Як сила є, то й розуму не треба
Понеділок, 23 червня 2003, 14:46
Опозиція, більшість і президент цієї більшості досхочу насперечалися про ті чи інші положення так званої політичної реформи.
Який парламент кращий – однопалатний чи двопалатний? Проводити чи не проводити референдуми прямої дії? Поєднувати чи не поєднувати упродовж одного року парламентські, президентські і місцеві вибори? За яких підстав розпускати Верховну Раду і відкликати депутатів? Безумовно, усі ці питання вкрай важливі, усі вони заслуговували й заслуговують на детальне обговорення, проте не повинні відволікати увагу від головного.
А основне, ключове питання політичної реформи – питання щодо призначення і звільнення "силовиків". Якщо право їхнього призначення і зміщення залишиться одноособово за президентом, реформа – хоч гопки скачи – не матиме ніякого сенсу.
Власне кажучи навіть закріплена в чинній Конституції політсистема була б більш демократичною, аби керівники МВС, ДПАУ, СБУ і деяких їхніх підрозділів призначалися і звільнялися парламентом, а їхня політична кар'єра, та й доля, не залежали від того, з якої ноги сьогодні встав Леонід Данилович.
Навіщо ж ці запеклі суперечки про ступінь розширення повноважень ВР, якщо за умови збереження силового блоку в повному підпорядкуванні президенту депутати велику частину цих повноважень змушені будуть "делегувати" главі держави – як це робить Верховна Рада нинішньої каденції?
Нинішній парламент поділяється на дві мегафракції – тих, хто клякне від жаху, побачивши президента, і тих, хто його не боїться. Парламент, паралізований страхом перед Кучмою й оточуючими його Смірновим, Радченком, Кравченком, Жвалюком, Піскуном, не реалізує більшості з тих 36 основних повноважень, що його наділила Конституція, а лише формально штампує вже прийняті Кучмою рішення.
Якщо до таких повноважень парламенту додасться ще 36, а одноосібний контроль за силовиками збережеться за главою держави, у політичній системі нічогісінько не зміниться.
Людина з рушницею чи навіть без рушниці, але просто в погонах, – найкращий агітатор, пропагандист і піарщик, з феноменальним "даром переконання". Класичний приклад – реактивне створення і ще більш блискавичний розпад більшості у Львівській облраді. Увечері ввійшли – ранком вийшли.
За лічені години поставили на коліна 12 депутатів, принизили їхню людську гідність і виставили на посміховисько перед підкованими політично і громадянсько свідомими земляками.
Ще один свіжий приклад – публічна наруга над Пустовойтенком. Звільнення з більш ніж серйозними обвинуваченнями його однопартійців Янківа і Шевчука (у порушення коаліційних домовленостей, досягнутих при створенні більшості) мало б завершитися виходом НДП із більшості – гідно, з високо піднятою головою.
Однак Пустовойтенко - не камікадзе, щоб робити подібні маневри під силовою гільйотиною Кучми, тому й обмежив протест дулею в кишені. (Я вже не веду мову про нещасні "Демократичні ініціативи", що займають у більшості одне відоме та малоприємне місце, і існують там виключно для того, щоб "старші" товариші витирали об них ноги).
А яким би було голосування щодо участі в окупації Іраку, якби президент не мав силових важелів впливу на більшість? Та вона відішле нашу армію хоч у пекло, якщо незгода з такою пропозицією загрожуватиме депутатам позаплановим спілкуванням із податковою, УБОЗом, Генпрокуратурою й іншими правоохоронцями.
Ані ідейні переконання, ані політичні міркування, ані інтереси виборців, ані навіть власна вигода є рушійною силою більшості. Страх і лише страх визначає всі її рішення, а у страху, як відомо, очі великі.
Країна тільки-но вийшла з періоду первісного накопичення капіталу. Історично визначений характер цього періоду, недосконале і всезаборонне законодавство дають можливість посадити кожного. Якщо хтось спромігся нічого не порушити, то і його можна відправити за ґрати – за допомогою вірних опричників-слідчих і по-кріпацьки залежних від влади суддів. А влада діє за принципом іспанського диктатора Франко "Друзям усе – ворогам закон".
"Ніщо не розбещує людину так, як можливість бути рукою закону, - писав один із класиків лібералізму Людвіг фон Мізес. – Держава повинна бути улаштована так, щоб сфера її впливу залишала людині визначений простір, у межах якого вона може поводитися вільно".
У більшості українських парламентаріїв такого вибору немає. Вони з усіх боків оточені "озброєним до зубів" Кучмою, а на зміну йому може прийти інша озброєна людина – якщо зараз, при внесенні поправок до Конституції, законодавці не ухвалять статтю про "роззброєння".
Посаду президента треба було б скасувати взагалі, але оскільки вже цю злощасну посаду вирішено зберегти, то, як мінімум, президента слід позбавити права призначати й звільняти силовиків.
Компроміс може бути таким: Міністр оборони, шеф СБУ, а також командувач внутрішніх військ призначаються і звільняються парламентом, але перебувають в оперативному підпорядкуванні президенту як Верховному Головнокомандувачу.
Щодо керівника МВС із усім його ГУБОЗом, ДПАУ з її міліцією, Гепрокурора – то президент до них зовсім не повинен мати ніякого діла, як і за митницю – за все це повинні відповідати уряд і парламентська більшість. Інакше весь цей город з політичною реформою і городити не варто: однаково на виході одержимо те, що маємо на вході – систему позаполітичного силового примусу основних політичних гравців.
Щойно оприлюднений Кучмою новий варіант змін до Конституції пояснює, чому Кучма так прагне зберегти контроль над силовиками – бо, судячи за змістом проекту, хоче затриматись при владі далі ніж по жовтень 2004 року. Бо інакше для чого оті всі маніпуляції зі строками виборів? І чи може глава держави, маючи рейтинг 3-5%, правити інакше, ніж спираючись на грубу силу?
І саме тому, що керівники силових органів наразі служать не закону, а особисто Кучмі, вся так звана більшість підтримає саме президентський варіант змін до Конституції. Інакше буде боляче.
Михайло Бродський, лідер партії Яблуко
Який парламент кращий – однопалатний чи двопалатний? Проводити чи не проводити референдуми прямої дії? Поєднувати чи не поєднувати упродовж одного року парламентські, президентські і місцеві вибори? За яких підстав розпускати Верховну Раду і відкликати депутатів? Безумовно, усі ці питання вкрай важливі, усі вони заслуговували й заслуговують на детальне обговорення, проте не повинні відволікати увагу від головного.
А основне, ключове питання політичної реформи – питання щодо призначення і звільнення "силовиків". Якщо право їхнього призначення і зміщення залишиться одноособово за президентом, реформа – хоч гопки скачи – не матиме ніякого сенсу.
Власне кажучи навіть закріплена в чинній Конституції політсистема була б більш демократичною, аби керівники МВС, ДПАУ, СБУ і деяких їхніх підрозділів призначалися і звільнялися парламентом, а їхня політична кар'єра, та й доля, не залежали від того, з якої ноги сьогодні встав Леонід Данилович.
Навіщо ж ці запеклі суперечки про ступінь розширення повноважень ВР, якщо за умови збереження силового блоку в повному підпорядкуванні президенту депутати велику частину цих повноважень змушені будуть "делегувати" главі держави – як це робить Верховна Рада нинішньої каденції?
Нинішній парламент поділяється на дві мегафракції – тих, хто клякне від жаху, побачивши президента, і тих, хто його не боїться. Парламент, паралізований страхом перед Кучмою й оточуючими його Смірновим, Радченком, Кравченком, Жвалюком, Піскуном, не реалізує більшості з тих 36 основних повноважень, що його наділила Конституція, а лише формально штампує вже прийняті Кучмою рішення.
Якщо до таких повноважень парламенту додасться ще 36, а одноосібний контроль за силовиками збережеться за главою держави, у політичній системі нічогісінько не зміниться.
Людина з рушницею чи навіть без рушниці, але просто в погонах, – найкращий агітатор, пропагандист і піарщик, з феноменальним "даром переконання". Класичний приклад – реактивне створення і ще більш блискавичний розпад більшості у Львівській облраді. Увечері ввійшли – ранком вийшли.
За лічені години поставили на коліна 12 депутатів, принизили їхню людську гідність і виставили на посміховисько перед підкованими політично і громадянсько свідомими земляками.
Ще один свіжий приклад – публічна наруга над Пустовойтенком. Звільнення з більш ніж серйозними обвинуваченнями його однопартійців Янківа і Шевчука (у порушення коаліційних домовленостей, досягнутих при створенні більшості) мало б завершитися виходом НДП із більшості – гідно, з високо піднятою головою.
Однак Пустовойтенко - не камікадзе, щоб робити подібні маневри під силовою гільйотиною Кучми, тому й обмежив протест дулею в кишені. (Я вже не веду мову про нещасні "Демократичні ініціативи", що займають у більшості одне відоме та малоприємне місце, і існують там виключно для того, щоб "старші" товариші витирали об них ноги).
А яким би було голосування щодо участі в окупації Іраку, якби президент не мав силових важелів впливу на більшість? Та вона відішле нашу армію хоч у пекло, якщо незгода з такою пропозицією загрожуватиме депутатам позаплановим спілкуванням із податковою, УБОЗом, Генпрокуратурою й іншими правоохоронцями.
Ані ідейні переконання, ані політичні міркування, ані інтереси виборців, ані навіть власна вигода є рушійною силою більшості. Страх і лише страх визначає всі її рішення, а у страху, як відомо, очі великі.
Країна тільки-но вийшла з періоду первісного накопичення капіталу. Історично визначений характер цього періоду, недосконале і всезаборонне законодавство дають можливість посадити кожного. Якщо хтось спромігся нічого не порушити, то і його можна відправити за ґрати – за допомогою вірних опричників-слідчих і по-кріпацьки залежних від влади суддів. А влада діє за принципом іспанського диктатора Франко "Друзям усе – ворогам закон".
"Ніщо не розбещує людину так, як можливість бути рукою закону, - писав один із класиків лібералізму Людвіг фон Мізес. – Держава повинна бути улаштована так, щоб сфера її впливу залишала людині визначений простір, у межах якого вона може поводитися вільно".
У більшості українських парламентаріїв такого вибору немає. Вони з усіх боків оточені "озброєним до зубів" Кучмою, а на зміну йому може прийти інша озброєна людина – якщо зараз, при внесенні поправок до Конституції, законодавці не ухвалять статтю про "роззброєння".
Посаду президента треба було б скасувати взагалі, але оскільки вже цю злощасну посаду вирішено зберегти, то, як мінімум, президента слід позбавити права призначати й звільняти силовиків.
Компроміс може бути таким: Міністр оборони, шеф СБУ, а також командувач внутрішніх військ призначаються і звільняються парламентом, але перебувають в оперативному підпорядкуванні президенту як Верховному Головнокомандувачу.
Щодо керівника МВС із усім його ГУБОЗом, ДПАУ з її міліцією, Гепрокурора – то президент до них зовсім не повинен мати ніякого діла, як і за митницю – за все це повинні відповідати уряд і парламентська більшість. Інакше весь цей город з політичною реформою і городити не варто: однаково на виході одержимо те, що маємо на вході – систему позаполітичного силового примусу основних політичних гравців.
Щойно оприлюднений Кучмою новий варіант змін до Конституції пояснює, чому Кучма так прагне зберегти контроль над силовиками – бо, судячи за змістом проекту, хоче затриматись при владі далі ніж по жовтень 2004 року. Бо інакше для чого оті всі маніпуляції зі строками виборів? І чи може глава держави, маючи рейтинг 3-5%, правити інакше, ніж спираючись на грубу силу?
І саме тому, що керівники силових органів наразі служать не закону, а особисто Кучмі, вся так звана більшість підтримає саме президентський варіант змін до Конституції. Інакше буде боляче.
Михайло Бродський, лідер партії Яблуко
