Ще один картярський фокус "катал" з Банкової

Понеділок, 22 вересня 2003, 15:02
Успішний досвід первинного – бандитського – нагромадження капіталу навчив тих, кого ми сьогодні називаємо "олігархами", зовсім не соромитися у виборі засобів для досягнення (і збереження) особистої влади й особистого ж благополуччя.

От і придумали вони, щоб залишити в дурнях весь наш не дуже-то мудрий політикум, черговий трюк. Не стільки дотепний, скільки цинічний.

Серйозно побоюючись за свою долю після президентських виборів, люди з команди Кучми вирішили не ризикувати й запропонували обирати президента парламентом не в 2006 році, як записано в їхньому останньому законопроекті, а вже в 2004-му. Після наступних парламентських виборів більшості в парламенті в них може і не бути (точніше: напевно, не буде), а зараз - поки в кріслі глави держави сидить Леонід Данилович – вони ще зберігають у своїх руках контрольний пакет парламентських акцій.

Проблема, однак, у тому, що і для внесення поправок у Конституцію, і для обрання президента парламентом необхідна не проста більшість голосів, а кваліфікована (300 мандатів), тобто потрібна підтримка ще 60 або 70 депутатів, що не належать до "партії влади".

І автори останнього проекту кидають депутатам кістку: їхні нинішні повноваження (і, відповідно, привілеї) пропонується продовжити ще аж на півтора роки. Відвертий цинізм тих, хто писав цей проект, дозволяє припустити наступне: бажаючих підтримати цей проект очікує ще і "фінансова компенсація" за відступництво.

Проект простий зовні, але не за задумом "катал". Вони – люди недурні і, скоріше за все, розуміють: необхідні 300 голосів вони все-таки не одержать. Усіх, кого можна було перекупити, вони вже перекупили. Соціалісти Мороза і "бютівці" новий проект не підтримають, та й комуністів він навряд чи влаштує. "Мажоритарників" у цих партіях немає, а на виборах-2006 вони одержать куди більше депутатських мандатів, ніж мають сьогодні. Так що "пільгові" півтора роки їм ні до чого.

Словом, інтригани з Банкової цілком допускають, що 300 голосів під цей проект вони не одержать. Хитрість тут, думаю, в іншому. Депутатів хочуть змусити вибирати між двома проектами – тим, що вже розглядається в Конституційному суді, і тим, що їм пропонують зараз.

Комуністи цілком можуть сказати: нинішній законопроект нас не влаштовує, і ми будемо голосувати за той, що вже підписали. Про необхідність внесення до вже зареєстрованого проекту поправок багато хто забуде, бо критики обрушаться на останній, відверто спекулятивний варіант Чого доброго, і соціалісти погодяться вибрати з двох лих менше. У цьому, думаю, секрет фокуса.

А якщо все-таки не погодяться? Якщо комуністи побачать, що їх просто "використовують" і ввійдуть у блок із соціалістами, що будуть як і раніше наполягати на всенародному обранні президента в 2004 році, причому на п'ятирічний термін? Думаю, Банкова спробує їх переконати в тому, що неприйнятні для лівих "Перехідні положення" законопроекту, який розглядається зараз у КС, можна буде в останній момент вилучити.

І справді, кінцівку проекту можна вилучити навіть навесні 2004-го, але прихильники демократичної реформи повинні пам'ятати: у цьому випадку на них чекає цілий ряд небезпек.

Перша. Поки справа дійде до "останнього моменту", опозиціонери цілком можуть пересваритися, що саме і потрібно Банковій. Багато "нашоукраїнців", до речі, вже заковтнули наживку й обрушилися з критикою на лівих (зокрема, на Мороза, чия позиція найбільш послідовна) лише за те, що ті беруть участь у переговорах із владою.

Хоча, здавалося б, куди більше їх повинен турбувати падаючий, через невиразність позиції й відсутність конструктивних підходів (у тому числі і з питання політичної реформи), рейтинг їхнього власного лідера.

Друга небезпека. У той самий "останній момент", коли потрібно буде ухвалювати остаточне рішення, обов'язково виникне ситуація цейтноту. Це значить, що не буде часу для серйозного обмірковування ухвалених рішень (усі ми пам'ятаємо, що відбувалося в так звану "конституційну ніч"), а тому неминучі помилки, можливо серйозні.

Третя. Після оцінки проекту Конституційним Судом з нього можна вилучати статті, але в нього не можна вносити доповнення. Зараз усіх цікавить тільки проблема перехідного періоду. Питання про те, як буде функціонувати нова система влади, нікого, по суті, не цікавить.

Говорять лише загальні й безглузді, на мій погляд, фрази про "баланс відповідальності" (я б назвав це "балансом безвідповідальності"). Юридичних гарантій для успішної діяльності сформованого парламентом Кабінету міністрів у законопроекті (і новому, і старому) явно недостатньо.

Президент, використовуючи своє право вето, цілком може заблокувати проходження в парламенті необхідних урядові законопроектів і тим самим унеможливити реалізацію урядової програми.

Цілком реальна через відсутність чітко прописаного "конструктивного вотуму недовіри прем'єрові" урядова і, відповідно, парламентська чехарда здатні дискредитувати саму ідею парламентської республіки і стати спонукальним мотивом до конституційного перевороту a la де Голль (1958 р.).

Усі ці небезпеки варто врахувати, а тому детально обговорювати й коректувати законопроект потрібно вже зараз, не доводячи справу до цейтноту.

І все-таки є ще підстави для оптимізму. На всі ці хитрування Банкова йде не від сили, а від слабкості. Боїться, що більшості в парламенті в них не буде не тільки в 2006 році, але вже й навесні 2004-го, коли знадобляться 300 голосів.

Та й сьогодні, зважаючи на все, з багатьох питань єдності всередині більшості вже немає (згадаємо недавній бунт міністрів і значної частини депутатів пропрезидентських партій з питання про ЄЕП, звернемо увагу на самостійність Пустовойтенка і т.д.).

Новий варіант конституційного законопроекту розрахований, насамперед, думаю, на "своїх". Тобто купувати пролонгацією депутатського терміну його автори мають намір не стільки опозиціонерів, скільки "мажоритарників" з парламентської більшості, які своєї згоди на пропорційні парламентські вибори досі не дали і, можливо, ніколи не дадуть. Саме їх хочуть улестити новим проектом Гавриш і Медведчук.

Основний висновок з останніх подій, як не дивно, потрібно зробити "лівим". Не варто бути пішаками в чужій грі. Настав час заявити про свою власну позицію з питання політичної реформи і стосовно номенклатурно-олігархічного режиму. Позиції, що істотно відрізняються від позицій "партії влади" і "Нашої України" і є найбільш послідовними й демократичними.

Підтримуючи, в основі своїй той законопроект, що знаходиться в КС, ліві повинні були б уже зараз від імені своїх партій заявити про всенародне обрання президента на п'ять років у 2004 р. і про необхідність внесення в законопроект змін, що гарантували б стабільність діяльності майбутнього уряду.

Головне: три політичні сили (соціалісти, БЮТ і комуністи), що найбільш рішуче протистоять сьогодні правлячому режиму, повинні якомога швидше об'єднати свої зусилля перед президентськими виборами 2004 року, які все-таки, упевнений, будуть всенародними.

Їм потрібно розробити загальну програму і потім висунути єдиного кандидата. Якщо ж вони цього не зроблять, "партія влади" використає адмінресурс у небачених досі масштабах, і її кандидат, напевно, обійде в першому турі Симоненка, а в другому, не виключено, і Ющенка.

Перемогти в першому турі кандидата "об'єднаних лівих" представникові "партії влади" буде дуже важко, а тому другий тур президентських виборів цілком може пройти і без нього. Це буде крах режиму, і він цілком реальний.




powered by lun.ua