Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Небезпечна професія. Дубль N. Загинув журналіст, який остерігався Пінчука та мав виступати свідком у справі Лазаренка

Середа, 16 липня 2003, 17:39
Те, що смертність серед журналістів перевищує мало не всі відомі професії, в Україні знають як ніде більше. Так само, як і те, що вантажівки – найнебезпечніший дорожній засіб на світі, який чомусь ніби магнітом притягується для навколополітичних осіб. В понеділок 14 липня Україна втратила ще одного журналіста, який випадково зіткнувся з МАЗом.

Володимир Єфремов, дніпропетровський кореспондент Інституту масової інформації (ІМІ), що представляє в Україні міжнародну правозахисну організацію "Репортери без кордонів", вирушив зранку до Києва. Туди він був запрошений для участі в урочистостях з нагоди національного свята Франції – дня взяття Бастилії. Обгоріле тіло знайшли 14 липня близько 10 ранку. Його автомобіль згорів внаслідок зіткнення з вантажівкою марки "МАЗ", повідомляє ІМІ. Того ж дня пізно ввечері на упізнання виїхала донька Єфремова, яка підтвердила, що загинув її батько.

Володимир Єфремов був кореспондентом Інституту масової інформації у Дніпропетровську останні три роки. Перед тим він був головним редактором Дніпропетровської газети "Собор", яка належала обласній раді Дніпропетровська, очолював 11-й телеканал, інформаційне агентство, яке також називалося "Собор" і газету "Дніпропетровськ".

Родичі та колеги загиблого підозрюють, що трагедія сталася не випадково.
"Свого часу в нього був досить серйозний конфлікт з певними впливовими політичними особами України, і це навіть йому обійшлось кількаденним ув’язненням. Ми не можемо казати, що підозрюємо вбивство напряму, але ми дуже б хотіли, щоб розслідування робилося уважно. Тому що в цієї людини могли бути і впливові вороги, і люди, які могли не хотіти, щоб він повідомив комусь якусь інформацію", говорить голова ІМІ Алла Лазарєва.

Дочка Єфремова Юлія переконана, що "це було не просто ДТП". Вона розповіла в інтерв'ю "Німецькій хвилі", що останнім часом за журналістом слідкували. "Останнім часом батько був досить занепокоєним. Він отримував дивні дзвінки. Коли батько лише виїхав до Києва, телефонував якийсь чоловік і допитувався: куди він поїхав, на чому? Окрім того, батько судився з Дніпропетровською обласною радою. І суд, швидше за все, планував винести вирок на користь батька".

Юлія також не виключає, що загибель Єфремова пов'язана зі "справою Лазаренка".

"Кілька місяців тому до нього приїздили слідчі з Америки в "справі Лазаренка" і батько погодився дати свідчення. Після розмов з американськими слідчими його машину почали переслідувати. За його автомобілем завжди був "хвіст". І останнім часом він часто казав, що за ним стежать", заявляє вона.

Дочка вказує також на дивні обставини смерті батька: "Його легковий автомобіль їхав по абсолютно рівній, відносно вільній трасі, на зустрічній смузі йшло лише три вантажівки. Його машину почало кидати зі сторони в сторону, і вона врізалась в середню вантажівку. Стався потужний вибух: машина повністю згоріла, від неї не залишилось нічого – ні колес, ні дна. В асфальті виникли дуже великі діри – до 20 сантиметрів глибиною. Автомобіль перед виїздом був у нормальному стані. Батько перед кожним виїздом до Києва перевіряв машину на СТО, він за нею ретельно стежив.

Ми повністю виключаємо, що щось трапилося з машиною. Точніше – з нею щось трапилося, але ми вважаємо, що це було зроблено спеціально. Крім того, незрозуміло, чому сталося таке сильне загорання, батько завжди виїжджав з майже порожнім баком і заправлявся лише в Кременчуці".

Ще 15 жовтня 2001 року в газеті "Голос України" Володимир Єфремов писав: "Уперше за тридцять років журналістського стажу пишу через те, що боюся. Боюся безглуздої смерті. Але ще більше боюся, що її потім спишуть на випадкову "зустріч з наркоманами", банальне "вбивство з метою пограбування" або чергову "трагічну автокатастрофу"...". Повну версію статті читайте нижче.

Виконавчий директор ІМІ Леонід Звєрєв зустрівся у вівторок із заступником Генерального прокурора України Віктором Шокіним. Той запевнив, що справа перебуває на контролі заступника Генерального прокурора Олександра Медведька, який здійснює нагляд за справами, що розслідуються органами МВС.

За словами Віктора Шокіна, Володимир Єфремов не значиться у списках осіб, яких американська сторона має допитати у якості свідків по справі Лазаренка. Водночас, за інформацією "Німецької хвилі", Гарольд Розенталь - один з адвокатів Павла Лазаренка - під час перебування в Україні наголошував, що Володимир Єфремов є центральним свідком у справі українського екс-прем'єра.

Джерела УП підтверджують, що прізвище Єфремова значиться у списку свідків з боку захисту у справі Лазаренка. Нагадаємо, що до прокуратури надійшов поки що тільки список свідків від звинувачення.

Голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко звернувся до Генерального прокурора України Святослава Піскуна та міністра внутрішніх справ України Юрія Смірнова з проханням взяти під особистий контроль розслідування обставин загибелі Володимира Єфремова.

"Враховуючи той факт, що Володимир Єфремов останні роки здійснював моніторинг порушення свободи слова в Дніпропетровській області, активно співпрацював з Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, міжнародними правозахисними організаціями, вважаю, що розслідування цієї трагічної події має бути особливо прискіпливим", зазначається в листі Томенка, що його розповсюдила прес-служба депутата.

У середу у дніпропетровському театрі ім. Горького пройшла панахида за загиблим журналістом. Організацією заходу займаються сама родина та найближчі друзі Володимира. Відгукнувся також і директор театру Леонід Фурсенко, який безкоштовно надав приміщення для проведення траурної церемонії за умови згоди облдержадміністрації.

Стаття Володимира Єфремова, опублікована в "Голосі України" та на сайті ІМІ ще 13 жовтня 2001 року:

"Уперше за тридцять років журналістського стажу пишу через те, що боюся. Боюся безглуздої смерті. Але ще більше боюся, що її потім спишуть на випадкову "зустріч з наркоманами", банальне "вбивство з метою пограбування" або чергову "трагічну автокатастрофу"...

Пишу через те, що мені й моїй родині не просто погрожують - нас уже почали жорстко пресингувати. Поки що економічними палицями, які залишили нас практично без засобів до існування. Дружину півроку тому шантажем і погрозами змусили звільнитися з нашої радіокомпанії "за власним бажанням", не допрацювавши до пенсії. Мене нещодавно попередили про звільнення "за скороченням штатів".

"Скорочення" - спірне. Вже взяли на роботу іншого, поступливішого журналіста. А мене -головного редактора й засновника Дніпропетровського мас-медіа-холдингу "Собор" -звільняють через те, що я намагався протистояти запроваджуваній у нас тенденційності та фактичній диктатурі нового співзасновника - хазяїна Великої Труби.

...Холдинг народився 1990 року, ще в СРСР. Я працював тоді заступником головного редактора обласної партійної газети "Днепровская правда" і був депутатом облради. На той час усі газети були або партійні (партія була лише одна - КПРС), або комсомольські, піонерські чи профспілкові. За моєю ініціативою облрада заснувала газету "Собор" - мабуть, одне з перших у країні видань, офіційно оголошене позапартійним. Мене на сесії депутати обрали головним редактором. Уже з перших номерів "Собор" надав свої сторінки активістам різних політичних сил, представникам церкви...

Розповідаю про це для того, щоб підкреслити: як професійний журналіст я глибоко переконаний, що засоби масової інформації мають інформувати про всі аспекти політичного життя в країні - нікого не випинати і нічого не замовчувати.

Мені не подобається, коли пресу називають "четвертою владою". Згідно з азбукою демократії, четверта влада - це влада громадської думки. А преса - лише виразник цієї думки в усій її повноті та різноманітності.

Саме з цієї позиції визначалася політична спрямованість заснованих нами ЗМІ. І це дало досить позитивні результати. В 1997-му "Собор" об'єднував уже дві газети, дві радіокомпанії, телеканал, який міцно утримував перший рядок у регіональному рейтингу, інформаційні та рекламні агентства. Восени того ж року з Києва до Дніпропетровська повернувся і знову приступив до виконання обов'язків голови облради Лазаренко.

Коли проти нього ополчилися всі офіціозні та підневільні засоби масової інформації, я вважав своїм обов'язком надати йому змогу висловлювати свою точку зору. На мій погляд, саме так належить чинити журналістам у цивілізованому суспільстві. Але...

Через тиждень після виборів 1998-го в нас розпочалися численні перевірки. Хто тільки не приїздив: генеральна прокуратура, обласна, податкові та ще якісь інспекції усіх рангів. З квітня по грудень у нас було проведено понад п'ятдесят перевірок, звірок, оглядів, вилучень та ін. Закінчилося тим, що проти мене порушили кримінальну справу "за фактом нецільового використання кредиту", який було ще 1996 року повернуто банку сповна, а наш 11-й канал через "неповне оформлення ліцензії" від'єднали від ефіру. "Почесний голова Дніпропетровської облради" на той час зник за океаном разом з обіцянкою компенсувати всі витрати на рекламу "Громади", так звані зустрічні перевірки налякали рекламодавців, і ми опинилися в борговій ямі.

У цій, здавалося, безвихідній ситуації спочатку один, потім другий, третій мої знайомі порадили мені звернутися по допомогу до Віктора Пінчука. Я був з ним знайомий. У 1994-му, коли він разом з Юлією Тимошенко очолював корпорацію "Співдружність", ми зустрілися втрьох у нас у редакції і обговорювали варіанти спільних бізнес-проектів. Підкреслюю: йшлося тільки про комерційні плани. Термін їх депутатських повноважень того року вже минув, а Тимошенко і Пінчук іще трималися осторонь публічної політики.

Мої порадники дали мені номер телефону якогось Константиновського, відрекомендувавши його як найближчого помічника й довірену людину Пінчука. Я зателефонував, і вже через тиждень "інтерпайпівським" літаком прилетів до Києва і в шикарному офісі в найпрестижнішому районі столиці зустрівся з Віктором Пінчуком. Розповів йому про потенційні можливості холдингу та його проблеми, наголосив, що не хочу брати участі в жодних політичних "розборках" (нагадаю, що звертався до Пінчука виключно як до бізнесмена - про "Трудову Україну" тоді ще й згадки не було!), і запропонував увійти до складу засновників "Собору" з умовою, що він допоможе нам виборсатися з фінансових проблем. Пінчук погодився, очевидно, розраховуючи на 51 відсоток статутного фонду...

Для необізнаних поясню, що згідно із законодавством України статутний фонд будь-якого підприємства має становити суму, еквівалентну певній кількості мінімальних зарплат. І неважливо, що фірма має мільйонні чи мільярдні доходи. Дорівнює вона, як пояснили нам фахівці, котрі готували за дорученням Пінчука зміни до установчих документів, - саме стільки, скільки внесено засновниками до статутного фонду.

Пінчук, точніше, одне з підприємств, що належали йому, внесло до статутного фонду "Собору" десять тисяч гривень... (Менш як дві тисячі доларів за газету, радіо- і телекомпанію з ліцензіями на цілодобове мовлення та прямою трансляцією в Інтернеті - нівроку!). Щоправда, нам було переказано значну суму для розрахунку з кредиторами, але... як поворотна фінансова допомога. Це означало, що до визначеного терміну всю "допомогу" треба повернути. Ми змушені були погодитися, бо ситуація справді була критична.

Через кілька місяців холдинг повернувся до нормальної роботи. 11-й канал знову очолив рейтинг місцевих телекомпаній. Інші дочірні підприємства "Собору" відновлювалися важче, і нам довелося призупинити випуск газет, скоротити видавничий комплекс та інформаційне агентство.

А через рік, саме після установчого з'їзду об'єднання "Трудова Україна", пан Константиновський "для оптимізації роботи холдингу" привів до нас солідну команду спеціалістів із Києва та Москви. Нам оголосили, що віднині "Собор" стає структурним підрозділом "інтерпайпівського" холдингу...

Передусім гості здійснили на всіх наших підприємствах ретельну перевірку. Її результати для мене досі - "таємна інформація". Але директор рекламного агентства "Собор" після спілкування з перевіряльниками покірно і без узгодження з іншими засновниками передав усі свої повноваження "виконавчому директорові". Реальний директор відтоді підписує лише ті документи, що їх дозволяє підписати "виконавчий"!

Фактичним керівником "Собору" став диригент Д. Логвин, за сумісництвом завідувач ще й громадської приймальні народного депутата В. Пінчука. Створилась ситуація, коли журналістові кажуть: або ти робитимеш те, що я наказую, або... іди під три чорти! Дехто пішов. Але всі, хто залишився, змушені були догідливо підкорятися, бо зарплата співробітників складається з двох частин. Гарантовану - у розмірі мінімальної, установленої парламентом, отримують усі.

Друга частина - "преміальна" - значно більша за основну, але будь-якої миті може бути зменшена або зовсім знята, якщо хтось не догодив "виконавчому директорові". Жодними документами така форма оплати праці не обумовлена. Але вона дає змогу Логвину втручатися у творчий процес, скасовувати розпорядження головного редактора, правити журналістські матеріали, звільняти, розпоряджатися ефірним часом.

Правда, він запевняє, що все узгоджує "особисто з Віктором Михайловичем". Не знаю. Мене від спілкування з Пінчуком відгородили залізною завісою. Мало того -мені від'єднали робочі телефони й відрізали доступ до Інтернету... Мабуть, мене ізольовано для того, щоб зберегти за паном Пінчуком можливість заявити, у разі чого, що він "абсолютно не в курсі".

Це неправда. Жодний помічник не ризикне без погодження з начальником робити те, що відбувається останні півроку в нас.

Сьогодні на контрольованому каналі запроваджено щонайжорсткішу цензуру. Є партії, які заборонено навіть згадувати в інформаційних випусках. Про інші можна казати, якщо вони... заплатять. Причому нормальним явищем стала прихована реклама, завуальована під інформаційний сюжет. Називається це "кеш" і коштує майже три тисячі гривень за хвилину. До речі, в перекладі з англійської "кеш" - "готівка". Куди і яким обсягом вона йде, ніхто не знає. Без оплати йдуть лише сюжети на замовлення про депутата Пінчука та його "Трудову Україну". А новоспечені "редактори" не стомлюються повторювати, що Віктор Михайлович фінансує холдинг, а отже, має право замовляти музику.

Це сумнівно. Досить проаналізувати зі звичайним калькулятором розцінки на рекламу, щоб з'ясувати: один тільки телеканал, без урахування радіокомпаній та інших дочірніх підприємств, може давати за рік понад три мільйони доларів доходу! Але платежі за рекламу тепер переказують тільки до новоспеченого "Інтерпайпом" рекламного агентства "Арт-пайп" (Мистецтву - труба!.. чи я неправильно перекладаю?). І нікому із журналістів не годиться знати, скільки заробляють їх ЗМІ на рекламі.

"Нічого не заробляють", - стверджують "редактори".

Ось кілька рахунків. Один із них виписано диригентові Логвину, який замовив рекламу свого концерту майже на п'ять тисяч гривень. А впоперек цього рахунку виконавчий директор Логвин великодушно накреслив: "Без оплати"...

Іще один рахунок, але вже з резолюцією згадуваного вище Константиновського, дозволяє без оплати відпрацювати рекламу (політичну, між іншим!) одному відомому панові - на двадцять п'ять тисяч гривень.

Третій рахунок позбавляє зайвих витрат одного із засновників "Інтерпайпу" пана Дементієнка - тут, щоправда, і цифра неабияка - уже п'ятдесят дві з гаком тисячі...

І це тільки за один тиждень!
То хто кому спонсор?

Журналістам брешуть, коли кажуть, що вони мають роботу тільки завдяки меценатам від політики. Але ця брехня дає змогу перетворювати на рабів моїх побратимів по перу - тих, хто своєю повсякденною працею створює газети, журнали, телеканали та радіостанції.

Рейтинг будь-якого засобу масової інформації залежить передусім від його співробітників. І що вища популярність того чи того ЗМІ, то вищий ступінь довіри до нього з боку читачів, глядачів і слухачів. Саме довіра людей - потенційних виборців - змушує псевдополітиків шукати і знаходити важелі управління популярними засобами масової інформації для задоволення власних амбіцій...

Розповідаю про це не тільки для того, щоб показати, як із журналістів роблять рабів. Мені здається, що описане вище відбувається не тільки в нас. І сотні молодих колег, котрі тільки-но розпочинають свою професійну біографію, змушені працювати на товстосумів від політики, не замислюючися про те, куди приведе суспільство такий метод реалізації "законодавчого забезпечення принципу свободи слова". Їм забороняють про це думати "журналісти в законі" на кшталт логвинів і константиновських...

Я спробую в судовому порядку відстояти своє право займатися професійною діяльністю у створених за моєї безпосередньої участі засобах масової інформації. Хоча не дуже переконаний, що в мене вийде... Сумніваюся через те, що відставний міліцейський чин Константиновський вхожий до кабінетів керівників найвищого рангу... Я вже не кажу про двері, що відчиняються перед Пінчуком.

Ось тому вони й "замовляють музику". Ось тому мене й усунули від виконання професійних обов'язків, а коли спробував протестувати - почали оголошувати догану за доганою, погрожуючи звільнити "за порушення трудової дисципліни"...

Не вийшло. Звернення до суду змусило моїх опонентів скасувати всі догани, не чекаючи судового розгляду. Проте через два тижні вони вигадали "скорочення штатів"... Що буде далі?

Не знаю. Про всяк випадок повідомляю, що не збираюся кінчати життя самогубством, не маю знайомих серед карних злочинців і наркоманів, та й на здоров'я не скаржуся...

Я хочу спокійно жити і чесно заробляти свій шматок хліба. І боротимуся за свої права. Але...

Перед тим, як розіслати цей матеріал по редакціях, я показав його одному давньому другу - колишньому офіцеру "компетентних органів", який свою заяву про відставку кілька років тому супроводив відомою цитатою з класики: "Служить бы рад, прислуживаться тошно..."

Отож, уважно прочитавши мої одкровення, друг тяжко зітхнув і сумно сказав: "Ну що ж, чекай тепер хлопчиків з бейсбольними битками..." А потім уважно подивився мені в очі і запропонував: "А може, не варто цього друкувати? Адже сам пишеш, що Пінчук допоміг видертися з боргової ями..."

- А як ти гадаєш, чому ми опинилися в борговій ямі? - запитав я в друга.
Він нічого не відповів...

Володимир Єфремов, журналіст. Дніпропетровськ".



Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування