"...Я беру чью-то руку, а чувствую локоть"

П'ятниця, 15 серпня 2003, 22:10
Посмертні одкровення колишнього УБОЗівця, який проходив у справі "банди перевертнів", не справили на Генеральну прокуратуру жодного враження. "Ці матеріали практично нічого нового для розслідування кримінальної справи про убивство Гонгадзе не дають. Всі ці факти, якщо їх можна так назвати, нами перевірялися і перевіряються в ході досудового слідства", — повідомив журналістам заступник генерального прокурора Олександр Медведько. Крім того, не цікавить більше прокуратуру і питання про доказові матеріали — аудіозаписи із показаннями свідків та інші документи, — що їх покійний Гончаров, як це сказано в його листі, сховав у надійному місці. "Позитивного результату немає", — заявив той-таки пан Медведько з приводу перевірки тайника прокурорськими працівниками. За його словами, у вказаному Гончаровим місці "нічого немає".

З’ясувалося також, що, коментуючи в попередньому номері "ДТ" обставини кремації тіла Ігоря Гончарова, глава тимчасової слідчої комісії Верховної Ради у справі Гонгадзе Григорій Омельченко поквапився з висновками, буцімто після смерті підслідного не було зроблено розтину. Розтин зробили. Щоправда, результатом чомусь став запис у свідоцтві про смерть, яким стверджується: "причина смерті не встановлена". Чи то було вирішено зберегти цю причину в таємниці, чи то надії покладаються на експертизу тканин, узятих при розтині у Гончарова, на проведенні якої продовжує наполягати пан Омельченко. Залишається сподіватися, що зразки тканин, призначених для аналізу, виявляться такими, які справді належали Гончарову... Поділитися своїми міркуваннями щодо всієї цієї малозрозумілої поки що історії ми попросили Григорія Омельченка, почавши із запитання про реакцію Генеральної прокуратури на листи Гончарова.

— Значна частина інформації, викладеної в заявах Ігоря Гончарова, підтверджується. Наведені ним факти потребують перевірки. Скажу одне: мною встановлено, що всі прізвища, вказані у заявах Гончарова, посади цих людей, особи, які вели зовнішнє спостереження за Георгієм Гонгадзе, прізвище людини, котра віддавала наказ про викрадення журналіста і його знищення, прізвище працівника СБУ, з яким Ігор Гончаров співпрацював у справі Гонгадзе, — реальні і відповідають дійсності. Там немає жодного вигаданого прізвища, що ставило б під сумнів достовірність решти інформації.

— Григорію Омеляновичу, в Інтернеті вже з’явилися дані, що близькі Гончарова стверджують, ніби авторство листів належить таки йому.

— На сьогодні я можу зробити попередній висновок: заяви на 17 сторінках, що були підписані ім’ям Ігоря Гончарова і потрапили в Інститут масової інформації (ІМІ), написані Ігорем Гончаровим. Я офіційно зустрівся з його батьками — мамою, Ожеговою Еленою Олександрівною, батьком, Гончаровим Ігорем Володимировичем та дружиною, Гончаровою Світланою. Кожному з них окремо було надано для ознайомлення ці листи. Узявши їх до рук і, практично, не дочитавши до кінця, усі троє однозначно заявили, що листи написані Ігорем Гончаровим. Вони впізнали це за характерним почерком, у тому числі за заголовними буквами та стилем викладу. Крім того, мама Гончарова — художниця і, з огляду на свою професію, може легко розрізнити, кому належить той чи той почерк. Батьки і дружина Гончарова дали мені оригінали зразків його почерку — листи, підписані фотографії, поштівки тощо. І, порівнявши їх із листами, які потрапили в ІМІ, я дійшов попереднього висновку про те, що це почерк однієї й тієї ж людини. Але підкреслюю — це лише попередні висновки. Оскільки все одно має бути призначена офіційна графологічна експертиза, яка дасть остаточне підтвердження, чи писав це справді Гончаров, і якщо так, то самостійно чи під чиюсь диктовку.

— А на друге запитання рідні відповіді не дали?

— Мати і батько написали офіційні заяви, у яких підтвердили, що це літературний стиль їхнього сина. І це ж саме підтвердила дружина. Але, крім того, дізнавшись, що Ігор Гончаров на початку 90-х років публікувався в пресі — "Україні молодій", "Правде Украины", "Независимости", я підняв підшивки газет і старанно перечитав його статті. А потім ще раз вивчив листи, передані в ІМІ, на предмет вмісту в них якихось зворотів чи висловлювань, які не трапляються в тих публікаціях. На мій погляд, це все писала одна й та ж людина. І писала самостійно.

— Ви намагалися з’ясувати у батьків причину настільки поспішної кремації і поховання Гончарова?

— Я встановив, що зовнішніх чинників, які б змусили рідних та близьких у пожежному порядку піддати кремації свого сина й чоловіка, не було. Батьки розповіли мені, що ще годині о сьомій ранку 1 серпня вони розмовляли з лікарем Гончарова, з’ясовуючи, що йому можна принести поїсти. Але коли близько 10-ї години повернулися до лікарні, їм повідомили, що син помер і перебуває в морзі. Лікар сказав, що це сталося близько восьмої ранку. Потім їм сказали, що тіло перевезли в Бюро медичних експертиз по вулиці Оранжерейній. Вони поїхали туди і стали просити, щоб їм віддали тіло для поховання. Мама є мама. Як вона мені заявила, знаючи про передсмертні муки сина, дуже не хотіла, "щоб йому було холодно в морзі". І ще вона сказала: "Ми дуже боялися, щоб із тілом Ігоря не сталося того ж самого, що і з тілом Георгія Гонгадзе". Вони отримали дозвіл від районного прокурора і, забравши тіло, 3 серпня поховали Гончарова на Байковому цвинтарі поруч із могилою бабусі. Зі слів батьків і дружини Гончарова стає зрозуміло, що ніякого зовнішнього тиску — шантажу, залякування чи чогось подібного — із боку працівників правоохоронних органів або якихось невідомих осіб на них у цьому питанні не чинилося.

На Оранжерейній таки було зроблено розтин тіла. Медики, котрі робили це у присутності представників слідчої групи Генпрокуратури, яка розслідує справу "перевертнів", узяли зразки тканин усіх внутрішніх органів і законсервували їх для того, щоб використати під час судово-медичної експертизи. На сьогодні Генеральна прокуратура призначила дві експертизи щодо встановлення причин смерті Гончарова. Причому висновки про це робитиме ціла комісія експертів.

— А чи правда, ніби поруч із прізвищем працівника СБУ, про якого ви говорите, стоять ініціали Є.К.М., що згадується як той, кому Гончаров повідомляв інформацію про Гонгадзе?

— Одержуючи листа в ІМІ як глава парламентської слідчої комісії, я запевнив працівників інституту в тому, що поки не завершу перевірку, не оприлюднюватиму ні прізвищ, згаданих там, ні ініціалів, ні посад. Тому я не можу відповісти на ваше запитання ані "так", ані "ні". Але прізвища, які там названо, — реальні. Я був у СБУ, розмовляв із в.о. голови СБУ Петром Шатковським щодо згаданого працівника служби. І керівництво СБУ прийняло рішення надати йому та його сім’ї охорону. Така людина в СБУ справді працює.


Що ще важливе у цій ситуації: підтверджується інформація про те, що першими знайшли труп Георгія Гонгадзе працівники СБУ. Тоді главою СБУ був Леонід Деркач, який, відповідно до висновків слідчої комісії, також безпосередньо причетний до організації викрадення та вбивства журналіста. І працівники СБУ перепоховали тіло Гонгадзе на тому місці в таращанському лісі, де його було знайдено, таким чином, щоб його легко могли виявити. І зробили це для того, щоб, так би мовити, не "світити" контору Служби безпеки України. Те, що труп було перепоховано, встановлено експертизами, які проводила Генеральна прокуратура. Це підтверджує і людина, котра з цього приводу написала мені офіційне пояснення, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за явно неправдиві свідчення.

— Ігор Гончаров звільнився з органів внутрішніх справ 1998 року. А Георгій Гонгадзе зник через два роки. Скажіть, вам не здається дивним, що пенсіонер, хай і колишній УБОЗівець, міг мати доступ до явно конфіденційної інформації, та ще й впливати на поведінку своїх колишніх колег, як це було, скажімо, коли він "відмазував" свого друга журналіста Олега Єльцова?

— Старанно вивчивши викладену в листах Гончарова інформацію і порівнявши її з іншими наявними в моєму розпорядженні даними, я дозволю собі зробити припущення. Обіймаючи досить високу посаду в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю, — а він, як відомо, був старшим оперуповноваженим із розслідування особливо важливих справ, — Гончаров зберіг різні зв’язки в правоохоронних органах, у тому числі й у Службі безпеки України. Оскільки працівникам міліції з УБОЗу в процесі оперативної розробки злочинних угруповань часто доводиться контактувати з управлінням по боротьбі з корупцією Служби безпеки України для узгодження своїх дій. Гадаю, у Гончарова залишилися службові, приятельські і дружні стосунки з оперативними працівниками міліції та СБУ. Крім того, у нього напевно збереглися і джерела інформації, з якими він працював на посаді оперуповноваженого. І це дало йому можливість мати досить серйозну інформацію про обставини викрадення та вбивства Гонгадзе. Проаналізувавши лист Гончарова, я можу зробити ще й таке припущення: його могли використовувати в операції з викрадення Георгія Гонгадзе на якомусь початковому її етапі. Наприклад, на етапі збирання інформації про спосіб життя журналіста, його друзів та знайомих, його зв’язки, місця, де часто буває, особливості поведінки, засоби пересування. Йому могли показати фотографію "об’єкта" і, хоча Гончаров уже був на пенсії, попросити зібрати дані про цей об’єкт. І він міг бути не втаємниченим у подальші плани своїх замовників. Але, дізнавшись, до якого роду операції залучений, став з’ясовувати подробиці того, що сталося. Підкреслюю, це лише версія. Та вона має бути відпрацьована Генеральною прокуратурою з однієї причини: таке припущення грунтується на аналізі фактичних даних, викладених Гончаровим у його заяві. Відкидати документ не можна, просто його потрібно перевірити.

Однозначно те, що, з огляду або на перше (професійну підготовку і зв’язки в УБОЗі, що залишилися з часу роботи там), або на друге (залучення до операції на її початковому етапі), Ігор Гончаров справді був носієм досить серйозної інформації про викрадення та вбивство Георгія Гонгадзе. Тим більше що підтвердилися його дані про осіб, котрі вели зовнішнє спостереження за журналістом.

Ще одне: тоді, коли главою парламентської комісії був Олександр Лавринович, у час роботи Верховної Ради попереднього скликання, ми з покійним Анатолієм Єрмаком давали на її засіданні свідчення, пов’язані з інформацією, отриманою конфіденційно. Ми не мали права називати джерело, оскільки не могли гарантувати безпеку тій людині. Тоді, на початку 2001 року, ми сказали, що так звані "орли Кравченка" були конгломератом, чи, скажемо так, зміїним клубком, до складу якого входили не лише діючі працівники оперативних служб міліції, а й колишні, а також представники кримінального світу. І вони були готові виконувати будь-яку чорнову роботу. Тепер наша з Єрмаком інформація підтверджується. На засіданні комісії ми вже говорили про те, хто курирував це міліцейсько-бандитське угруповання і мав із ним безпосередній зв’язок, виконуючи накази тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Йдеться про одну високопосадову особу з апарату МВС. Ця людина сьогодні перебуває в лікарні у дуже тяжкому стані. Але саме вона володіє супернебезпечною інформацією у справі Гонгадзе та щодо інших злочинів, здійснених високими посадовцями за той період, коли Міністерством внутрішніх справ керував Юрій Кравченко. І повірте, я дуже боюся, щоб із цією уже літньою і серйозно хворою людиною нічого не сталося. Аби вона вийшла з лікарні живою та здоровою і, прочитавши ці рядки, знайшла в собі мужність дати свідчення. Вона може або особисто звернутися до мене, або, записавши на диктофон зізнання, передати їх у комісію через своїх родичів. Щоб не забрати з собою в могилу страшні обставини смерті Георгія Гонгадзе. Як забрав із собою в могилу обставини автомобільних катастроф В’ячеслава Чорновола та Валерія Малєва Юрій Дагаєв.

— Ви не можете назвати ім’я цієї людини?

— Я боюся за її життя. Але "ДТ" вона читає. І, сподіваюся, зверне увагу на моє звернення до неї. Навіть найтяжчі гріхи, коли людина сповідається і просить у Бога прощення, відпускаються.

— Чи можете ви сказати щось із приводу припущень, буцімто Гончаров помер від раку?

— Я вважаю, що за фактом смерті Ігоря Гончарова має бути порушена кримінальна справа. Я вивчив усі медичні документи, що їх мені дали батьки, усі заяви адвоката і батьків на адресу Президента, Генеральної прокуратури, уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Про те, як знущаються, як піддають катуванням, просто вбивають. Достеменно відомо, що під час перебування підслідного в СІЗО до нього застосовувалися заборонені методи фізичного впливу, які призвели до тяжких наслідків. Хто це робив, має встановити Генпрокуратура. Що стосується названого вами діагнозу, то, виходячи з вивчених мною документів, можу сказати: такої хвороби у Гончарова не було.

— Керівництво Генпрокуратури стверджує, що у тайнику Гончарова не виявлено тих доказових матеріалів, які він мав намір пред’явити суду. Чи означає це, що зізнання, які містяться в листах колишнього УБОЗівця, втрачають свій сенс?

— Те, що доказів не знайдено, ще не означає, що спростовується інформація, викладена в листах Гончарова. Я припускаю — доказові матеріали могли знайти, але поки що з цього роблять таємницю. Або хтось міг випередити працівників прокуратури. Не виключаю, що Генпрокуратура чи СБУ знайшли гончаровські докази. І коли вони їх переглянули і прослухали, то могли знищити, як того домагався працівник УБОЗу Хомула, що допитував Гончарова.

Хоча, звісно, поява листів — це значно менш вагомо, порівняно з тим, якби Гончаров був живий і його, скажімо, допитала наша комісія або він у суді (а суд був би відкритим, у присутності журналістів) дав живі свідчення. Це абсолютно різні речі: передсмертна записка чи навіть відеозапис зізнань — і жива людина, котра розповідає про все сама, і є можливість поставити їй запитання. Щоб перевірити — де вона щира, а де, можливо, лукавить. Водночас після того, як з’являться результати офіційної експертизи цих листів, смерть Гончарова постійно буде приводом для сумнівів: можливо, його прибрали, щоб він не міг сказати того, чого не написав у листах.

P.S. Та все ж до остаточної ясності щодо ролі СБУ в подіях, пов’язаних із убивством, перепохованням і виявленням тіла Георгія Гонгадзе, поки що далеко.

Так, саме працівники служби, відповідно до інформації парламентської слідчої комісії, знайшли труп і переховали його в таращанському лісі так, аби його було знайдено. Так, саме представники СБУ допомагали Гончарову збирати матеріали про обставини смерті журналіста. Проте, можна припустити, це могло робитися як у рамках "художньої самодіяльності", так і на вказівку господарів високих кабінетів.

Григорій Омельченко намагається переконати нас із вами в тому, що керував діями своїх працівників, які перевозили й перезахоронювали тіло Георгія, тодішній шеф СБУ Леонід Деркач. І коли згадати, що Леонід Васильович перебував у традиційній для цих відомств жорсткій конфронтації з тодішнім міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком, намагання СБУшників "насолити" міліції, витягнувши на світ Божий результати її злодіяння, зрозумілі.

Не вписуються, щоправда, у цю версію записи Мельниченка, в яких зафіксовано розмови пана Деркача з главою держави, у тому числі і про Гонгадзе. Але Деркач, по-перше, не міг знати, що його записують. А по-друге, навіть якби й здогадувався про це, навряд чи міг припустити, що після оприлюднення цих записів долю Гонгадзе пов’яжуть прямо з Президентом, а не з Кравченком.

Існування другої формули, відповідно до якої Гончаров міг співпрацювати з СБУ, Григорій Омельченко не припускає. На нашу ж думку, вона цілком має право розглядатися нарівні з першою. Гончаров міг перебувати в особливих стосунках не з системою СБУ в цілому, а з окремими особами, котрі у різний час і різною мірою її представляли.

За деякими даними, він мав, як, до речі, і Григорій Омельченко та Микола Мельниченко, багаторічні контакти з людиною, котра уособлювала і КДБ УРСР, і Службу безпеки України. Чи не цим пояснюється поява в справі Гонгадзе політичної складової? Такої, наприклад, як виявлення трупа саме в Таращі — окрузі Олександра Мороза, який трохи пізніше першим оприлюднив плівки майора.

Слід зауважити, що ця людина, з одного боку, могла бути причетною до всієї комбінації від самого початку, а з іншого — могла лише вміло використати результати чиїхось неакуратно проведених ігрищ. І тоді саме їй ми зобов’язані хоча б тим, що тіло Георгія було знайдене і колись буде поховане.

Незрозуміло: якщо версії пана Омельченка про причетність до смерті Чорновола і Малєва — Дагаева, а до смерті Гонгадзе — Кучми, Деркача та Кравченка вимовляються зі згадуванням конкретних прізвищ, то чому робиться таємниця з ініціалів Є.К.М., що фігурують у листі Гончарова в тому місці, де йдеться про його контакти з СБУ? Сподіваємося, що Григорій Омельченко не захоче повторити долю попереднього глави комісії — Олександра Лавриновича, який викликав підозру в суб’єктивному ставленні до окремих фігурантів.


Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua