Казус Абрамовича Губернатор Чукотки став хазяїном Челсі
Понеділок, 14 липня 2003, 15:14
250 мільйонів доларів. Стільки виділив 36-літній губернатор російської Чукотки Роман Абрамович на покупку одного з грандів британського футболу – лондонського клубу "Челсі".
У таку суму ще не обходилася в Старому Світлі жодна піар-компанія. Але Абрамовичу, як видно, не шкода розпрощатися з такими грішми. Другий за розмірами особистих статків ($5,7 млрд., за даними "Forbes"; $4,2 млрд., за версією "Fortune") російський мільярдер розуміє, щоб стати своїм у манірному Сіті мало бути багатієм-вискочкою звідкись із задвірків Євразії. Треба мати як мінімум репутацію "сеньйора з бомонду". Саме з цим у нашого героя проблеми.
Великий і жахливий
Слава прийшла до Абрамовича (для тих, хто ще не в курсі справи – це не по батькові, а прізвище) мимохіть. Спочатку з'явився міф про всесильного мультимільйонера, що є "гаманцем" родини першого президента Росії. Незабаром про це наполегливо заговорила преса, але сам герой був невідомий. У жодному з інформаційних агентств, фотобанках і навіть досьє правоохоронних органів довгий час не було жодної, навіть найгіршої, фотографії таємничого персонажа.
Пам'ятається, коли років п'ять назад впливові московські"Вісті" присвятили цілу шпальту найбільшим російським олігархам, то напроти прізвищ Абрамовича й Олександра Мамута (ще один впливовий "інтересант"!) стояли квадратики з виразними знаками питання...
Демонізація його особи досягла зашкалюючої оцінки, коли на широких московських проспектах, по яких – от збіг! – їздив на роботу Борис Миколайович, з'явилися бігборди з портретом якогось неголеного суб'єкта і загадковим написом – "Рома думає про сім'ю, сім'я думає про Рому". Незадовго до цього якийсь нувориш обклеїв усю першопрестольну плакатами із зображенням улюбленої, і багато городян подумали, що "нові росіяни" продовжують розважатися – мовляв, "отвєтка" (говорячи їхньою мовою) не змусила себе довго чекати. Весь скандал у тім, що типчик з офсету виявився досі невловимим Абрамовичем, а замовника, що викинув не один десяток тисяч доларів на "веселі картинки", знайти не вдалося.
Король виявився не голий, але вічно неголений і досить неговіркий. Він не став завсідником перших шпальт, принципово не дає інтерв'ю. При цьому є незмінним фігурантом усіляких рейтингів найвпливовіших політиків. Причому, як із знаком "плюс", так і "мінус". Наприклад, були часи, коли провідні експерти Росії вважали, що за негативним впливом на Кремль і прийняті їм рішення Роман Аркадійович поступається тільки президентові Ічкерії Аслану Масхадову.
Начальник вічної мерзлоти
Плацдармом для вторгнення в публічну політику стала ...Чукотка. Спочатку Абрамович, як водиться, без особливих проблем був обраний депутатом Держдуми від місцевого мажоритарного округу. Хазяїн суворого краю, губернатор Назаров запросив впливову людину балотуватися на край землі. Як згодом виявилося, на свою ж погибель, адже хто міг припустити, що уникаючий світла софітів бізнесмен захоче бути всенародно-обраним головою адміністрації Чукотського автономного округу з його в принципі невирішуваними проблемами: північне завезення, проблеми нечисленних народів, безпробудне пияцтво місцевого населення, міграція на "велику землю"...
І от наприкінці грудня 2000 р. Абрамович перемагає на виборах губернатора. Майже 91 відсоток голосів "за" - це вам не строганину в тундрі жувати! Його найближчий суперник – лідер т.зв. "національного руху" Єтилен одержав близько трьох відсотків. Таким чином, солдафонський жарт нині покійного Олександра Лебедя: "генерал-демократ – це те ж саме, що і єврей-оленяр" залишився тільки невдалим жартом. Чукчі, алеути й інші жителі Крайньої Півночі визнали Романа Аркадійовича своїм. І, здається, зовсім не шкодують про зроблений вибір.
Незважаючи на колосальну територію, у краї живе трохи більше 70 тисяч чоловік. П'ятнадцять мільйонів доларів Абрамович виділив "на роботу з виборцями": на зарплату, що тут не бачили пару років, на відпочинок 8500 дітей на Чорному морі, на оплату електроенергії й вугілля для пенсіонерів від створеного ним фонду "Полюс надії" (ну чим не "Соціальний захист" Олександра Волкова, тільки масштаби, звичайно, не ті!). Особливою популярністю електорату користувалася обіцянка профінансувати поетапне переселення в центральні регіони країни пенсіонерів, інвалідів і всіх інших, бажаючих змінити життя на краще.
Тих, хто сумнівався Абрамович переконував, що ніякого особистого, читай – економічного, інтересу не має, власний капітал вкладати в розвиток Чукотки не буде – мовляв, "невигідно це". Шкода, залишилося без відповіді питання, навіщо йому потрібний ведмежий кут, що б'є усі світові рекорди по таких позиціях як убогість і низька тривалість життя місцевого населення, цироз печінки і непроглядна темрява полярної ночі.
Небагатослівний губернатор дав людям надію: "Мене на Чукотку привела доля. Можливо, так було і з вами, або з вашими рідними - приїхали ненадовго, а залишилися назавжди".
Кримінальний талант
Як Роман Аркадійович сколотив свій капітал написано багато. Рекомендую побродити по Інтернету, де задавши в пошук слова "Абрамович" і "мільйон", можна знайти чудові приклади як стати багатим. Правда, майже усі вони якось дивно сполучаться з тими або іншими статтями російського кримінального кодексу.
Одна з історій показова хоча б тим, що справа, порушена за фактом крадіжки 55 цистерн із паливом, не закрита й нині. У лютому 1992 р. якась фірма купила 5 тисяч тонн дизельного палива на Ухтинському нафтопереробному заводі в Республіці Комі. Замість Підмосков'я солярка виявляється в Латвії, а гроші поклав на рахунок ...майбутній лідер Чукотки. Прокуратура Москви, "через суспільну небезпеку", видала санкцію на затримання Абрамовича. У підсумку справа стихла, хлопцю з чималим "кримінальним талантом" поталанило. Уперше, але ж це не кінець...
Газета "Абсолютно секретно" розкрила ще одну схему "порівняно чесного відбирання грошей". АТ "Сибнефть", контрольоване Абрамовичем, через його ж компанію "Руніком СА", відправила кілька тисяч тонн нафти нібито в Румунію або Туреччину. Відповідно до діючого закону, ПДВ (20 відсотків) у такому випадку не платиться. На території України або Білорусії торговець "передумував" і реалізовував "чорне золото" усім бажаючим. Російський бюджет одержує дірку від бублика, а дехто – конкретні гроші.
Вірний Роман
Кілька років Абрамович був справжнім членом "родини" Б.М. Єльцина. Нагадаю, що ще зовсім недавно це поняття використовували в пресі аж ніяк не для позначення найближчих родичів батька російської демократії. Просто протягом досить тривалого часу саме він оплачував усі витрати справжньої родини президента (у першу чергу, його старшої дочки Тетяни Дьяченко). Колишній охоронець президента Росії Олександр Коржаков невипадково називав його єльцинським "гаманцем".
Довгий час таємний фінансист президента знаходився в тіні свого старшого товариша Березовського. За наявною інформацією, грошей на першу серйозну фірму ("Петролтранс") Роману на початку підкинув саме Борис. І якщо Абрамович (по батькові) був не проти покуштувати політичної влади, то Абрамович (прізвище) цікавився тільки нафтою. Перший раз заговорили, що й він грає в політику, коли Борис Миколайович ледь не призначив головного залізничника Миколу Аксьоненка, багаторічного партнера Романа Абрамовича по бізнесу, прем'єр-міністром РФ. Користуючись нагодою, хотілося б передати привіт Віктору Медведчуку і ще одному залізничникові Георгієві Кірпі, що, зважаючи на все, також не проти реалізувати так і не здійсненний російський сценарій у наших палестинах...
Справжній олігарх
Відповідно до класичного визначення, таким може вважатися лише "власник заводів, газет, пароплавів". Власник "Сибнефти" (якщо вважати по мінімуму, 814 млн. тонн власних запасів) – без коментарів. Уже згадуваний "Руником" є ексклюзивним партнером іншого найбільшого нефтодобувача, державної (!) російсько-білоруської компанії "Славнефть". Співвласник "Російського алюмінію", "Аерофлоту". І т.д.
Їздить на броньованому сріблястому "Мерседесі" у супроводі охорони. У той же час, з декларації про доходи, представленої у Центвиборчком РФ перед губернаторськими виборами, випливає, що він володіє лише автомобілем ВАЗ-2106. Особистої нерухомості й інших ознак "дольче віта" у нього де-юре немає.
Зі своїми засобами масової інформації у Романа Абрамовича якось не склалося. Говорять, що у свій час саме йому усього за $150 млн. "відписав" половину пакета акцій ГРТ Борис Абрамович, що нині ховається від довгих, і, хотілося б вірити, справедливих рук російського правосуддя під небом Британії. Згодом Абрамович просто-напросто подарував ці акції Кремлеві в особі державного "Ощадбанку". Як говорив герой Вахтанга Кікабідзе у фільмі "Міміно", здачі не треба...
Недавня історія з відключенням каналу ТВС теж не обійшлася без губернатора-олігарха. Він вийшов із засновників опального каналу і замість того, щоб заробляти гроші на клопіткому російському медіа-ринку, вирішив інвестувати у футбол. І не в московське "Торпедо", про що писала преса, а в "Челсі" (див. вище). Анекдот на тему. Дзвонить особистий лікар Роману Абрамовичу: "Вибачите, але ви мене не зовсім правильно зрозуміли, коли я вам порадив зайнятися спортом, ну, наприклад, футболом...".
Преса пише, що новий власник виділив близько 30 мільйонів фунтів на закупівлю "зірок" для клубу. І нібито одним з перших бажаних придбань стоїть наш "міланець" Андрій Шевченко. А, до речі, нас усіх можна поздоровити з успіхами землячка: Роман Аркадійович Абрамович за паспортом "українець".
Інші статті автора читайте на kipiani.org
У таку суму ще не обходилася в Старому Світлі жодна піар-компанія. Але Абрамовичу, як видно, не шкода розпрощатися з такими грішми. Другий за розмірами особистих статків ($5,7 млрд., за даними "Forbes"; $4,2 млрд., за версією "Fortune") російський мільярдер розуміє, щоб стати своїм у манірному Сіті мало бути багатієм-вискочкою звідкись із задвірків Євразії. Треба мати як мінімум репутацію "сеньйора з бомонду". Саме з цим у нашого героя проблеми.
Великий і жахливий
Слава прийшла до Абрамовича (для тих, хто ще не в курсі справи – це не по батькові, а прізвище) мимохіть. Спочатку з'явився міф про всесильного мультимільйонера, що є "гаманцем" родини першого президента Росії. Незабаром про це наполегливо заговорила преса, але сам герой був невідомий. У жодному з інформаційних агентств, фотобанках і навіть досьє правоохоронних органів довгий час не було жодної, навіть найгіршої, фотографії таємничого персонажа.
Пам'ятається, коли років п'ять назад впливові московські"Вісті" присвятили цілу шпальту найбільшим російським олігархам, то напроти прізвищ Абрамовича й Олександра Мамута (ще один впливовий "інтересант"!) стояли квадратики з виразними знаками питання...
Демонізація його особи досягла зашкалюючої оцінки, коли на широких московських проспектах, по яких – от збіг! – їздив на роботу Борис Миколайович, з'явилися бігборди з портретом якогось неголеного суб'єкта і загадковим написом – "Рома думає про сім'ю, сім'я думає про Рому". Незадовго до цього якийсь нувориш обклеїв усю першопрестольну плакатами із зображенням улюбленої, і багато городян подумали, що "нові росіяни" продовжують розважатися – мовляв, "отвєтка" (говорячи їхньою мовою) не змусила себе довго чекати. Весь скандал у тім, що типчик з офсету виявився досі невловимим Абрамовичем, а замовника, що викинув не один десяток тисяч доларів на "веселі картинки", знайти не вдалося.
Король виявився не голий, але вічно неголений і досить неговіркий. Він не став завсідником перших шпальт, принципово не дає інтерв'ю. При цьому є незмінним фігурантом усіляких рейтингів найвпливовіших політиків. Причому, як із знаком "плюс", так і "мінус". Наприклад, були часи, коли провідні експерти Росії вважали, що за негативним впливом на Кремль і прийняті їм рішення Роман Аркадійович поступається тільки президентові Ічкерії Аслану Масхадову.
Начальник вічної мерзлоти
Плацдармом для вторгнення в публічну політику стала ...Чукотка. Спочатку Абрамович, як водиться, без особливих проблем був обраний депутатом Держдуми від місцевого мажоритарного округу. Хазяїн суворого краю, губернатор Назаров запросив впливову людину балотуватися на край землі. Як згодом виявилося, на свою ж погибель, адже хто міг припустити, що уникаючий світла софітів бізнесмен захоче бути всенародно-обраним головою адміністрації Чукотського автономного округу з його в принципі невирішуваними проблемами: північне завезення, проблеми нечисленних народів, безпробудне пияцтво місцевого населення, міграція на "велику землю"...
І от наприкінці грудня 2000 р. Абрамович перемагає на виборах губернатора. Майже 91 відсоток голосів "за" - це вам не строганину в тундрі жувати! Його найближчий суперник – лідер т.зв. "національного руху" Єтилен одержав близько трьох відсотків. Таким чином, солдафонський жарт нині покійного Олександра Лебедя: "генерал-демократ – це те ж саме, що і єврей-оленяр" залишився тільки невдалим жартом. Чукчі, алеути й інші жителі Крайньої Півночі визнали Романа Аркадійовича своїм. І, здається, зовсім не шкодують про зроблений вибір.
Незважаючи на колосальну територію, у краї живе трохи більше 70 тисяч чоловік. П'ятнадцять мільйонів доларів Абрамович виділив "на роботу з виборцями": на зарплату, що тут не бачили пару років, на відпочинок 8500 дітей на Чорному морі, на оплату електроенергії й вугілля для пенсіонерів від створеного ним фонду "Полюс надії" (ну чим не "Соціальний захист" Олександра Волкова, тільки масштаби, звичайно, не ті!). Особливою популярністю електорату користувалася обіцянка профінансувати поетапне переселення в центральні регіони країни пенсіонерів, інвалідів і всіх інших, бажаючих змінити життя на краще.
Тих, хто сумнівався Абрамович переконував, що ніякого особистого, читай – економічного, інтересу не має, власний капітал вкладати в розвиток Чукотки не буде – мовляв, "невигідно це". Шкода, залишилося без відповіді питання, навіщо йому потрібний ведмежий кут, що б'є усі світові рекорди по таких позиціях як убогість і низька тривалість життя місцевого населення, цироз печінки і непроглядна темрява полярної ночі.
Небагатослівний губернатор дав людям надію: "Мене на Чукотку привела доля. Можливо, так було і з вами, або з вашими рідними - приїхали ненадовго, а залишилися назавжди".
Кримінальний талант
Як Роман Аркадійович сколотив свій капітал написано багато. Рекомендую побродити по Інтернету, де задавши в пошук слова "Абрамович" і "мільйон", можна знайти чудові приклади як стати багатим. Правда, майже усі вони якось дивно сполучаться з тими або іншими статтями російського кримінального кодексу.
Одна з історій показова хоча б тим, що справа, порушена за фактом крадіжки 55 цистерн із паливом, не закрита й нині. У лютому 1992 р. якась фірма купила 5 тисяч тонн дизельного палива на Ухтинському нафтопереробному заводі в Республіці Комі. Замість Підмосков'я солярка виявляється в Латвії, а гроші поклав на рахунок ...майбутній лідер Чукотки. Прокуратура Москви, "через суспільну небезпеку", видала санкцію на затримання Абрамовича. У підсумку справа стихла, хлопцю з чималим "кримінальним талантом" поталанило. Уперше, але ж це не кінець...
Газета "Абсолютно секретно" розкрила ще одну схему "порівняно чесного відбирання грошей". АТ "Сибнефть", контрольоване Абрамовичем, через його ж компанію "Руніком СА", відправила кілька тисяч тонн нафти нібито в Румунію або Туреччину. Відповідно до діючого закону, ПДВ (20 відсотків) у такому випадку не платиться. На території України або Білорусії торговець "передумував" і реалізовував "чорне золото" усім бажаючим. Російський бюджет одержує дірку від бублика, а дехто – конкретні гроші.
Вірний Роман
Кілька років Абрамович був справжнім членом "родини" Б.М. Єльцина. Нагадаю, що ще зовсім недавно це поняття використовували в пресі аж ніяк не для позначення найближчих родичів батька російської демократії. Просто протягом досить тривалого часу саме він оплачував усі витрати справжньої родини президента (у першу чергу, його старшої дочки Тетяни Дьяченко). Колишній охоронець президента Росії Олександр Коржаков невипадково називав його єльцинським "гаманцем".
Довгий час таємний фінансист президента знаходився в тіні свого старшого товариша Березовського. За наявною інформацією, грошей на першу серйозну фірму ("Петролтранс") Роману на початку підкинув саме Борис. І якщо Абрамович (по батькові) був не проти покуштувати політичної влади, то Абрамович (прізвище) цікавився тільки нафтою. Перший раз заговорили, що й він грає в політику, коли Борис Миколайович ледь не призначив головного залізничника Миколу Аксьоненка, багаторічного партнера Романа Абрамовича по бізнесу, прем'єр-міністром РФ. Користуючись нагодою, хотілося б передати привіт Віктору Медведчуку і ще одному залізничникові Георгієві Кірпі, що, зважаючи на все, також не проти реалізувати так і не здійсненний російський сценарій у наших палестинах...
Справжній олігарх
Відповідно до класичного визначення, таким може вважатися лише "власник заводів, газет, пароплавів". Власник "Сибнефти" (якщо вважати по мінімуму, 814 млн. тонн власних запасів) – без коментарів. Уже згадуваний "Руником" є ексклюзивним партнером іншого найбільшого нефтодобувача, державної (!) російсько-білоруської компанії "Славнефть". Співвласник "Російського алюмінію", "Аерофлоту". І т.д.
Їздить на броньованому сріблястому "Мерседесі" у супроводі охорони. У той же час, з декларації про доходи, представленої у Центвиборчком РФ перед губернаторськими виборами, випливає, що він володіє лише автомобілем ВАЗ-2106. Особистої нерухомості й інших ознак "дольче віта" у нього де-юре немає.
Зі своїми засобами масової інформації у Романа Абрамовича якось не склалося. Говорять, що у свій час саме йому усього за $150 млн. "відписав" половину пакета акцій ГРТ Борис Абрамович, що нині ховається від довгих, і, хотілося б вірити, справедливих рук російського правосуддя під небом Британії. Згодом Абрамович просто-напросто подарував ці акції Кремлеві в особі державного "Ощадбанку". Як говорив герой Вахтанга Кікабідзе у фільмі "Міміно", здачі не треба...
Недавня історія з відключенням каналу ТВС теж не обійшлася без губернатора-олігарха. Він вийшов із засновників опального каналу і замість того, щоб заробляти гроші на клопіткому російському медіа-ринку, вирішив інвестувати у футбол. І не в московське "Торпедо", про що писала преса, а в "Челсі" (див. вище). Анекдот на тему. Дзвонить особистий лікар Роману Абрамовичу: "Вибачите, але ви мене не зовсім правильно зрозуміли, коли я вам порадив зайнятися спортом, ну, наприклад, футболом...".
Преса пише, що новий власник виділив близько 30 мільйонів фунтів на закупівлю "зірок" для клубу. І нібито одним з перших бажаних придбань стоїть наш "міланець" Андрій Шевченко. А, до речі, нас усіх можна поздоровити з успіхами землячка: Роман Аркадійович Абрамович за паспортом "українець".
Інші статті автора читайте на kipiani.org
