Ющенко повинен був не заважати реформі, а очолити її
Четвер, 25 грудня 2003, 12:40
Усе, що відбувалося в ці дні у Верховній Раді, можна було б виразити одною фразою: опозиція, що вважає себе демократичною, спробувала, забарикадувавши трибуну, перекрити шлях до демократії в Україні.
Імовірно, їх надихав грузинський приклад. Але паралель тільки в тому, що в обох випадках ми маємо справу з порушенням парламентської процедури.
У всьому іншому події не схожі. У Грузії опозиція змушена була вдатися до дій, що порушують рутинний порядок роботи парламенту, тому що там влада втратила свою легітимність, грубо сфальсифікувавши результати парламентських виборів...
В Україні нічого схожого не було. Розглядатися повинні були законопроекти, що, в принципі, сприяли б демократизації України (особливо це стосується законопроекту №4105).
Звичайно, це не ідеальний законопроект, але головне в ньому – стаття 2 "Заключних положень", що передбачає обрання всіх депутатів Верховної Ради в єдиному багатомандатному окрузі за списками партій і блоків.
Але ж саме цього і хотіла опозиція.
Другий вкрай важливий пункт – формування уряду за результатами парламентських виборів на пропорційній основі. У результаті прем'єр-міністр повинен буде нести відповідальність перед партіями, що перемогли на парламентських виборах, і, відповідно, перед їхніми виборцями.
Тобто, ми мали б відповідальний уряд – на відміну від сьогоднішнього дня, коли Кабмін повністю залежить від президента і тієї вертикалі влади, на якій базується адмінресурс і яка підлегла виключно одній людині – президентові України.
Зруйнувавши цю вертикаль, ми зробимо дуже важливий крок у напрямку європеїзації України.
Очевидно, крім цих двох важливих положень, у законопроекті № 4105 було ще і положення про обрання президента парламентом у 2006 році.
Це досить спірний пункт, і саме навколо цього положення необхідно було б вести переговори. Варіант, який міг би влаштувати всіх, зводився б або до скасування всяких змін статті 103 про обрання президента, або до заміни всього лише однієї цифри в даті обрання президента парламентом - не в 2006, а в 2009, як це пропонує лідер соціалістів Олександр Мороз.
Причому, я хотів би підкреслити: обрання президента не в 2006, а в 2009 році було б вигідно владі не менше, ніж опозиції. І напевно, в ході переговорів вони могли б у цьому питанні поступитися.
Для них вкрай важливий був 2004 рік, тому що вони могли сподіватися провести в президенти або самого Кучму, або якого-небудь іншого кандидата партії влади нинішньою парламентською більшістю, що збережеться в 2004 році, але якої не буде в 2006.
Обрати ж "свого президента" у 2006 році 300 голосами прихильникам Кучми не вдасться.
А що буде, якщо президента не оберуть? Усе просто – президент, всенародно обраний у 2004 році (досить ймовірно – це буде Віктор Ющенко) у цьому випадку або збереже своє крісло, або на законній підставі розпустить парламент. Жоден з цих варіантів не влаштовує олігархів, що підтримують сьогодні Кучму.
Не потрібно це партії влади. Тому, скоріше за все, вона цілком може погодитися, як мінімум, перенести вибори президента парламентом на 2009 рік. Від такого переносу нинішня "партія влади" тільки виграє.
Я вважаю, що всенародне обрання президента в наших умовах демократичніше, ніж парламентське, але стверджувати, що парламентське обрання президента в принципі недемократичне, все-таки ніяк не можна.
Ми знаємо, що президента обирає парламент у багатьох європейських країнах, цілком демократичних.
Про це можна сперечатися, але для такого обговорення потрібні переговори. Не можна все відкидати з порога.
А що зробила опозиція? Відмовилася від всякого обговорення даного законопроекту і при цьому стверджує, що вони, мовляв, хочуть демократії. Та нічого подібного – вони хочуть влади, але тільки для себе.
Хочуть, щоб країною керував не нинішній глава адміністрації президента Медведчук, а їх ставленнник (припустимо, це буде Роман Безсмертний). Але керувати країною вони хочуть, нічого, по суті, не змінюючи, тобто так само і тими ж засобами.
Я ж абсолютно переконаний, що Конституцію треба змінювати, якщо ми хочемо ліквідувати спадщину радянського минулого - тверду вертикаль єдиної адміністративної системи. Словом, я повторю: все, що відбувалося в ці дні в парламенті, - це не боротьба за демократію, а боротьба проти демократії, боротьба, яку прихильники Ющенка ведуть за СВОЮ владу.
А це в корені змінює стан справ, і немає ніяких підстав порівнювати те, що відбувалося в Тбілісі, з тим, що відбувається зараз у Києві.
Прихильники Ющенка висувають формальні заперечення проти попереднього схвалення 276 голосами змін Конституції. Обговорення не було, голосування проходило за формою, що порушує парламентський регламент, приймався законопроект, до якого були внесені в останній момент якісь зміни, а 14 днів, нібито передбачених регламентом для ознайомлення з новим варіантом законопроекту, не було.
Останню обставину можна була б всерйоз обговорювати, якби почалося обговорення проекту. Але обговорення-то і не допустила команда Ющенка, регламент був порушений найгрубішим чином теж цією командою, до того ж була виведена з ладу система для нормальної процедури голосування. Так що звинувачувати потрібно, насамперед, самих себе.
Тому в опозиціонерів немає ні юридичних, ні тим більше моральних прав домагатися перегляду рішення, яке було прийняте 24 грудня.
Прикро, що воно приймалося таким чином, без детального обговорення законопроекту, без використання нормальної процедури голосування. Але надихає, що дорога до політичної реформи не перекрита, оскільки якби це було зроблено, це означало б, що Ющенко йде до влади, намагаючись замінити одного главу адміністративного режиму, що дістався нам від більшовиків, іншим.
Сумно, що дії "нашоукраїнців" не конструктивні. Якби "Наша Україна" не перекривала дорогу політичній реформі, а чітко висунула свої вимоги і запропонувала б ті зміни, що могли б поліпшити законопроект, то і вони, і всі ми від цього тільки виграли б.
Недавно у Варшаві Адам Михник, редактор "Газети Виборчої", і ще кілька польських колег цілком логічно говорили про те, що не треба ігнорувати законодавчу ініціативу тільки тому, що вона виходить від нелюбимої влади.
Як сказали поляки, якщо кінь мчиться вперед, краще стрибнути на нього і керувати конем, а не перекривати йому дорогу.
Хотів би звернути увагу ще на один момент.
Опозиціонери постійно підкреслюють, що ніякі політичні реформи не можуть дати позитивного для України результату, поки при владі знаходиться режим Кучми. Справа, однак, у тому, що основні положення реформи, передбачені законопроектом 4105, будуть реалізовуватися в 2006 році, тобто тоді, коли Кучма вже не буде президентом. Цілком імовірно, ним у цей час буде Віктор Ющенко, і саме він буде відповідати за втілення в життя політичної реформи. Не варто забувати про це.
І останнє: шкода, що соціалісти зайняли неконструктивну позицію. На жаль, у парламенті в ці дні не було Олександра Мороза, який є найбільш послідовним прихильником парламентської республіки.
Сподіваюся все-таки, що соціалісти виявлять більше активності, і їм вдасться переконати партію влади перенести термін президентських виборів з 2006 на 2009. Це цілком реально, тому що саме в соціалістів сьогодні "золотий перетин".
276 голосів – це, на щастя, занадто мало для того, щоб партія влади в лютому - березні могла розраховувати на 300 голосів без підтримки соціалістів.
Автор: Володимир Малинкович, політолог, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
Імовірно, їх надихав грузинський приклад. Але паралель тільки в тому, що в обох випадках ми маємо справу з порушенням парламентської процедури.
У всьому іншому події не схожі. У Грузії опозиція змушена була вдатися до дій, що порушують рутинний порядок роботи парламенту, тому що там влада втратила свою легітимність, грубо сфальсифікувавши результати парламентських виборів...
В Україні нічого схожого не було. Розглядатися повинні були законопроекти, що, в принципі, сприяли б демократизації України (особливо це стосується законопроекту №4105).
Звичайно, це не ідеальний законопроект, але головне в ньому – стаття 2 "Заключних положень", що передбачає обрання всіх депутатів Верховної Ради в єдиному багатомандатному окрузі за списками партій і блоків.
Але ж саме цього і хотіла опозиція.
Другий вкрай важливий пункт – формування уряду за результатами парламентських виборів на пропорційній основі. У результаті прем'єр-міністр повинен буде нести відповідальність перед партіями, що перемогли на парламентських виборах, і, відповідно, перед їхніми виборцями.
Тобто, ми мали б відповідальний уряд – на відміну від сьогоднішнього дня, коли Кабмін повністю залежить від президента і тієї вертикалі влади, на якій базується адмінресурс і яка підлегла виключно одній людині – президентові України.
Зруйнувавши цю вертикаль, ми зробимо дуже важливий крок у напрямку європеїзації України.
Очевидно, крім цих двох важливих положень, у законопроекті № 4105 було ще і положення про обрання президента парламентом у 2006 році.
Це досить спірний пункт, і саме навколо цього положення необхідно було б вести переговори. Варіант, який міг би влаштувати всіх, зводився б або до скасування всяких змін статті 103 про обрання президента, або до заміни всього лише однієї цифри в даті обрання президента парламентом - не в 2006, а в 2009, як це пропонує лідер соціалістів Олександр Мороз.
Причому, я хотів би підкреслити: обрання президента не в 2006, а в 2009 році було б вигідно владі не менше, ніж опозиції. І напевно, в ході переговорів вони могли б у цьому питанні поступитися.
Для них вкрай важливий був 2004 рік, тому що вони могли сподіватися провести в президенти або самого Кучму, або якого-небудь іншого кандидата партії влади нинішньою парламентською більшістю, що збережеться в 2004 році, але якої не буде в 2006.
Обрати ж "свого президента" у 2006 році 300 голосами прихильникам Кучми не вдасться.
А що буде, якщо президента не оберуть? Усе просто – президент, всенародно обраний у 2004 році (досить ймовірно – це буде Віктор Ющенко) у цьому випадку або збереже своє крісло, або на законній підставі розпустить парламент. Жоден з цих варіантів не влаштовує олігархів, що підтримують сьогодні Кучму.
Не потрібно це партії влади. Тому, скоріше за все, вона цілком може погодитися, як мінімум, перенести вибори президента парламентом на 2009 рік. Від такого переносу нинішня "партія влади" тільки виграє.
Я вважаю, що всенародне обрання президента в наших умовах демократичніше, ніж парламентське, але стверджувати, що парламентське обрання президента в принципі недемократичне, все-таки ніяк не можна.
Ми знаємо, що президента обирає парламент у багатьох європейських країнах, цілком демократичних.
Про це можна сперечатися, але для такого обговорення потрібні переговори. Не можна все відкидати з порога.
А що зробила опозиція? Відмовилася від всякого обговорення даного законопроекту і при цьому стверджує, що вони, мовляв, хочуть демократії. Та нічого подібного – вони хочуть влади, але тільки для себе.
Хочуть, щоб країною керував не нинішній глава адміністрації президента Медведчук, а їх ставленнник (припустимо, це буде Роман Безсмертний). Але керувати країною вони хочуть, нічого, по суті, не змінюючи, тобто так само і тими ж засобами.
Я ж абсолютно переконаний, що Конституцію треба змінювати, якщо ми хочемо ліквідувати спадщину радянського минулого - тверду вертикаль єдиної адміністративної системи. Словом, я повторю: все, що відбувалося в ці дні в парламенті, - це не боротьба за демократію, а боротьба проти демократії, боротьба, яку прихильники Ющенка ведуть за СВОЮ владу.
А це в корені змінює стан справ, і немає ніяких підстав порівнювати те, що відбувалося в Тбілісі, з тим, що відбувається зараз у Києві.
Прихильники Ющенка висувають формальні заперечення проти попереднього схвалення 276 голосами змін Конституції. Обговорення не було, голосування проходило за формою, що порушує парламентський регламент, приймався законопроект, до якого були внесені в останній момент якісь зміни, а 14 днів, нібито передбачених регламентом для ознайомлення з новим варіантом законопроекту, не було.
Останню обставину можна була б всерйоз обговорювати, якби почалося обговорення проекту. Але обговорення-то і не допустила команда Ющенка, регламент був порушений найгрубішим чином теж цією командою, до того ж була виведена з ладу система для нормальної процедури голосування. Так що звинувачувати потрібно, насамперед, самих себе.
Тому в опозиціонерів немає ні юридичних, ні тим більше моральних прав домагатися перегляду рішення, яке було прийняте 24 грудня.
Прикро, що воно приймалося таким чином, без детального обговорення законопроекту, без використання нормальної процедури голосування. Але надихає, що дорога до політичної реформи не перекрита, оскільки якби це було зроблено, це означало б, що Ющенко йде до влади, намагаючись замінити одного главу адміністративного режиму, що дістався нам від більшовиків, іншим.
Сумно, що дії "нашоукраїнців" не конструктивні. Якби "Наша Україна" не перекривала дорогу політичній реформі, а чітко висунула свої вимоги і запропонувала б ті зміни, що могли б поліпшити законопроект, то і вони, і всі ми від цього тільки виграли б.
Недавно у Варшаві Адам Михник, редактор "Газети Виборчої", і ще кілька польських колег цілком логічно говорили про те, що не треба ігнорувати законодавчу ініціативу тільки тому, що вона виходить від нелюбимої влади.
Як сказали поляки, якщо кінь мчиться вперед, краще стрибнути на нього і керувати конем, а не перекривати йому дорогу.
Хотів би звернути увагу ще на один момент.
Опозиціонери постійно підкреслюють, що ніякі політичні реформи не можуть дати позитивного для України результату, поки при владі знаходиться режим Кучми. Справа, однак, у тому, що основні положення реформи, передбачені законопроектом 4105, будуть реалізовуватися в 2006 році, тобто тоді, коли Кучма вже не буде президентом. Цілком імовірно, ним у цей час буде Віктор Ющенко, і саме він буде відповідати за втілення в життя політичної реформи. Не варто забувати про це.
І останнє: шкода, що соціалісти зайняли неконструктивну позицію. На жаль, у парламенті в ці дні не було Олександра Мороза, який є найбільш послідовним прихильником парламентської республіки.
Сподіваюся все-таки, що соціалісти виявлять більше активності, і їм вдасться переконати партію влади перенести термін президентських виборів з 2006 на 2009. Це цілком реально, тому що саме в соціалістів сьогодні "золотий перетин".
276 голосів – це, на щастя, занадто мало для того, щоб партія влади в лютому - березні могла розраховувати на 300 голосів без підтримки соціалістів.
Автор: Володимир Малинкович, політолог, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
