Про "інвентаризацію медіа-простору"
Середа, 10 березня 2004, 10:28
У нас в руках циркуляр Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 6 лютого 2004 за підписом заступника голови Віктора Петренка.
Адресовано його обласним управлінням у справах преси та інформації держадміністрацій, а також відповідним підрозділам на рівні Києва, Севастополя та АР Крим.
Як сказано у документі, "з метою вивчення ситуації в інформаційній галузі" державним органам на місцях пропонується зібрати дані за анкетами щодо "друкованих ЗМІ, засновниками яких є місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування". Також вимагаються дані про "журналістів цих же ЗМІ" по кожній з цих територіальних одиниць.
Строк підготовки зведених таблиць – 26 березня 2004 року.
Сама анкета представляє окремий інтерес. Тут, крім традиційних імені-по-батькові – вимоги вказати і псевдонім, і дату/місце народження, і місце роботи, і службову/домашню адресу й телефони журналістів.
А крім того – ще дев'ятнадцять пунктів, починаючи від статі, освіти, вченого ступеня і закінчуючи членством в журналістських об'єднаннях, забезпеченістю житлом та середньомісячною зарплатою й гонорарами.
Це і є якраз те розпорядження Держкомінформу про "збір даних стосовно журналістів", яке голова парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко вимагає опротестувати від генпрокурора. Як таке, що порушує права і свободи людини з боку центрального органу виконавчої влади, а також українське законодавство.
Проте, як виявилося, "інвентарний опис" журналістів та цілих видань – вигадка зовсім не "свобододушителів" із Державного комітету телебачення й радіомовлення. Якраз навпаки, ідея та ініціатива такого анкетування належить голові Національної спілки журналістів України Ігореві Лубченку, котрий цілеспрямовано "просував" її перед керівництвом медійного державного відомства.
Про це "УП" повідомив сам голова НСЖУ, щиро дивуючись, що його благі наміри перелічити кількість реальних, а не фіктивних медіа викликали опір.
"Двічі я на колегії Держтелерадіо виступав і казав, що треба нам зробить інвентаризацію інформаційного простору", – розповідає Лубченко. Причому, додає він, анкети було підготовлено не лише для друкованих ЗМІ, а й для електронних, а також для друкарень.
І доручення голова Держкомінформу підписав саме за його, Лубченка, наполяганням. Так що "Чиж тут ні при чому – не треба на нього вішати те, що можна на мене повісити", сміється Лубченко.
"Pro" – Лубченко
"Без картини, що у нас робиться в інформаційному просторі, говорити про його розбудову просто нема смислу", – переконаний Ігор Федорович. І наводить перший аргумент: от взяти хоча б кількість вітчизняних друкованих засобів масової інформації, щодо яких оперують цифрою дев'ятнадцять тисяч.
"Скільки я в областях буваю – бачу, що там тільки тридцять відсотків виходить того, що є на папері", – каже Лубченко.
Насправді ж якщо й виходить п'ять тисяч, максимум п'ять тисяч триста видань на всю Україну, то це, на думку голови НСЖУ, добре. А причина в тім, за словами Лубченка, що маса зареєстрованих видань, список яких у Держтелерадіо безперервно поповнюється ще з 1994 року, насправді не те щоб періодично, а взагалі жодного разу не виходили.
"Нам треба знати, я глибоко переконаний, скільки серед цих видань суспільно-політичних, скільки газет кросвордів, рецептів, скільки дитячих видань. Треба ж якось працювати, треба думати і про підготовку кадрів, і про організацію семінарів, ще якихось форм навчання. Ми не знаємо, скільки у нас взагалі журналістів в Україні", – журиться Ігор Федорович.
Крім того, Лубченко поділився ідеєю видати за результатами зібраної інформації довідник усіх українських ЗМІ.
Ну а що стосується "делікатних" питань, таких, наприклад, як про розмір зарплати чи гонорарів, то будь-який журналіст, підкреслює Лубченко, має повне право на них не відповідати. Хоч і додає здивовано: "Якщо ми знаємо, скільки одержують гірники, скільки металурги, що за секрет, щоб взнати, скільки отримує журналіст?"
Щоправда, як стверджує Лубченко, коли він говорив про "інвентаризацію" інформаційного простору, то мав на увазі всі без винятку ЗМІ, незалежно від форми власності.
А вже заступник голови Держкомінформу Віктор Петренко, якому було доручено цю роботу, звузив коло анкетованих тими, де є частка державної або комунальної власності. Втім, додає Лубченко, управління на місцях розіслали анкети, мабуть, усім.
"Contra" – Томенко
"Я зараз борюся не з ініціативою Лубченка, а з незаконним розпорядженням Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення, оскільки я вважаю його незаконним і таким, що втручається і в приватне життя журналістів, і в юрисдикцію їхніх прав і свобод", – заявляє Микола Томенко.
"Є речі, про які журналісти мають право не розповідати не тільки Національній спілці журналістів, а передовсім чиновникам обласних адміністрацій". І гарантується це, нагадує Томенко, Конституцією, законами про інформацією, про пресу і так далі.
За твердженням народного депутата, до нього звернулися журналісти комунальних засобів масової інформації зі скаргою на те, що їх змушують подавати інформацію про себе. В тому числі – псевдоніми, доходи від гонорарів, наявність квартири тощо.
"Тобто я не знаю, що хотів Лубченко зробити, – каже Томенко, – але я бачу, що роблять обласні адміністрації... Це вказівка, яку апарат повинен виконувати. То яка може бути добровільність, коли це офіційний документ, і обласна державна адміністрація за цим документом стягує з журналіста цю інформацію?"
Натомість, якби ж Спілка журналістів проводила таке "анкетування" через свої структури, каже депутат, він би не мав до неї жодних претензій.
Як зауважує Томенко, нерідко журналісти комунальних ЗМІ, де вони більш обмежені у своїй свободі, друкуються під псевдонімом в незалежних чи опозиційних медіа. І тому формування такого докладного "банку даних" є для влади доброю нагодою всіх їх "засвітити".
"Можливо, Національна спілка журналістів не знає, що досі моніторяться всі комунальні засоби масової інформації на предмет визначення, скільки там надруковано негативної інформації про Леоніда Кучму, Віктора Медведчука і Віктора Януковича?" – запитує депутат.
А потім, за словами Томенка, цей ЗМІ змушений давати обласній держадміністрації пояснення, чому така публікація з'явилася і хто її написав. "Картотека на журналістів", переконаний депутат, лише допоможе владі в "зачистці" інформаційного простору, в тім числі й по лінії комунальних ЗМІ. І через те, що Спілка журналістів підіграє цьому планові, каже депутат, стає сумно.
Адресовано його обласним управлінням у справах преси та інформації держадміністрацій, а також відповідним підрозділам на рівні Києва, Севастополя та АР Крим.
Як сказано у документі, "з метою вивчення ситуації в інформаційній галузі" державним органам на місцях пропонується зібрати дані за анкетами щодо "друкованих ЗМІ, засновниками яких є місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування". Також вимагаються дані про "журналістів цих же ЗМІ" по кожній з цих територіальних одиниць.
Строк підготовки зведених таблиць – 26 березня 2004 року.
Сама анкета представляє окремий інтерес. Тут, крім традиційних імені-по-батькові – вимоги вказати і псевдонім, і дату/місце народження, і місце роботи, і службову/домашню адресу й телефони журналістів.
А крім того – ще дев'ятнадцять пунктів, починаючи від статі, освіти, вченого ступеня і закінчуючи членством в журналістських об'єднаннях, забезпеченістю житлом та середньомісячною зарплатою й гонорарами.
Це і є якраз те розпорядження Держкомінформу про "збір даних стосовно журналістів", яке голова парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко вимагає опротестувати від генпрокурора. Як таке, що порушує права і свободи людини з боку центрального органу виконавчої влади, а також українське законодавство.
Проте, як виявилося, "інвентарний опис" журналістів та цілих видань – вигадка зовсім не "свобододушителів" із Державного комітету телебачення й радіомовлення. Якраз навпаки, ідея та ініціатива такого анкетування належить голові Національної спілки журналістів України Ігореві Лубченку, котрий цілеспрямовано "просував" її перед керівництвом медійного державного відомства.
Про це "УП" повідомив сам голова НСЖУ, щиро дивуючись, що його благі наміри перелічити кількість реальних, а не фіктивних медіа викликали опір.
"Двічі я на колегії Держтелерадіо виступав і казав, що треба нам зробить інвентаризацію інформаційного простору", – розповідає Лубченко. Причому, додає він, анкети було підготовлено не лише для друкованих ЗМІ, а й для електронних, а також для друкарень.
І доручення голова Держкомінформу підписав саме за його, Лубченка, наполяганням. Так що "Чиж тут ні при чому – не треба на нього вішати те, що можна на мене повісити", сміється Лубченко.
"Pro" – Лубченко
"Без картини, що у нас робиться в інформаційному просторі, говорити про його розбудову просто нема смислу", – переконаний Ігор Федорович. І наводить перший аргумент: от взяти хоча б кількість вітчизняних друкованих засобів масової інформації, щодо яких оперують цифрою дев'ятнадцять тисяч.
"Скільки я в областях буваю – бачу, що там тільки тридцять відсотків виходить того, що є на папері", – каже Лубченко.
Насправді ж якщо й виходить п'ять тисяч, максимум п'ять тисяч триста видань на всю Україну, то це, на думку голови НСЖУ, добре. А причина в тім, за словами Лубченка, що маса зареєстрованих видань, список яких у Держтелерадіо безперервно поповнюється ще з 1994 року, насправді не те щоб періодично, а взагалі жодного разу не виходили.
"Нам треба знати, я глибоко переконаний, скільки серед цих видань суспільно-політичних, скільки газет кросвордів, рецептів, скільки дитячих видань. Треба ж якось працювати, треба думати і про підготовку кадрів, і про організацію семінарів, ще якихось форм навчання. Ми не знаємо, скільки у нас взагалі журналістів в Україні", – журиться Ігор Федорович.
Крім того, Лубченко поділився ідеєю видати за результатами зібраної інформації довідник усіх українських ЗМІ.
Ну а що стосується "делікатних" питань, таких, наприклад, як про розмір зарплати чи гонорарів, то будь-який журналіст, підкреслює Лубченко, має повне право на них не відповідати. Хоч і додає здивовано: "Якщо ми знаємо, скільки одержують гірники, скільки металурги, що за секрет, щоб взнати, скільки отримує журналіст?"
Щоправда, як стверджує Лубченко, коли він говорив про "інвентаризацію" інформаційного простору, то мав на увазі всі без винятку ЗМІ, незалежно від форми власності.
А вже заступник голови Держкомінформу Віктор Петренко, якому було доручено цю роботу, звузив коло анкетованих тими, де є частка державної або комунальної власності. Втім, додає Лубченко, управління на місцях розіслали анкети, мабуть, усім.
"Contra" – Томенко
"Я зараз борюся не з ініціативою Лубченка, а з незаконним розпорядженням Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення, оскільки я вважаю його незаконним і таким, що втручається і в приватне життя журналістів, і в юрисдикцію їхніх прав і свобод", – заявляє Микола Томенко.
"Є речі, про які журналісти мають право не розповідати не тільки Національній спілці журналістів, а передовсім чиновникам обласних адміністрацій". І гарантується це, нагадує Томенко, Конституцією, законами про інформацією, про пресу і так далі.
За твердженням народного депутата, до нього звернулися журналісти комунальних засобів масової інформації зі скаргою на те, що їх змушують подавати інформацію про себе. В тому числі – псевдоніми, доходи від гонорарів, наявність квартири тощо.
"Тобто я не знаю, що хотів Лубченко зробити, – каже Томенко, – але я бачу, що роблять обласні адміністрації... Це вказівка, яку апарат повинен виконувати. То яка може бути добровільність, коли це офіційний документ, і обласна державна адміністрація за цим документом стягує з журналіста цю інформацію?"
Натомість, якби ж Спілка журналістів проводила таке "анкетування" через свої структури, каже депутат, він би не мав до неї жодних претензій.
Як зауважує Томенко, нерідко журналісти комунальних ЗМІ, де вони більш обмежені у своїй свободі, друкуються під псевдонімом в незалежних чи опозиційних медіа. І тому формування такого докладного "банку даних" є для влади доброю нагодою всіх їх "засвітити".
"Можливо, Національна спілка журналістів не знає, що досі моніторяться всі комунальні засоби масової інформації на предмет визначення, скільки там надруковано негативної інформації про Леоніда Кучму, Віктора Медведчука і Віктора Януковича?" – запитує депутат.
А потім, за словами Томенка, цей ЗМІ змушений давати обласній держадміністрації пояснення, чому така публікація з'явилася і хто її написав. "Картотека на журналістів", переконаний депутат, лише допоможе владі в "зачистці" інформаційного простору, в тім числі й по лінії комунальних ЗМІ. І через те, що Спілка журналістів підіграє цьому планові, каже депутат, стає сумно.
