Середовище Бога

Середа, 21 травня 2003, 13:10
Чи змінюється Бог? Чи може Він набувати якихось нових рис, збагачуватися новими знаннями та почуттями? Строга теологія радше заперечить таке припущення. Всевишній власне тим і відрізняється від мінливого світу явищ, що Він не є ставанням, а є – єдиним істинним буттям. Ми – будучи Його творінням – "є", існуємо лише почасти, лише як учасники Його невисловленого буття. Це виглядає незаперечним, але радості така схоластична теологія приносить мало.

І революція, здійснена християнством, полягає власне в тому, що Незмінний став людиною, себто добровільно зробив себе підвладним усім тим змінам, що їх переживає у своєму короткотривалому житті людина; Творець Усесвіту піддався звичайним людським переживанням, потрясінням, радостям і злигодням. І цим не ущербив своєї влади, навпаки – взятою на себе безсилістю показав незмірність своєї сили і предивність своїх планів для світу.

Ви розумієте, що я цілком справедливо отримав від Георгія Ґонґадзе прізвисько "Клерикал", коли говорив йому такі речі. Зрештою, Ґія обдарував мене десять років тому, коли ми здружилися (у серпні 1993-го) не тільки влучним прізвиськом: він дійсно серйозно слухав мої глибокодумні просторікування, посилав до мене як до "експерта" своїх молодих родичів-грузинів, так що мені доводилося розв’язувати направду схоластичні казуси.

...Зима 1994-го, Львів, маленьке помешкання на Дніпровській, 3, вечір, скінчилася кількагодинна гра в нарди, Ґія "великий" (наш Георгій Ґонґадзе) вийшов покурити з Іраклієм Кванталіані, а ми з іншим Ґією ("малим") п’ємо в затишному покої чай. Після недовгого мовчання Ґія "малий" несміливо питає мене (він саме збирався їхати до Батумі одружуватися): "Слушяй, Клєрікал, а вот єслі я с девушькай сплю – ета ґрех?" Що ви б відповіли? Відіслали б малого Ґію на сповідь?..

Сказати, що наш великий Ґія був ангелом, – щонайменше дивно. Але я сприймав його саме так. Не в сенсі моральної досконалості (слава Богу, всім нам до неї було і є далеко), а в біблійному значенні Божого посланця, якого спрямовують до тебе небеса, коли ти переживаєш не найкращий період життя. Я на час знайомства з Ґією був прибитий і зламаний дворічним перебуванням у духовній семінарії з усією її нестерпною фальшю, лицемірством, підлабузництвом і пудрою святенництва.

На жаль, сутністю дуже багатьох семінарій є витворення у душах "питомців" якогось фальшивого "духовного світу", мало дотичного до життя. І буває так, що цілком щира у вірі молода людина, потрапивши до семінарії, перестає відрізняти реальні духовні проблеми від штучно витворених, притаманних церковному фарисейству. Вочевидь, щось подібне сталося зі мною – тим-то таку революцію вчинило зі мною спілкування з Ґією. Він став моїм визволителем.

Ґія був щирим і цілісним, безмежно гостинним та імпульсивним. Його любов до людей, жага спілкування здавалися справді невичерпними. Квартирка на Дніпровській для багатьох людей на довгий час – поки Ґія жив у Львові – стала другим домом. Ґія був генератором найбільш дивоглядних ідей. "Клерикал, Амундсен (таке прізвисько отримав Юрко Прохасько), давайте створимо театр!! Ти, Клерикал, будеш писати п’єси..."

Також ми мали разом писати величезну картину, знімати фільм, писати книжки, мандрувати до різних країн світу. Тепер думаю: чого ми не заснували той театр?

Коли Ґія влаштовував велике застілля (звісно, з допомогою матері, друзів, пізніше – дружини Миросі), дух свята, урочистого грузинського ритуалу опановував усіх присутніх. Назавжди залишаться в пам’яті його дні народження – сьогодні, 21 травня – з їхнім переходом від довжелезних, часто жартівливих і ущипливих тостів до спожиття чудесних грузинсько-українських страв та до танців, пісень і веселощів, коли стіл треба було виставляти на ліжко, щоб звільнити середину кімнати. Тоді тішило і давало почуття повноти життя все – навіть споглядання дерева за вікном, яке пнулося по камінному львівському мурі.

А коли вже далеко за північ більшість гостей розходилися, залишалися тільки найближчі друзі, коли ми вже відспівували "Ґарекахурі сачідао", "Сатрпіало" чи "Цвіте терен", можна було – за п’ятнадцятим, либонь, чаєм – поговорити про сокровенне, без жодного клерикального нальоту. Про те, що Бог також залежить від нас. Що ми теж маємо вплив на Всевишнього, можемо Його "змінювати".

Адже християнський шлях – це не тільки підняття увиш, не тільки уподібнення до Бога. Це також сходження Його до наших падолів, можливість говорити з Ним як із Другом. Ми не знаємо як, але наші життя таки впливають на Того, Хто не може (і це правда!) піддаватися впливам. Дерева, які ми любимо, проростають і в Нього, земна недосконала музика може бути миліша Йому від ангельських піснеспівів, людська любов стає ґрунтом для квітів вічності.

І тепер хотілося б сказати Ґії на цей день його народження: все це не забудеться, те, що об’єднувало нас, таких різних, довкола нього, було важливішим і вищим від нашого тогочасного розуміння. Георгій творив середовище свободи – а тільки в такому середовищі може діяти Бог.

Андрій Шкраб’юк – протопсалт, письменник, мешкає у Львові



powered by lun.ua