Розповідь про 11 підсудних

Четвер, 13 листопада 2003, 15:35
На лаві підсудних їх дев’ятеро – заарештованих у справі "Яковенко та інші" за підозрою у тероризмі. Хоча у справі підозрюваних більше – одинадцять. Ніну Польську звільнили під підписку про невиїзд. Сергій Бердюгін помер 1 листопада, прикутий до лікарняного ліжка наручниками, під наглядом "беркутівського" конвою.

10 листопада - чергове судове засідання. За вікнами – традиційний пікет лівих і з вимогами "Руки геть від політв’язнів!". У судовій залі – суперечка між суддею, прокурором, адвокатами та підсудними.

Останні вкотре намагаються довести, що зазнали тортур і знущань у СІЗО. Двоє підсудних на знак протесту оголошують сухе голодування. Суддя ж прагне будь-що розпочати слухання: треба ж бо розглянути 46 томів справи, 60 епізодів за двадцятьма статтями Кримінального кодексу – від замахів на державну владу до побутових убивств!

Довести, що комсомольці – соціально небезпечні елементи, вороги конституційного ладу, терористи й убивці, здатні застрелити продавщицю за пляшку горілки.

Сім кіл миколаївського СІЗО

Грудень 2002-го видався щедрим на морози та суворі політичні процесі. Київські правоохоронці затягували останні нитки у справі 9 березня – вирок був вже написаний, і суддя Волик готувався зачитати його унсовцям.

В Одесі і Миколаєві все тільки починалося: перші арешти, обшуки, допити. СБУ полювала на "терористичне угруповання", членами якого виявилися семеро одеських комсомольців та четверо російських лівих активістів.

13 грудня у Миколаєві спецзагін "Альфа" штурмом взяв квартиру, в якій перебували комсомольці і кілька лівих активістів із Росії. Частину "боївки" заарештували в Одесі без пострілів та вибухів: 19 грудня увечері наручники наділи на студента Богдана Зінченка, котрий вертався з тренування у спортклубі. В той же день не повернувся з роботи й Олександр Герасимов – його під конвоєм вивезли до Миколаєва.

Наприкінці грудня прес-служба СБУ поширила повідомлення про затриману "групу осіб, причетних до скоєння тяжких злочинів, в яких були вилучені саморобні вибухові пристрої, гаранти, вогнепальна зброя..., які вони планували використовувати для здійснення низки терористичних актів".

Добра половина "терористів" – молоді люди віком близько двадцяти років, тому перший, хто забив на спалах, стали їхні батьки: "Куди зникли наші діти?" Офіційні повідомлення про місцезнаходження приходили з Миколаєва із запізненням на кілька тижнів.

Потім - товариші з ЛКСМУ: "Припиніть репресії проти комсомолу!" У квартирах активістів лівих молодіжних організацій тривали обшуки. В січні 2003 заворушилася Верховна Рада: "Комсомольців катують. "Терористична справа" - провокація проти опозиції," – виголосили з трибуни депутати-комуністи, з подібною заявою виступила і Юлія Тимошенко. Влада мовчала.

Мовчала і СБУ. Стогін було чути лише за ґратами Миколаївського СІЗО. Адвокати, які в той час вели справу, фіксували факти фізичного тиску на комсомольців.

Сімнадцятирічну Ніну Польську (юну одеситку звинувачують в участі в терористичному угрупованні і поплічництво в пограбуванні магазину), за її власними свідченнями, мордували відразу кілька працівників Ленінського РВВС Миколаєва, погрожували зґвалтувати у неприродній спосіб.

"В Миколаївському СІЗО комсомольців били і катували, - розповідає Надія Бондаренко, редактор тираспольської газети "Людина і її права", правозахисниця, яка з грудня 2002-го стежить за подіями довкола "терористичної справи, - Росіянину Данилову переламали сім ребер".

"Передати передачу ув’язненим було неможливо. Їм втлумачували: ніхто вас не захищатиме, про вас просто забули, співпраця зі слідством – єдиний вихід. Олег Алєксєєв, не витримавши знущань над своєю коханою – Ніною Польською - спробував покінчити життя самогубством. Не дивно, що під тортурами дехто з комсомольців почав давати свідчення, від яких вони зараз, в ході судових засідань, починають відмовлятися".

Про тортури у Миколаївському СІЗО говорили з трибуни Верховної Ради й депутати від КПУ. СБУ відреагувала мовчки, але ефективно: комсомольців етапували з миколаївської тюрми до одеської, умови перебування в якій значно пом’якшили: заарештованих перестали бити, а родичам "подарували" право на передачі.

Кут атаки

СБУ інкримінує комсомольцям пограбування ювелірних магазинів (ст.187 - розбій), ломбарду, вбивство продавщиці (ст.115 – умисне вбивство), замах на життя правоохоронця (ст.348), незаконне поводження з боєприпасами і вибуховими пристроями (ст.263).

Словом, повний набір для кримінальної "бригади". Є у цій справі і кілька екзотичних статей:

ст.258 ч.4 – "Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації",

ст.109 – "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади".

Годі сподіватися, що з таким "букетом" статей суд призначить покарання на не менше як десять років позбавлення волі.

Логіка обвинувачення проста. Колишній моряк далекого плавання, а нині секретар Одеського міському ЛКСМУ, тридцятичотирьохрічний Андрій Яковенко сколотив із юнаків терористичну групу, яка коїла напади на магазини з метою "експропріації" матеріальних цінностей.

У змові з російськими ліворадикалами Яковенко, мовляв, реалізовував награбоване, купував зброю і видавав газету "Рада робітничих депутатів", в якій і закликав до партизанської війни проти існуючого ладу. І гуляв цей розбійник із своїми поплічниками південними регіонами України два роки, аж поки не втрапив до рук СБУ.

"Дивує той факт, що правоохоронні органи начебто два роки поспіль спостерігали за діяльністю злочинного угруповання, а лише потім заарештували його членів," – говорить народний депутат від КПУ Володимир Аніщук.

І справді, про скоєння злочинів дворічної давнини йдеться не у протоколах зізнання, а ще у постанові від 25 грудня минулого року про притягнення комсомольців до кримінальної відповідальності. Звідси виникає сумнів, що не все гаразд в СБУшних звинуваченнях.

Звернімо увагу на дату й місце затримання комсомольців: грудень, Одеса. Правоохоронцям час закривати річний звіт про розкриття злочинів. І де? В Одесі-мамі, що завжди мала славу кримінального міста. Чому б не додати до справи комсомольців кілька "висячих" справ?

Наприклад, напад на гастроном на вулиці Балківській, в ході якого було вбито продавщицю, викрадено 80 гривень та кілька пляшок горілки. Який сенс від такої експропріації терористам, що мають на меті повалення конституційного ладу та державної влади? Навіщо їм убивати продавщицю – представницю поневоленого класу, за права якого і змагаються ліві усього світу?

Знову звернімо увагу на дату: грудень 2002-го. У Києві закінчується процес над унсовцями. Процес видовищний, але не геть який переконливий: із заарештованих у справі 9 березня не вдалося зробити особливо небезпечних злочинців, і в арсеналі звинувачення залишилася одна-єдина стаття – масові заворушення. Хоча, як розповідали засуджені унсовці, невдовзі після арешту їх лякали фальшивими зйомками трупів міліціонерів на Банковій: це, мовляв, ваша робота – визнайте, що вас на це підбив Мороз.

Можливо, те, що не спрацювало у Києві, мало шанс в Одесі? Громадська думка нарешті отримує розбірливий портрет внутрішнього ворога: ось вони, комсомольці, опозиційна молодь - терористи й грабіжники! Чим "комсомольська" справа – не важіль впливу на КПУ?

Поки все тишком-нишком, слідство, перші безрезультатні судові засідання. Але перед президентськими виборами можна й активізувати процес. Балотується Симоненко у президенти, а тут по телевізору демонструють новини з Одеси: нарешті засуджено терористичне угруповання. Його члени – комсомольці, ось яку зміну готує собі Петро Миколайович!

Пригадаймо осінь 1999-го. Кучма і Симоненко у другому турі: придворні ЗМІ один за одним випускають матеріали про злодіяння комуністичного режиму – виборця лякають націоналізацією, і він іде голосувати "за кого треба".

Яковенко та його товариші – не маргінальне лівацьке угруповання сектантського типу. Вони – члени ЛКСМУ, а відтак дотичні до Компартії і опозиції в цілому. Вони – активні учасники акції "Повстань, Україно!".

З цього приводу у матеріалах слідства є вельми неоднозначні міркування. Із постанови про притягнення до кримінальної відповідальності росіянина Плево (його разом з одеситом Яковенком слідство визначає як лідерів угруповання): "Плево А.І. разом із Смирновим І.Е. та Яковенком А.О, як керівник терористичного угруповання задля виконання його цілей брав активну участь в акціях протесту проти існуючого конституційного ладу в Україні, разом із зазначеними особами та іншими учасниками акції перекривав рух транспорту на вулиці Інститутській, розповсюджуючи між учасниками акції газету "Рада робітничих депутатів". Окрім того... купував необхідні елементи для саморобних пристроїв, які планував використовувати в разі, якщо проллється кров демонстрантів у ході проведення акції протесту у Києві".

Чергова спроба сконструювати образ "бойовика опозиції" після невдачі залякати громадськість унсовцями. Цього разу образ зроблено більш майстерно: терористами керує росіянин Плево – от вам і рука Москви, панове опозиціонери!

Аби показати опозиційну молодь як покидьків, на комсомольців достатньо "повісити" суто кримінальні статті. Але головним пунктом обвинувачення є тероризм і злочини проти державної влади. Спецслужби усього світу полюють на терористів, а СБУ чим гірша?

"Службісти", заарештувавши групу Яковенка, одночасно втерли носа своїм вічним конкурентам з МВС: от вам і розкриття кримінальних справ, і боротьба з тероризмом! Та й Штатам, і Росії є що продемонструвати: Україна не така вже й сільська околиця, в нас є свої терористи, і ми з ними нещадно боремося. Така собі данина моді.

Лінія оборони

У своїй крамольній "Раді робітничих депутатів" Яковенко та його однодумці висловлювали невдоволення політикою КПУ та інших великих лівих партій. Молодь завжди вимагає революції тут і негайно! "Вибори минули, комуністи у парламенті – та що з того?", - міркували хлопці, - "У комсомолі нудно: слова, слова, слова. Права трудящих насправді ніхто не захищає. Треба діяти самостійно. Вибороти хоча б в окремо взятій Причорнорській республіці (на теренах південних областей Україні) справжню радянську владу".

Рутина і бюрократія в ЛКСМУ провокує молодих людей відходити на більш радикальні позиції. Російські ліваки стають ближчими за місцевих партійних функціонерів. Вони ж бо сміливі, в разі чого і до зброї візьмуться! Як це зробив 35-річний Данилов, в минулому учасник Придністровського конфлікту, коли його разом з одеськими комсомольцями арештовували у Миколаєві бійці "Альфи".

Так у справі "Яковенко та інші" з’явилася стаття 348 – замах на життя правоохоронця. Вони ж, російські товариші одеських комсомольців, як стверджує нині слідство, вчинили зухвалий вибух біля будинку СБУ у жовтні 2002 року.

Звернімо увагу на час цього вибуху: 20-45 – "дитячий" час. Звернімо увагу, що відповідальність за напад "на репресивний орган буржуазного режиму" взяла на себе міфічна "Армія народних месників" – ну просто "у кращих терористичних традиціях".

В лівих колах циркулюють слухи, що комсомольці потай розповідали про свої романтично-героїчні пригоди біля будівлі СБУ, "експропріації" (чи не стала така довірливість з часом у пригоді СБУ?)

Спробу повалення конституційного ладу дехто з підсудних визнає й зараз: на першому судовому засіданні росіянин Плево визнав, що повалення державної влади за умов геноциду українського народу – річ дозволена, і навіть запропонував запросити як свідка геноциду Юлію Тимошенко.

Свідчення про наміри насильницького повалення влади знайдемо й у "Раді робітничих депутатів": "Сьогодні на теренах України вже діють перші осередки бойової організації революціонерів, мета якої – організація повалення озброєним народом режиму тиранії та пригнічення. Захопити владу на всій території України у трудового народу не вистачить сил".

"Тому найближча стратегічна мета більшовиків-революціонерів в Україні - відокремлення від буржуазного центру, який проводить політику геноциду, тієї області (чи низки областей), де протест пригнічених мас трудового народу стане найбільш сильним, а влада пригноблювачів – найбільш слабкою, і проголошення Республіки робітничих, селянських та солдатських депутатів".

Чи стояли за цими ідеалістичними пафосними словами реальні справи? Скоріше, хлопці видавали бажане за дійсність. З юридичної точки зору сам заклик до повалення влади вже є злочином.

Але згадаймо такий приклад: навесні 1997 р. у Києві була затримана група анархістів, що розповсюджували листівки з вельми радикальним змістом: "Наслідуй приклад Албанії!" А в Албанії в той час відбувалося збройне повстання, що ледь не переросло у громадянську війну. Анархістів протримали у міліційних відділках на добу і відпустили, і лише одному з них "для профілактики" дали п’ятнадцять діб.

Коли комсомольці опинилися за ґратами, справжня допомога, правова й матеріальна, почала надходити саме від КПУ. Всеукраїнський Союз робітників відкрив банківський рахунок для матеріальної допомоги політв’язням. Одеський осередок БЮТ запропонував надати комсомольцям послуги свого правового центру, але в разі, якщо КПУ звернеться з офіційним запитом. Комуністи цього робити не стали: у советских собственная гордость...

Російські, рівно як і аргентинські, ліві відгукнулися на справу Яковенка пікетами та листами до українського посольства. Дехто з росіян – колег по "Раді робітничих депутатів" надає товаришам відверто ведмежі послуги.

Так, один із співзасновників газети Олег Федюков в інтерв’ю російській газеті "Версия" сказав, що частина звинувачень у справі Яковенка та товаришів – сфальсифікована: подивіться, мовляв, який вайлуватий напад скоєно на гастроном, інша річ – пограбування ювелірних магазинів – це ж класична експропріація!

Вже два місяці тривають судові засідання. Двічі вони переносилися на місяць. Перший раз – через те, що адвокати відмовилися захищати комсомольців. Тепер частиною ув’язнених займаються державні адвокати. "Адвокатів не влаштовує фінансування. В нашої партії немає грошей, аби оплатити їхню роботу", – говорить Володимир Аніщук.

Звучить дещо дивно, особливо якщо зважити, що у цієї ж партії, в її молодіжного крила є кошти на святкування 85-річниці ЛКСМУ та інших урочистостей. Друге засідання – через хворобу 20-річного Сергія Бердюгіна, який десять днів тому помер від запалення печінки. Покійного звинувачували у розклеюванні "підривних" листівок та підпаленні джипу. Йому довго відмовляли у госпіталізації, а підписку про невиїзд підготували вже по його смерті.

На судовому засіданні 10 листопада двоє росіян – Олександр Смирнов та Ілля Романов - оголосили сухе голодування. В такий спосіб вони протестують проти заборони листуватися з родичами. Адже досі жоден підсудний не мав побачень із рідними, ув’язнені позбавлені права листування.

Слідство намагається декого з батьків залучити до справи як свідків, тому побачень не дають нікому – "за компанію". За фактами тортур у Миколаївському СІЗО не порушено жодної кримінальної справи (Ніна Карпачова відвідала Одесу лише влітку цього року й катувань не зафіксувала).

Відтак комсомольці на кожному судовому засіданні згадують про тортури, - досі суддя ці зауваження ігнорував. Але сьогодні таки погодився направити скаргу підсудних до Генпрокуратури. Непоганий тест для нового Генпрокурора: чи схоче він (вона) першим в Україні застосувати статтю про використання тортур до представників слідчих органів?

Тетяна Яковенко, дружина ув’язненого: Відтоді, як заарештували Андрія, я не мала з ним жодного побачення. Я побачила його через ґрати на суді. Солдати мені навіть не дозволили підійти до клітки. Коли я питаю працівників СБУ: чому мені не дають побачень із чоловіком? Відповідають: тому. І так само відмовляють родичам усіх інших ув’язнених. Мати спробувала нелегально передати Андрієві в СІЗО записку. Після цього нас викликали на допити у міліцію. Слідчі СБУ утримують мене від спілкування з пресою. Аналогічний тиск чиниться і на більшість лівих активістів Одеси.




powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!