Політична Україна. Російська транскрипція

Середа, 26 листопада 2003, 17:51
"Російський фактор"

В Радянському Союзі, як відомо, з національним питанням було покінчено. Проте розпад "одної шостої" змусив переглянути це твердження. Більше того, національний чинник став повноправною складовою політики. Жодні вибори в Україні не обходилися без використання "російського фактора".

Немає сумнівів, що "національна карта" розігруватиметься й на наступних президентських виборах в Україні. Очевидно й те, що вона "краплена", тобто російська, чи, як кому більше подобається, "російськомовна".

І, судячи з розгорнутої нині пропагандистської "артпідготовки", на роль "націоналістичного жупела" та "загрози братньому народу" призначено Ющенка.

Росіяни в Україні є другою за чисельністю національністю після самих українців. За останнім переписом 2001 року нашими співвітчизниками є понад 8 мільйонів росіян – 17,3% усього населення.

На фоні лементу про загрозу розколу України на Схід-Захід, порушення міжнаціонального миру та злагоди, "ющенківцям" вже сьогодні слід думати над тим, як нейтралізувати подібні звинувачення.

Народний депутат Ігор Гринів переконаний, що згаданої проблеми як такої взагалі не існує. "Проблема є тільки одна – на сьогоднішній день є повне блокування позиції Ющенка", - стверджує Гринів. Саме це, на думку нардепа, дозволяє підтримувати стереотипи щодо Ющенка в населення. І саме на те, щоб Ющенко не був почутий людьми, були спрямовані зусилля влади. Наприклад, у тому ж Донецьку.

Звичайно, якщо Ющенко добряче покопається у своєму генеалогічному дереві, то, не виключено, виявить у своїх жилах не лише російську кров, а й відлуння монголо-татарського іга (хотілося б побачити "чистокровного" українця).

З іншого боку, не можна недооцінювати роль негативних кліше у знищенні рейтингу.

Тому підтримка Ющенка якимось об'єднанням громадян, що представляє росіян, була б для лідера "Нашої України" не зайвою. Це зламало б сценарій розпочатої кампанії "Ющенко-нашист". Як стало відомо "Українській правді", у "Нашої України" може з'явитися партнер із числа російських організацій.

До Ющенка з пропозицією про співробітництво звернувся член президії Всеукраїнської громадської організації "Русский совет Украины", голова Одеського відділення РСУ Олександр Афанасьєв.

"УП" зв'язалася телефоном з Одесою, і отримала від Афанасьєва підтвердження намірів підтримати Ющенка на виборах. Разом з тим, голова всього РСУ Валентина Єрмолова зазначила, що такий намір залишається регіональною позицією Одеського відділення РСУ. Єрмолова наголосила: "Я кажу вам цілком відверто – ми сьогодні не бачимо фігури, яку ми могли б зі спокійною совістю підтримати".

Більше того, не буде перебільшенням сказати, що позиція Афанасьєва суперечить загальній налаштованості російських організацій в Україні, які до Ющенка особливих симпатій не відчувають.

Як би там не було, Афанасьєв розраховує на те, що йому вдасться переконати й інші організації росіян, і навіть має намір підписати якусь спільну заяву від їх імені. А для "Нашої України" і Ющенка це було б непоганим козирем у відповідь на звинувачення в "антиросійськості" й "націоналізмі".

Як підтвердив "УП" керівник офісу Ющенка Олег Рибачук, у "Нашій Україні" чекають на меморандум про співробітництво з боку Одеси та формалізацію стосунків.

Водночас йдеться лише поки про одне обласне відділення (і, створюється враження, "неблагонадійне" у своєму середовищі) однієї з всеукраїнських громадських організацій. Спектр же структур, що репрезентують себе як представників інтересів росіян в Україні, значно ширший. І, крім громадських організацій, є поміж них навіть етнічні російські партії.

Репрезентанти

Загалом лише дві етнічні групи в Україні намагаються відігравати окремішну політичну роль: кримські татари та росіяни. Меджліс кримськотатарського народу як центральний представницький орган, попри свій авторитет, залишається де-юре неформальною організацією. Тому в політиці кримські татари реалізують себе через співпрацю з Народним рухом України.

Російська діаспора в Україні згуртована у понад сотню організацій. Шість із них мають всеукраїнський статус:

- Конгрес російських організацій України Олександра Базилюка,
- "Русское движение Украины" Олександра Свистунова,
- Всеукраїнське товариство російської культури "Русь" Валентини Єрмолової (найдавніше об'єднання, зареєстроване ще 13 років тому),
- "Русский совет Украины" (також очолює Єрмолова),
- Рада російських общин Костянтина Шурова,
- Всеукраїнське національно-культурне просвітницьке товариство "Русское собрание" Алли Потапової.

Більшість цих організацій носять культурно-просвітницький характер, хоча політичний інтерес для них також не є чужим. Оскільки на "активістів" завжди дефіцит, незалежно від національності, не рідкістю є побачити ту саму людину у кількох об'єднаннях громадян.

Доля "проросійських" сил різна: міжрегіональні блоки реформ, російсько-українські союзи, просто "союзи", екс-ЗУБРи, "світла зі Сходу" й "союзи труда" коли й не віддали Богу душу, то перебувають у затяжній комі. І чекають, що на наступних виборах знайдеться інвестор. Багато з їм подібних й створювалися лише "під вибори", а тому справжніми партіями ніколи й не були.

Натомість існують два політичних об'єднання, які майже напевно будуть грати на наступних президентських виборах: Слов'янська партія та Русский блок.

Від компанії Азарова – до "підтримки" Ющенка

Староста Конгресу російських організацій України Олександр Базилюк (тоді ще лідер Руху за відродження Донбасу) починав із пріснопам'ятного Громадянського конгресу України, створеного й очоленого ним у 1992 році.

Основоположними принципами ГКУ були все ті ж нехитрі "Союз та подвійне громадянство з Росією плюс дві державні мови". Примітно, що головував на першому установчому з'їзді ГКУ нинішній перший віце-прем'єр Микола Янович Азаров. Зараз про цей факт із гордістю згадується на сайті партії Базилюка.

У 1998-му ГКУ було перетворено у Слов'янську партію України. Того ж року Базилюк балотується до парламенту в мажоритарному окрузі на Донеччині, але програє. Поразки зазнав також і його виборчий блок "Трудова Україна", що складався з Слов’янської партії та Української партії Справедливості - Союзу ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців.

А вже за рік після парламентської проби сил Олександр Філімонович дозрів до змагання за посаду президента. Серед "родзинок" програми кандидата – створення Слов'янського Союзу шляхом входження України в Союз Білорусі і Росії, широка коаліція антиНАТОвських держав (Слов'янський Союз, Китай, Індія) та інші подібні ідеї.

Щоправда, тоді програму "незмінного лідера слов'янського руху", як зазначається на веб-сторінці Базилюка, поділяли всього лише 0,14% виборців. Він посів передостаннє місце.

Кілька років про Базилюка не було чутно, аж поки на останніх парламентських виборах він не вигулькнув третім номером... виборчого блоку партій "За Ющенка!" на чолі з Олександром Ржавським. No comments. Але суд за позовом Ющенка не допустив "зающенківців" до виборів.

Востаннє Базилюк нагадав про себе майже місяць тому, долучившись до зриву з'їзду блоку "Наша Україна" – саме від Слов'янської партії було подано заявку на антиющенківський мітинг у Донецьку.

Хтозна, може, на наступних президентських виборах Олександр Філімонович знову з'явиться у списках претендентів на вищу посаду в державі, і може, навіть під іншим прізвищем – Ющенка, наприклад (безумовно, для "підтримки" Віктора Андрійовича).

Рух "за единство Русской цивилизации"

Чи не єдиною партією, що у період міжвиборчого штилю подає більш-менш активні ознаки життя, є партія "Русский блок" Олександра Свистунова. Це політичне ядро очолюваної ним же громадської організації "Русское движение Украины".

Власне, до минулих парламентських виборів його партія називалася "За Русь єдину", і разом з партіями "Російсько-український союз" та "Союз" входила до складу виборчого блоку "Руський блок". Після поразки на виборах вона прибрала собі назву колишнього спільного блоку.

Вже сам перелік ЗМІ, які входять у створений РДУ так званий "Русский медиа-холдинг", є промовистим: газети "Русский Мир", "Русская Правда" й журнал "Южнорусский вестник", а також 14 регіональних видань і 3 інтернет-сайти. Загальний наклад видань медіа-холдингу, за твердженням РБ, становить близько 200 тисяч екземплярів.

При цьому "центральна" і найпотужніша газета РДУ "Русская правда", згідно з вихідними даними, має наклад 17 тисяч екземплярів. Як зізнаються у РДУ, "в нуль" вона виходить завдяки дев'яти тисячам передплатників. Звідки тоді береться цифра 200 тисяч, незрозуміло.

Але логічно припустити, що решта видань, чиї наклади ще нижчі, є збитковими, тобто повинні дотуватися. Важко судити, чи підживлюються ці медіа з Росії по лінії культурно-гуманітарної допомоги, чи донори знаходяться в самій Україні.

Натомість дуже схожими на правду є заперечення Свистунова щодо будь-якої причетності Росії до фінансування Русского блока. Як оповідають обізнані джерела, останню парламентську виборчу кампанію "Русский блок" вів практично на гроші лідера.

Не хотілося б перебільшувати можливостей Свистунова. Але, за даними сайту РДУ, він є президентом Асоціації ділового співробітництва підприємців "Слов'яни", до якої входять 20 фірм, 3 заводи, агрокомплекс, система кабельного телебачення. А тому може бути цілком здатним утримувати відносно невелику партію, виплачуючи зарплати її центральному апарату. Розповідають також, що всі витрати на перший з'їзд росіян України (а він зібрав тоді 380 делегатів), що відбувся 1999 року, Свистунов оплатив з власної кишені.

Сам Свистунов стверджує, що РДУ має понад 300 організацій по всій Україні, а в РБ зареєстровано понад 200 партійних осередків, які об'єднують двадцять тисяч партійців. При тому, що одне лише РДУ, за словами його лідера, на сьогодні об'єднує майже 100 тисяч чоловік, на минулих парламентських виборах за блок трьох партій "Руський блок" проголосували 190 тисяч виборців, або 0,73%.

Достатньо переглянути кілька номерів тої ж "Русской правды", щоби переконатися, що і програмно, і навіть фразеологічно "Русский блок" мало чим відрізняється хоча б від згадуваної вище Слов'янської партії.

Взагалі, з читання публікацій громадських діячів-членів партій і партійок подібного штибу (тобто прихильників "устоев Православного Русского Мира, неотъемлемой частью которого является Украина-Русь"...) вимальовується чіткий контраст між великою, гордою, прогресивною Росією, з одного боку, і відсталою, брудною, русофобською та недоумкуватою Україною, з іншого.

У "програмній" публікації в "Русской правде" з нагоди 4-річчя "Русского движения Украины" Свистунов заявив однозначно: "У блоці Ющенка "Русского блока" нема й не буде".

Критичне, м'яко кажучи, ставлення Свистунова до Ющенка простежується у всіх без винятку заявах та публікаціях. Не секрет також, що члени "Русского блока" брали участь в антиющенківських акціях в Донецьку 31 жовтня.

Але навіть якщо в Донецьку участь членів "Русского блока" в акції, як стверджує Свистунов, була стихійною, то дивною і нелогічною видалася заява, поширена "Русским блоком" напередодні кримського Форуму демократичних сил. Тоді структура Свистунова, як відомо, відмовилася від антиющенківських акцій.

Про особисте в політиці. І про особистостей, які заслуговують на увагу

І все-таки, чому "Русский блок" утримався від конфронтації в Симферополі із "Нашою Україною"? В якій, як випливає із заяв партії Свистунова, "окопалися русофоби, НАТОвські холуї та необандерівці усіх мастей", з якими обіцяно вести "нещадну політичну боротьбу" і в ході наступних виборів зробити "все можливе, щоб не допустити приходу до влади Віктора Ющенка і його одіозних прибічників".

Так от, із заяви слідує, що партія була обурена спробами використати її у чужій політичній боротьбі.

Є підстави вважати, що причина ця не єдина. Свистунов у розмові з кореспондентом "УП" обмовився, що із пропозицією пікетувати Ющенка зверталася СДПУ(О). І саме це, не виключено, зіпсувало справу.

Річ у тім, що вже рік Свистунов має проблеми з Львівською податковою. Податківці на чолі із братом лідера СДПУ(О) Сергієм Медведчуком звинувачують Свистунова чи то просто у неповній сплаті податків, чи навіть у незаконній конвертації валюти.

Свистунов заявляє про переслідування через російську культуру. Не виключено, що "автоматників у чорних масках", які вривалися в його кабінет, Свистунов не пробачив обом Медведчукам. І нелюбов до Медведчуків та СДПУ(О) - мабуть, єдиний спільний "пунктик" у Ющенка та Свистунова.

"Заворот кишок" у "Русского блока" викликає не співпраця з владою як такою, а конкретна політична сила з маленькою літерою в дужках. Це підтверджує хоча б повна терпимість як до прем'єр-міністра персонально, так і до його партії.

Ще в липні між донецькими обласними відділеннями Партії Регіонів та "Русского движения Украины" було підписано угоду про взаємодію та співробітництво, а Свистунов тоді ж заявляв, що "дуже небагато хто, такі, як Янукович, можуть привернути нашу увагу".

І хоч сам Свистунов наголошує, що його структури не зупинилися сьогодні на якомусь одному кандидаті в президенти, імовірність підтримки "Русским блоком" Януковича є найвищою.

В середовищі "Нашої України" чимало політиків ставляться до Свистунова з недовірою, вважаючи, що він і його партія є лише виконавцем чиїхось (а мається на увазі – влади) замовлень.

Натомість в колах російських організацій в Україні уродженець і мешканець Львова, член Ради співвітчизників при Державній Думі Росії Свистунов є людиною авторитетною. Хоч це зовсім, звичайно, не означає, що всі члени цих організацій поділятимуть його політичний вибір. Більше того, далеко не всі поділяють і його політичну програму. Результати останніх парламентських виборів є тому підтвердженням.

Причиною цьому частково може бути й сам Свистунов. Точніше, його амбітність, коли поведінка диктується формулою "хто платить, той і замовляє музику". Наприклад, після того, як на згадуваному уже першому з'їзді росіян України 1999 року в Києві було ухвалено створити "Русский совет Украины", головою якого обрали Валентину Єрмолову, практично одночасно Свистунов створює свою власну громадську організацію – "Русское движение Украины".

Чи cприймуть росіяни Ющенка?

Якщо мати на увазі росіян, які, говорячи словами журналіста Олександра Кривенка, знайшли "Україну в собі", то якоїсь різниці між виборцем-росіянином і виборцем-українцем просто не знайти. Адже бажання заможного життя у правовій державі з чесною владою є універсальним для всіх національностей.

Разом з тим, для низки політичних сил в Україні – як і двох вищезазначених – вся їх програма вкладається у формулу об'єднання України з Росією та надання російській мові статусу державної.

Затятість цих "партій" (в лапках, бо ці партії не здатні у принципі керувати державою) іноді викликає навіть посмішку. Наприклад, свій протест проти "самостійності" вони виражають, демонстративно вживаючи виключно "на Україні" (вочевидь, "в Україні" є ознакою "українського націоналізму").

Але політичні наміри таких партій є аж ніяк не смішними. Не за статутом, а по суті, за духом своєї діяльності вони зазіхають на непорушні конституційні засади: цілісність країни та державний суверенітет.

У цьому "Наша Україна" точно вже не знайде з ними спільної мови... Але "Русский блок" чи Слов'янська партія – це ще не всі російські організації, і, тим більше, не всі росіяни. Насправді вони являють мізерну радикальну меншість.

А з тією більшістю, яка, обстоюючи інтереси росіян в Україні, готова дискутувати і спільно шукати шляхів розв'язання проблем, потрібно говорити. І не лише чекаючи на їхню ініціативу, а й ідучи назустріч.


powered by lun.ua