Вадим Рабинович: "Я не відпочивав із президентом у Баден-Бадені, а на свою голову заїхав туди з другом Яном Табачником"

Понеділок, 22 березня 2004, 17:49
У середині 1990-х це був один із найвпливовіших залаштункових політичних діячів України. За останні роки ореол міфічності довкола нього розвіявся, а від статусу "олігарха" залишилася лише назва книги про нього. Зараз Вадим Рабинович час від часу опиняється в центрі різних скандалів.

Цього року Рабинович устиг виявитися героєм двох історій. Саме з його подачі були закриті "Сільські вісті", що частина опозиції називає виконанням політичного замовлення влади.

Крім того, на компромат в особі Рабиновича кивав генерал Кравченко, коли говорив про свою мотивацію викриття Кучми. З цих тем почалося інтерв'ю Рабиновича "Українській правді".

– Відомий генерал Валерій Кравченко, колишній офіцер безпеки посольства України в Берліні, серед причин своїх викриттів назвав той факт, що Рабинович був присутній у Баден-Бадені в той час, коли там відпочивав Кучма.

– Заяви Кравченка вимагають осмислення з погляду психіки. Таке враження, що Баден-Баден – це як закрите місто Челябінськ-78!

Я не відпочивав із президентом. Я з моїм другом народним артистом Яном Табачником і його дружиною п'ять днів їздили по різних містах Німеччини. І на свою голову заїхали в Баден-Баден. Тепер усі пишуть про те, що ми їздили до Кучми. Я жив в іншому готелі, я з ним жодного разу не зустрічався і навіть на вулиці не бачив. А зараз пишуть: як таке може бути, Рабинович проходив повз!?

В українській політиці з'являється тенденція: що б не відбулося, гарне чи погане – зразу слід Рабиновича.

– Ні, це раніше так було, зараз уже набагато рідше…

– Ну як же? Самі говорите, що Кравченко про це заявив?! Насправді нормальна ситуація. Усі хочуть один одного підставити: влада – опозицію, і навпаки. А я, як на мене, єдиний не належу до жодної з груп, і тому мене хочеться увесь час підставляти.

– Чому присутність Рабиновича є компрометуючим моментом?

– Ну, я не став би вживати слово "компрометуючий". Просто в усьому, гарному чи поганому, бачать Рабиновича. Напевно, я людина активна й талановита. В Україні дуже мало подібних, і приємно долучитися до такого.

Я зустрічаюся з представниками опозиції, вони говорять: от ви з режимом працюєте! Представники режиму говорять: ти навіщо з опозицією працюєш? У нас же опозицією називається рівно половина суспільства. Я називаю опозицією тих, хто не входить до парламентської більшості.

У нас просто перекручене розуміння – що людина повинна бути жорстко пов'язана з якоюсь силою. Я просто живу як нормальна людина. Якщо мені щось не подобається в комусь, я відкрито про це говорю.

– Ви висловлюєтеся на сторінках ваших газет?

– Узагалі-то намагаюся на сторінках газет, які не належать мені.

– Ну, з Ющенком ви зустрічаєтеся?

– З Ющенком я зустрічався за останній рік два-три рази. З Морозом я зустрічався на прийомі в посольстві і запитав: ви розумієте, що ми пишемо? Тимошенко, щоправда, бачив один раз у ресторані "Липський особняк" з Михайлом Юрійовичем Бродським. З усіма іншими... З Євгеном Червоненком в мене часто бувають зустрічі. Просто гарні стосунки в мене з Яворівським, я його знаю десять років.

Коли Джуліані приїжджав, я запросив український бомонд: половина була провладна, половина опозиційна. Там був Ющенко, Тарасюк, Рибачук, у той же час Пустовойтенко, Кінах…Я реально живу нормальним життям не зашореної людини. Яка не вважає: хто не з нами – тому сокирою голову рубати.

"СІЛЬСЬКІ ВІСТІ" БУЛИ ЗАДОВОЛЕНІ РІШЕННЯМ СУДУ ПРО ЗАКРИТТЯ ГАЗЕТИ

– А ви з Морозом не намагалися конфлікт із "Сільськими вістями" залагодити? Адже перед виборами опозиція позбавилася рупору…

– Чому я повинен зустрічатися з Морозом з цього приводу? Він двадцять разів заявив, що ні він, ні Соцпартія до цієї газети не мають відношення. Правда, як тільки закрили газету, Луценко до хворого голови Антифашистського комітету Шлаєна за день до операції додому їздив – намагався домовитися, щоб відкрили газету.

Усім зрозуміло, що "Сільські вісті" – це газета Соцпартії. Але чомусь думають: коли бреше влада, то треба розкрити цей гнійник, а коли опозиція – ну, дрібні перегини на місцях.

Та Бог з ним, забули. Я тричі пропонував газеті й редактору вибачитися. Якщо ви хочете, щоб вашу газету не закривали, помістіть матеріал, де ви вибачитеся перед тими, кого образили. Але вони цього не роблять спеціально. А після закриття всі радісні ходять: "Ну, у нас ще тираж піднявся".

Не обманюйте себе! Я з Боким [депутат від Соцпартії, член редколегії "Сільських вістей"] був в ефірі "Громадського радіо" – ну, людину треба відправляти лікуватися. "Це влада нас закриває, навмисно цю статтю розмістила", – говорить він.

Усі нормальні люди, що були в мене в кабінеті – опозиція або позиція – усі чесно говорять: "Так, це бруд". Так скажіть це на трибуні! Вони усі говорять: "Проклятий режим закрив улюблену газету! В Львові десятки тисяч підписів зібрали на захист газети!"

Та у Львові продається 16 екземплярів цієї газети, які десятки тисяч за вас підписалися! Визнайте правду: розміщено матеріали, які викликають міжнаціональну ворожнечу, їх підставив Щокін і Міжрегіональна академія управління персоналом. "Сільські вісті" потрапили на вудку, тому що фінансово залежать від цього гнізда.

Так, я не сумніваюся, що владі вигідно, щоб "Сільські вісті" порушили закон. Але в суд подавав я. І ще в п'ять судів я подавав. І коли я чотири суди програв проти МАУП – два в Печерському і два в Голосіївському – ніхто не кричав, що Банкова допомагає.

Коли Печерський суд прийняв рішення, що Рабинович повинен сплатити Щокіну [керівник Міжрегіональної академії управління персоналом] 10 мільйонів за те, що я обізвав його расистом, жодна "Українська правда", ні інша "Правда" не підняли голову – "Це замовлення Банкової"!

– Але ви 10 мільйонів так і не заплатили?

– І не заплачу! Нігілізм у мене до таких рішень суду! Але я дію в правовому полі, подав апеляцію і не бігаю навколо ООН з лементом "рятуйте!"

– Ви ж могли домагатися в справі "Сільських вістей" пом'якшеного вердикту суду?

– Ви мене не розчаровуйте! У законах України є тільки одна норма – закриття таких видань.

– Але ви могли подати в суд і на автора цих статей!

– А ми і подали на автора. Поки немає рішення суду. Я подав на Щокіна і Яременка в прокуратуру про порушення кримінальної справи, а також позови в суд. Ще я подав на "Персонал" у прокуратуру й у суд з вимогою закрити видання. Але терміни суду там пересуваються. Я теж цим обурений.

МАУП просто взяв гарних адвокатів. Заступник голови Верховного суду ходить у заступниках у Щокіна. Тому вони грамотно ведуть процес з погляду відходу від відповідальності.

А "Сільські вісті" прийшли на суд у тілогрійках із плакатами "Бий...". Самі знаєте кого. І вважали, що так суд виграють. Вони були задоволені рішенням суду. Принаймні, морда була "від вуха до вуха". І представник газети, що стояв у залі, сказав: "О, тираж підніметься".

"Сільські вісті", якщо вони не провокатори, якщо вони не розкручують це із найпідлішою метою – нехай візьмуть дві шпальти, що у них були з Яременком, нехай дадуть наш матеріал-спростування, нехай скажуть що покарали головного редактора – і я відмовлюся від позову.

Знаєте, яку вони дадуть відповідь? Нову статтю.

– З огляду на, що по телебаченню, контрольованому владою, дають тільки позицію прихильників закриття газети, є відчуття, що ви підігруєте владі. При тому намагаєтеся заробити політичний капітал.

– Я вам хочу показати, як я розумію свободу слова. От один з останніх номерів "Столичних новин", де розміщено інтерв'ю Вінського (заступник Мороза в СПУ). І отут його оцінка ситуації навколо "Сільських вістей", і який Рабинович мерзотник. Коли я побачу в "Сільських вістях" інтерв'ю з моєю оцінкою ситуації, отоді можна буде говорити, що є рівність позицій.

– Є ще лист Мороза до президента розібратися в ситуації з "Сільськими вістями"…

– Це не лист лідера політичної партії до гаранта Конституції. По-перше, найближчим часом ви усі зрозумієте, що розповіді Мороза про опозиційність були казками. І вся країна знає, як він буде голосувати по найважливіших питаннях.

Мороз, що розкрутив касетний скандал і виставляв Кучму у світлі, що з ним не можна навіть розмовляти, потім в історії з "Сільськими вістями" він написав, що будуть погроми. Він сказав, що громадську організацію України за те, що подала в суд, тобто діяла в рамках Конституції, її будуть убивати.

– Ну, слово "убивати" там немає.

– Ну, не убивати, а постраждають "неповинні люди": голову відкрутять, руки. Він сьогодні позбавив людей права звертатися в суд.

ЧЕРВОНЕНКО ДВІЧІ НАМАГАВСЯ ЗАЛАГОДИТИ СКАНДАЛ

– А ви взагалі як вважаєте, антисемітизм є в Україні?

– У когось зуби зводить від злості, що 12 років ця держава існувала як острівець спокою і міжнаціонального миру. Антисемітизм, як антициганізм або антикитаїзм, завжди існує в суспільстві в зародковому стані. В Україні склалося толерантне суспільство, що може дати Європі приклад співіснування.

– Так виходить, ці статті, що були в "Сільських вістях", не є тим сірником, що може підпалити багаття!

– "Сільські вісті" не просто газета. Вона має право на існування, як будь-яка інша газета. Хоча якби вона писала про овочі і фрукти, було б цікавіше. Але питання в іншому: її одержують ті читачі, що не мають доступу до альтернативного джерела інформації. Дуже мало людей у селах виписують по 5-6 газет. Тобто, формування цього читача йде на підставі "Сільських вістей".

Я маю право подати на них до суду за розпалення міжнаціональної ворожнечі? Маю. Усі говорять: навіщо ти подав у суд не так, а інакше. А я не знаю, як інакше! До того, як я подав у суд, у мене на цьому місці побувало чоловік 20. Мене запитують: "Ти хочеш закрити газету чи щоб вона заткнула рота?" "Звичайно, щоб заткнула рота". "Тоді чекай, через 15 хвилин вони поставлять спростування і закінчимо цю історію".

Через 15 хвилин дзвонять: "Ти знаєш, я вражений! Вони сміються й говорять: пішов він!". Після цього приїхав депутат від опозиції, моя близька людина, і говорить: "Вадим Зіновійович, ти ж розумна людина, ця газета – один з останніх оплотів опозиції, як би її не закривати?..."

Я запитую: "Ти згодний з цією статтею?" "Бруд". "Що треба зробити?", – запитую я. "Спростування дати і редактора покарати". Я протягаю руку: "Скільки тобі треба часу, щоб усе залагодити?" "Години вистачить".

Через годину передзвонює: "Усе, я іду, це все сплановано, вони не хочуть вибачатися, говорять, це їм вигідно".

У нас є висновок українського НДІ, що статті в "Сільських вістях" носять профашистський характер. 96 збігів публікацій у "Сільських вістях" і "Персоналі" із книгою "Майн кампф".

Погано, що ви прийшли в неділю. Були б у понеділок – побачили б ветеранів... Ветеранська організація – 10 000 чоловік. Три ветерани – два генерали і полковник – зайшли і плакали. "Я прочитав, що 400 000 євреїв-есесівців, як же тепер далі жити?!"

Вони питають: ви не можете матеріально допомогти? Я думав – якимись грішми до свята. А вони: ні, ми хочемо автобус найняти, щоб звезти ветеранів з усієї країни і відвезти під прокуратуру – щоб вони зробили нам подарунок до 9 травня і закрили "Сільські вісті".

– Як ви розцінюєте крок іншого єврейського діяча Євгена Червоненка на захист "Сільських вістей"?

– Я обговорював із Євгеном цей крок. Це людина, що мені імпонує, він усе через серце сприймає. Він не виступав на захист "Сільських вістей". Для нього ідея стає більшим серцем, ніж своє серце. Він так любить те, чим він займається, що для нього надріз по можливостях опозиції у медіа страшніше, ніж багато іншого.

 
 
Червоненко намагався зробити досить багато, і був у мене двічі. Намагався стати між нами, переконати, що газета змінить свою позицію і вибачиться. Я не знаю, з ким він розмовляв, але він з'їздив у редакцію, а потім сказав, що газета відмовляється щось зробити.

Позиція Червоненка: особистісна, але чесна. А от позиція Бродського для мене несподівана. Він набагато жорсткішу зайняв позицію, ніж я очікував. Міша, який сьогодні у своїх діях більше заграє з опозицією і бачить із нею своє майбутнє, він зайняв дуже серйозну позицію.

– Після цього вердикту суду про закриття "Сільських вістей" були схвальні дзвінки від провладних діячів: мовляв, молодець, домігся такого рішення?

– Я думаю, що ніколи не дочекаюся такого, що мені подзвонять: молодець, закрив газету. Це прості люди буває дякують, а від політиків – ніколи. Політики до мене звертаються, коли я їм потрібен.

– Із приводу?

– Ну, інтерв'ю якесь поставити або щось безкоштовно розмістити. Платити ж ніхто не хоче в газету.

У МЕНЕ НЕМАЄ СПІЛЬНОГО БІЗНЕСУ З ДЕРКАЧЕМ

– Чим ви зараз займаєтеся в Україні, крім видавничого бізнесу?

– Нічим.

– А рекламне агентство?

– У нас напевно, одна з найбільших компаній по зовнішній рекламі "Разборн", у нас є велике рекламне агентство, є дисконтна карта. Але це все замкнуто на медіа.

– Наприкінці 2001 року ви заявляли про якийсь спільний проект із НТВ, але так нічого ми й не побачили?

– Була справа. Сюди приїхали керівники НТВ Окопов, Йордан... Вони переговорили з тими, хто при владі, і сказали: ти знаєш, ми в жодній країні не маємо справу з тим, кого влада не любить.

З чого почався проект НТВ? Коли відбулася історія з Гусинським, я йому запропонував: давай я твій пакет акцій викуплю? Ми вели довгі переговори, але вони самі з Москвою домовилися. Та й росіянам било по самолюбству, що НТВ могли купити українці.

– Зараз у вас є телевізійні проекти?

– Так, канал ОТВ. Крім цього, є ще один план, але ви зарано ставите запитання.

– До речі, ТВ-Табачук позивається з Нацрадою за анулювання ліцензії "5 каналу". Ви до цього причетні?

– Не приведи Боже.

– Ваша газета "Деловая неделя" виходить по ліцензії "Файненшл Таймс"…

– Ми купили ліцензію і продовжили її на три роки. Жодного разу "ФТ" не продавала ліцензію. Те, що виходить у Росії – це просте право на передрук, а ми виходимо за ліцензією. Вони щороку піднімають її вартість, але ми їм намагаємося пояснити, що ринок не росте.

– Статтю Тимошенко в "Файненшл Таймс" ви принципово не передрукували в "Деловой неделе-ФТ"?

– У нас у номері перша частина газети – українські події. Тому брати з "ФТ" матеріали про Україну – це божевілля. Ми відразу домовилися, що ставимо будь-які матеріали, а українські робимо самі. А Тимошенко – це була рекламна стаття.

– У вас немає планів створення щоденної газети? Усі відзначають відсутність в Україні нормального щоденного видання…

– Є. Ми купили "Новое русское слово" – товсту, щоденну газету, у ній друкувалися видатні люди. Мені б хотілося зробити газету, що пише віддзеркаленим чином – не через емоції журналістів, які сидять у тому чи іншому таборі, а вільними розкріпаченими західними журналістами-вихідцями зі СРСР.

Я думаю, ще місяця два будемо готувати цей проект.

– Ви ж у тому році говорили, що купили й відразу продали "Новое русское слово"?

– Давайте я відразу скажу: я є президентом "Медіа інтернешнл груп", у мене є п'ять або шість партнерів. Ми робимо спільні проекти. Коли я вирішив купити "Новое русское слово", мої партнери були проти – сказали, що це збитковий проект. Тоді я купив сам, без "МІГ". Але коли я пішов у цю газету, то мої партнери теж відразу захотіли. Тому я продав "Новое русское слово" "МІГу", де я ж президент, але я є власником 20%.

– Скільки заплатили за "Новое русское слово"?

– Це комерційна таємниця. За контрактом заборонено називати суму. Я боюся, що якщо почну вдаватися у відвертощі, то підпаду під американське законодавство. І разом з Лазаренком...(Сміється.)

– Для укладення цієї угоди ви їздили до США?

– Адвокати їздили.

– Чому я про це запитую – тобто, як і раніше, історія з невидачею вам американської візи не закінчилася?

– У мене жодного разу в житті не було відмови в американській візі. Зайдіть в американське посольство: якщо вони хоч раз у житті відмовляли мені у візі, я буду довго сміятися. У мене ніколи не було ситуації, коли б я захотів поїхати в США, а мені відмовили.

Останній раз, коли мені треба було їхати в США в 1996 або 1997 році, я чудово це зробив. Інша справа, що потім друкували статті, що я по-пластунськи переповз кордон. Навіщо я буду реагувати на ахінею?!

– Якщо повернутися до теми медіа-холдингу: саме в 1998 році на першій шпальті "Деловой недели" вийшли фото Суркіса і Рабиновича з підписом, що ви створюєте холдинг.

– Мені тоді ще не належала "Деловая неделя". Я пам'ятаю той випадок: ми зустрічалися з Григорієм Михайловичем, обговорювали питання, і коли вийшли, хтось з журналістів запитав: ну що, тепер ви разом? І чи то Гриша, чи то я сказав: "А чому б ні?" А наступного дня вийшла газета.

Мені було б, звичайно, дуже почесно з таким великим бізнесменом мати спільний бізнес. Але, на жаль, Григорій Михайлович настільки далеко пішов у відношенні скромного мене, що йому не цікаво нічого створювати. А я зовсім пішов з цієї справи…

– З великого бізнесу?

– Ну, ви ж живете в Україні, усе знаєте. Якщо назвете хоча б одне підприємство, яке я приватизував, або завод, або банк, або телекомунікацію? Яку підкинули мені з барського плеча – щоб я писав про "Сільські вісті"? Ви такого не знаєте, і такого немає.

– А с Деркачем у вас є спільний бізнес?

– Це казка, яка давно ходила по ринку. Я, до речі, радий був би бути партнером такої успішної людини. Це мій товариш, я до нього дуже добре ставлюся, але в мене таких товаришів дуже багато в Україні, я до багатьох людей добре ставлюся.

Що стосується Андрія Леонідовича – це молодий перспективний політик. Мені дуже імпонує його ставлення до релігії. Я був у Сумах, бачив, як він відремонтував храм. Для мене це багато важить.

– Тобто, ви не берете участь ні в "Ері", ні в "Київському телеграфі"?

– Я не люблю "Телеграф", він про це знає. Я б газету робив інакше. Мені взагалі не подобаються газети, де одна шпальта залита одним матеріалом. Сама подача повинна бути більш динамічна. Але це моя особиста думка.

НА ВИБОРАХ ПРЕЗИДЕНТА НІКОГО ПІДТРИМУВАТИ НЕ БУДУ. ВИСТУПАТИ ПРОТИ – МОЖЕ, ТАК

– У вас немає напружених відносин з нинішньою адміністрацією президента?

– У мене завжди з кимось є напружені відносини. Зараз із соціалістами. Напевно, у мене якісь проблеми з Тігіпком, тому що він не любить критики і, напевно, погано поставився до мого листа, коли його нагородили орденом МАУП. Але щоб сказати, що якісь серйозні конфлікти? Не думаю, що я зараз та величина, щоб нею займатися адміністрації президента.

– А з приводу тиску на газети?

– Даю вам слово, що за останні п'ять років я не зустрічався з кимось, хто міг мені вказувати, що друкувати. Ви відкрийте будь-яку нашу газету, ви там знайдете когось з опозиціонерів!

– Були якісь невдоволення після того, як ви надрукували вислів Волошина на закритій зустрічі з журналістами, що він Тузлу не віддасть і скоріше скине на неї бомбу?

– Ні. Ну, хлопці з Москви подзвонили, сказали, що всі це обговорюють. Я був би зовсім поганий керівник медіа-холдингу, якби вважав, що чесні матеріали, які несуть сенсацію, не можна використовувати. Я саме думаю, що той випадок – безумовна журналістська удача.

– А під час суду за канал 1+1 були спроби тиску на вас з боку адміністрації президента або Медведчука, який тоді був першим віце-спікером? За версією, що існує, тоді Медведчук узяв на себе юридичний захист 1+1?

– У нас було близько 19 судів з 1+1. Чинився правовий "бєспрєдєл". Ми виграли ряд судів. Їм нема чого сказати: ми заплатили гроші за ліцензію, а нам їх п'ять років повернути не можуть. Рішення Печерського суду або Київського апеляційного настільки незаконні, що ми воювали далі.

На мене ніхто не тиснув. Але те, що суди були неадекватні – напевно, на них тиснули. Але це я так думаю, а довести я не можу, що цього суддю кудись викликали. Я подаю далі по судах, і упевнений, що правда переможе. У моєму поколінні або в наступному – я не знаю.

– Через сім місяців – вибори президента. Чи будете ви підтримувати когось з кандидатів? На минулих виборах блок "Радуга" зняли ще до виборів.

– "Радугу" я підспудно підтримував, але коли одне гасло мені не сподобалось, я змушений був відійти убік. Якби не це гасло, вони б перемогли. Я думаю, "Радугу" тому і зняли, що вона гарантовано перемагала.

На президентських виборах я підтримувати нікого не буду, а от виступати проти – може бути і так. Якщо хтось візьме на озброєння розігрування карти ксенофобії, фашизму. Я вже побачив, як сподобалося в Росії, що коли зовсім погано з рейтингами, то починають розігрувати націоналістичну карту.

– Скажіть, якою складовою успіху на президентських виборах є підтримка з боку світових єврейських організацій? От Ющенко коли їздив у США – зустрічався з ними, Кучма…

– От, як єврей, відповім питанням на питання: грають "Динамо" і "Шахтар". Якщо одну з команд підтримають світові єврейські організації, це їй допоможе?

Політики зустрічаються не через це, а тому що це серйозні громадські організації, що мають вплив, свою лобістську систему. Я, наприклад, у ситуації із "Сільськими вістями" звернувся до єврейських організацій не тільки США, але Франції, Німеччини, Данії... Дав їм переклад газети, щоб вони зробили свою оцінку.

– У "Нашій України" за відносини з міжнародними єврейськими організаціями відповідає Червоненко, у СДПУ(о) теж є свої контакти... Ці організації можуть допомогти на виборах грішми, доступом до потрібних людей?

– Я не знаю такого випадку, щоб міжнародні єврейські організації комусь допомагали в політиці. Їм заборонено це за статутом.

Крім того, ми завжди перебільшуємо власне значення. Я вважаю Україну великою державою в нашому регіоні, але повірте, у світі є маса інших проблем. І вони не сидять з ранку до вечора і не думають, як би тут допомогти комусь перемогти.

Я якраз жалкую, що інтереси американських або європейських великих організацій дуже далекі від нас. Вони не вбачають в нас рівного партнера. Їх мало цікавлять процеси в Україні, не обманюйте себе.

Вони можуть відреагувати тільки на такі моменти, як "400 000 євреїв-есесівців". Зараз приголомшливий лист надіслала "United Jewish Appeal" – найбільша єврейська організація.

Дуже акуратний, але сильний лист: "Свобода слова є одним з головних завоювань демократії, і ми б хотіли, щоб ви це теж пам'ятали. З іншого боку, ще більшим завоюванням є міжнаціональний мир. Тому, зваживши все, ми вважаємо, що на чаші цих двох проблем закриття "Сільских вістей" – перемога українського народу".

КОЛИ НАПИСАЛИ, ЩО РАБИНОВИЧ ПРОДАВАВ ТАЛІБАНУ – ЗАСТУПИВСЯ ВЕСЬ УРЯД

– Не дуже давно було опубліковано інтерв'ю кримінального авторитету Леоніда Вульфа, який зараз сидить в ізраїльській в'язниці. Він заявив, що ви були поінформовані або навіть причетні до замаху на тодішнього прем'єра Лазаренка в 1997 році.

– Чому тільки замах на Лазаренка, він ще багато різних речей заявляв. Я ж взагалі намагаюся не кидати камінь у город убогих і кульгавих. Те, що він говорить – може, він хоче заробити вихідний, пайку. Але мені стало відомо, що Вульф це все говорив, коли до нього протягом трьох тижнів допускали представників українських спецслужб. Я не знаю, яка там провокація вариться.

– Почекайте, але про це Вульф заявив восени минулого року.

– Ні-ні-ні! Два роки тому він інші історії розповідав.

– Так ви причетні до замаху на Лазаренка чи ні?

– Я взагалі не причетний до Лазаренка. На відміну від багатьох інших, хто його штовхає ногами, а у свій час входили до кабінету, задом задкуючи. Я жодного разу не був у його кабінеті. Я не причетний ні до чого, про що говорить Вульф.

– Тоді чому ви в суд на нього не подали?

– Ну що мені з ним робити? Щоб я одержував від нього 17 гривень на місяць за моральний збиток? Думаю, він цього і домагався: "уявляєш, яка класна бійка".

– Але ви ж з ним знайомі?

– Так само, як і з вами. З ним я бачився всього двічі.

– Але він чомусь такі заяви робить?

– І не тільки він. У мене є ціла пачка документів, хто цим займається. Я вам тільки натякну, щоб не попадати під суд. Це відголосся медіа-воєн. Деякі люди, які думають, що я в них незаконно відбираю канали, у різних країнах – Росії, Італії, Ізраїлі – проводили ряд заходів. При цьому в мене навіть є матеріали, скільки платили деяким представникам поліції.

– Тобто ви вважаєте, що стаття в "Шпігелі", де стверджувалося, що Рабинович причетний до постачань зброї Талібану – це була заказуха?

– Ні, я вважаю, що мене піймали на кордоні з 300 танками, і ще м'яко про це написали. А як я маю вам відповісти?! От ви вірите, що я продавав 300 танків Талібану?

– Я не знаю, про вас різне пишуть, а вам властивий дух авантюризму...

– Але ви скажіть – в Україні хоч є 300 танків? У мене є одна проблема – навіть не дух авантюризму, а ще гірше. Я бачу проблеми України як свої власні.

Я, коли працював із деякими країнами, я завжди намагаюся запропонувати речі, які до мене не мають відношення. Наприклад: я зустрічаюся з однією людиною... Ну, зі злиденної країни. Що зробити? Може, ви "Таврії" візьмете? У мене немає "Таврій". Я не директор заводу, але я саму ідею акумулюю. Мені хочеться щось гарне зробити. Напевно, треба в рамках газети сидіти і нічого не пропонувати.

До речі, ті матеріали про Талібан – був єдиний випадок, коли весь український уряд заступився за Рабиновича: МЗС, Марчук, Горбулін. Сказали: слухайте, це ж марення.

– Ви до суду подали?

– Так у мене дев'ять судів у Німеччині. Ви не знаєте, що це таке: це страшно дорого, це дуже тягуче. Два-три роки – нормальний хід попереднього процесу.

Один раз я приголомшений приїхав на суд, підготував промову. Потім мій адвокат і адвокат супротивника довго лаялися. А потім виявилося, що я не можу виступати. Рахунки з німецького суду я одержую регулярно. Ці суди тривають нескінченно, коштують безумно дорого. У мене відпадає бажання подавати на Заході на когось у суд. Нехай говорять що завгодно, я краще заощаджу гроші.

– Ви говорите, що у вас проблема – пропонувати ідеї, до яких не маєте відношення. А немає відчуття, що ще одна проблема – це зустрічатися не з тими людьми? Які потім виявляються в міжнародному розшуку?

– Тоді краще не виходити з будинку! Де гарантії, що вас завтра не оголосять у міжнародний розшук? Адже це сьогодні ви журналіст, а завтра, може, перекваліфікуєтеся і будете продавати автомати Калашникова? Я на своєму віку зустрічав десятка три людей, які були найкращими, їх приймали президенти, а через дві години вони виявлялися кимось...

– Хто, наприклад?

– Наприклад, Павло Іванович Лазаренко.

– Але от у книзі "Олігарх" ви говорите про свою зустріч з Могилевичем, а потім у вас ще інтерв'ю з ним вийшло…

– Слухайте, коли ви ставите з ким-ось інтерв'ю – то це інтерв'ю! А якщо воно з'являється в газеті "Столичні новини" – то це Рабінович. Я не знаю, де вони взяли Могилевича! Вони ще в Березовського брали інтерв'ю, з яким я не розмовляв чотири роки.

Я Могилевича бачив років вісім назад у кафе, і думаю, він вже пішов звідти.

– Останнє питання – чому ваші газети постійно порушують закон про захист суспільної моралі?

– Я сумніваюся, що мої газети могли б порушувати закон, тому що те, що публікується, проходить через наших юристів. Але я знаю дуже багатьох депутатів, які голосували за те, щоб жінки були задрапіровані в чадру, потім зустрічаю їх у нічних клубах і стрипбарах. Вони думають, що народу цього не можна. Насправді в країні є з чим боротися, окрім як із жінками з оголеними грудьми.



powered by lun.ua