Портрет Індустріального союзу Донбасу в інтер'єрі трагедії
П'ятниця, 18 квітня 2003, 13:51
8 квітня у Ворошиловському суді Донецька почалося слухання справи про відшкодування корпорацією "Індустріальний союз Донбасу" морального збитку матері п'ятирічної Марії Микитиної, яка загинула у результаті наїзду автомобіля, що належить ІСД.
Трагедія трапилася 17 травня 2000 року, коли мати з дитиною поверталися з дитячого садочку. У цей момент джип ІСД виїхав на тротуар. Коли мати прийшла до тями, вона все ще тримала у своїй руці вже охололу ручку дитини. Голова її дочки була буквально роздавлена колесом джипу. Мати довго не могла оговтатися. Окрім, говорячи юридичною мовою, "тілесних пошкоджень середньої важкості", вона отримала психологічну травму, від якої не відійшла й досі.
До кримінальної відповідальності був притягнутий шофер ІСД Михайло Юрко. Слідство встановило, що злочин, передбачений ст. 215. ч. 2 - "Порушення правил дорожнього руху" - було скоєно під час робочого дня. Провина водія була доведена повністю, але… його амністували у залі суду. Справу закрили, "оскільки Юрко не здійснив тяжкого злочину і має неповнолітню дитину".
Природно, Донецьком поповзли чутки про вплив багатих. У тому числі і про того, кого возив "Лексус" Михайла Юрка. У поясненні обвинуваченого Юрка слідству зазначено: "Під час руху позаду автомобіля, приблизно за 5 метрів від арки, знаходилися два охоронці, які працюють разом зі мною. Ці охоронці охороняли безпечний в'їзд автомобіля, оскільки в цьому автомобілі здійснює поїздки особа, яка охороняється". Яка саме "особа" водій не вказує, хоча родичі загиблої дівчинки стверджують, що це був генеральний директор ІСД Олег Мкртчан.
Мама і бабуся (колишній юрист Донецької обладміністрації) не змирилися з вироком, адже у шофера, який нехай випадково, але вбив їх, дитину, навіть не відібрали права водія. Закон "Про амністію", виданий президентом Кучмою буквально за п'ять днів до трагедії, залишив смерть Марії Микитиної абсолютно безкарною.
Оскільки Микитини живуть одні, Людмила Микитина - бабуся загиблої дівчинки - звернулася до керівництва ІСД, щоб зустрітися і визначитися з лікуванням матері, яка внаслідок аварії потрапила до лікарні. Керівництво корпорації з потерпілим не зустрілося, але гроші - 4 тисячі 600 грн. - передали з умовою обов'язкової розписки.
До того ж ІСД три рази надавав транспорт для поїздок на кладовище, а на суді про відшкодування матеріального збитку потерпілі назбирали чеків більш ніж на 16 222 грн. Тобто витрати Індустріального Союзу Донбасу, пов'язані зі смертю дитини, становили 20 тисяч 822 грн.
У справі, яку розглядає зараз суд, позивачем виступила мати загиблої дитини Наталія Микитина. Її інтереси у суді представляють бабуся - Людмила Григорівна й адвокат Сергій Салов. Потерпіла сторона просить суд стягнути з ІСД у якості відшкодування морального збитку, 20 мільйонів гривень. Крім реабілітації матері дитини, витратити кошти вони збираються на утримання добродійного фонду й притулку для знедолених дітей, будівництво каплиці.
Паралельно з позовом про відшкодування морального збитку, Наталя Микитина звернулася до суду із заявою про відшкодування "Індустріальним союзом Донбасу" матеріального збитку. Його вона оцінила у 33 тисячі гривень.
Однак у поясненнях на позовні заяви ІСД повністю відкинув обидві претензії.
Зокрема, у відмові юристів корпорації зазначено, що позовна заява подана "без підтвердження й обґрунтування розміру моральної шкоди і не підлягає задоволенню через наступні підстави:
…у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинно бути вказано, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю вона заподіяна позивачеві, із яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, і якими доказами це підтверджується. Однак у позовній заяві позивач не подає жодних доказів в обґрунтуванні розміру позовних вимог".
Відповідач також вказує на наступні протиріччя і необґрунтованість доказів, "описаних позивачем у позовній заяві".
"1. У позовній заяві позивач вказує, що фізичні і моральні страждання внаслідок втрати немайнового характеру виражаються у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливістю вести далі активне життя. Він, позивач створив і зареєстрував в обласному управлінні юстиції Добродійний фонд "Марія" і для задоволення духовних потреб планує побудувати каплицю.
2. Позивач стверджує, що правопорушенням, тобто порушенням правил дорожнього руху, вона позбавилася головного, невід'ємного блага матері - мати дитину, але в якості доказу цього твердження медичного висновку про неможливість мати дітей у суд не представлено.
3. На думку позивача, догляд за могилою дитини спричиняє у неї стресовий розлад, і у зв'язку з усвідомленням непоправної втрати виконувати таку роботу самостійно вона не може. Проте, позивач вказує, що сенс життя для неї полягає тільки у постійному відвідуванні могили доньки, де може з нею поспілкуватися. Крім того, позивач відчуває необхідність у дотриманні християнських звичаїв і ритуалів, і душа кличе її на могилу дочки.
4. У позовній заяві вказано, що негативні наслідки, які мають місце, пов'язані зі втратою дитини, викликали зміни у всіх сферах життя позивача, і був порушений її психологічний стан, нестерпно стало залишатися вдома вночі у темряві. Тому вона відчуває нестерпний біль - фізичний і моральний. Дорогою на роботу позивач проходить місце трагедії, й усвідомлення втрати викликає у неї біль у всьому організмі, головні болі, оніміння ніг і хребта. Однак доказів звернення до психіатра з метою відновлення нормального психічного стану та до інших медичних установ із метою зняття фізичного болю, а також вартість лікування позивач також суду не надав.
5. Трагедія, яка сталася, на думку позивача, унеможливила влаштування особистого життя у зв'язку з тим, що жодна людина не у змозі зрозуміти причину й глибину її страждань і переживань. Сім'я у позивача асоціюється з дітьми й думка про дітей завдає їй болю. Проте, у плани позивача входить споруда каплиці, в яку вона могла б приводити дітей і реалізовувати материнські почуття.
6. Крім того все, що відбулося, на думку позивача, унеможливило продовження службової кар'єри у зв'язку з тим, що трагедія сталася внаслідок затримки на роботі, і щоденна явка на роботу викликає у неї неприємні спогади. Описання обставин, які перешкоджають продовженню службової кар'єри та їх наявність, позивачем суду надані не були.
7. У позовній заяві вказано, що позивачеві морально важко жити у Донецьку, де все нагадує про трагедію, яка відбулася, а переїхати в інше місце немає можливості. У той же час позивач знаходить сенс життя у постійному відвідуванні могили дочки, що у разі переїзду на інше місце проживання стає неможливим".
Крім цього юристи ІСД зазначили, що "у зв'язку з тим, що у постанові суду від 13.09. вказано, що Юрко М.І. керуючи автомобілем, допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого пішохід Микитина М.А. зазнала важких тілесних пошкоджень, що спричинили її смерть, то вказівку позивача на вбивство Микитиної М.А. вважаю некоректним".
"У позовній заяві позивач вказує, що на дотримання всіх ритуалів і свят за вказаний період ним було витрачено 22 429,21 гривень. Однак, період, за який позивач витрачав таку суму, у тексті позовної заяви не вказав. Крім того, транспортні витрати у розмірі 3 470 гривень, витрати на замовлення заупокійних молебнів, придбання свічок на 11 852 гривень, оформлення могили, облаштування території навколо неї, установку новорічних ялинок і лавки у розмірі 3 890 гривень документально позивачем не підтверджені…
На думку позивача, витрати на навчання у Донецькому Національному Університеті є частиною реабілітаційних заходів, й отримання освіти є для неї особливо необхідне у цей час. Однак, у поданій 10.12.02 позовній заяві про відшкодування морального збитку позивач вказує, що скоєним злочином їй заподіяні фізичні і моральні страждання, що виразилися у порушенні нормальних життєвих зв'язків і відсутності інтересу до життя. Проте, доказів існування зв'язку необхідності отримання освіти у зв'язку зі скоєним злочином і відсутністю інтересу до життя позивач суду не надав".
У перекладі на зрозумілі слова - усе відхилити і сплату держмита покласти на позивача.
На першому ж судовому засіданні, виступаючи від імені дочки Людмила Микитина заявила відведення судді Олександра Мусієнка. Мотивувала вона це тим, що він, на її думку, затягував початок слухання справи. Однак відведення не було задоволене.
Крім того, позивач заявила суду про погрози, які надходять телефоном та безпосередньо від невідомих їм людей, на її адресу та адресу її дочки. Погрози, за її словами, пов'язані із судовою справою, яка розглядається, тому Людмила Микитина попросила суд надати їй та Наталі Микитиній захист. Суддя погодився розглянути це питання після надання доказів погроз.
У суді була оголошена перерва після того, як адвокат Сергій Салов подав клопотання про надання позивачеві можливості ознайомиться із установчими документами і звітами про фінансове становище корпорації ІСД. На думку адвоката, ці відомості є визначальними в обґрунтуванні суми позову.
Однак Олександр Мусієнко відмовився зажадати ці документи, оскільки "матеріальне становище відповідача суд не цікавить". Лише після згоди представника ІСД Іванова надати "виписку" з установчих документів, які підтверджують те, що ІСД є юридичною особою, суддя "частково" задовольнив клопотання позивача.
За даними "Інвестиційної газети" щорічно сукупний оборот "Індустріального союзу Донбасу" разом із дочірніми структурами складає більше $1,7 млрд. Корпорація вже декілька років займає лідируючі позиції серед українських компаній за об'ємами валового прибутку. Зокрема, у 1999 р. валовий прибуток "ІСД" становив 3,8 млрд. грн., в 2000 - 6 млрд. а в 2001 р. - близько 7 млрд. грн. Тільки один Алчевський меткомбінат ІСД, зі слів його генерального директора Олега Мкртчана, збирається інвестувати у 2003-2007 роки 350 млн. доларів.
Зрозуміло, чому Індустріальний союз Донбасу може виділити не більше 20 тисяч гривень сім'ї дитини, яка загинула під колесами його броньованого джипу.
PS. "Українська Правда" намагалася зв'язатися з керівництвом ІСД через їх партнерів, щоб з'ясувати їх позицію, однак ніхто на зв'язок від корпорації не вийшов.
Трагедія трапилася 17 травня 2000 року, коли мати з дитиною поверталися з дитячого садочку. У цей момент джип ІСД виїхав на тротуар. Коли мати прийшла до тями, вона все ще тримала у своїй руці вже охололу ручку дитини. Голова її дочки була буквально роздавлена колесом джипу. Мати довго не могла оговтатися. Окрім, говорячи юридичною мовою, "тілесних пошкоджень середньої важкості", вона отримала психологічну травму, від якої не відійшла й досі.
До кримінальної відповідальності був притягнутий шофер ІСД Михайло Юрко. Слідство встановило, що злочин, передбачений ст. 215. ч. 2 - "Порушення правил дорожнього руху" - було скоєно під час робочого дня. Провина водія була доведена повністю, але… його амністували у залі суду. Справу закрили, "оскільки Юрко не здійснив тяжкого злочину і має неповнолітню дитину".
Природно, Донецьком поповзли чутки про вплив багатих. У тому числі і про того, кого возив "Лексус" Михайла Юрка. У поясненні обвинуваченого Юрка слідству зазначено: "Під час руху позаду автомобіля, приблизно за 5 метрів від арки, знаходилися два охоронці, які працюють разом зі мною. Ці охоронці охороняли безпечний в'їзд автомобіля, оскільки в цьому автомобілі здійснює поїздки особа, яка охороняється". Яка саме "особа" водій не вказує, хоча родичі загиблої дівчинки стверджують, що це був генеральний директор ІСД Олег Мкртчан.
Мама і бабуся (колишній юрист Донецької обладміністрації) не змирилися з вироком, адже у шофера, який нехай випадково, але вбив їх, дитину, навіть не відібрали права водія. Закон "Про амністію", виданий президентом Кучмою буквально за п'ять днів до трагедії, залишив смерть Марії Микитиної абсолютно безкарною.
Оскільки Микитини живуть одні, Людмила Микитина - бабуся загиблої дівчинки - звернулася до керівництва ІСД, щоб зустрітися і визначитися з лікуванням матері, яка внаслідок аварії потрапила до лікарні. Керівництво корпорації з потерпілим не зустрілося, але гроші - 4 тисячі 600 грн. - передали з умовою обов'язкової розписки.
До того ж ІСД три рази надавав транспорт для поїздок на кладовище, а на суді про відшкодування матеріального збитку потерпілі назбирали чеків більш ніж на 16 222 грн. Тобто витрати Індустріального Союзу Донбасу, пов'язані зі смертю дитини, становили 20 тисяч 822 грн.
У справі, яку розглядає зараз суд, позивачем виступила мати загиблої дитини Наталія Микитина. Її інтереси у суді представляють бабуся - Людмила Григорівна й адвокат Сергій Салов. Потерпіла сторона просить суд стягнути з ІСД у якості відшкодування морального збитку, 20 мільйонів гривень. Крім реабілітації матері дитини, витратити кошти вони збираються на утримання добродійного фонду й притулку для знедолених дітей, будівництво каплиці.
Паралельно з позовом про відшкодування морального збитку, Наталя Микитина звернулася до суду із заявою про відшкодування "Індустріальним союзом Донбасу" матеріального збитку. Його вона оцінила у 33 тисячі гривень.
Однак у поясненнях на позовні заяви ІСД повністю відкинув обидві претензії.
Зокрема, у відмові юристів корпорації зазначено, що позовна заява подана "без підтвердження й обґрунтування розміру моральної шкоди і не підлягає задоволенню через наступні підстави:
…у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинно бути вказано, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю вона заподіяна позивачеві, із яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, і якими доказами це підтверджується. Однак у позовній заяві позивач не подає жодних доказів в обґрунтуванні розміру позовних вимог".
Відповідач також вказує на наступні протиріччя і необґрунтованість доказів, "описаних позивачем у позовній заяві".
"1. У позовній заяві позивач вказує, що фізичні і моральні страждання внаслідок втрати немайнового характеру виражаються у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливістю вести далі активне життя. Він, позивач створив і зареєстрував в обласному управлінні юстиції Добродійний фонд "Марія" і для задоволення духовних потреб планує побудувати каплицю.
2. Позивач стверджує, що правопорушенням, тобто порушенням правил дорожнього руху, вона позбавилася головного, невід'ємного блага матері - мати дитину, але в якості доказу цього твердження медичного висновку про неможливість мати дітей у суд не представлено.
3. На думку позивача, догляд за могилою дитини спричиняє у неї стресовий розлад, і у зв'язку з усвідомленням непоправної втрати виконувати таку роботу самостійно вона не може. Проте, позивач вказує, що сенс життя для неї полягає тільки у постійному відвідуванні могили доньки, де може з нею поспілкуватися. Крім того, позивач відчуває необхідність у дотриманні християнських звичаїв і ритуалів, і душа кличе її на могилу дочки.
4. У позовній заяві вказано, що негативні наслідки, які мають місце, пов'язані зі втратою дитини, викликали зміни у всіх сферах життя позивача, і був порушений її психологічний стан, нестерпно стало залишатися вдома вночі у темряві. Тому вона відчуває нестерпний біль - фізичний і моральний. Дорогою на роботу позивач проходить місце трагедії, й усвідомлення втрати викликає у неї біль у всьому організмі, головні болі, оніміння ніг і хребта. Однак доказів звернення до психіатра з метою відновлення нормального психічного стану та до інших медичних установ із метою зняття фізичного болю, а також вартість лікування позивач також суду не надав.
5. Трагедія, яка сталася, на думку позивача, унеможливила влаштування особистого життя у зв'язку з тим, що жодна людина не у змозі зрозуміти причину й глибину її страждань і переживань. Сім'я у позивача асоціюється з дітьми й думка про дітей завдає їй болю. Проте, у плани позивача входить споруда каплиці, в яку вона могла б приводити дітей і реалізовувати материнські почуття.
6. Крім того все, що відбулося, на думку позивача, унеможливило продовження службової кар'єри у зв'язку з тим, що трагедія сталася внаслідок затримки на роботі, і щоденна явка на роботу викликає у неї неприємні спогади. Описання обставин, які перешкоджають продовженню службової кар'єри та їх наявність, позивачем суду надані не були.
7. У позовній заяві вказано, що позивачеві морально важко жити у Донецьку, де все нагадує про трагедію, яка відбулася, а переїхати в інше місце немає можливості. У той же час позивач знаходить сенс життя у постійному відвідуванні могили дочки, що у разі переїзду на інше місце проживання стає неможливим".
Крім цього юристи ІСД зазначили, що "у зв'язку з тим, що у постанові суду від 13.09. вказано, що Юрко М.І. керуючи автомобілем, допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого пішохід Микитина М.А. зазнала важких тілесних пошкоджень, що спричинили її смерть, то вказівку позивача на вбивство Микитиної М.А. вважаю некоректним".
"У позовній заяві позивач вказує, що на дотримання всіх ритуалів і свят за вказаний період ним було витрачено 22 429,21 гривень. Однак, період, за який позивач витрачав таку суму, у тексті позовної заяви не вказав. Крім того, транспортні витрати у розмірі 3 470 гривень, витрати на замовлення заупокійних молебнів, придбання свічок на 11 852 гривень, оформлення могили, облаштування території навколо неї, установку новорічних ялинок і лавки у розмірі 3 890 гривень документально позивачем не підтверджені…
На думку позивача, витрати на навчання у Донецькому Національному Університеті є частиною реабілітаційних заходів, й отримання освіти є для неї особливо необхідне у цей час. Однак, у поданій 10.12.02 позовній заяві про відшкодування морального збитку позивач вказує, що скоєним злочином їй заподіяні фізичні і моральні страждання, що виразилися у порушенні нормальних життєвих зв'язків і відсутності інтересу до життя. Проте, доказів існування зв'язку необхідності отримання освіти у зв'язку зі скоєним злочином і відсутністю інтересу до життя позивач суду не надав".
У перекладі на зрозумілі слова - усе відхилити і сплату держмита покласти на позивача.
На першому ж судовому засіданні, виступаючи від імені дочки Людмила Микитина заявила відведення судді Олександра Мусієнка. Мотивувала вона це тим, що він, на її думку, затягував початок слухання справи. Однак відведення не було задоволене.
Крім того, позивач заявила суду про погрози, які надходять телефоном та безпосередньо від невідомих їм людей, на її адресу та адресу її дочки. Погрози, за її словами, пов'язані із судовою справою, яка розглядається, тому Людмила Микитина попросила суд надати їй та Наталі Микитиній захист. Суддя погодився розглянути це питання після надання доказів погроз.
У суді була оголошена перерва після того, як адвокат Сергій Салов подав клопотання про надання позивачеві можливості ознайомиться із установчими документами і звітами про фінансове становище корпорації ІСД. На думку адвоката, ці відомості є визначальними в обґрунтуванні суми позову.
Однак Олександр Мусієнко відмовився зажадати ці документи, оскільки "матеріальне становище відповідача суд не цікавить". Лише після згоди представника ІСД Іванова надати "виписку" з установчих документів, які підтверджують те, що ІСД є юридичною особою, суддя "частково" задовольнив клопотання позивача.
За даними "Інвестиційної газети" щорічно сукупний оборот "Індустріального союзу Донбасу" разом із дочірніми структурами складає більше $1,7 млрд. Корпорація вже декілька років займає лідируючі позиції серед українських компаній за об'ємами валового прибутку. Зокрема, у 1999 р. валовий прибуток "ІСД" становив 3,8 млрд. грн., в 2000 - 6 млрд. а в 2001 р. - близько 7 млрд. грн. Тільки один Алчевський меткомбінат ІСД, зі слів його генерального директора Олега Мкртчана, збирається інвестувати у 2003-2007 роки 350 млн. доларів.
Зрозуміло, чому Індустріальний союз Донбасу може виділити не більше 20 тисяч гривень сім'ї дитини, яка загинула під колесами його броньованого джипу.
PS. "Українська Правда" намагалася зв'язатися з керівництвом ІСД через їх партнерів, щоб з'ясувати їх позицію, однак ніхто на зв'язок від корпорації не вийшов.
