Голова Антифашистського комітету: "Позов проти "Сільських вістей" відкликано не буде!"
Четвер, 29 січня 2004, 20:39
Міжнародний антифашистський комітет, хоч і був створений ще у 1995 році представниками 17 країн, за всього бажання не можна назвати активним ньюсмейкером.
Принаймні, не можна було. До оголошеного у середу Шевченківським районним судом міста Києва вироку, яким вирішено закрити газету "Сільські вісті" - "за розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
Рішення це, як відомо, задовольняє позов вищезазначеної організації, приводом для якого стала публікація 30 вересня минулого року "Сільськими вістями" статті професора Міжрегіональної академії управління персоналом Василя Яременка "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів".
Вірніше, після цієї публікації з'явився сам позов, але подано його було за двома статтями даного автора – другий матеріал звався "Міф про український антисемітизм", і з'явився він у тій же газеті роком раніше.
Рішення суду викликало бурхливу реакцію (а хіба можна було очікувати іншої?) – передусім з боку опозиції, яка звинувачує суд у виконанні "політичного замовлення з боку президентської адміністрації" .
"Українська правда" розмовляє з людиною, котра, так би мовити, претендує на забивання першого цвяха у кришку домовини "Сільських вістей". Олександр Олександрович (Самуїл Асирович) Шлаєн – голова Міжнародного антифашистського комітету, і під позовною заявою до суду стоїть його підпис. У четвер, коли відбулася розмова, Шлаєн, за його словами, тільки-но вийшов з клініки, тому тексту рішення суду на руках не мав.
Щодо суб'єктивного враження, яке склалося - респондент надміру нервував, перебивав запитання, так що "УП" найбільше побоювалася, щоб він не кинув слухавку.
– Олександре Олександровичу, які цілі ставить перед собою Комітет?
– Завдання дуже широкі. По-перше, ми проти всяких проявів нацизму, фашизму, ксенофобії, шовінізму. Ми проти всяких проявів тоталітаризму й авторитаризму. Тобто ми займаємо ту позицію, яку повинні займати справжні демократичні організації, яких турбує доля не тільки своя, і навіть не тільки своєї країни, але й у більш широкому форматі.
– Це єврейська організація?
– Це не єврейська організація, а міжнародна організація. Наприклад, мій заступник, Євген Прошечкін, голова Московського антифашистського центру – росіянин, був депутатом Думи. На міжнародному антифашистському конгресі [на якому й було утворено МАК – "УП"] були присутні з Грузії, Словаччини, Хорватії, Німеччини, Греції, я вам зараз не можу дати весь цей перелік. Але євреїв там дуже небагато.
– У позові фігурує дві статті Яременка, опубліковані "Сільськими вістями". Чому ви не зреагували на першу статтю, а подали позов лише через рік, після появи другої?
Я пов'язаний з журналістикою дуже багато років. І мені так видалося [першого разу], що це, знаєте, помилка редакції. Ми подзвонили тоді, сказали своє "фе". Вони нам відповіли - не досить ввічливо, - але ми вирішили зачекати. Але коли вийшла [друга] брудна антисемітська стаття… великим тиражем… І коли?! 30 вересня – в поминальні дні Бабиного Яру!
Це вже було поза нашим терпцем. Ми взяли [для позову] дві головні роботи – на дві шпальти великого формату кожна, до речі – роботи досить брудні, брехливі і провокаційні.
– Якщо позов подавався за двома публікаціями…
– Яка різниця – за двома публікаціями, за одною публікацією? Позов подавався з приводу публікацій антисемітських матеріалів. І не будемо займатися бухгалтерією – один-два-три-п'ять-десять!
– В позові фігурує також і Яременко?
– Позов подавався і до Яременка, але Яременко сам по собі не міг друкувати ці статті, ті статті надрукувала газета "Сільські вісті". Вона несе відповідальність за все те, що вона друкує.
– Але газета каже, що вона опублікувала фрагменти …
- Брудні, брудні фрагменти!!
– Газета каже, що матеріал публікувався на правах реклами, він був проплачений.
– Там відмітки, що це реклама, як цього вимагає закон, немає. Більше того, після цієї публікації вони двічі виступали зі статтями, в яких підтримували свою позицію, і писали, що редакція взагалі згодна з цими статтями. Ми живемо у правовій державі – і звольте дотримуватися закону. Якщо ви не дотримуєтесь – відповідайте.
– …До того ж, Яременко перед тим опублікував цей матеріал окремою брошурою, в МАУП… Чому, в такому разі, не подавався позов і до МАУП?
– Я вам відповідаю. Ми зразу до всіх подавати позови не будемо. Але нехай знають – черга прийде до кож-но-го, хто займається цими брудними справами. Черга дійде до кожного! До кожного! І до МАУП теж.
– Чому у позові ви вимагали саме закрити газету?
– Відповідно до чинного законодавства. Тільки відповідно до чинного законодавства.
– А що вимагалося від Яременка, проти якого ви також позивалися?
– Притягти його до відповідальності. Точно я зараз не пам'ятаю. Я ж не маю під рукою зараз примірника, а лізти у комп'ютер, його піднімати, в мене немає досить часу.
– Але чи не можна ж було, що стосується газети, обійтися м'якшими санкціями, принаймні на перший раз?
– Ніяких перших разів. Я не розумію цієї справи – перший раз, другий раз, п'ятий раз… Я працюю в журналістиці з 51-го року. Так от, мене вчили відповідати за кожне написане тобою слово. У мене були дуже добрі вчителі, я горджуся цими вчителями. Один із них – Ілля Еренбург.
– Але чи адекватним провині є закриття газети? Адже можна було вимагати штрафу, спростування, розв'язати дискусію на її шпальтах…
– Це повинен вирішувати суд. Ми настоювали на закритті газети. Наполягали, що газета повинна бути закрита, тому що ці всі їх публікації, пов'язані з цим брудом, які йшли б пізніше, вони відстоювали б брудну позицію редакції, ну і, відомо, Яременка.
– Є думка, що закриттям найбільшої опозиційної газети ви зіграли на руку владі.
– Якщо опозиція будує свою опозиційність на антисемітизмі – я за владу. Я у політику не встряю. Я не встряю, хто опозиція, хто не опозиція. Але коли пан Мороз робить заяву, і жодним словом не обмовлюється з приводу антисемітських виступів газети – для мене це дуже цікаво.
Коли Комітет зі свободи слова робить заяву, звернення до світової громадськості (я знаю, що у ПАРЄ вже виступили на захист), але каже, що з "приводу деяких національних виступів"... Я подивлюсь, як будуть виступати на захист антисемітських виступів у світі! Мене це дуже цікавить.
Це сором для нашої країни, сором для України! Я громадянин України, і не хочу, щоб її поливали брудом, тому що є у нас якісь покидьки, які займаються антисемітизмом. Це моя країна, мій батько за неї воював, він за неї кров проливав! Розумієте?!
– Але є й інший бік проблеми. Існують припущення, що закриття газети з півмільйонним тиражем, яку читають багато людей "в глибинці", може, навпаки, спровокувати посилення антисемітських настроїв серед громадян.
– Що поробиш. Значить, у такій країні ми живемо. Мені соромно це чути взагалі, навіть таке припущення. Мені соромно чути таке припущення.
– Чи може Міжнародний антифашистський комітет переглянути своє рішення і відкликати позов?..
- Міжнародний антифашистський комітет жодного позову, зв'язаного з розпалюванням міжнаціональної ворожнечі, відкликати не буде. Не буде!
- …або, принаймні, зм'якшити вимогу, тобто не вимагати закриття газети?
– Це вимога, яка виходить з нашого законодавства. Ми керуємося українськими законами.
Принаймні, не можна було. До оголошеного у середу Шевченківським районним судом міста Києва вироку, яким вирішено закрити газету "Сільські вісті" - "за розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
Рішення це, як відомо, задовольняє позов вищезазначеної організації, приводом для якого стала публікація 30 вересня минулого року "Сільськими вістями" статті професора Міжрегіональної академії управління персоналом Василя Яременка "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів".
Вірніше, після цієї публікації з'явився сам позов, але подано його було за двома статтями даного автора – другий матеріал звався "Міф про український антисемітизм", і з'явився він у тій же газеті роком раніше.
Рішення суду викликало бурхливу реакцію (а хіба можна було очікувати іншої?) – передусім з боку опозиції, яка звинувачує суд у виконанні "політичного замовлення з боку президентської адміністрації" .
"Українська правда" розмовляє з людиною, котра, так би мовити, претендує на забивання першого цвяха у кришку домовини "Сільських вістей". Олександр Олександрович (Самуїл Асирович) Шлаєн – голова Міжнародного антифашистського комітету, і під позовною заявою до суду стоїть його підпис. У четвер, коли відбулася розмова, Шлаєн, за його словами, тільки-но вийшов з клініки, тому тексту рішення суду на руках не мав.
Щодо суб'єктивного враження, яке склалося - респондент надміру нервував, перебивав запитання, так що "УП" найбільше побоювалася, щоб він не кинув слухавку.
– Олександре Олександровичу, які цілі ставить перед собою Комітет?
– Завдання дуже широкі. По-перше, ми проти всяких проявів нацизму, фашизму, ксенофобії, шовінізму. Ми проти всяких проявів тоталітаризму й авторитаризму. Тобто ми займаємо ту позицію, яку повинні займати справжні демократичні організації, яких турбує доля не тільки своя, і навіть не тільки своєї країни, але й у більш широкому форматі.
– Це єврейська організація?
– Це не єврейська організація, а міжнародна організація. Наприклад, мій заступник, Євген Прошечкін, голова Московського антифашистського центру – росіянин, був депутатом Думи. На міжнародному антифашистському конгресі [на якому й було утворено МАК – "УП"] були присутні з Грузії, Словаччини, Хорватії, Німеччини, Греції, я вам зараз не можу дати весь цей перелік. Але євреїв там дуже небагато.
– У позові фігурує дві статті Яременка, опубліковані "Сільськими вістями". Чому ви не зреагували на першу статтю, а подали позов лише через рік, після появи другої?
Я пов'язаний з журналістикою дуже багато років. І мені так видалося [першого разу], що це, знаєте, помилка редакції. Ми подзвонили тоді, сказали своє "фе". Вони нам відповіли - не досить ввічливо, - але ми вирішили зачекати. Але коли вийшла [друга] брудна антисемітська стаття… великим тиражем… І коли?! 30 вересня – в поминальні дні Бабиного Яру!
Це вже було поза нашим терпцем. Ми взяли [для позову] дві головні роботи – на дві шпальти великого формату кожна, до речі – роботи досить брудні, брехливі і провокаційні.
– Якщо позов подавався за двома публікаціями…
– Яка різниця – за двома публікаціями, за одною публікацією? Позов подавався з приводу публікацій антисемітських матеріалів. І не будемо займатися бухгалтерією – один-два-три-п'ять-десять!
– В позові фігурує також і Яременко?
– Позов подавався і до Яременка, але Яременко сам по собі не міг друкувати ці статті, ті статті надрукувала газета "Сільські вісті". Вона несе відповідальність за все те, що вона друкує.
– Але газета каже, що вона опублікувала фрагменти …
- Брудні, брудні фрагменти!!
– Газета каже, що матеріал публікувався на правах реклами, він був проплачений.
– Там відмітки, що це реклама, як цього вимагає закон, немає. Більше того, після цієї публікації вони двічі виступали зі статтями, в яких підтримували свою позицію, і писали, що редакція взагалі згодна з цими статтями. Ми живемо у правовій державі – і звольте дотримуватися закону. Якщо ви не дотримуєтесь – відповідайте.
– …До того ж, Яременко перед тим опублікував цей матеріал окремою брошурою, в МАУП… Чому, в такому разі, не подавався позов і до МАУП?
– Я вам відповідаю. Ми зразу до всіх подавати позови не будемо. Але нехай знають – черга прийде до кож-но-го, хто займається цими брудними справами. Черга дійде до кожного! До кожного! І до МАУП теж.
– Чому у позові ви вимагали саме закрити газету?
– Відповідно до чинного законодавства. Тільки відповідно до чинного законодавства.
– А що вимагалося від Яременка, проти якого ви також позивалися?
– Притягти його до відповідальності. Точно я зараз не пам'ятаю. Я ж не маю під рукою зараз примірника, а лізти у комп'ютер, його піднімати, в мене немає досить часу.
– Але чи не можна ж було, що стосується газети, обійтися м'якшими санкціями, принаймні на перший раз?
– Ніяких перших разів. Я не розумію цієї справи – перший раз, другий раз, п'ятий раз… Я працюю в журналістиці з 51-го року. Так от, мене вчили відповідати за кожне написане тобою слово. У мене були дуже добрі вчителі, я горджуся цими вчителями. Один із них – Ілля Еренбург.
– Але чи адекватним провині є закриття газети? Адже можна було вимагати штрафу, спростування, розв'язати дискусію на її шпальтах…
– Це повинен вирішувати суд. Ми настоювали на закритті газети. Наполягали, що газета повинна бути закрита, тому що ці всі їх публікації, пов'язані з цим брудом, які йшли б пізніше, вони відстоювали б брудну позицію редакції, ну і, відомо, Яременка.
– Є думка, що закриттям найбільшої опозиційної газети ви зіграли на руку владі.
– Якщо опозиція будує свою опозиційність на антисемітизмі – я за владу. Я у політику не встряю. Я не встряю, хто опозиція, хто не опозиція. Але коли пан Мороз робить заяву, і жодним словом не обмовлюється з приводу антисемітських виступів газети – для мене це дуже цікаво.
Коли Комітет зі свободи слова робить заяву, звернення до світової громадськості (я знаю, що у ПАРЄ вже виступили на захист), але каже, що з "приводу деяких національних виступів"... Я подивлюсь, як будуть виступати на захист антисемітських виступів у світі! Мене це дуже цікавить.
Це сором для нашої країни, сором для України! Я громадянин України, і не хочу, щоб її поливали брудом, тому що є у нас якісь покидьки, які займаються антисемітизмом. Це моя країна, мій батько за неї воював, він за неї кров проливав! Розумієте?!
– Але є й інший бік проблеми. Існують припущення, що закриття газети з півмільйонним тиражем, яку читають багато людей "в глибинці", може, навпаки, спровокувати посилення антисемітських настроїв серед громадян.
– Що поробиш. Значить, у такій країні ми живемо. Мені соромно це чути взагалі, навіть таке припущення. Мені соромно чути таке припущення.
– Чи може Міжнародний антифашистський комітет переглянути своє рішення і відкликати позов?..
- Міжнародний антифашистський комітет жодного позову, зв'язаного з розпалюванням міжнаціональної ворожнечі, відкликати не буде. Не буде!
- …або, принаймні, зм'якшити вимогу, тобто не вимагати закриття газети?
– Це вимога, яка виходить з нашого законодавства. Ми керуємося українськими законами.
