Важливий день у нашій історії
П'ятниця, 26 березня 2004, 13:33
Дата 25 березня 2004 року, без сумніву, ввійде до підручників політичної історії України. Тому що в цей день голосуванням за новий закон про вибори – після багатогодинних і, треба сказати, марних дебатів навколо майже тисячі поправок – було ліквідовано мажоритарну виборчу систему. У конкретних умовах сьогоднішньої України саме вона надійно забезпечувала представництво й домінування мільйонерів і бюрократів у вищому законодавчому органі.
Зроблено перший і найважливіший крок до демократизації політичного режиму. Тільки тепер почнеться формування справжньої, а не липової багатопартійності, без чого неможлива сучасна представницька демократія. Тільки пропорційна виборча система – у пострадянській, підкреслю, державі – може гарантувати захист від авторитаризму.
Нагадаю, навіть у Росії з вираженими патерналістськими настроями значної частини населення, де за Путіна на президентських виборах проголосувало більше 71% виборців, його партія при голосуванні за партійними списками одержала вдвічі менше голосів. Кваліфіковану більшість у Держдумі Путіну вдалося одержати, насамперед, за рахунок депутатів-"мажоритарників".
Втім, усі ми добре пам'ятаємо результати наших власних недавніх виборів у ВР: прокучмівські партії провалили голосування за партійними списками, одержавши лише 18% голосів виборців, однак із великою перевагою виграли вибори в одномандатних округах (три чверті всіх голосів). 18 і 75 – значна різниця.
Звичайно, одним тільки пропорційним виборчим законом "адмінресурс" не здолати. Потрібно, щоб партії не годувалися і не керувалися з одного джерела, щоб над ними не було всевладного президента, тобто необхідна ліквідація армійського принципу єдиноначальності в керівництві країною, а отже, необхідно прийняттям конституційних змін забезпечити перехід до парламентсько-президентської (а точніше, до прем'єрсько-парламентської) форми правління.
Але вирішальний крок уже зроблено – при нинішнім розташуванні політичних сил, навіть у випадку вкрай небажаного провалу конституційної реформи, партії, що підтримують сьогодні Кучму, ні за яких обставин не одержать на парламентських виборах 2006 р. більше 50% голосів і, відповідно, не матимуть можливості самостійно формувати уряд.
Очевидно, збереження нинішнього обсягу повноважень у обраного в 2004 р. президента істотно ускладнить ситуацію, але все-таки президент, навіть якщо це буде Янукович або якийсь інший представник нинішньої влади, не зможе ігнорувати того факту, що після березня 2006 р. більшості в парламенті в нього не буде.
Уряд обов'язково буде або ліво-, або правоцентристським. Але ні комуністи, ні націоналісти в майбутньому парламенті своїх голосів за Кучму (або іншу занадто одіозну номенклатурну фігуру) не віддадуть, тому що знають: успіх їх партій буде залежати від виборців.
А тому всі розмови про майбутнього прем'єра Кучму (особливо про це любить поговорити Юлія Тимошенко) – абсолютно безпідставні. Можна із дуже великою натяжкою допустити, що Кучму призначить прем'єром Янукович, якщо стане президентом, але після виборів у березні 2006 р. Леонід Данилович прем'єром вже точно не буде. Гарантії – у тій самій пропорційній виборчій системі, за яку "нашоукраїнці" і "бютівці" чомусь відмовилися голосувати.
Ухвалений вчора закон на 99% відповідає тому законопроектові, що досить активно проштовхували не тільки ліві, але і праві опозиціонери. Безумовно, зниження в ньому граничного бар'єра для партій з 4% до 3% і відсутність у ньому гарантій участі у виборчому процесі (як спостерігачів) громадських організацій законові тільки шкодять.
Але відповідальність за ці мінуси (що б там не казали з цього приводу Зварич або, припустимо, Матвієнко) лягає саме на праву опозицію. Якби праві були готові підтримати законопроект, якщо вони б взяли активну участь у його підготовці на завершальному етапі, змін до гіршого вдалося б уникнути.
Адже не секрет, зниження бар'єра до 3% – вимушена поступка "мажоритарникам", бунт яких зробив би неможливим ухвалення не тільки конституційних змін, але і самого закону про вибори. Перекрити голоси цих "бунтарів" можна було б голосами правих опозиціонерів (що їм не раз пропонували), але ті поставилися до "мажоритарників", як до своїх основних союзників. Хоча чудово розуміли: збереження мажоритарної системи – головна перешкода на шляху до демократії в Україні.
Чим же пояснити це протиріччя? Напевно, тим, що праві поставили перед собою чітку мету – за будь-яку ціну провалити політичну реформу. Як тільки вони її не називають: і конституційним переворотом, і змовою проти України, і спробою відвернути увагу людей від нагальних проблем народу.
Забуваючи при цьому, що вимога проведення такої реформи записана в їх власних партійних програмах і в спільному меморандумі опозиції. А лише два місяці тому Ющенко запевняв мільйони телеглядачів, що підтримає реформу, якщо з проекту №4105 будуть вилучені пункти про обрання президента парламентом. Ці пункти вилучені, і що ж далі, Віктор Андрійович?
Ясно, що все це робиться заради того, щоб одержати президентські клейноди разом з нинішнім обсягом повноважень. "Потрібно змінювати владу, а не конституцію", – запевняють нас Зварич і Тимошенко. Але це чистої води демагогія. Адже змінювати вони збираються зовсім не авторитарну систему влади (яку можна змінити тільки шляхом конституційної реформи), а лише "людей при владі".
Причому в оточенні Ющенка, обрання якого президентом, зважаючи на все, і повинно символізувати зміну влади, чимало й олігархів, і вчорашніх номенклатурників.
Таке враження, що в правих опозиціонерів "запаморочилася голова". Невже вони не бачать, що шанси обрання їхнього кандидата президентом при такій абсолютно не конструктивній політиці з кожним днем зменшуються? Різниця в рейтингах Ющенка і Януковича постійно скорочується і, якщо політична лінія "Нашої України" не зміниться, буде скорочуватися і надалі.
У такому випадку успіх голосування в другому турі (де, швидше за все, зустрінуться Ющенко і Янукович) забезпечать голоси комуністів, що відчувають до лідера "Нашої України" стійку антипатію. А тепер питання: кому вигідно, якщо Янукович, а не Ющенко, збереже нинішні, майже необмежені, повноваження президента? Невже прихильникам демократії?
Втім, у тому, що ухвалений законопроект виявився гіршим, ніж міг би бути, винна не тільки права опозиція. Закон можна було б поліпшити за рахунок тих самих поправок (здається, від 9-ої до 16-ої), які Олександр Мороз, комуністи й частина "більшовиків" відкинули як такі, що належать до іншої концептуальної схеми.
Серед цих поправок була одна, запропонована депутатом від НДП, що одержала 214 голосів. У ній передбачалося, що паралельно з закритим партійним списком повинен бути ще один – відкритий – список з 27 кандидатів, кожний з яких представляв би партію в одному з регіонів ("шостий кандидат").
І місця кандидатів визначалися б залежно від голосів, поданих за партію в тому або іншому регіоні. Потім у визначеному порядку кандидати з відкритого списку включалися б у загальний список. Загальна концепція тут ні до чого: і в цьому випадку вибори були б чисто пропорційними, проходили б у єдиному багатомандатному окрузі, і виборці голосували б тільки за партійні списки, а не за окремих кандидатів.
Пройди ця поправка – і представництво регіонів у парламенті було б забезпечене, і партійні структури стали б більш демократичними, і якась частина "мажоритарників" була б задоволена, тому що одержала б шанс проявити себе в партіях на регіональному рівні. Остання обставина зовсім не є незначною, бо напевно забезпечувала б проходження в парламенті конституційної реформи.
Але не вистачило 12 голосів. І тут винні вже не праві (вони якраз голосували за цю поправку), а комуністи й соціалісти, що не бажають відмовлятися від радянського принципу твердого централізму в партійному будівництві, а також есдеки і "трудовики", що злякалися втратити підтримку лівих. Певен, не втратили б. Ліві за всіх обставин голосували б і за цей виборчий закон, і за проект конституційних змін №4105.
Вкотре Медведчук продемонстрував відсутність політичної гнучкості. Звик він проводити потрібні йому (а в цьому випадку й суспільству!) рішення за допомогою інтриг і персонального тиску.
Але – ідеальних варіантів не буває. Найголовніше, що вчора було ухвалено дуже важливий для майбутнього України закон. І я хочу привітати з цією подією всіх, хто хотів би бачити нашу країну демократичною державою.
Читайте також:
ЗАКОН ПРО ВИБОРИ УХВАЛИЛИ ЗА ПІВГОДИНИ ДО ОПІВНОЧІ. ЛИТВИН НЕ ГОЛОСУВАВ
ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКИНУЛИ З ВИБОРІВ, А ПРОХІДНИЙ БАР'ЄР ЗНИЗИЛИ ДО 3%
Зроблено перший і найважливіший крок до демократизації політичного режиму. Тільки тепер почнеться формування справжньої, а не липової багатопартійності, без чого неможлива сучасна представницька демократія. Тільки пропорційна виборча система – у пострадянській, підкреслю, державі – може гарантувати захист від авторитаризму.
Нагадаю, навіть у Росії з вираженими патерналістськими настроями значної частини населення, де за Путіна на президентських виборах проголосувало більше 71% виборців, його партія при голосуванні за партійними списками одержала вдвічі менше голосів. Кваліфіковану більшість у Держдумі Путіну вдалося одержати, насамперед, за рахунок депутатів-"мажоритарників".
Втім, усі ми добре пам'ятаємо результати наших власних недавніх виборів у ВР: прокучмівські партії провалили голосування за партійними списками, одержавши лише 18% голосів виборців, однак із великою перевагою виграли вибори в одномандатних округах (три чверті всіх голосів). 18 і 75 – значна різниця.
Звичайно, одним тільки пропорційним виборчим законом "адмінресурс" не здолати. Потрібно, щоб партії не годувалися і не керувалися з одного джерела, щоб над ними не було всевладного президента, тобто необхідна ліквідація армійського принципу єдиноначальності в керівництві країною, а отже, необхідно прийняттям конституційних змін забезпечити перехід до парламентсько-президентської (а точніше, до прем'єрсько-парламентської) форми правління.
Але вирішальний крок уже зроблено – при нинішнім розташуванні політичних сил, навіть у випадку вкрай небажаного провалу конституційної реформи, партії, що підтримують сьогодні Кучму, ні за яких обставин не одержать на парламентських виборах 2006 р. більше 50% голосів і, відповідно, не матимуть можливості самостійно формувати уряд.
Очевидно, збереження нинішнього обсягу повноважень у обраного в 2004 р. президента істотно ускладнить ситуацію, але все-таки президент, навіть якщо це буде Янукович або якийсь інший представник нинішньої влади, не зможе ігнорувати того факту, що після березня 2006 р. більшості в парламенті в нього не буде.
Уряд обов'язково буде або ліво-, або правоцентристським. Але ні комуністи, ні націоналісти в майбутньому парламенті своїх голосів за Кучму (або іншу занадто одіозну номенклатурну фігуру) не віддадуть, тому що знають: успіх їх партій буде залежати від виборців.
А тому всі розмови про майбутнього прем'єра Кучму (особливо про це любить поговорити Юлія Тимошенко) – абсолютно безпідставні. Можна із дуже великою натяжкою допустити, що Кучму призначить прем'єром Янукович, якщо стане президентом, але після виборів у березні 2006 р. Леонід Данилович прем'єром вже точно не буде. Гарантії – у тій самій пропорційній виборчій системі, за яку "нашоукраїнці" і "бютівці" чомусь відмовилися голосувати.
Ухвалений вчора закон на 99% відповідає тому законопроектові, що досить активно проштовхували не тільки ліві, але і праві опозиціонери. Безумовно, зниження в ньому граничного бар'єра для партій з 4% до 3% і відсутність у ньому гарантій участі у виборчому процесі (як спостерігачів) громадських організацій законові тільки шкодять.
Але відповідальність за ці мінуси (що б там не казали з цього приводу Зварич або, припустимо, Матвієнко) лягає саме на праву опозицію. Якби праві були готові підтримати законопроект, якщо вони б взяли активну участь у його підготовці на завершальному етапі, змін до гіршого вдалося б уникнути.
Адже не секрет, зниження бар'єра до 3% – вимушена поступка "мажоритарникам", бунт яких зробив би неможливим ухвалення не тільки конституційних змін, але і самого закону про вибори. Перекрити голоси цих "бунтарів" можна було б голосами правих опозиціонерів (що їм не раз пропонували), але ті поставилися до "мажоритарників", як до своїх основних союзників. Хоча чудово розуміли: збереження мажоритарної системи – головна перешкода на шляху до демократії в Україні.
Чим же пояснити це протиріччя? Напевно, тим, що праві поставили перед собою чітку мету – за будь-яку ціну провалити політичну реформу. Як тільки вони її не називають: і конституційним переворотом, і змовою проти України, і спробою відвернути увагу людей від нагальних проблем народу.
Забуваючи при цьому, що вимога проведення такої реформи записана в їх власних партійних програмах і в спільному меморандумі опозиції. А лише два місяці тому Ющенко запевняв мільйони телеглядачів, що підтримає реформу, якщо з проекту №4105 будуть вилучені пункти про обрання президента парламентом. Ці пункти вилучені, і що ж далі, Віктор Андрійович?
Ясно, що все це робиться заради того, щоб одержати президентські клейноди разом з нинішнім обсягом повноважень. "Потрібно змінювати владу, а не конституцію", – запевняють нас Зварич і Тимошенко. Але це чистої води демагогія. Адже змінювати вони збираються зовсім не авторитарну систему влади (яку можна змінити тільки шляхом конституційної реформи), а лише "людей при владі".
Причому в оточенні Ющенка, обрання якого президентом, зважаючи на все, і повинно символізувати зміну влади, чимало й олігархів, і вчорашніх номенклатурників.
Таке враження, що в правих опозиціонерів "запаморочилася голова". Невже вони не бачать, що шанси обрання їхнього кандидата президентом при такій абсолютно не конструктивній політиці з кожним днем зменшуються? Різниця в рейтингах Ющенка і Януковича постійно скорочується і, якщо політична лінія "Нашої України" не зміниться, буде скорочуватися і надалі.
У такому випадку успіх голосування в другому турі (де, швидше за все, зустрінуться Ющенко і Янукович) забезпечать голоси комуністів, що відчувають до лідера "Нашої України" стійку антипатію. А тепер питання: кому вигідно, якщо Янукович, а не Ющенко, збереже нинішні, майже необмежені, повноваження президента? Невже прихильникам демократії?
Втім, у тому, що ухвалений законопроект виявився гіршим, ніж міг би бути, винна не тільки права опозиція. Закон можна було б поліпшити за рахунок тих самих поправок (здається, від 9-ої до 16-ої), які Олександр Мороз, комуністи й частина "більшовиків" відкинули як такі, що належать до іншої концептуальної схеми.
Серед цих поправок була одна, запропонована депутатом від НДП, що одержала 214 голосів. У ній передбачалося, що паралельно з закритим партійним списком повинен бути ще один – відкритий – список з 27 кандидатів, кожний з яких представляв би партію в одному з регіонів ("шостий кандидат").
І місця кандидатів визначалися б залежно від голосів, поданих за партію в тому або іншому регіоні. Потім у визначеному порядку кандидати з відкритого списку включалися б у загальний список. Загальна концепція тут ні до чого: і в цьому випадку вибори були б чисто пропорційними, проходили б у єдиному багатомандатному окрузі, і виборці голосували б тільки за партійні списки, а не за окремих кандидатів.
Пройди ця поправка – і представництво регіонів у парламенті було б забезпечене, і партійні структури стали б більш демократичними, і якась частина "мажоритарників" була б задоволена, тому що одержала б шанс проявити себе в партіях на регіональному рівні. Остання обставина зовсім не є незначною, бо напевно забезпечувала б проходження в парламенті конституційної реформи.
Але не вистачило 12 голосів. І тут винні вже не праві (вони якраз голосували за цю поправку), а комуністи й соціалісти, що не бажають відмовлятися від радянського принципу твердого централізму в партійному будівництві, а також есдеки і "трудовики", що злякалися втратити підтримку лівих. Певен, не втратили б. Ліві за всіх обставин голосували б і за цей виборчий закон, і за проект конституційних змін №4105.
Вкотре Медведчук продемонстрував відсутність політичної гнучкості. Звик він проводити потрібні йому (а в цьому випадку й суспільству!) рішення за допомогою інтриг і персонального тиску.
Але – ідеальних варіантів не буває. Найголовніше, що вчора було ухвалено дуже важливий для майбутнього України закон. І я хочу привітати з цією подією всіх, хто хотів би бачити нашу країну демократичною державою.
Читайте також:
ЗАКОН ПРО ВИБОРИ УХВАЛИЛИ ЗА ПІВГОДИНИ ДО ОПІВНОЧІ. ЛИТВИН НЕ ГОЛОСУВАВ
ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКИНУЛИ З ВИБОРІВ, А ПРОХІДНИЙ БАР'ЄР ЗНИЗИЛИ ДО 3%
