Вчора був ЄЕП
Понеділок, 22 вересня 2003, 11:46
Підписання президентом України угоди про утворення ЄЕП з обмовкою, що ця угода не повинна суперечити Конституції України, нівелювала добру половину цієї угоди.
Ця половина складає ту її частину, в якій зазначено, що "регулюючий орган" ЄЕП матиме повноваження ухвалювати рішення, обов’язкові для України: "сторони засновують єдиний регулюючий орган ЄЕП, якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання членами ЄЕП".
Водночас, Конституція України прямо заперечує можливість існування наддержавних органів, навіть якщо їх задля маскування названо "регулюючими".
На восьмому році існування Конституції, це положення стало дуже в пригоді Українській державі, підтримавши, хоч і на півзігнутих ногах, представників української влади.
Таким чином, згідно із застереженнями президента, Кабміну і Верховної Ради рішення "єдиного регулюючого органу ЄЕП" можуть лише братися до відома суверенним українським урядом, і в жодному випадку не можуть мати зобов’язального характеру для України.
Саме тому на підсумковій прес-конференції президентів після підписання Угоди про ЄЕП президенти були так знервовані. Всі зрозуміли – Україна знову зірвалася з гачка.
Ще більш нівельовано значення угоди про ЄЕП застереженнями Уряду і Верховної Ради, які відзначили, що вона не може суперечити не лише Конституції, але й міжнародним угодам України та її рухові до європейської інтеграції.
Цілком можливо, що при ратифікації угоди про ЄЕП у парламенті виникнуть і нові застереження, пов’язані саме з попередніми міжнародними угодами України, у суперечність з якими вступає угода про ЄЕП.
При цьому слід наголосити, що перспективи ЄЕП, без забезпечення підкорення України ключовому органу ЄЕП – "єдиному регулюючому органу" є ще більш туманними, аніж перспективи СНД.
Для Білорусі й Казахстану участь у ЄЕП означала спроби добитися від Росії певних економічних вигод у вигляді платні за свою підтримку Росії в її "приборкуванні" України.
У разі повної участі України в ЄЕП ці держави забезпечили б собі можливість збоку спостерігати за суперечками України й Росії, з вигодою для себе. І, до речі, з персональною вигодою для "бацьки Лукашенка", який все ще демонструє невмируще прагнення виставити себе у вигляді уболівальника повернення України під Росію.
Однак нині, без повномасштабної участі України в ЄЕП, і Білорусь, і Казахстан лишаються в ситуації "сам-на-сам" з Росією. Без актуалізації україно-російських суперечностей в межах ЄЕП таке становище стає для них небезпечно загрозливим. Звідси скепсис до обмовок з боку України, і перспектив у зв’язку з ними ЄЕП, з боку білоруського президента Олександра Лукашенка, продемонстрована на підсумковій прес-конференції. Білоруський "бацька", а можливо, і його країна, не вміють жити інакше, як у колгоспі. Звідси постійне прагнення в когось інтегруватися.
Україна завжди вміла жити самостійно. Поступово до частини політичної еліти України доходить розуміння різновекторних "інтеграцій" не як самоцілі, а виключно як засобу для реалізації національних інтересів, саме України, а не якоїсь іншої держави.
Історія з ЄЕП – дуже показова за масштабами брехні й спекуляцій з боку прихильників цієї організації.
Україні пропонували вступити до організації, в ключовому органі якої рішення ухвалювалися б в залежності від розміру економік, тобто цілковито контролювалися б Росією. При цьому "рішення" цього органу, тобто Росії, мали б бути обов’язковими для України.
200% гарантії, що Росія ніколи, за жодних умов не погодилася на аналогічну угоду, зі США чи Китаєм.
Тому що економіка США і Китаю більша від економіки Росії, а це значить – що й всі рішення ухвалювалися б у США і Китаї. Російський урядовець ніколи б не допустив такої зради інтересів своєї країни. А українські, на жаль, допустили.
Зрада Батьківщини характеризується Кримінальним Кодексом України, зокрема і як "діяння, ... умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові України".
Правоохоронні органи мають чудову нагоду перевірити, чи був склад злочину в діях окремих посадових осіб, відповідальних за переговори щодо ЄЕП, тобто чи є передача іноземній державі права затверджувати рішення щодо засад економічної політики України діянням, що шкодить суверенітетові України.
Звичайно, ми, як добрі сусіди, можемо розуміти національний інтерес Росії – вирішити свої економічні питання будь-яким шляхом. Але не можна розуміти того, щоб громадяни України підтримували вирішення проблем Росії за рахунок України, позбавляючи народ України суверенного права на своїй землі.
Конституція прямо зазначає у статті 9, що "укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України".
Чи мають відповідати чиновники, які підготували угоду, що вимагала поправки на Конституцію, і яка змусила Леоніда Кучму – президента великої європейської держави – вислуховувати неприпустимі для його статусу слова на підвищених тонах з боку іноземців?
Історія з ЄЕПом дала багато уроків як її учасникам, так і громадськості України загалом.
ЄЕП ще більше оголив природу комуністів. Вони із задоволенням продадуть Україну. Якщо ж покупцем буде Росія – то віддадуть і за так.
Про комуністів не можна навіть сказати, що вони зрадили Батьківщину: у них або взагалі немає Батьківщини, або батьківщиною є інша країна, але не Україна.
Не підвели й "комсомольці" в особі голови Нацбанку Сергія Тігіпка, який готовий на все, аби тільки Росія допомогла роздмухати його мікроскопічний президентський рейтинг.
Напевно, якісь висновки зробить для себе й президент. Можливо, одним з них буде усвідомлення істини: ніколи не давати обіцянок сильнішому, щоб не зробитися винним на все життя.
Напевно, мають зробити свій висновок і патріотичні сили. Щоб Кучма не поривався зробити ще чогось подібного, руйнівного для України, він повинен припинити турбуватися про своє майбутнє після відставки з посади президента. В іншому випадку він може знову спробувати обміняти Україну на гарантії своєї безпеки.
Найбільш імовірно, що історія з ЄЕП не буде довгограючою. Однак вона все ж може зіпсувати гру Україні. Угодою про ЄЕП передбачено створення митного союзу. Якщо ця теза не буде пропущена повз вуха держав, які можуть блокувати наш вступ до СОТ, то урядовцям-розробникам ЄЕП час якраз подумати про іншу роботу.
Невступ України до СОТ в найближчому майбутньому означатиме пряму шкоду економіці. Китай, вступивши до СОТ, щороку отримує прибутки від такого рішення більш ніж на 4 мільярди доларів. Для України обсяг прибутків від членства в СОТ буде, природно, меншим, але, за підрахунками експертів, так само дуже значним – щось у кількасот мільйонів доларів щороку.
У світі, і Європі зокрема, відбуваються стрімкі процеси, які ставлять перед Україною зовсім інші, значно масштабніші виклики, аніж ті, які можуть бути розв’язані в межах ЄЕП.
Через 8 місяців, у травні наступного року, до НАТО вступлять 7 і до ЄС 10 держав Східної Європи. Держави НАТО становитимуть весь захід і південь кордону України, від Естонії до Болгарії, за НАТО поспішає ЄС.
За цих умов набагато більш перспективним і далекосяжним для української економіки, аніж ЄЕП, було б створення оптимально лібералізованої зони вільної торгівлі України з ЄС.
Забезпечення виходу українських підприємців на європейський ринок стало б набагато вагомішим за ритуальні запевнення про європейський вибір, і в будь-якому випадку – більш вагомим для перспектив української економіки, аніж ЄЕП.
Трилітерні абревіатури – СНД і ЄЕП – об’єднують убогих і відсталих. Україні немає чого там робити. Балтійські держави, які не вступили в СНД у 1991 році, через вісім місяців вступають до ЄС.
Для забезпечення виходу українських товарів на європейські ринки Україна має вжити всі засоби прямого й непрямого політичного тиску на ЄС. Тим більше, що нагода для цього з’явилася – на початку жовтня буде проведено саміт Україна-ЄС.
Тому, можливо, раптовий прихід і поступовий відхід ЄЕП означатиме початок перегортання постсовкової сторінки історії України, і початок нової, як і тисячу років тому – європейської сторінки історії України.
Загалом же ЄЕП – абревіатура не надто милозвучна, але, в чомусь, дуже характерна.
"Українська правда" пропонує дискусію на сайті щодо теми ЄЕП і готова надати слово також прихильникам ідеї створення об'єднання України, Росії, Білорусії та Казахстану
Ця половина складає ту її частину, в якій зазначено, що "регулюючий орган" ЄЕП матиме повноваження ухвалювати рішення, обов’язкові для України: "сторони засновують єдиний регулюючий орган ЄЕП, якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання членами ЄЕП".
Водночас, Конституція України прямо заперечує можливість існування наддержавних органів, навіть якщо їх задля маскування названо "регулюючими".
На восьмому році існування Конституції, це положення стало дуже в пригоді Українській державі, підтримавши, хоч і на півзігнутих ногах, представників української влади.
Таким чином, згідно із застереженнями президента, Кабміну і Верховної Ради рішення "єдиного регулюючого органу ЄЕП" можуть лише братися до відома суверенним українським урядом, і в жодному випадку не можуть мати зобов’язального характеру для України.
Саме тому на підсумковій прес-конференції президентів після підписання Угоди про ЄЕП президенти були так знервовані. Всі зрозуміли – Україна знову зірвалася з гачка.
Ще більш нівельовано значення угоди про ЄЕП застереженнями Уряду і Верховної Ради, які відзначили, що вона не може суперечити не лише Конституції, але й міжнародним угодам України та її рухові до європейської інтеграції.
Цілком можливо, що при ратифікації угоди про ЄЕП у парламенті виникнуть і нові застереження, пов’язані саме з попередніми міжнародними угодами України, у суперечність з якими вступає угода про ЄЕП.
При цьому слід наголосити, що перспективи ЄЕП, без забезпечення підкорення України ключовому органу ЄЕП – "єдиному регулюючому органу" є ще більш туманними, аніж перспективи СНД.
Для Білорусі й Казахстану участь у ЄЕП означала спроби добитися від Росії певних економічних вигод у вигляді платні за свою підтримку Росії в її "приборкуванні" України.
У разі повної участі України в ЄЕП ці держави забезпечили б собі можливість збоку спостерігати за суперечками України й Росії, з вигодою для себе. І, до речі, з персональною вигодою для "бацьки Лукашенка", який все ще демонструє невмируще прагнення виставити себе у вигляді уболівальника повернення України під Росію.
Однак нині, без повномасштабної участі України в ЄЕП, і Білорусь, і Казахстан лишаються в ситуації "сам-на-сам" з Росією. Без актуалізації україно-російських суперечностей в межах ЄЕП таке становище стає для них небезпечно загрозливим. Звідси скепсис до обмовок з боку України, і перспектив у зв’язку з ними ЄЕП, з боку білоруського президента Олександра Лукашенка, продемонстрована на підсумковій прес-конференції. Білоруський "бацька", а можливо, і його країна, не вміють жити інакше, як у колгоспі. Звідси постійне прагнення в когось інтегруватися.
Україна завжди вміла жити самостійно. Поступово до частини політичної еліти України доходить розуміння різновекторних "інтеграцій" не як самоцілі, а виключно як засобу для реалізації національних інтересів, саме України, а не якоїсь іншої держави.
Історія з ЄЕП – дуже показова за масштабами брехні й спекуляцій з боку прихильників цієї організації.
Україні пропонували вступити до організації, в ключовому органі якої рішення ухвалювалися б в залежності від розміру економік, тобто цілковито контролювалися б Росією. При цьому "рішення" цього органу, тобто Росії, мали б бути обов’язковими для України.
200% гарантії, що Росія ніколи, за жодних умов не погодилася на аналогічну угоду, зі США чи Китаєм.
Тому що економіка США і Китаю більша від економіки Росії, а це значить – що й всі рішення ухвалювалися б у США і Китаї. Російський урядовець ніколи б не допустив такої зради інтересів своєї країни. А українські, на жаль, допустили.
Зрада Батьківщини характеризується Кримінальним Кодексом України, зокрема і як "діяння, ... умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові України".
Правоохоронні органи мають чудову нагоду перевірити, чи був склад злочину в діях окремих посадових осіб, відповідальних за переговори щодо ЄЕП, тобто чи є передача іноземній державі права затверджувати рішення щодо засад економічної політики України діянням, що шкодить суверенітетові України.
Звичайно, ми, як добрі сусіди, можемо розуміти національний інтерес Росії – вирішити свої економічні питання будь-яким шляхом. Але не можна розуміти того, щоб громадяни України підтримували вирішення проблем Росії за рахунок України, позбавляючи народ України суверенного права на своїй землі.
Конституція прямо зазначає у статті 9, що "укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України".
Чи мають відповідати чиновники, які підготували угоду, що вимагала поправки на Конституцію, і яка змусила Леоніда Кучму – президента великої європейської держави – вислуховувати неприпустимі для його статусу слова на підвищених тонах з боку іноземців?
Історія з ЄЕПом дала багато уроків як її учасникам, так і громадськості України загалом.
ЄЕП ще більше оголив природу комуністів. Вони із задоволенням продадуть Україну. Якщо ж покупцем буде Росія – то віддадуть і за так.
Про комуністів не можна навіть сказати, що вони зрадили Батьківщину: у них або взагалі немає Батьківщини, або батьківщиною є інша країна, але не Україна.
Не підвели й "комсомольці" в особі голови Нацбанку Сергія Тігіпка, який готовий на все, аби тільки Росія допомогла роздмухати його мікроскопічний президентський рейтинг.
Напевно, якісь висновки зробить для себе й президент. Можливо, одним з них буде усвідомлення істини: ніколи не давати обіцянок сильнішому, щоб не зробитися винним на все життя.
Напевно, мають зробити свій висновок і патріотичні сили. Щоб Кучма не поривався зробити ще чогось подібного, руйнівного для України, він повинен припинити турбуватися про своє майбутнє після відставки з посади президента. В іншому випадку він може знову спробувати обміняти Україну на гарантії своєї безпеки.
Найбільш імовірно, що історія з ЄЕП не буде довгограючою. Однак вона все ж може зіпсувати гру Україні. Угодою про ЄЕП передбачено створення митного союзу. Якщо ця теза не буде пропущена повз вуха держав, які можуть блокувати наш вступ до СОТ, то урядовцям-розробникам ЄЕП час якраз подумати про іншу роботу.
Невступ України до СОТ в найближчому майбутньому означатиме пряму шкоду економіці. Китай, вступивши до СОТ, щороку отримує прибутки від такого рішення більш ніж на 4 мільярди доларів. Для України обсяг прибутків від членства в СОТ буде, природно, меншим, але, за підрахунками експертів, так само дуже значним – щось у кількасот мільйонів доларів щороку.
У світі, і Європі зокрема, відбуваються стрімкі процеси, які ставлять перед Україною зовсім інші, значно масштабніші виклики, аніж ті, які можуть бути розв’язані в межах ЄЕП.
Через 8 місяців, у травні наступного року, до НАТО вступлять 7 і до ЄС 10 держав Східної Європи. Держави НАТО становитимуть весь захід і південь кордону України, від Естонії до Болгарії, за НАТО поспішає ЄС.
За цих умов набагато більш перспективним і далекосяжним для української економіки, аніж ЄЕП, було б створення оптимально лібералізованої зони вільної торгівлі України з ЄС.
Забезпечення виходу українських підприємців на європейський ринок стало б набагато вагомішим за ритуальні запевнення про європейський вибір, і в будь-якому випадку – більш вагомим для перспектив української економіки, аніж ЄЕП.
Трилітерні абревіатури – СНД і ЄЕП – об’єднують убогих і відсталих. Україні немає чого там робити. Балтійські держави, які не вступили в СНД у 1991 році, через вісім місяців вступають до ЄС.
Для забезпечення виходу українських товарів на європейські ринки Україна має вжити всі засоби прямого й непрямого політичного тиску на ЄС. Тим більше, що нагода для цього з’явилася – на початку жовтня буде проведено саміт Україна-ЄС.
Тому, можливо, раптовий прихід і поступовий відхід ЄЕП означатиме початок перегортання постсовкової сторінки історії України, і початок нової, як і тисячу років тому – європейської сторінки історії України.
Загалом же ЄЕП – абревіатура не надто милозвучна, але, в чомусь, дуже характерна.
"Українська правда" пропонує дискусію на сайті щодо теми ЄЕП і готова надати слово також прихильникам ідеї створення об'єднання України, Росії, Білорусії та Казахстану
