Володимир Полохало: "Опозиція теж має навички тих самих тіньових політтехнологій"

П'ятниця, 15 серпня 2003, 10:57
Політичними технологіями в Україні вже нікого не здивуєш, тим більше брудними, чи то пак тіньовими. Проте найбільшою прихованою політтехнологією за майже 12 років незалежності стала політична реформа, запропонована президентом Кучмою. Політолог Володимир Полохало вважає, що заради досягнення головної мети реформи – надання Кучмі та його оточенню гарантій після закінчення його повноважень – президент може піти навіть на союз з опозицією.

- Пане Володимире, під час нещодавньої прес-конференції ви згадали, що всі в Україні користуються політичними технологіями – нормативними і тіньовими. Наведіть, будь ласка, приклади таких політтехнологій. Наприклад, нормативних...

- Нормативні - це ті процедури, прийоми чи засоби, які здійснюються політиками, політичними акторами в межах правового поля, які не суперечать чинному законодавству, суспільній моралі і стандартам або приписам демократичної боротьби та конкуренції.

В Україні політичний режим не є конкурентним. І все те, що є нормою і стандартом, традицією для західних країн, і те, що там унормовано або законом, або демократичними традиціями, або нормами суспільної моралі – в Україні цим традиціям слідують тільки "білі ворони".

По суті, це бізнес-стиль у політиці. Причому бізнес-стиль, який сформувався у період дикого капіталізму і швидкої капіталізації, коли невелика частина блискавично збагатіла за допомогою влади, а інша ( це переважна більшість населення) швидко збідніла. Агресивний, нечесний, той, який не вписується у правила гри, такий бізнес-стиль.

Ошуканство, підозри, обмани, пастки, "підставляння" – все це існує тому, що немає вироблених правил гри. Демократія – це процедури і правила політичної гри, але й у демократичних країнах існує дуже багато негативів.

Виглядають смішними й комічними заяви українських політиків про демократію, політичну реформу, євроатлантичний вибір і таке інше, тому що цінності демократичні не стали реальним елементом політичної культури. Вони є лише вивісками, декораціями. А насправді домінують і переважають зовсім інші способи досягнення політичної мети. І таких маса.

І тому, коли у парламенті Юрій Луценко обурювався: "Нас зрадили!", то цьому ніхто не здивувався, один тільки Луценко і Мороз, якщо справді така зрада була. Більше ніхто, бо це норма політичного життя України. Або, коли раптом півфракції переходить в іншу фракцію. Чи постійні переходи з "Нашої України", коли перекуповують депутатів чи цілі партії купують...

Підкуп, шантаж – це теж норма для України! У нас парламент був завжди, як броунівський рух в тому сенсі, що сильний може маніпулювати більш слабким. Коли немає правил, тоді перемагає сильний, а сильний в Україні – це олігархія, і кланово-олігархічний тип політичного режиму.

Межі допустимого у політиці в Україні просто не існує. Вбивство Гонгадзе явно мало політичну мету. Але це найгірший зразок технологій, антилюдський. Тому тіньові технології асоціальні за своєю суттю, і недемократичні за своєю спрямованістю. Однак вони стали нормою для політичних реалій в Україні.

Такі брудні політичні технології - очевидні, зрозумілі. Хоч ми не знаємо їх авторів. Скажімо, сумнозвісні листівки проти Ющенка – це тіньова, брудна політична технологія.

А останнім часом вдаються до таких, коли справжні цілі незрозумілі, приховані, латентні, тому ми ще їх називаємо криптотехнологіями.

Листівки проти Ющенка не можна назвати криптотехнологіями, адже одразу видно, проти кого спрямовано, хто дискредитується й компрометується. А сьогодні стали переважати ті, коли справжні наміри авторів залишаються невідомими, тобто декларуються одні цілі, а досягаються інші.

Тому важко навіть їх класифікувати, що це погано. Бо, на перший погляд, не порушується закон. Наприклад, політична реформа. Тут же немає порушення. Тут просто чорне видається за біле, а біле за чорне. Й ясно, що є велика невідповідність між цілями, які продекларовані, і реальною ситуацією. Тому їх ще називають маніпулятивними, які маніпулюють суспільною свідомістю. Але маніпулюють і політиками.

Водночас став поширеним плагіат та перехоплювання й використання за свою ідею, з тим, щоб позбавити ініціативи опонентів. Наприклад, все робилося для того, щоб парламентський законопроект був невідомий широкому загалу, а щоб був відомий президентський.

І тому, на мій погляд, є всі підстави говорити, що можуть зманіпулювати Симоненком і Морозом. Компартією завжди маніпулювали: у 1994 році, коли вони по суті підтримали Кучму, щоб не підтримувати Кравчука, у 1999 році.

І сьогодні президент може використати Мороза в своїх цілях, його прагнення піти до кінця у перетворенні країни на парламентську республіку. І у даному випадку Мороз може бути жертвою власного догматизму. Тому що Мороз говорить про систему влади, але зовсім не вказує на те, що парламент сьогодні контролюється не Морозом, не Ющенком, він повністю контрольований тими олігархами, для яких немає межі допустимого в політиці.

І Мороз може стати не лише жертвою маніпуляцій, а й сам буде суб'єктом цих маніпуляцій. Чому? Тому що люди можуть повірити Морозу. Інституціональним змінам Мороз надає абсолютистського значення. І він начебто забуває, що значить парламентська республіка в українських реаліях.?

Цей парламент абсолютно є недемократичним, це парламент крупного бізнесу, який упорядкований і має свої інтереси. Мороз говорить: "ОК! Не президент буде координатором і гарантом ведення бізнесу, а буде парламент". Не вмер Данило, так болячка задавила.

І тому кажуть: "У нас украли перемогу". Якщо у вас украли перемогу у парламенті, то у вас ще раз її украдуть, вдруге й втретє у цьому самому парламенті. І у парламентській республіці її будуть красти у вас постійно. Украдуть, бо парламентська республіка не є гарантом демократичних змін і поступу за нинішніх умов.

У мене є передчуття, що президент може піти на те, щоб парламент став основним центром влади, тому що Литвин вірний, парламент контролюється Медведчуком. Якщо не буде пропорційної системи виборів, залишиться та ж сама, якщо таку умову не висунуть Мороз чи Симоненко за підтримку президентського проекту. Це означає, що 225 депутатів, 90% від цієї половини будуть представниками крупного великого олігархічного бізнесу.

Скільки на довиборах пройшло до парламенту від опозиції? Якщо взяти тільки довибори і вибори мерів?

- Ніскільки...

- Тоді при чому тут система влади, якщо соціалісти не змогли обрати своїх висуванців? Зміна системи влади не повинна перетворюватися на самоціль. Колись Бернштейн казав: "Рух – все, мета - ніщо". А тут навпаки абсолютизується тільки один напрям змін у політиці, а є ще ж зміни економічні, соціокультурні. Без цього набору сама конструкція влади може бути менш або більш ефективною тільки з точки зору інтересів основних ФПГ.

Тому Мороза легко використати. Він начебто як зомбований цією "зміною системи влади" і, вихоплюючи цю зміну із загального контексту, по суті стає невільним союзником, volens nolens оцих авторів тіньових політичних технологій, одна з яких називається політичною реформою.

- Пане Володимире, Ви говорите про політичну реформу, як про тіньову політтехнологію. А ви можете назвати її автора? Конкретно прізвище?

- Автори очевидні – це ті, кому це вигідно. Автори ті, хто не довіряє, скажімо, Ющенку або якомусь іншому неопозиційному політику, що не буде перерозподілу власності і гарантія їх бізнесу у межах інституту президентства.

- Це олігархи?

- І олігархи не довіряють олігархам! Я впевнений, що хтось сподівається, що буде Янукович, і впевнений, що не буде Ющенко, то все одно він не довіряє Януковичу! Бояться! Оскільки немає правил гри і політичної конкуренції, яких всі дотримуються. Президент порушує їх першим!

Подивіться, що стало з коаліційним урядом! Вже й забули про його відповідальність та коаліційність! Ніхто про це не говорить! Це була тіньова технологія, з метою сформувати уряд, типова технологія. Використовуючи термінологію й лексику, поняття "коаліційності" і "політичної відповідальності" сформували уряд на засадах, які жодним чином сьогодні не можуть гарантувати, що він є коаліційним.

- Пане Володимире, я правильно вас зрозуміла, виходить авторами політтехнологій, про які ми говоримо, є влада, олігархи. Але ж є ще когорта політтехнологів, які працюють з політиками...

- Безперечно! От їх відповідальність дуже велика! Саме політтехнологи – тому, що є політичні рекламісти, іміджмейкери і таке інше. А є люди, їх не багато, які розробляють ці сценарії і політтехнології. І які включають навіть всю цю масу експертів, і самі експерти не здогадуються про свою роль у цьому загальному політичному проекті.

- А на вашу думку, чи сформований в Україні ринок політтехнологів, які пропонують свої послуги?

- Коли ми говоримо, що у нас неконкурентний чи напівконкурентний режим, це означає, що у нас немає нормальної політичної конкуренції, коли всі учасники політичної гри мають рівні шанси й можливості, це означає, що у нас не може бути нормального ринку політичних послуг з точки зору загальноприйнятих в демократичних країнах принципів стосунків з опонентами.

В Україні з самого початку не експерти формували політичну культуру політиків, а у політиків був попит саме на тих, хто візьметься за розробку будь-якого політтехнологічного сценарію, який піде на все за певну плату. Тому в Україні сформувалася величезна аберація – немає нормальних спеціалістів з нормальних технологій, тих, які використовуються на Заході.

У нас є фахівці з девіантних технологій, з тіньових. І армія цих фахівців формувалася, тому що попит був саме на таких. У нас немає попиту на нормальних політичних технологів.

- Те, що в Україні немає нормативних політичних технологій, можна вважати причиною того, що західні політтехнологи, французькі найвідоміші, не стали популярними в Україні. Натомість тут активно працюють росіяни.

- Це ж очевидно! Навіть Берлусконі, якому не всі в Європі намагаються подати руку, формує свій певний імідж усе ж таки в рамках демократичних стандартів. Навіть Берлусконі, як дійсно один з кращих маніпуляторів на грані фолу, досягав влади за рахунок далеко небездоганних методів політичної боротьби. Але навіть у Берлусконі би очі на лоба вилізли, якби він побачив, що робиться в Україні!

Звичайно, на Заході є різні фахівці (і був Вотергейт, підслуховування), і все є. Але це було ризиковано, і перехід у політиці від нормативних до тіньових технологій може призвести взагалі до втрати політичного обличчя. Людина, яка вибудовувала кар'єру довгий час, може втратити все за одну мить.

І тому той, хто там називається спеціаліст з політичних технологій, тут просто собі місця не знайде, бо просто виявиться непрофесіоналом (у брудних технологіях). На Заході межа все ж відома. Там теж багатьом кортить досягти мети, але там "і хочеться, і колеться". А в Україні - повний карт-бланш.

Тут не існує у цьому межі. Тут і бізнес, і політика тісно переплетені, і я міг би назвати речі, які, на жаль, допускалися опозицією і які далеко небездоганні з точки зору нормативності.

- Наприклад...

- Як кажуть, поганий приклад – заразний. І багато хто потрапив в опозицію, побачивши як робиться ця кухня. Вона далеко не вся вийшла із суспільства. Це частіше, як парії, ті, яких конкуренція витісняла на узбіччя. Ясно, що вони вже мають певні знання і навички тих самих тіньових політтехнологій.

Дон Кіхотів і баронів Мюнхгаузенів у політиці просто не існує. В тому числі і "Наша Україна" мало чим відрізняється від влади. А керівні еліти хочуть зробити все, щоб втягнути опозицію і сказати: "Та ви ж самі такі, як і ми!"

- Але повернімося до опозиційних політтехнологій. Які ви можете назвати конкретні тіньові технології, до яких вдавалася опозиція?

- Я б зробив таке уточнення. Вони вдавалися до них, будучи припертими у глухий кут. Коли заганяють у глухий кут, і всі кричать "Ату його!", то людина іде на все через інстинкт самозбереження. І тому навіть собака, яка ніколи не кусається, коли її заганяють у кут, може цапнути за ногу.

Я б сказав, що тут є певне виправдання цим проявам. Я б не хотів на цьому деталізувати увагу, але деякі факти мали місце, спричинені саме тим, що її ставили у таке становище, заганяли у такий глухий кут і використовували такі ресурси проти неї, що вона змушена була огризатися.

- Чи можете ви, як політтехнолог...

- Я науковець, політолог за фахом. І як політолог досліджую політичні технології, в тому числі тіньові.

- Добре, скажіть, як політолог, чи можна очікувати на появу в Україні штучного політтехнологічного проекту. Як наприклад була "Команда Озимого Покоління" - штучно створений віртуальний проект.

- Цей проект не був особливо тіньовий. Це була справді спроба ошукати виборців, адже зрозуміло, що за цим стояли великі олігархи, для яких це було скоріше дочірнє підприємство, а не якась політична сила. У цьому вони ошукували, бо казали, які вони ліберали, такі податки і те, і се...

- А чи можлива поява схожого проекту на президентських виборах?

- Цілком можлива! Міг би назвати декілька вірогідних тіньових технологій, спрямованих на досягнення владно-політичних цілей.

- Назвіть, будь-ласка.

- 27-30 серпня 1991 року. Коли президія Верховної Ради, куди входила переважна більшість політбюро, ухвалює рішення про призупинення КПУ, а потім і заборону. Уявіть собі, керівництво партії каже – ми себе забороняємо. Це був блискучий хід, бо тоді народна рада, патріоти кажуть: "О, комуністи стали патріотами, Кравчук – націонал-демократом" і т.д.

Це був блискучий хід, тому що тоді знялася конфронтація між тодішньою опозицією і комуністичною номенклатурою. Позбувалися непотрібної ідеології, Кравчук почав доводити, коли він вийшов з партії – чи 19 серпня чи раніше. І ошукали, як хлопчиків, а самі зайнялися протягом двох-трьох років фундаментальною приватизацією крупних об'єктів, зароблянням на інфляції, збагаченням на колишній соцвласності.

А націонал-демократам підкинули обговорення таких спірних проблем, як символіка, прапор, гімн, герб, українська мова і т.д. і використовували як відволікаючу стратегію. А оскільки залишилися велика частина людей комуністичних переконань, то для них створили Комуністичну партію України на чолі з Симоненком.. Це була блискуча технологія.

Ще одна блискуча технологія, коли "розбудовували державу" і позбавилися опозиції. "Яка може бути опозиція, коли ми розбудовуємо державу?! Ви в опозиції до держави?!" це був блискучий хід Кравчука! І опозиція швидко стала конструктивною й лояльною...

- Тобто самозаборона комуністів – це політтехнологія?

- Так, це була блискуча політична технологія та зразок того, як можна було зберегти свій статус у суспільстві за рахунок того, що ти змінюєш свою шкуру.

Друга тіньова політтехнологія була здійснена у 1994 році – перемога Кучми і його ідеологія про реформи. Тоді реформи Кучми - це були реформи під себе невеликої групи людей. І реформи під себе – великий проект ошукування людей. Це було декілька років основним політичним проектом. Під це гасло можна було з'єднувати і націонал-демократів і комуністів...

В Україні постійно розігруються і використовуються міфи й стереотипи громадської думки. І тому виробилося ставлення до громадян, як до електорату, як до статистів. І нинішня політична реформа. Влада не може сама себе реформувати, будь-яка ініціатива Кучми чи олігархів може бути спрямована тільки під свої інтереси!

Я думаю, що "європейський вибір" - це також політична технологія, на яку частково попався Захід. Тому що насправді нинішнім політичним елітам зовсім не потрібні європейські цінності.

- Питання "шкурне". Як навчитися розпізнавати тіньові політтехнології?

- Це головне! Політична опозиція не виробила протиотруту політтехнологіям і не змогла їх розпізнати вчасно. Наприклад опозицію примусили дискутувати потрібен двопалатний парламент чи не потрібен. Хоча я багатьом політикам ще рік тому казав: "Хлопці, вас втягують і вам підкидають".

- Так є якісь методи розпізнавання політтехнологій?

- Звичайно!

- Поділіться.

- (сміється) Виявляти і мінімізувати небезпеки й загрози застосування тіньових політичних технологій і маніпулятивних стратегій – цілком можливо. Але для цього все таки потрібен певний інтелектуальний рівень для аналізу і інтелектуальна совість. На Заході, скажімо, існує маса інтелектуальних мозкових центрів. В Україні вони всі виконують роль своєрідного Мефістофеля.

В Україні влада як тільки побачить когось розумного, його одразу ж втягують у свої центри, групи і поглинають їх гонорарами та різними благами.

- А як журналістам навчитися розпізнавати тіньові політтехнології?

- Ну журналісти можуть їх розпізнавати, але вони не можуть про це писати! Хіба що на окремих сайтах в Інтернеті і ситуативно. Бо в Україні здійснюється моніторинг думок, позицій і журналістів, точка зору яких може бути шкідливою з огляду на інтереси потужних кланів.

Сьогодні олігархи контролюють ЗМІ та духовно-культурну сферу суспільства. В Україні немає незалежних журналістів, оскільки для цього немає незалежних мас-медіа. Спорадичні винятки тільки підтверджують правила.

Україна навіть на рівні журналістів і експертів відрізняється страшенною сервільністю, і якимось ідеалістичним романтизмом відносно тих чи інших політичних проектів. І тому вони постійно попадаються у ці пастки, і їх постійно використовують, часом всупереч їхній волі.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua