Володимир Литвин: Голосування руками – голосування результативне, легітимне

Субота, 27 грудня 2003, 16:37
Спікер Володимир Литвин протягом парламентської кризи один раз вийшов до журналістів – це було о 00:30 ночі з вівторка на середу. Протягом наступних днів криза поглибилася, вперше в історії парламенту відбулося голосування підняттям рук... Про останні події у Верховній Раді та майбутнє політреформи Литвин розповів у п'ятницю ввечері в ефірі програми "Вікна-СТБ". Розшифровка інтерв'ю подається за "Оглядом телеефіру".


- Ви підписали законопроект [змін до Конституції], і відправили його до Конституційного суду. Отже, Ви переконані, що голосування було легітимним.

- Я думаю, це однозначно. Але я хотів би сказати, що оскільки сьогодні не розпочинали роботу, це не означає, що я не працював. Я щойно із Верховної Ради приїхав до Вас в студію. Те, що голосування відбулося із великим запасом, мінімальна кількість голосів, яка була потрібна – 226. Я думаю всі це добре розуміють, що голосування відбулося, оскільки 276 народних депутатів проголосували за це.

- Ну, тобто Ви довіряєте тій системі підрахунку голосів, що склалася на момент голосування. Власне кажучи, говорили про стихійне голосування, ну, це було видно неозброєним оком. Чи можна говорити про точність підрахунку?

- Справа в тім, що голосування здійснювалось головою лічильної комісії, підрахунок голосів. Окрім того, 276 депутатів своїми підписами засвідчили, що вони висловилися за попереднє схвалення законопроекту і про його направлення до Конституційного суду.

Так що є подвійні докази того, що голосування відбулось, голосування результативне і голосування легітимне. Все інше – це, я думаю, предмети і засоби політичної боротьби.

- Добре. Завдяки комуністам під час голосування більшість отримала 276 "за". Наскільки реально набрати 300 голосів в другому читанні проекту змін до Конституції, зважаючи на нинішню позицію комуністів? Власне кажучи, чи буде ухвалено пропорційний закон про вибори, на якому наполягають комуністи?

- Мені важко зараз відповісти. Я думаю, що це результати голосування і це рішення Верховної Ради, а не більшості і комуністів, бо будь-яке рішення, яке набрало 226 голосів, це є рішення Верховної Ради. Це перше.

Друге. Відносно перспективи, я думаю, що потрібно буде враховувати ряд складників, ряд чинників, чи буде знайдене компромісне рішення, чи будуть знайдені ті підходи, ті позиції будуть узгоджені, які влаштують, скажімо, як мінімум 300 народних депутатів. Але потрібні такі позиції і підходи, які б відповідали інтересам і запитам українського суспільства.

- Наприклад, які це позиції і підходи?

- Ну, я думаю, що каменем спотикання будуть два питання. Перше – у який спосіб буде обиратися президент і коли будуть вводитися в дію нові положення змін до Конституції. Це дві засадничі позиції.

А, якщо казати простіше, то це є свідченням того, що йде жорстка боротьба за владу, і оце все оформляється в таке упакування, що кожна сторона переслідує народні інтереси.

- Ну, Ваш прогноз: 300 голосів – це реально?

- Я думаю, що реально. За умови того, що ми будемо працювати на узгодження позицій.

- Опозиція програла...

- Хоча складно...

- Так. Опозиція програла перший раунд боротьби за політреформу. Чому опозиціонери обрали неефективний шлях зовнішніх спецефектів, там, обливання водою, бійки, там, дудки, галасування? Чи мала місце конструктивна робота опозиції – от в чому моє питання полягає. Чи були переговори з більшістю, комуністами, зрештою, керівництвом Верховної Ради? Чи так вже хотіла опозиція бойкотувати, блокувати політреформу?

- Я думаю, що це не було стихійно. Це була задумка, яка була зреалізована. Я думаю, якщо б був інтерес до того, щоб прийняти рішення, яке влаштовувало всіх, то був би обраний інший шлях.

Ну, по-перше, я хотів би сказати, що коли приймались рішення про направлення документу до Конституційного суду, тоді ні в кого не викликало це сумніву, в тому числі і опозиція голосувала, щоб це зробити.

Друге, коли приймали рішення про порядок підготовки цього документа, також жодних заперечень не було. Врешті-решт, коли питання обговорювалось в понеділок на погоджувальній раді, застережень не було.

Я казав і кажу представникам опозиції, що ви запізнилися рівно на той період, який слід рахувати від розгляду питання в Конституційному суді до розглядів в сесійній залі. Якби було таке категоричне несприйняття, тоді, очевидно, потрібно було звертатися, апелювати до Конституційного суду і чинити демократичний тиск, я хочу підкреслити – демократичний тиск – на Конституційний суд, щоб він враховував настрої частини суспільства.

А ці настрої відбиває, безумовно, опозиція. Але той нецивілізований підхід, ті нецивілізовані методи, вони зіслужили зворотну службу, була зворотна реакція.

- Ну, а чому саме такі нецивілізовані методи? Адже в принципі був час вирішувати проблему цивілізованими методами?

- Я пропонував. І Ви знаєте, що глечик моїх думок показав дно на той момент, тому що всі переговори зводились до ультиматумів. Спочатку не було бажання взагалі говорити.

Але дві тези я хочу сказати. Перша, коли виконується гімн в смітті по вуха, державний гімн, ну, це блюзнірство. По-друге, коли не дають говорити, навіть запропонувати голові Верховної Ради, запропонувати сісти за стіл переговорів – я цього не розумію.

Але коли я пропонував – у нас є непорозуміння. Давайте будемо продовжувати сесію, відкладемо це питання, хай розглядаються питання інші, які на черзі, а ми будемо шукати узгоджені позиції – ні. Тоді я запропонував – давайте будемо іти на голосування таким чином, щоб кожен депутат вставанням демонстрував свою позицію, і декларував свою позицію...

- Ну, там стояли всі, здається...

- ...Це повинно було нагадувати сповідь. Але, починаючи від "А" до "Я", щоб кожен сказав. І тоді б ми мали відкритий транспарентний прозорий процес. Також цього не сприйняли. Я пропонував, давайте зараз погодимось, що ми відкладемо розгляд цього питання, скажімо, на четвер, на 15 чи... січня, але давайте запишемо в угоді...

- Питання про політреформу?

- Про політреформу. Але давайте зафіксуємо цю угоду, що ми її розглянемо таки обов’язково – ні.

- Чому – ні?

- Я от не можу зрозуміти, тому що, мабуть спрацьовує принцип, що зміну системи влади розглядають як заміну президента іншою особою, і кожен думає, і команди думають, що наш буде кращий.

Але це глибока помилка. І, якщо сьогодні, наприклад, говорити, що ми ліпше побудуємо систему, то я думаю, що немає у нас ...(НРЗБ), які потрібно ввести. Так, в проекті закону є певні неузгодженості, є певні моменти, які викликають сумнів, і навіть заперечення, але, очевидно, вирішувати питання потрібно буде вже на наступному етапі, коли буде голосування відбуватися за кожну статтю, за кожний пункт, якщо це буде потрібно, і тоді аргументувати "за" і "проти". Що не набере 300 голосів, доведеться виключати із законопроекту.

А тому в мене складається цілком законне враження, мені здається, що про обличчя діючої влади вже багато сказали. У всіх відтінках. Але ми мали можливість, очевидно, і побачити перспективи майбутньої влади з боку тої частини, яка чинила, ну, зухвалі дії у парламенті. Іншого слова я тут підібрати не можу.

- Давайте до парламентської кризи знову повернемося. Опозиція все ж таки блокує роботу парламенту і твердо обіцяє робити це і надалі. Чи буде парламент дієздатним після Нового року, і які шляхи розв’язання парламентської кризи, на Вашу думку?

- Я переконаний, що парламент буде працювати за будь-яких умов. Насамперед, з огляду на те, що ми все-таки сядемо за стіл переговорів. Я хотів би виступати тут гарантом дотримання прав і більшості, і меншості, бо не можна, щоб одна частина тиснула на іншу.

І я думаю, що сьогодні переможців і переможених в парламенті немає. У всіх депутатів є спільне відчуття суму і невдоволення тим, як ми завершили рік. А це, я думаю, буде каталізатором для того, щоб шукати порозуміння і шукати компроміс. І врешті-решт ми і прийдемо.

Я пропонував представникам опозиції – давайте зараз виробимо процедуру розгляду документа, коли буде прийматися рішення, вирішуватись доля про внесення змін до Конституції остаточно, щоб були враховані всі позиції, всі інтересі. Якщо буде тиск – буде відповідна реакція. На будь-яку дію, Ви розумієте, що знаходиться протидія. Але це не парламентські методи. Це не цивілізовані методи.

- А що Ви у відповідь почули на свою пропозицію?

- Ну, було запропоновано 9 пунктів, які були сформульовані у вигляді пропозицій, у вигляді вимог від опозиції. 7 з них одразу були враховані. Я сказав, що я беру на себе відповідальність, що 7 позицій одразу враховується. Не були враховані лише дві – строки обрання президента парламентом, і друга – термін уведення в дію змін до Конституції.

Різні називались позиції і підходи. Я запропонував те, що ми не можемо вирішити і домовитись, винести на голосування в залі і цивілізовано проголосувати і прийняти відповідне рішення. Все.

- Але, я так розумію, консенсусу Ви все одно не досягли?

- Поки що не досягли. Але я думаю, що розуміння прийде після Нового року, прийде усвідомлення, що ми спільно відповідаємо за те, що відбувається в країні, і тут Верховна Рада не може відсторонитися, критикувати владу загалом абстрактно.

Тому лише вона є частиною важливою, визначальною складовою частиною влади, і несе відповідальність за те, що ми не приймаємо рішення. До речі, ми прийняли рішення про ратифікацію угоди про виплати компенсацій громадянам Ізраїлю...

- Так.

- А нам треба буде прийняти відповідне рішення і щодо громадян Росії. І люди цього чекають документа.

- А чи буде парламентська більшість переглядати керівні посади, зокрема голови бюджетного комітету і посаду віце-спікера?

- Я був би нещирим, якби не сказав би, що такі пропозиції не звучать. Але зараз уже звучать пропозиції ширше. Перерозподілити комітети інші, і такі... посягати на вищі посади, в тому числі на посаду віце-спікера, яку обіймає Олександр Зінченко.

Я думаю, що це не на часі, що це не потрібно. Це буде додатковий каталізатор, який буде стимулювати і каналізувати протистояння у парламенті. Треба знайти порозуміння.

- Зрозуміло. І останнє головне питання, буквально передноворічне. Яким чином Ви знімаєте стрес і де зустрічаєте Новий рік?

- Стрес в середу я знімав на спортивному майданчику. Ми грали в футбол. Моя команда виграла з рахунком 16:15, я забив десь більше 10-ти голів. Це, Ви знаєте, якось гра йшла, хоч не все в сесійній залі добре відчувалось.

Інше – це мовчання, і намагатися відсторонитись. Інколи хочу лягти і заснути, думаю, що вранці проснусь, і це буде уявлятися, що... і буде уявлятись, що це був сон. Але так не буває.

- А Ви алкоголь не вживаєте? Для розслаблення...

- Я б не сказав би, що я не вживаю, але не для зняття стресу (сміється) і навантаження, а з сім’єю збираюся поїхати в гори на Новий рік, щоб не було нікого, був сніг...

- В Карпати?

- Це Львівська область, місцина, яка називається Тисовець. Там лижна база, колись збірна Радянського Союзу тренувалась. І побути хочу з сім’єю. І добрав уже книги, до речі, щоб читати.

- А які книги? Стисло.

- Маргарет Тетчер, одну книжку я взяв. Там цікаві надзвичайно її такі, я б сказав би, політичні позиції, які стосуються розвитку світу, світоустрою і загалом, і кожного регіону зокрема. Я вже приступав так до цієї роботи, не зміг завершити її.

- Будете запроваджувати на практиці у Верховній Раді?

- Очевидно, гарні думки, гарні позиції потрібно буде пропонувати. І...

- А чи можна це проектувати на нашу реальність парламентську?

- Можна і потрібно. Там же йде мова про парламент. Там, скажімо, багато роздумів є щодо устрою в Європі, щодо Європейського Союзу, стосунки, скажімо, з Великою Британією, але можна там і подивитися, як це буде прикладатись до стосунків Європейського Союзу з Україною.

І ще одна книжка, яку я от в Москві, коли був з візитом, мені наш посол Микола Білоблоцький її подарував, це книга журналістки Тригубової, якщо я не помиляюсь, яка викликала по суті справи якийсь такий вибух, скандал в політичному бомонді Російської Федерації, це була журналістка, як відомо, яка була акредитована при Адміністрації президента Російської Федерації.

- Книжку президента читали "Україна – не Росія"?

- Навіть більше, ніж читав. Я так скажу відверто, я на деякі там позиції, підходи, дивився з точки зору історика, і потім передавав їх для Інституту історії, які б могли б фактологію звірити. А все інше: канва, сюжет, побудова – то було президента.

Тому я не маю зараз потреби читати, хоча мені цікаво погортати і побачити останній варіант, що там залишилось, що було враховано, що не враховано. Але, на жаль, можливості такої не було.




powered by lun.ua