Доцентровий РУХ
Понеділок, 22 березня 2004, 14:18
Існує дуже простий, але настільки ж ефективний прийом цілеспрямованого "протягання" колективних рішень – для цього потрібне питання ставиться його ініціаторами на розгляд зібрання ближче до кінця роботи форуму, з'їзду, конференції чи наради. Бо коли в головах стомлених людей рояться уже "валізні" думки, вони стають значно поступливішими при голосуванні, й нерідко готові підтримати все, що запропонують, аби тільки скоріше закінчилася ця "засідалівка".
Чи не цими міркуваннями керувалися чільники Народного Руху України, коли на XIV позачерговому з'їзді запропонували до розгляду третім, останнім питанням зміни та доповнення до Статуту партії?
В усякому разі, на думку чималої кількості делегатів, найголовнішим питанням з'їзду була насправді не ухвала про утворення виборчого блоку для участі у виборах президента України чи заява про участь НРУ у цьому виборчому блоці.
Найголовнішим, на їхню думку, були зміни до статуту партії. І зміни ці, скажемо відразу, були ухвалені. Навряд чи тільки завдяки нардепу і члену Політради НРУ Роману Зваричу, котрий, поводячись іноді майже по-хамськи, "шантажував" делегатів: не приймемо зміни – наш з'їзд доведеться продовжити ще на 2-3 дні.
Скоріше вже – ухвалені з поваги до голови партії, що перед голосуванням особисто ще раз звернувся до делегатів із проханням підтримати пропоновані статутні новації.
Навряд чи була нагальна необхідність скликати більш як за три місяці до старту виборчої кампанії позачерговий з'їзд НРУ. Чи потрібно партії, котра входить до виборчого блоку, лідер якого є офіційним і безальтернативним висуванцем у президенти, в тому числі й рішенням останнього з'їзду цієї партії, проводити позачерговий з'їзд, щоби задекларувати готовність до очевидного – утворити виборчий блок для участі у виборах президента України?
Ну, задекларували. І навіть 40 партій як потенційних партнерів туди вписали. Але сумнівно, що політична партія Український Союз праці "Орій", наприклад, суттєво допоможе Вікторові Андрійовичу Ющенку у майбутній президентській кампанії.
З іншого боку, із БЮТ та СПУ, від позиції яких для Ющенка дійсно щось залежатиме на наступних президентських виборах, переговори про узгоджену кандидатуру на президентських виборах ведуться уже давно, і успішність їх визначатиметься не зарахуванням ухвалою партійного з'їзду до числа партнерів, а результативністю консультацій на рівні лідерів.
Відсутність достатніх політичних підстав для скликання з'їзду навряд чи могла компенсувати навіть кількість різноманітних заяв та ухвал – їх було понад півтора десятки.
Зрозуміло, що не заради того звозили понад півтисячі делегатів до Києва, щоби спільним голосуванням затаврувати злочинну владу, висловити стурбованість ситуацією у сільському господарстві, з приводу реформування Збройних Сил України чи стати на захист Скадовської медичної зони.
Ще на початку з'їзду, перед затвердженням порядку денного, голова Харківської крайової організації Анатолій Семенченко виступив з пропозицією зняти з розгляду третє, останнє питання порядку денного – про ухвалення змін та доповнень до Статуту НРУ – як таке, що вносить статутні зміни, що "можуть породити нездорові тенденції" в організації.
Щоправда, у голови НРУ Бориса Тарасюка думка з цього приводу була абсолютно протилежна. У своїй програмній доповіді перед з'їздом він сказав: "Схвалення змін до Статуту стане тестом на нашу зрілість, міцність і готовність продовжувати реалізацію гасла "Потрібні зміни!".
Згадані статутні зміни, на думку партійного лідера, "мають розвивати тенденції і традиції демократизму, зміцнять РУХ, дозволять підняти організаційні спроможності", а також "зупинити свавілля голів окремих крайових організацій".
З усім наведеним можна погодитися, окрім хіба що розвитку "тенденцій демократизму". Ознайомлення із пропонованими змінами приводить до висновку: РУХ стає централізованішим.
Найбільше втішало, що під час дискусії не вдалося почути жодного більш-менш переконливого аргументу на користь цієї централізації. В кращому випадку наводилася аргументація на кшталт "ми можемо з ними (поправками до Статуту) точно так жити, як і без них". Що, погодьтеся, може означати як "за", так і "проти".
В той же час з уст противників змін до статуту, які наголошували на створенні механізму формування керівних органів "згори-вниз" та запровадження "двовладдя" в крайових організаціях (коли голові виконавчого органу обласної організації може давати доручення керівник рухівського апарату з Києва), злітали навіть слова – ні більше, ні менше – про "КПССізацію" Руху, коли всім керуватиме нове "Політбюро", а від "ЦК" мало що залежатиме.
Ключова зміна – це підсилення ролі Політради, яка до того мала лише дорадчу функцію. Тепер Політрада отримала право ухвалення рішень з цілої низки питань, які до того були лише в компетенції Центрального проводу.
А різниця в тім, що в Центральному проводі більшість становлять представники регіонів (з обов'язку входять голови обласних організацій), тоді як Політрада – тусовка вужча і переважно київська.
І саме подальше посилення "києво-галицького" елементу в керівництві партії, яке не завжди розуміє проблеми в регіонах, викликає побоювання в "низах", що їх голос зовсім загубиться.
Тому що, наприклад, тими ж змінами до Статуту порушені навіть застереження "канонізованого" у НРУ В'ячеслава Чорновола, котрий вважав, зокрема, що чисельність Центрального проводу не може бути більшою від 51 особи – щоби баланс голосів зберігався обов'язково на користь представників крайових організацій.
Зміни до статуту розширили кількісний склад Центрального проводу на 10 осіб. Таким чином, представники регіонів побоюються, що не зможуть блокувати рішення цього рухівського органу.
Треба сказати, що ревнощі "тяглових конячок" Народного Руху щодо втрати не зовсім безпідставні. Наприклад, заступник київського мера Михайло Поживанов, що був донедавна ще членом партії "Реформи і порядок", вступив до НРУ – на з'їзді його було введено до складу керівного органу, Центрального проводу.
Хочеш не хочеш - пригадаєш, що й сам Тарасюк прийшов у Рух із партії "Реформи і порядок". А хтось із невдоволених навіть сказав, що, мовляв, Тарасюку самотньо в рухівському середовищі, от він і тягне до себе тих, хто йому ближчий.
Втім, це говорила образа, бо хоч голова партії й не має ще навіть річного рухівського "стажу", назагал ставлення до нього шанобливе. Як-не-як, рухівці самі покликали "варяга на царство".
Правду кажучи, коли рік тому Тарасюк очолив НРУ, здавалося, що він як людина, в котрої за плечима немає власної рухівської історії, зробить все можливе, щоби перевести розмови про об'єднання в площину практичних кроків. З НРУ й справді важко будь-кому тягатися за структурованістю та функціональністю організацій, як і за наявністю постійного електорату. І розуміння цього сіє у душах "старих" рухівців страх, що коли Рух розчиниться у якомусь іншому об'єднанні, будь-який політичний пройдисвіт у партійній сімейці, прибравши собі "бренд" НРУ, зможе без жодних зусиль в'їхати у парламент.
Але у Тарасюка немає рухівського "багажу" за спиною, немає тягаря власної рухівської історії. А сам він прийшов, як уже говорилося, із ПРП, яка чи не найпослідовніше обстоює утворення єдиної партії на базі блоку "Наша Україна".
І саме тому здивували наступні слова з доповіді Тарасюка на з'їзді: "…Ми повинні неухильно йти шляхом єднання, як це зробив РУХ, зумівши на початку 1990-х років об'єднати навколо себе однодумців, зусиллями яких Україна виборола незалежність. РУХ повинен стати силою, яка сприятиме справжньому (з наголосом – УП) об'єднанню всіх патріотично-демократичних сил". Слід розуміти, інші базікають про несправжнє.
Чи не пахне це таким традиційним рухівським розуміння об'єднання як приєднання до РУХу? Втім, це характерно не лише для "чорноволівців", а й для костенківського відламку. До прикладу, нещодавно прес-служба Української народної партії поширила інформацію заступника голови УНП Антона Бутейка – котрий, говорячи про "об'єднавчі" консультації між представниками НРУ, УНП та УРП "Собор", заявив: його партія займає принципову позицію щодо назви майбутньої об'єднаної партії. Це… Українська народна партія. Оскільки саме така назва "відбиває певні європейські стандарти і політичну практику".
Тому, можна припустити, слова Тарасюка були реакцію на спроби УНП "застовбити" собі ключове – аж до "дарування" своєї назви – місце у майбутній об'єднаній партії.
А може, Борисові Івановичу просто сподобалася посада?
Чи не цими міркуваннями керувалися чільники Народного Руху України, коли на XIV позачерговому з'їзді запропонували до розгляду третім, останнім питанням зміни та доповнення до Статуту партії?
В усякому разі, на думку чималої кількості делегатів, найголовнішим питанням з'їзду була насправді не ухвала про утворення виборчого блоку для участі у виборах президента України чи заява про участь НРУ у цьому виборчому блоці.
Найголовнішим, на їхню думку, були зміни до статуту партії. І зміни ці, скажемо відразу, були ухвалені. Навряд чи тільки завдяки нардепу і члену Політради НРУ Роману Зваричу, котрий, поводячись іноді майже по-хамськи, "шантажував" делегатів: не приймемо зміни – наш з'їзд доведеться продовжити ще на 2-3 дні.
Скоріше вже – ухвалені з поваги до голови партії, що перед голосуванням особисто ще раз звернувся до делегатів із проханням підтримати пропоновані статутні новації.
Навряд чи була нагальна необхідність скликати більш як за три місяці до старту виборчої кампанії позачерговий з'їзд НРУ. Чи потрібно партії, котра входить до виборчого блоку, лідер якого є офіційним і безальтернативним висуванцем у президенти, в тому числі й рішенням останнього з'їзду цієї партії, проводити позачерговий з'їзд, щоби задекларувати готовність до очевидного – утворити виборчий блок для участі у виборах президента України?
Ну, задекларували. І навіть 40 партій як потенційних партнерів туди вписали. Але сумнівно, що політична партія Український Союз праці "Орій", наприклад, суттєво допоможе Вікторові Андрійовичу Ющенку у майбутній президентській кампанії.
З іншого боку, із БЮТ та СПУ, від позиції яких для Ющенка дійсно щось залежатиме на наступних президентських виборах, переговори про узгоджену кандидатуру на президентських виборах ведуться уже давно, і успішність їх визначатиметься не зарахуванням ухвалою партійного з'їзду до числа партнерів, а результативністю консультацій на рівні лідерів.
Відсутність достатніх політичних підстав для скликання з'їзду навряд чи могла компенсувати навіть кількість різноманітних заяв та ухвал – їх було понад півтора десятки.
Зрозуміло, що не заради того звозили понад півтисячі делегатів до Києва, щоби спільним голосуванням затаврувати злочинну владу, висловити стурбованість ситуацією у сільському господарстві, з приводу реформування Збройних Сил України чи стати на захист Скадовської медичної зони.
Ще на початку з'їзду, перед затвердженням порядку денного, голова Харківської крайової організації Анатолій Семенченко виступив з пропозицією зняти з розгляду третє, останнє питання порядку денного – про ухвалення змін та доповнень до Статуту НРУ – як таке, що вносить статутні зміни, що "можуть породити нездорові тенденції" в організації.
Щоправда, у голови НРУ Бориса Тарасюка думка з цього приводу була абсолютно протилежна. У своїй програмній доповіді перед з'їздом він сказав: "Схвалення змін до Статуту стане тестом на нашу зрілість, міцність і готовність продовжувати реалізацію гасла "Потрібні зміни!".
Згадані статутні зміни, на думку партійного лідера, "мають розвивати тенденції і традиції демократизму, зміцнять РУХ, дозволять підняти організаційні спроможності", а також "зупинити свавілля голів окремих крайових організацій".
З усім наведеним можна погодитися, окрім хіба що розвитку "тенденцій демократизму". Ознайомлення із пропонованими змінами приводить до висновку: РУХ стає централізованішим.
Найбільше втішало, що під час дискусії не вдалося почути жодного більш-менш переконливого аргументу на користь цієї централізації. В кращому випадку наводилася аргументація на кшталт "ми можемо з ними (поправками до Статуту) точно так жити, як і без них". Що, погодьтеся, може означати як "за", так і "проти".
В той же час з уст противників змін до статуту, які наголошували на створенні механізму формування керівних органів "згори-вниз" та запровадження "двовладдя" в крайових організаціях (коли голові виконавчого органу обласної організації може давати доручення керівник рухівського апарату з Києва), злітали навіть слова – ні більше, ні менше – про "КПССізацію" Руху, коли всім керуватиме нове "Політбюро", а від "ЦК" мало що залежатиме.
Ключова зміна – це підсилення ролі Політради, яка до того мала лише дорадчу функцію. Тепер Політрада отримала право ухвалення рішень з цілої низки питань, які до того були лише в компетенції Центрального проводу.
А різниця в тім, що в Центральному проводі більшість становлять представники регіонів (з обов'язку входять голови обласних організацій), тоді як Політрада – тусовка вужча і переважно київська.
І саме подальше посилення "києво-галицького" елементу в керівництві партії, яке не завжди розуміє проблеми в регіонах, викликає побоювання в "низах", що їх голос зовсім загубиться.
Тому що, наприклад, тими ж змінами до Статуту порушені навіть застереження "канонізованого" у НРУ В'ячеслава Чорновола, котрий вважав, зокрема, що чисельність Центрального проводу не може бути більшою від 51 особи – щоби баланс голосів зберігався обов'язково на користь представників крайових організацій.
Зміни до статуту розширили кількісний склад Центрального проводу на 10 осіб. Таким чином, представники регіонів побоюються, що не зможуть блокувати рішення цього рухівського органу.
Треба сказати, що ревнощі "тяглових конячок" Народного Руху щодо втрати не зовсім безпідставні. Наприклад, заступник київського мера Михайло Поживанов, що був донедавна ще членом партії "Реформи і порядок", вступив до НРУ – на з'їзді його було введено до складу керівного органу, Центрального проводу.
Хочеш не хочеш - пригадаєш, що й сам Тарасюк прийшов у Рух із партії "Реформи і порядок". А хтось із невдоволених навіть сказав, що, мовляв, Тарасюку самотньо в рухівському середовищі, от він і тягне до себе тих, хто йому ближчий.
Втім, це говорила образа, бо хоч голова партії й не має ще навіть річного рухівського "стажу", назагал ставлення до нього шанобливе. Як-не-як, рухівці самі покликали "варяга на царство".
Правду кажучи, коли рік тому Тарасюк очолив НРУ, здавалося, що він як людина, в котрої за плечима немає власної рухівської історії, зробить все можливе, щоби перевести розмови про об'єднання в площину практичних кроків. З НРУ й справді важко будь-кому тягатися за структурованістю та функціональністю організацій, як і за наявністю постійного електорату. І розуміння цього сіє у душах "старих" рухівців страх, що коли Рух розчиниться у якомусь іншому об'єднанні, будь-який політичний пройдисвіт у партійній сімейці, прибравши собі "бренд" НРУ, зможе без жодних зусиль в'їхати у парламент.
Але у Тарасюка немає рухівського "багажу" за спиною, немає тягаря власної рухівської історії. А сам він прийшов, як уже говорилося, із ПРП, яка чи не найпослідовніше обстоює утворення єдиної партії на базі блоку "Наша Україна".
І саме тому здивували наступні слова з доповіді Тарасюка на з'їзді: "…Ми повинні неухильно йти шляхом єднання, як це зробив РУХ, зумівши на початку 1990-х років об'єднати навколо себе однодумців, зусиллями яких Україна виборола незалежність. РУХ повинен стати силою, яка сприятиме справжньому (з наголосом – УП) об'єднанню всіх патріотично-демократичних сил". Слід розуміти, інші базікають про несправжнє.
Чи не пахне це таким традиційним рухівським розуміння об'єднання як приєднання до РУХу? Втім, це характерно не лише для "чорноволівців", а й для костенківського відламку. До прикладу, нещодавно прес-служба Української народної партії поширила інформацію заступника голови УНП Антона Бутейка – котрий, говорячи про "об'єднавчі" консультації між представниками НРУ, УНП та УРП "Собор", заявив: його партія займає принципову позицію щодо назви майбутньої об'єднаної партії. Це… Українська народна партія. Оскільки саме така назва "відбиває певні європейські стандарти і політичну практику".
Тому, можна припустити, слова Тарасюка були реакцію на спроби УНП "застовбити" собі ключове – аж до "дарування" своєї назви – місце у майбутній об'єднаній партії.
А може, Борисові Івановичу просто сподобалася посада?
