нього ситуація досить проста: або пан, або пропав. Але, такий підхід не відповідає інтересам нашого трудового народу України, бо головна вимога зубожілого народу - це зміна політичної системи влади. Це вимагає участі громадян у виробленні конкретних пропозицій до основного закону України, бо народ і тільки народ України - є єдиним джерелом влади.

Але, ми повинні також з вами сьогодні, говорячи про зміни до Конституції враховувати й те, що великі трудові колективи майже знищені, знищені навмисно, профспілки в своїй більшості поставлені на коліна і обслуговують режим олігархів, ну а місцеві адміністрації, силовики і суди, це кишенькові структури сьогодні забезпечення діяльності Президента, його оточення. Тому, головна проблема обговорення якого завгодно проекту змін до Конституції, це захист громадян України від свавілля влади, цинічного потурання законів. Тим більше, що досвід такий вже владою напрацьований. Три роки тому, наші громадяни вже були учасниками й свідками трагікомічного серіалу під назвою "Всеукраїнський референдум". Тоді після сфальсифікованих результатів, президентських виборів і оксамитової узурпації влади в парламенті, кримінально-олігархічні структури під патронатом Кучми спробували законодавчо закріпити свою диктатуру, диктатуру кримінального капіталу, сваволі і бандитизму в державі.

Уся адміністративна рать була кинута на боротьбу за досягнення потрібного результату. Як відомо, історія повторюється двічі. Один раз у вигляді трагедії, другий раз у вигляді фарсу. Але й цей процес у нас проходить не так як у людей, сьогодні ми стоїмо перед загрозою, коли фарс 2000 року може перетворитись на трагедію 2003 року. Навіть замовні соціологічні опитування свідчать, що третина населення України і гадки не має ні, про яку реформу. На жаль, але людей хвилює сьогодні інша проблема, практично одна, як вижити в цих складних умовах. І цим якраз і намагається скористатись спритні ділки тіньової політики на угоду олігархів і кримінального капіталу.

Що вже говорити, коли інформація з регіонів може викликати хіба що сміх, якби звичайно все це не було так жахливо. Наприклад, в одному з найбільших регіонів України.

За станом на 3 квітня, і інформація, яка надходить до Адміністрації Президента, була проведена певна робота. Кількість підприємств, яких обговорювалося, - 1600. Кількість учасників - 41 тис. приймала участь в обговоренні. Виступила 881 людина. То виходить, 25 чоловік брало участь, а виступило з пропозиціями 0,5 чоловіка.

На зборах, конференціях в навчальних закладах 9,8 у середньому приймало на одних зборах, а виступило 0,37. Далі. На сходах громадян за місцем проживання 2,1, я вибачаюсь, що використовую з десятими, людей приймало участь у середньому, а виступило 0,18. А тут розказують про те, що йде широке обговорення, і люди приймають активну участь.

Шановні колеги, наведені данні свідчать, що волею народу і тут не пахне. Та повернемося до суті запропонованих конституційних змін. Відразу хочу сказати, що в нинішніх умовах спрямувати політичну реформу на конкретні інтереси трудового народу ще можна. І ми це, комуністи, зробили, внісши свій проект змін до Конституції ще в 99-му році, але, на жаль, його пропрезидентська більшість заблокувала.

Але для забезпечення умов проведення глибокої конституційної реформи, яка, за моїм глибоким переконанням, повинна не тільки розділити чи поділити портфелі у Києві, декларувати захист прав і свобод громадян, а, в першу чергу, гарантувати реалізацію цих прав і поставити під контроль цю владу народу.

Сьогодні фракція комуністів вважає за необхідне: перше - прийняти закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. і це буде певною гарантією того, що можуть розпочатися реальні зміни в суспільстві, зміни в політичній системі.

Друге. З однієї сторони, терміново вирішити першочергові соціально-економічні питання, які хвилюють більшість людей, бо без вирішення них не можливо активної участі громадян в обговоренні конкретних пропозицій. А з другої сторони, це захистити економічний базис нашої державності і, на мій погляд, необхідно терміново з цією метою заборонити продаж землі, негайно переглянути Земельний кодекс і зупинити приватизацію, бо якраз ці явища знищать економічний базис нашої незалежності. Без законодавчої протидії спекулятивному розпродажу української землі і потужних комплексів промисловості країну чекає катастрофа: ні для кого буде проводити ці реформи.

Третє. З метою запобігання маніпулювання свідомістю наших громадян необхідно забезпечити право народу на реальну свободу слова й отримання інформації. З цією метою ми пропонуємо, щоб Верховна Рада прийняла рішення про створення суспільного телерадіоканалу і законодавчо забезпечити його фінансування.

Ще раз наголошуємо на тому, що на погляд комуністів, конституційна реформа своїм кінцевим результатом повинна мати не тільки перерозподіл керівних посад і повноважень, а це значить і про розподіл власності.

Між кримінальними кланами і грошовими мішками не декларативно закріплені віртуальні права громадян, а ми пропонуємо, щоб наша Конституція і її зміни забезпечили гарантовану реалізацію таких прав, як право на роботу, на безплатну освіту, безплатне медичне обслуговування, гідно оплачувану роботу та пенсію, соціальну допомогу, право на захист життя, тощо.

Саме такої реформи вимагає Компартія, саме така реформа відповідала б корінним інтересам трудового народу. А у реформах по Кучмі і для Кучми немає місця інтересам людей. За косметичною кучмівською конституційною реформою планується лише зміна структури режиму у бік жорсткої диктатури союзу кримінального капіталу і корумпованого чиновничества.

Реформа - це в першу чергу безболісно відкинути все застаріле і непотрібне, і зберегти, і підтримати, впровадити і розвивати все нове й перспективне.

По визначенню реформа нічого не повинна погіршувати, а тільки поліпшувати й вдосконалювати. Інакше це буде вже не реформа, а злочин, з чим ми стикаємося сьогодні щодня.

У масштабах держави, це державний злочин за який потрібно карати. Саме з таких позицій ми повинні виходити при розгляді пропозицій, в тому числі і ті пропозиції, які вносить Президент і його команда. Бо реформи Кучми, в тому числі й останні його пропозиції не можна відокремити від злочинів його кланів та інтересів, які вони намагаються захистити на майбутнє.

Шановні співвітчизники, сьогодні настає епоха неприкритої диктатури великого капіталу і транснаціональних корпорацій, а вас знову намагаються підло обдурити. Якщо на Заході фіговий листок буржуазної демократії ще абияк тримається на залишках культурних традицій і сталих стереотипах, то в Україні кримінальним олігархам просто наплювати на зовнішні пристойності.

Сподіваюся, що український народ розбереться, хто є хто. Хто за ким стоїть і хто чого хоче, які політичні сили справді керуються інтересами народу, а які відстоюють право на диктатуру злочинного капіталу і кримінально поліцейського режиму.

Ми, комуністи, запропонували зміни до Конституції, які відповідають вимогам більшості трудового народу і сподіваємося на їх підтримку. Дякую. (О п л е с к и.)

КРАВЧУК Л.М. Шановне товариство, оскільки часу дуже обмаль, я буду говорити тезами.

Ну, перша теза. Всі дійшли висновку, що нинішня система влади, її організація не відповідає інтересам і стратегічним цілям нашого суспільства.

Всі дійшли висновку, що потрібна зміна системи президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Але поки що немає єдності і поглядів, і це цілком зрозуміло, якою має бути ця парламентсько-президентська держава.

Я вважаю, що обговорювати конкретні статті законопроектів, ідей, які висловлені і пропозицій, принаймні, на парламентських слуханнях і важко, і передчасно. Власне кажучи, у нас є єдиний, один проект закону, який одержав висновок Конституційного Суду, всі останні ми можемо розглядати лише, як ідеї, як пропозиції, хоча вони є слушними і до них треба прислухатися.

Загалом я відкидає відкидаю ідеологію, щоб все критикувати, від всього відмовлятися або відкидати будь-що з порогу, якщо, скажімо, воно подано чи то Президентом, чи групою депутаті, треба уважно прислухатися до всіх пропозицій. Якщо ми цього не зробимо, ми не зможемо, справді, знайти щось цікаве, щось позитивне, конструктивне у будь-яких пропозиціях.

Наступне. Чи потрібно змінювати зараз систему влади до виборів президентських? Ми вважаємо, що це є найважливішим сьогодні завданням. Тому що, повірте мені, якщо цього ми не зробимо, то після президентських виборів президент, який буде вести боротьбу за ці високі повноваження, після виборів він від них не відмовиться. Тим більше, що неамбітних президентів у нас не буде. Таким чином, ми повинні зараз до виборів президентських прийняти зміни до Конституції.

Щоб зняти застереження, що Конституція може бути прийнята референдумом, або зміни до Конституції, я нагадую, що нинішня Конституція так чітко виписала порядок і механізми внесення змін до Конституції, що будь-який референдум не може бути конституційним для прийняття змін до Конституції. Як і не може бути обов'язковим для парламенту всенародне обговорення. Але прислухатися, враховувати думку ми повинні поважати тих, хто вносить ці пропозиції, тому що не все так, як подають, що це заорганізовано і нічого там немає дискусійного. Я можу висловити точку зору, що така дискусія ведеться. Правда, не скрізь. Але думки будуть надходити і від окремих осіб, і їх треба враховувати.

Наступне. Для того, щоб зняти будь-які моменти, які хвилюють сьогодні суспільство і політичні еліту, ми повинні в Конституції запропонувати перехідні положення. Написати, що вони вступають у дію після президентських виборів, тобто починаючи з листопада 2004 року. Тобто, все здійснюється як належить сьогодні, щоб не було там, що в часі, як це буде, двопалатний, трипалатний, ми кажемо, що треба перехідні положення. Цим ми заспокоїмо політичні еліту.

Наступне. Ми повинні подумати про організацію нашої роботи. Я переконаний і досвід і мій уже досвід показує, що для того, щоб конституційна реформа в парламенті рухалася, а за її здійснення відповідає тільки парламент і ми маємо цю відповідальність усвідомити, нам потрібно утворити повноформатну конституційну комісію на чолі з Головою Верховної Ради, куди б увійшли керівники фракцій, комітети. Конституційна комісія утворює експертну групу і періодично інформує парламент про хід роботи. Інакше, повірте мені, ми не зможемо розпочати конституційної реформи. Адже будемо говорити відверто, якщо у травні-червні місяці на цій сесії ми не будемо мати в залі проекту, то своє проблематичним загалом внесення змін до Конституції до президентських виборів. Тому потрібно діяти рішуче, щоб потім парламент не став заручником, а воно часто так буває, тих проблем, які виникнуть. Влада не ефективна, влада не прозора, влада не має важелів, які б контролювали одну, вона не має схем контролю народу за владою. Тим, хто вважає, що сьогодні Конституція відповідає потребам і справа лише в тому, хто буде Президентом або хто буде прем'єром, я таку філософію не сприймаю. І гадаю, що нам потрібно подумати, адже народ, який пережив і революції, і культи, і голодомори, не може сподіватися сьогодні знову на доброго царя або на доброго Президента.

Я з цієї трибуни говорив, але не всі тоді... тут інша аудиторія, ще раз нагадаю. Є відома фраза, що коли б ми до влади привели навіть янголів, то через деякий час у них почали б рости роги. І Конституція, і система влади має бути такою, щоб ці роги стинали один одному: Верховна Рада - Президентові, а Президент - Верховній Раді.

Я не хочу, але думаю, з усього видно, що я ще побачу, як у нового Президента, якщо ми не змінимо системи влади, Конституцію, почнуть рости роги. І я не думаю, що вони будуть маленькими. (Оплески)

ТИМОШЕНКО Ю.В. Леоніде Макаровичу, я так зрозуміла, що у двох попередніх Президентів роги вже є за вашою концепцією. Нових не допустити.

Шановні друзі! Нещодавно наш Президент звернувся до народу і закликав абстрагуватися від прізвища Кучма і поговорити про зміст реформ. Я хотіла б зауважити нашому Президенту, що так не буває і в політикумі, і в суспільстві, і в світі. Автора доктрини завжд

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Усі новини...
Реклама: