Київ, січень та політолог Степан Гавриш
Середа, 28 січня 2004, 17:09
"Якщо ми будемо вдивлятися в простори СНД – ми не будуємо владу за принципом спадкування, як це сталося у наших сусідів. Ми не будуємо владу через вулицю, через революцію. Ми будуємо владу через політреформу. Політреформу, яка дає можливість прогнозувати розвиток України на багато років наперед. Одночасно ми будуємо і новий тип демократії – консенсуальну, побудовану на основі консенсусу еліт. Необхідно, щоби працювала не одна людина, а система, і щоби нова політична система нікому не дозволяла узурпувати владу".
Цитата належить видатному українському юристу (інший просто не міг би очолювати парламентську більшість) Степанові Гавришу. Джерело – газета "Бізнес", 26 січня.
Уявлення про те, що політична реформа в її нинішньому вигляді "стабілізує" ситуацію в Україні та робить її "прогнозованою" на багато років наперед, виглядають принаймні дивними.
Втім, і сперечатися з українськими юристами після вікопомного рішення Конституційного суду, який був вивів формулу "1+1=1" – справа невдячна.
Хоча ми припускаємо, що Гавришу відомо, яким чином "стабілізується" ситуація в умовах, за яких ВР не зможе призначити уряд, обрати президента чи ухвалити бюджет.
Просто кажучи, проект №4105 прямо передбачає, що за зазначених вище та інших обставин Верховна Рада розпускається, призначаються позачергові вибори, Верховна Рада збирається в новому складі і починає знову розглядати всі ці питання.
В найбільш оптимальному випадку на все це потрібно від 6 до 8 місяців. І весь цей час країна живе без бюджету, уряду і парламенту. Беремо на себе сміливість стверджувати: правовим, конституційним шляхом вийти з такої ситуації неможливо. Можливо, саме це і називається "прогнозованість", але нас це не збуджує.
Більш концептуальним є інше висловлювання координатора ПБ – про "консенсуальну демократію, побудовану на консенсусі еліт". Згідно з діючою конституцією, обстоювати яку присягався і Степан Богданович персонально, "кратос", тобто влада, в нашій країні поки що (бодай формально) належить "демосу", тобто народові, а не елітам.
Формула Гавриша прямо заперечує це право. А це, за великим рахунком, тяжкий кримінальний злочин, який полягає в спробі узурпації влади народу на користь юридично неіснуючих еліт. До речі, саме в цьому випадку народ, тобто ми з вами, маємо не тільки конституційне право, але й обов'язок із зброєю в руках захищатися від узурпаторів.
Але тут є видиме протиріччя. Сам пан Гавриш збирається звитяжно протистояти анонімним узурпаторам. Але з цитованого вище вислову, як й інших заяв високоповажного координатора випливає, що під "узурпацією" він розуміє процес, коли не пан Гавриш з його "елітами", а народ у встановлений Конституцією же термін буде визначати, хто керуватиме країною.
Насправді ж "еліта" - це люди, які здатні висловлювати та захищати інтереси народу, до якого вони належать. Спроби українських "еліт" розливу 1991-2003 рр. за визначенням ігнорувати сам факт наявності народу, розглядати його виключно як ресурсне джерело для задоволення своїх кон'юнктурних матеріальних потреб та спроби вирішувати за народ, що йому, народові, потрібно, а що або хто – ні, ні до якої "стабільності", а тим більше "прогнозованості" привести за визначенням не можуть.
Задля "прогнозованості" та "стабільності" звертатися до думки народу потрібно не тільки з принципових проблем, але й з питань цілком локальних.
Так, наприклад, нас впродовж останніх днів постійно запитують: що ми думаємо з приводу обіцянок президента народу, керівництву різних держав, пану Ющенку тощо забезпечити проведення всенародних виборів глави держави восени 2004 і не виставляти при цьому своєї кандидатури?
Відповідаємо: ми думаємо так, як і 8 з 10 українців, які, згідно з усіма соціологічними опитуваннями, не довіряють президенту і не вірять жодному його слову. Решта двоє, мабуть, і є "українська еліта". Але, дякувати Богу, ми до неї не належимо.
Цитата належить видатному українському юристу (інший просто не міг би очолювати парламентську більшість) Степанові Гавришу. Джерело – газета "Бізнес", 26 січня.
Уявлення про те, що політична реформа в її нинішньому вигляді "стабілізує" ситуацію в Україні та робить її "прогнозованою" на багато років наперед, виглядають принаймні дивними.
Втім, і сперечатися з українськими юристами після вікопомного рішення Конституційного суду, який був вивів формулу "1+1=1" – справа невдячна.
Хоча ми припускаємо, що Гавришу відомо, яким чином "стабілізується" ситуація в умовах, за яких ВР не зможе призначити уряд, обрати президента чи ухвалити бюджет.
Просто кажучи, проект №4105 прямо передбачає, що за зазначених вище та інших обставин Верховна Рада розпускається, призначаються позачергові вибори, Верховна Рада збирається в новому складі і починає знову розглядати всі ці питання.
В найбільш оптимальному випадку на все це потрібно від 6 до 8 місяців. І весь цей час країна живе без бюджету, уряду і парламенту. Беремо на себе сміливість стверджувати: правовим, конституційним шляхом вийти з такої ситуації неможливо. Можливо, саме це і називається "прогнозованість", але нас це не збуджує.
Більш концептуальним є інше висловлювання координатора ПБ – про "консенсуальну демократію, побудовану на консенсусі еліт". Згідно з діючою конституцією, обстоювати яку присягався і Степан Богданович персонально, "кратос", тобто влада, в нашій країні поки що (бодай формально) належить "демосу", тобто народові, а не елітам.
Формула Гавриша прямо заперечує це право. А це, за великим рахунком, тяжкий кримінальний злочин, який полягає в спробі узурпації влади народу на користь юридично неіснуючих еліт. До речі, саме в цьому випадку народ, тобто ми з вами, маємо не тільки конституційне право, але й обов'язок із зброєю в руках захищатися від узурпаторів.
Але тут є видиме протиріччя. Сам пан Гавриш збирається звитяжно протистояти анонімним узурпаторам. Але з цитованого вище вислову, як й інших заяв високоповажного координатора випливає, що під "узурпацією" він розуміє процес, коли не пан Гавриш з його "елітами", а народ у встановлений Конституцією же термін буде визначати, хто керуватиме країною.
Насправді ж "еліта" - це люди, які здатні висловлювати та захищати інтереси народу, до якого вони належать. Спроби українських "еліт" розливу 1991-2003 рр. за визначенням ігнорувати сам факт наявності народу, розглядати його виключно як ресурсне джерело для задоволення своїх кон'юнктурних матеріальних потреб та спроби вирішувати за народ, що йому, народові, потрібно, а що або хто – ні, ні до якої "стабільності", а тим більше "прогнозованості" привести за визначенням не можуть.
Задля "прогнозованості" та "стабільності" звертатися до думки народу потрібно не тільки з принципових проблем, але й з питань цілком локальних.
Так, наприклад, нас впродовж останніх днів постійно запитують: що ми думаємо з приводу обіцянок президента народу, керівництву різних держав, пану Ющенку тощо забезпечити проведення всенародних виборів глави держави восени 2004 і не виставляти при цьому своєї кандидатури?
Відповідаємо: ми думаємо так, як і 8 з 10 українців, які, згідно з усіма соціологічними опитуваннями, не довіряють президенту і не вірять жодному його слову. Решта двоє, мабуть, і є "українська еліта". Але, дякувати Богу, ми до неї не належимо.