Єдиний міф про "єдиного" кандидата

Центральною подією минулого тижня, вільного від обговорення в стінах ВР конституційної реформи та інших життєво важливих для її ідеологів та організаторів ініціатив, стало визначення позицій провідних українських політиків щодо проблеми "єдиного" кандидата на майбутніх президентських перегонах.

На перший погляд, таких "єдиних кандидатів" може бути лише два: один – від влади, другий від опозиції. Але це не так.

Ще один "єдиний" кандидат за будь-яких умов буде висунутий Компартією. Іншого варіанту не сприймуть ані виборці КПУ, ані інші зацікавлені особи.

Не виключений варіант висунення "єдиного" кандидата від впливової вже Партії регіонів – про це прямо заявив її лідер Віктор Янукович під час перебування в США. Якщо "регіонали" таки висунуть прем'єра, кількість "єдиних" кандидатів сягне чотирьох.

Можливо, що балотуватиметься і Наталія Вітренко – цього вимагають всі 2% її переконаних прихильників, тобто принаймні 700 тис. повноцінних виборців. Теоретично не виключено, що гарячі голови в середовищі провладних технологів запропонують провести загальнонаціональні "праймеріз" з метою визначення "єдиного" кандидата від усіх українських виборців.

Але цей варіант все ж таки маловірогідний: лідер НДП Пустовойтенко визнав, що в пропрезидентському таборі відсутній консенсус зі стратегічних та тактичних питань.

Консенсусу з цих питань немає і в суспільстві. Але кожний четвертий громадянин бачить новим лідером країни Віктора Ющенка.

Ця ситуація для всього пострадянського простору (крім країн Балтії) є унікальною. Вперше після розвалу СРСР саме в Україні лідером суспільних симпатій є некомуністичний опозиційний кандидат. Цей факт унеможливлює реалізацію апробованої тут і там технологічної схеми. Її суть полягає в тому, що у другий тур "проводяться" комуністичний та номенклатурний кандидати. Результат другого туру в цьому випадку визначений наперед.

Отже, в Україні номенклатурний кандидат до другого туру (якби вибори відбулися сьогодні) шансів потрапити не має. Але результат цього туру, тим не менше, також визначений заздалегідь.

Так само наперед визначено і такий результат: у тому випадку, якщо до другого туру потрапляють Петро Симоненко і будь-який інший кандидат крім Віктора Ющенка, переможцем виходить Симоненко.

І це також вперше за останні 12 років - люди перестали боятися комуністів. Але, що найважливіше, їх сприймають як "менше зло" порівняно з діючою владою.

Невідрубним електоральним фактом сучасної України є те, що Віктор Ющенко (якби вибори проводилися сьогодні) потрапляє до другого туру – незалежно від того, "єдиний" він кандидат від опозиції, чи ні. Тому всі переговори в опозиційному середовищі щодо "єдиного" кандидата не можуть бути нічим іншим, як переговорами про "єдиного" кандидата Ющенка.

А от переговори щодо "єдиного" провладного кандидата – це переговори невідомо про що і на яких умовах. Саме це і роздмухує амбіції доброго десятка потенційних пошукачів. І саме тому жодної можливості домовитися, власне, не існує.

Навіть якби така можливість й існувала, то в цьому випадку, наприклад, виборці Януковича, розчаровані невисуненням свого кумира, голосуватимуть "за" Ющенка, але ніяк "за", наприклад, Медведчука (Тігіпка, Пустовойтенка тощо). І навпаки.

Прискіпливе вивчення електорату найбільш рейтингових провладних кандидатів засвідчує, що виборці Медведчука не люблять Януковича не менше, ніж виборці останнього – голову АП.

Отож, "аморфна політика незрозумілих консенсусів" (вислів Тимошенко) в провладному таборі триватиме й надалі. Хоча, відверто кажучи, ім'я "єдиного" його кандидата дізнатися дуже хочеться. Напевно, це таки станеться – через декілька днів після оголошення результатів президентських виборів 2004 року.

Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання