Гюнтер Ферхойген – хрещений вітчим європейського вибору України

Субота, 13 вересня 2003, 00:46
Якби Гюнтер Ферхойген знав, що 11 вересня - день його прибуття до України - був помічений в календариках українських євроінтеграторів як такий, що позбавить їх мороки боротися з політичною Євразією, його б це, напевне, трохи повеселило. Він цього не знав. Тому сухо виконав свій буденний дипломатичний обов'язок, звично сів у "Люфтганзу" і, між іншим порівнюючи Дніпро з Рейном, вирушив додому - від нових сусідів, від яких насамперед побоювався імпортувати нестабільність після розширення Європи.

Сусіди й гадки не мали про таку прагматичність єврокомісара й очікували від нього сюрреалістичного вчинку - він чомусь мав зробити замість України її вибір. Ферхойген приїздив за тиждень до підписання договору про Єдиний економічний простір України, Росії, Білорусі та Казахстану. Здавалося, єврокомісар начебто мав би кинутися відмовляти Кучму вступати до ЄЕП, натомість пообіцявши асоційоване членство в ЄС чи хоча б зону вільної торгівлі - аби тільки відтягнути Україну до Європи.

При цьому Україна чекала від Євросоюзу в особі Ферхойгена "чоловічого" вчинку - щоб їй зробили "прєдложеніє". Та вона, здається, зовсім забула, що в питаннях членства в ЄС треба виявляти певну "емансипацію". Тобто, не тільки перебирати ініціативу на себе, а й намагатися відповідати вимогам омріяного єврочленства.

Всього цього не було. І надмірні очікування призвели до розчарувань. Однак, якщо відслідковувати лексику Ферхойгена, то цей візит - довідка, що єврочиновник пройшов короткий курс переосмислення ролі України в Європі.

Ферхойгена до певної міри недолюблюють серед українських дипломатів. Рік тому на економічному форумі в Зальцбургу Ферхойген прямо сказав у очі Кучмі: "європейська перспектива" для України зовсім не обов'язково має означати "перспективу членства" в найближчі 10 або 20 років.

На думку газети "European Voice", за таку відвертість із "самовпевненим київським королем" Ферхойген заслуговував на оплески. Свідки стверджують, що "по закінченню конференції Кучма пронісся до виходу, при цьому його охоронцям практично довелося бігти, щоб не відстати від нього".

А ще Ферхойгену приписують авторство легендарної фрази, яку люблять наводити вітчизняні дипломати. "Говорити про входження України до ЄС - це те ж саме, що говорити про членство Мексики у США". Це нібито сказав Ферхойген - і, за цитатником співробітника МЗС, сталося це напередодні саміту ЄС в Гельсінкі. Щоправда, сам Ферхойген каже, що ніколи такого не говорив. "Я вже звик до цієї дезінформації. Ці слова - не мій стиль", - сказав він у Києві.

Так чи інакше, Ферхойген чомусь перетворився на своєрідне втілення зла для українців у Брюсселі. На відміну від, наприклад, Солани, якого можна полюбити просто за сиву бороду.

Насправді Ферхойген - це просто скептичний реаліст щодо питання можливого членства України в ЄС. А Києву миліше чути нехай навіть гіперболізовані та поверхневі, зате багатообіцяючі європрокламації. Тим часом реалістичний підхід до питання розширення Європи Гюнтера Ферхойгена, навпаки, може нарешті перевести відносини Київ-Брюссель у більш конкретні. Адже від початку липня поточного року ця людина не лише курує країни, які "потрапили в євродесятку", але й опікується новими сусідами ЄС.

Проте, фрагменти виступу Ферхойгена перед студентами київського Інституту міжнародних відносин виходять за рамки його традиційної риторики.

Ферхойген (не)випадково кілька разів вжив щодо України фрази, в яких єврооптимісти могли б побачити ледь не гарантію членства України за якісь там кілька десятків років. Звучало це мимохідь, але дуже знаково:

"Зараз вам треба переглянути 20 000 законодавчих положень і актів, щоб цілком відповідати критеріям ЄС. Я розумію, що цей процес є досить складним. Але що стосується зближення наших законодавчих систем, то цей процес вже розпочався. Якщо ви піклуєтеся про своє майбутнє, то не повинні забувати - чим скоріше ви наблизите своє законодавство до європейського законодавства, тим простішим буде процес входження до ЄС".

або

"Для ЄС Україна є пріоритетною країною, тому що ми бачимо, що Україна може подолати перепони, які стоять на шляху до майбутнього членства в ЄС".

або

"Перед тим, як починати переговори про входження, повинні бути досягнуті певні економічні та політичні критерії".

Звертаючись до аудиторії Інституту міжнародних відносин, Ферхойген висловив впевненість, що "для вас настане день, коли ЄС буде не тільки мрією, а й реальністю". І мав він на увазі не найближчі канікули студентів-мажорів, а перспективу країни.

До речі, що цікаво: всі ці компліментарні фрази про гіпотетичне членство України з'явилися тільки в остаточному тексті промови Ферхойгена. У попередньо підготовленому, який в київському офісі Єврокомісії навіть переклали українською, про це не було жодного слова.

Щось обнадійливе могло лунати й під час годинних переговорів з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком. Той відразу після переговорів у своїй першій публічній заяві сказав: "Я вважаю, що перед Україною існує реальна європейська перспектива, вона значною мірою залежить від нас. Для мене було надзвичайно важливим почути від високого представника європейської комісії, що всі можливості перед нами відкриті".

Чи свідчить усе це про те, що у "поганого хлопця" Ферхойгена відбувся серйозний перегляд поглядів на Україну? Він видається людиною гнучкою – у 1982 році Ферхойген проміняв крісло генсека правих німецьких лібералів (FDP) на стілець рядового соціал-демократа (SPD).

До того ж, певний символізм українські дипломати вбачають і в тому, що перший візит у якості "класного керівника" нових сусідів ЄС Ферхойген здійснив саме до Києва.

Враховуючи сказані в п'ятницю слова єврокомісара про "український пріоритет" для ЄС, можна було б взагалі порівняти важливість для Євросоюзу "сусідського" Києва з роллю Варшави під час переговорів щодо членства. Адже на саміті ЄС у Копенгагені Польща була єдиною країною, з якою двічі сідали за стіл переговорів і через яку зменшували євробюджети іншим дев'яти претендентам на вступ.

У випадку Києва мова про вступ наразі не йде, проте заперечувати геополітичні і навіть демократичні плюси України не можна. Не треба бути єврочиновником, щоб зрозуміти, що Київ позитивно відрізняється від комуністичної Білорусі, найбіднішої країни Європи Молдови і найбільшої євразійської країни Росії. Теж сусідів розширеного ЄС.

Щоправда, все це – лише сприятливі зовнішні обставини (на кшталт не "в нас краще", а "в них ще гірше"), а не глибинні проєвропейські зміни всередині України. Тому й уважати, що своїх сусідів Брюссель нашпигує сухарями, а для України прибереже шоколадний торт зі свічками, розташованими у формі зірок на прапорі Євросоюзу – просто наївно.

Леонід Данилович погарячкував, коли сказав у п'ятницю, що "стосовно України буде окремий план дій з ЄС, а не як для всіх сусідів". Насправді плани дій будуть укладатися з кожною державою. Переваги ж України можуть бути лише тоді, коли вона не йтиме до ЄС із протягнутою рукою, а продемонструє ЄС конкретні позитивні зміни свого "лайфстайлу", в якому список невідповідностей європейським стандартам вже набив оскому брюссельським гостям. Тим більше, що Ферхойген пообіцяв українцям: "Ми можемо разом визначити план дій". Ці слова багато чого варті, бо в Брюселлі action plan'и пишуть, не розтягуючи процес на дві столиці.

Найбільшою помилкою на цьому етапі переговорів було б втратити нові можливості через те, що "ЄС не обіцяє асоційованого членства". Асоціація, яка є рожевою мрією українських дипломатів, - це почесний десерт проекту плану дій, який Україна 15 серпня подала на розгляд Єврокомісії.

Проте, як і будь-яка обожнювана річ, асоціація не дозволяє об'єктивно оцінити її необхідність і заважає розглянути її прихильникам не менш привабливі пропозиції. До того ж, в плані дій ЄС щодо України "асоційованого членства" все одно не буде. Так сказав той самий Гюнтер Ферхойген.

Тож Україні доведеться погодитися на план дій, який… краще, ніж асоційоване членство в Євросоюзі. Принаймні, так оцінює новий документ з ЄС голова місії України при Євросоюзі Роман Шпек. "Те, що запропоновано Європейською комісією – це більше, ніж асоційоване членство. Пропонується повна інтеграція до європейського внутрішнього ринку".

"Зараз ніхто не говорить про те, що буде в Плані дій. Ми домовилися про початок роботи на рівні експертів. План дій повинен бути погодженим до весни 2004 року. Документ буде мати спільну власність та спільну відповідальність. Це не буде одностороння стратегія. Ми разом розробляємо документ, який матиме цілі й графік їх досягнення".

В такій ситуації вибір в України невеликий – домогтися найкращого із того, що пропонує ЄС в рамках "Ширшої Європи". А Євросоюз, згідно з цим документом, готовий на "отримання частки внутрішнього ринку ЄС" новими сусідами й забезпечення їм "вільного руху осіб, товарів, послуг та капіталу".

Що не так і погано – якщо порівнювати взагалі з нічим, з перспективою стати сірою зоною між ЄС і Росією. І навпаки: успішна реалізація пропозицій з "Широкої Європи", безперечно, буде аргументом для подальшого пресингу Києвом Брюсселя в боротьбі за членство. Крім того, "Широка Європа" може бути підкріплена створенням зони вільної торгівлі Україна-ЄС.

Проте, у цього "європейського ЄЕП" є "СНДівський" тезка, який при належному політичному годуванні може розростися до європоглинаючого монстра.

"Якщо ЄЕП набере форму митного союзу, це призведе до певних наслідків, позначиться на природі відносин України з ЄС, а також вплине на вступ України до СОТ".

Так сказав у Києві в п'ятницю німець в окулярах з товстими лінзами на прізвище Ферхойген. Який, всупереч програмі, так і не зустрівся з можливими наступними президентами України Ющенком і Януковичем. Який у Брюсселі єдиний уповноважений відповідати на запитання "Де закінчується Європа?", якому в кулуарах німецького парламенту за певних владних перетасовок пророкують місце майбутнього міністра закордонних справ ФРН. Який шанує Мексику, порівнює Рейн із Дніпром, хоч і не розуміє, в який-таки бік тече останній.




powered by lun.ua