Шанс в Україні
Вівторок, 21 жовтня 2003, 11:58
Доля України повинна вирішитися в майбутньому році. З моменту здобуття незалежності в 1991 році Україна ніяк не вибереться з труднощів, пов'язаних зі слабкістю її економіки, корумпованістю її керівництва та її ізоляцією від Заходу.
І сьогодні перед нею постає перспектива боротися за своє виживання як незалежної держави. Адміністрація Буша-молодшого вчинила б мудро, здійснивши вплив на майбутню битву.
Президент України Леонід Кучма глибоко непопулярний у народі. Він відбивається від звинувачень у причетності до вбивства в 2000 році журналіста Георгія Гонгадзе. Більше того, адміністрація США критикує пана Кучму за його авторитарні замашки, порушення прав людини й обмеження свободи засобів масової інформації.
Відносини між Сполученими Штатами й Україною зіпсувалися торік, після того, як були розголошені таємні записи бесід, з яких випливає, що пан Кучма схвалив продаж сучасної радіолокаційної системи Іракові за 100 млн. дол. США.
Більш зловісним є те, що пан Кучма прагне анулювати з такими труднощами завойований Україною національний суверенітет: він має намір сприяти більш тісним зв'язкам з Москвою. Будучи переконаним русофілом, він ставить перед собою кінцеву мету приєднати Київ до російської імперії.
Нещодавно в Ялті він підписав з лідерами Росії, Білорусії і Казахстану пакт про економічний союз. У нього досить близькі особисті відносини з російським президентом Володимиром Путіним, який хоче повернути Україну в сферу впливу Москви.
У січні 2003 пан Путін назвав кандидатуру пана Кучми на посаду глави Співдружності Незалежних Держав. При кучминому правлінні російські компанії заволоділи стратегічними об'єктами української економіки, особливо в сфері енергетики і хімічної промисловості. Він перетворює свою країну на російського економічного васала.
Наступного року закінчується другий термін президентства пана Кучми. Відповідно до Конституції, йому заборонено балотуватися на третій термін. Однак багато західних дипломатів побоюються, що цей український диктатор і його політичні дружки можуть не випустити владу зі своїх рук, вдавшись до маніпуляцій або змінивши виборчий закон.
Подібний крок ще більше підірвав би престиж України і довіру до неї Заходу, тим самим зміцнивши вплив проросійських радників пана Кучми, які прагнуть створити союз слов'янських держав.
Русофільська політика пана Кучми викликає невдоволення українського електорату. Якщо намічені на наступний рік президентські вибори будуть вільними й чесними, то, як очікується, до влади прийде демократична опозиція, що набирає силу, на чолі з колишнім прем'єр-міністром Віктором Ющенком.
Пан Ющенко є реформатором-прагматиком, що хоче зберегти національний суверенітет України і її особливу культурну ідентичність. Він і його демократичні союзники обіцяють проводити широкі ринкові реформи, поважати верховенство права, дозволити діяльність справді вільних ЗМІ в західному стилі і, у кінцевому рахунку, інтегрувати Україну в Європейський Союз і в Організацію Північноатлантичного договору.
Адміністрації Буша-молодшого варто зробити все від неї залежне, щоб підтримати прореформістські сили України. Ця багата природними ресурсами країна з 55-мільйонним (так в оригіналі! - "УП")населенням має величезну геополітичну важливість для Сполучених Штатів. Перемога на виборах демократичної опозиції дала б могутній поштовх поширенню економічного росту і ліберального правління по всій Євразії.
Більш того, квітуча, демократична Україна зможе виступати стратегічним бастіоном проти російського експансіонізму. За правління пана Путіна Росія все більше переймає на себе роль спадкоємця радянської імперії, загрожуючи своїм сусідам, а також і Америці. Москва все активніше втручається у внутрішні справи не тільки України, але також Білорусі, Грузії, Казахстану, Азербайджану і Вірменії.
Російська армія продовжує жорстоку війну в Чечні. Російські компанії продавали ракетні технології і системи зброї таким державам-ізгоям, як Ірак Саддама Хуссейна, а також Китаю та Ірану. Москва виступила проти війни в Іраку і продовжувала надавати допомогу садистському режимові Саддама.
Натомість, під тиском прозахідного електорату Західної України Київ підтримав очолювану Сполученими Штатами військову кампанію. Україна навіть направила до Іраку майже 2000 миротворців. Київ в інтересах Заходу може служити стримуючою противагою загребущим лапам Російського Ведмедя.
Але існує також і моральний імператив для американо-українського альянсу. Ніяка інша нація так сильно не страждала під гнітом радянського комунізму. На недавній конференції в Університеті Макгілла в місті Монреаль, що проводився під егідою провідного київського дослідницького інституту "Меморіал", були повністю викриті масштаби радянських звірств.
Директор цього інституту Роман Крацюк розповів, що останнім часом були знайдені архівні документи, які показують, що в роки більшовицького правління (1917-1991) було вбито приблизно "50 мільйонів етнічних українців, що проживали на території Радянського Союзу".
Зокрема, у 1932-1933 роках радянський диктатор Йосип Сталін уморив голодом більше 10 млн. українських селян. Пан Крацюк говорить, що виявлені свідчення великомасштабних етнічних чищень, у ході яких вимерлі українські села в Східній і Південній Україні заселялися етнічними росіянами.
Вигравши "холодну війну", Сполучені Штати в основному відвернулися від України. Результатом цього стало те, що безмірні страждання українського народу виявилися позабутими, а майбутнє цієї країни було поставлено під загрозу.
Якщо Вашингтон не стане домагатися стратегічного альянсу з Києвом, він ризикує упустити золоту можливість повернути Україну назад на її законне місце в європейському співтоваристві націй.
<і>Переклад "ИноСМИ"
І сьогодні перед нею постає перспектива боротися за своє виживання як незалежної держави. Адміністрація Буша-молодшого вчинила б мудро, здійснивши вплив на майбутню битву.
Президент України Леонід Кучма глибоко непопулярний у народі. Він відбивається від звинувачень у причетності до вбивства в 2000 році журналіста Георгія Гонгадзе. Більше того, адміністрація США критикує пана Кучму за його авторитарні замашки, порушення прав людини й обмеження свободи засобів масової інформації.
Відносини між Сполученими Штатами й Україною зіпсувалися торік, після того, як були розголошені таємні записи бесід, з яких випливає, що пан Кучма схвалив продаж сучасної радіолокаційної системи Іракові за 100 млн. дол. США.
Більш зловісним є те, що пан Кучма прагне анулювати з такими труднощами завойований Україною національний суверенітет: він має намір сприяти більш тісним зв'язкам з Москвою. Будучи переконаним русофілом, він ставить перед собою кінцеву мету приєднати Київ до російської імперії.
Нещодавно в Ялті він підписав з лідерами Росії, Білорусії і Казахстану пакт про економічний союз. У нього досить близькі особисті відносини з російським президентом Володимиром Путіним, який хоче повернути Україну в сферу впливу Москви.
У січні 2003 пан Путін назвав кандидатуру пана Кучми на посаду глави Співдружності Незалежних Держав. При кучминому правлінні російські компанії заволоділи стратегічними об'єктами української економіки, особливо в сфері енергетики і хімічної промисловості. Він перетворює свою країну на російського економічного васала.
Наступного року закінчується другий термін президентства пана Кучми. Відповідно до Конституції, йому заборонено балотуватися на третій термін. Однак багато західних дипломатів побоюються, що цей український диктатор і його політичні дружки можуть не випустити владу зі своїх рук, вдавшись до маніпуляцій або змінивши виборчий закон.
Подібний крок ще більше підірвав би престиж України і довіру до неї Заходу, тим самим зміцнивши вплив проросійських радників пана Кучми, які прагнуть створити союз слов'янських держав.
Русофільська політика пана Кучми викликає невдоволення українського електорату. Якщо намічені на наступний рік президентські вибори будуть вільними й чесними, то, як очікується, до влади прийде демократична опозиція, що набирає силу, на чолі з колишнім прем'єр-міністром Віктором Ющенком.
Пан Ющенко є реформатором-прагматиком, що хоче зберегти національний суверенітет України і її особливу культурну ідентичність. Він і його демократичні союзники обіцяють проводити широкі ринкові реформи, поважати верховенство права, дозволити діяльність справді вільних ЗМІ в західному стилі і, у кінцевому рахунку, інтегрувати Україну в Європейський Союз і в Організацію Північноатлантичного договору.
Адміністрації Буша-молодшого варто зробити все від неї залежне, щоб підтримати прореформістські сили України. Ця багата природними ресурсами країна з 55-мільйонним (так в оригіналі! - "УП")населенням має величезну геополітичну важливість для Сполучених Штатів. Перемога на виборах демократичної опозиції дала б могутній поштовх поширенню економічного росту і ліберального правління по всій Євразії.
Більш того, квітуча, демократична Україна зможе виступати стратегічним бастіоном проти російського експансіонізму. За правління пана Путіна Росія все більше переймає на себе роль спадкоємця радянської імперії, загрожуючи своїм сусідам, а також і Америці. Москва все активніше втручається у внутрішні справи не тільки України, але також Білорусі, Грузії, Казахстану, Азербайджану і Вірменії.
Російська армія продовжує жорстоку війну в Чечні. Російські компанії продавали ракетні технології і системи зброї таким державам-ізгоям, як Ірак Саддама Хуссейна, а також Китаю та Ірану. Москва виступила проти війни в Іраку і продовжувала надавати допомогу садистському режимові Саддама.
Натомість, під тиском прозахідного електорату Західної України Київ підтримав очолювану Сполученими Штатами військову кампанію. Україна навіть направила до Іраку майже 2000 миротворців. Київ в інтересах Заходу може служити стримуючою противагою загребущим лапам Російського Ведмедя.
Але існує також і моральний імператив для американо-українського альянсу. Ніяка інша нація так сильно не страждала під гнітом радянського комунізму. На недавній конференції в Університеті Макгілла в місті Монреаль, що проводився під егідою провідного київського дослідницького інституту "Меморіал", були повністю викриті масштаби радянських звірств.
Директор цього інституту Роман Крацюк розповів, що останнім часом були знайдені архівні документи, які показують, що в роки більшовицького правління (1917-1991) було вбито приблизно "50 мільйонів етнічних українців, що проживали на території Радянського Союзу".
Зокрема, у 1932-1933 роках радянський диктатор Йосип Сталін уморив голодом більше 10 млн. українських селян. Пан Крацюк говорить, що виявлені свідчення великомасштабних етнічних чищень, у ході яких вимерлі українські села в Східній і Південній Україні заселялися етнічними росіянами.
Вигравши "холодну війну", Сполучені Штати в основному відвернулися від України. Результатом цього стало те, що безмірні страждання українського народу виявилися позабутими, а майбутнє цієї країни було поставлено під загрозу.
Якщо Вашингтон не стане домагатися стратегічного альянсу з Києвом, він ризикує упустити золоту можливість повернути Україну назад на її законне місце в європейському співтоваристві націй.
<і>Переклад "ИноСМИ"
