СПУ як жертва політичної реформи

Середа, 24 березня 2004, 18:08
Останні за часом звістки з фронту боротьби за політичну реформу – інтерв'ю Вадима Рабиновича "Українській правді" та Миколи Рудьковського "Київському телеграфу" – дозволяють дійти парадоксальних, на перший погляд, висновків.

Перший і найголовніший з них полягає в тому, що головні архітектори реформи, втративши ілюзії щодо можливостей впливу на основних електоральних кандидатів президентських перегонів – Ющенка та Януковича, відчайдушно заходилися бавитися із менш впливовими, але не менш амбіційними суб'єктами політичного життя.

Одним з таких суб'єктів є, безперечно, Соціалістична партія та її лідер.

Якщо у випадку з їх більш потужним "партнером" по опозиції – КПУ – стратегія влади полягала в тому, щоби перенести центр ваги ідеологічної діяльності комуністів з критики "антинародного режиму" на критику "проамериканського націоналіста" Ющенка, то у випадку із СПУ виразно прослідковується прагнення "погратися" із природними президентськими амбіціями Мороза.

В цьому сенсі абсолютно не буде дивним, якщо ми дізнаємося про неймовірні речі. Наприклад, про підтримку кандидатури лідера соціалістів з боку СДПУ(о).

Адже для есдеків це – чи не найкращий хід для того, щоби, по-перше, "задушити" у своїх обіймах як Мороза персонально, так і весь лівий рух взагалі. Останнє, тобто прагнення "заповнити" собою весь електорально можливий обсяг лівої ніші, є чи не головним політично доцільним та технологічно досяжним стратегічним пріоритетом "об'єднаних".

По-друге, підтримавши Мороза, СДПУ(о) уникне неприємного для себе задоволення підтримувати "(не)єдиного" кандидата від влади, якщо останній належатиме до будь-якої "конкуруючої фірми".

Для реалізації такого плану потрібно хіба що переконати Мороза у можливості його перемоги на президентських перегонах. Як будь-який політик із стажем, лідер СПУ сам не проти повірити у таке.

Оскільки на слово у нас уже давно ніхто нікому не вірить, потрібні "аргументи". Їх і озвучив пан Рудьковський. Ось вони: "Олександр Мороз має всі шанси виграти президентські вибори"; "на посаду президента необхідно обрати людину, що уособлює моральний авторитет нації"; "така людина … тільки одна – це Олександр Мороз"; "тільки Мороз був і залишається послідовним політиком, що діє у відповідності до своїх принципів";

"Якби Сан Санич вийшов у другий тур з Віктором Андрійовичем, то, звичайно, виграв би в Ющенка".

Ми не маємо ніяких сумнівів, що персонально Олександр Мороз, якого, як і вся країна, знаємо багато років, особисто є людиною надзвичайного морального ґатунку.

Але цього не досить для голови держави. Майбутньому президенту конче потрібно мати поруч людей, які НЕ будуть свідомо компрометувати патрона в очах всього світу. Власне, про це і говорив у своєму інтерв'ю пан Рабинович.

Ніякими моральними чинниками не можна пояснити та, тим більше, виправдати факт абсолютно ганебних антисемітських публікацій, які "такі да" розпалюють міжнаціональну ворожнечу.

Слава Богу, народ, до якого ми належимо, виробив за останні 100 років в цілому стійкий імунітет проти цієї пошесті.

Але на президентських перегонах успіх залежить не тільки від моральних чеснот кандидата, але і від здатності адекватно бачити дійсний стан речей, не видавати бажане за дійсне.

В першу чергу - коли йдеться про рівень електоральної підтримки та можливості її збільшення. Втрачаючи вищеописану здатність, будь-який політик може стати смішним в очах своїх потенційних прихильників, що означає, як правило, його відхід у політичне небуття.

Один раз – 1999 року – країна вже побачила сумно-кумедне видовище під канівським дубом. Електоральний результат відомий. Не менш сумними були наступні спроби виправдатися та призначити винних у невідворотній поразці: і "нечесна влада", і "сильні електоральні позиції комуністів", і "безпідставні амбіції учасників" концесії, і народ, який "не дозрів" до величі подібних задумів.

Так от, за станом на кінець березня 2004, наш народ дозрів лише до того, щоби віддати перевагу двом переможцям – Ющенку та Януковичу (до слова, латиною їх імена мають саме таке значення ). І висунення або невисунення шанованого нами Олександра Олександровича анічогісінько змінити тут не може.

Змінитися може хіба що наше персональне до нього ставлення – занадто не хочеться чути чергових пояснень невідворотної поразки.




powered by lun.ua