Присвячується людині з майже однаковим прізвищем, честі нації, ювіляру!

Уже понад два роки, а особливо активно останні півроку, політична еліта живе конституційною реформою. Прогнозів і аналізів ситуації багато. Глибоко пророблений матеріал на цю тему розміщений у статті Гриценка в "Дзеркалі тижня". Штаб кожної партії або кандидата робить свій прогноз та будує плани дій, найбільш відповідні їхнім інтересам.

Однак варто подивитися на це дещо з іншого боку. Україна – далеко не перша держава, яка стоїть перед вибором перетворень, тому філософські й історичні дослідження подібних ситуацій можуть бути якщо не корисними, то хоча б цікавими.

Для початку спробуємо з'ясувати, чи існує вплив тієї або іншої конституції (зводу законів) на долю, характер, душу народу, і якщо так, то якою мірою?

Для прикладу можна згадати історію становлення американських держав. Як ми знаємо, багато в чому схожі між собою кліматом, ґрунтом і ресурсами материки – Південна і Північна Америка – колись, приблизно в один і той самий час, були завойовані і населені відповідно латинською й англійською расою.

Ці дві раси жили під однаковими республіканськими конституціями, тому що всі республіки Південної Америки списували свої конституції з конституції Сполучених Штатів. Отже, у нас немає ніяких формальних причин, якими ми могли б пояснити різні долі цих народів.

Проте Північна Америка протягом століть була зразком демократії, захисту прав своїх громадян і надання їм максимальних можливостей для самореалізації.

З іншого боку, не дивлячись на те, що Аргентина, Бразилія, Чилі, Перу й інші республіки свого часу запозичили свій політичний лад від Сполучених Штатів і жили, отже, за однаковими законами, усі ці республіки тривалий час були жертвами анархії, диктатур, економічних і політичних криз.

І дотепер рівень життя більшості латиноамериканського населення залишає бажати кращого.

Наведений приклад наводить нас на роздуми про те, що самі по собі конституції, без правителів, які ними користуються, якщо і впливають на долю народу, то дуже і дуже незначним чином.

Далекі приклади переконують гірше, ніж близькі. Спробуємо зрозуміти, що змінилося в нашій країні після такої знаменної події, як ухвалення Конституції в 1996 році. Очікування багатьох, які тоді вони пов'язували з цим історичним моментом, не виправдалися.

Коли ж дійсно зможуть відбутися реальні, а не уявні зміни, за які начебто ратує сьогодні політична еліта? Напевно, тільки тоді, коли замість нинішніх ідей прийдуть нові.

Коли на зміну існуючім в даний момент вседозволеності влади, абсолютній незахищеності народу від бідності і несправедливості, і як наслідок, загальній апатії прийде ідея європейської демократії, рівних можливостей і верховенства права – тільки тоді ми зможемо побачити реальні зміни.

Нові ідеї опановують маси не за допомогою конституцій і законів, а часом навіть всупереч ім. Однак, нові ідеї ніколи не обходяться без своїх лідерів.

Тільки лідери нації здатні донести ідею до народу, змусити її проникнути у свідомість кожного громадянина. Якщо вони на це не здатні, значить, вони не лідери. Головні помічники для лідера в цій справі – його принадність і успіх. Причому ці фактори тісно пов'язані – без успіху принадність швидко зникає.

Повернуся до основної теми статті – до конституційної реформи. Особисто я, як народний депутат, – за зміни до Конституції. Ті норми, які відстоює лідер фракції соціалістів Олександр Олександрович Мороз, я повністю підтримую.

Але ніколи ще набір інструментів не був важливішим, ніж робота, цими інструментами зроблена. Спільна праця над створенням якогось інструменту може об'єднати, але це не те об'єднання, яке дасть очікуваний результат.

Історія показує, що тільки боротьба за ідею може згуртувати лідерів народу. Яка ідея зараз поєднує більшість, уряд і президента – зрозуміло. А яка ідея здатна згуртувати опозицію?

Автор: Олександр Морозов, народний депутат, фракція "Наша Україна"