Безрадісні роздуми над минулим тижнем і завтрашнім днем

П'ятниця, 26 березня 2004, 16:54
Минулий парламентський тиждень заповідався бути вельми напруженим. У таборі "більшовиків" будували "стаханівські" плани: 23 березня проголосувати в цілому закони про вибори Верховної й місцевих рад на пропорційній основі, 24 березня ці закони підписує президент, і 25-го 300-ми голосів проходять зміни до Конституції.

Проте на заваді реалізації цього проекту несподівано виступив спікер Литвин, який спеціально скасував планований візит до Китаю і не дав виявитися "організаційним талантам" першого віце-спікера Мартинюка.

Більше того, на погоджувальній раді 22 березня Володимир Михайлович вступив у відкритий конфлікт із керівництвом "більшовиків" – Гавришем, Задорожнім, Шуфричем, – заявивши, що він не дасть ґвалтувати регламент і не поставить на голосування "сирий" закон про вибори, із яким депутати не мали змоги ознайомитися.

Забігаючи наперед, визнаємо: регламент (який передбачає 12 днів на ознайомлення з внесеним законопроектом і ще 14 – на внесення поправок до нього) спікер таки "зґвалтував", але не настільки сильно, щоб конституційна реформа здійснилася минулого тижня.

Багатостраждальний закон про вибори народних депутатів України на пропорційній основі з 3% прохідним бар'єром Верховна Рада ухвалила в цілому 25 березня за півгодини до півночі голосами 255 депутатів.

За ухвалення закону не голосували фракції "Нашої України" і БЮТ. Не підтримали цей закон спікер Литвин і віце-спікер Зінченко, а також Волков, Мусіяка, Миримський, та низка інших відомих "мажоритарників" з табору більшості.

"Наша Україна" і БЮТи приречено боролися проти закону з однієї-єдиної причини – аби якомога відтягнути остаточне голосування по змінах до Конституції.

Цього разу опозиційні фракції не блокували трибуну. Але їхні представники внесли до закону близько тисячі поправок і вимагали, у відповідності до регламенту, голосування кожної з цих поправок окремо.

Відтак доповідач Мороз стоїчно пробув за трибуною близько 12 годин. Але поправки опозиції методично відхилялися, а натомість пройшли дві вельми суттєві зміни, запропоновані з табору "більшості": про зниження прохідного бар’єру для партій і блоків до 3% і про усунення громадських організацій від процесу контролю за проведенням виборів.

З погляду інтересів політичного структурування суспільства та забезпечення чесного характеру виборів обидві зміни є явно регресивними.

Проте і з такими змінами варто в основному погодитися з Морозом, який наголосив, що ухвалено "закон, за який ми боролися 8 років" і цей закон відповідає меморандуму, підписаному "Нашою Україною", БЮТ, СПУ й КПУ.

Не лукавив Олександр Олександрович і тоді, коли звертався до присутніх депутатів і радіослухачів: "Ви одержали багато негативної інформації від тих, хто не хотів прийняття закону. Але мотиви цього не пов'язані зі змістом закону".

Проте з ухваленням цього закону стало ясно, що стратегічні плани правоцентристів (зробити ставку на вибори повноправного президента вже 2004 року, і лиш потому рухатися до зміни системи влади) і соціалістів (зробити ставку на зміну системи влади 2004 року, і лиш потому рухатися до фактичної зміни владної команди на парламентських виборах 2006 року) розійшлися остаточно і безповоротно. І це ледве чи зміцнює шанси Ющенка на перемогу цієї осені.

Продовжують сперечатися й про інші наслідки тижня, який проминув. Опозиція (за браком інших підстав говорити про якісь успіхи) почала вустами Юлії Тимошенко підносити як своє досягнення бунт частини "мажоритарників", незадоволених з перспективи ухвалення пропорційного виборчого закону.

Особисто в мене цей "бунт" (речником якого виступив Нечипорук – рекордсмен за кількістю змінених фракцій у парламенті минулого скликання) потішив мало.

Адже альянс ющенківців і тимошенківців із частиною "безприв’язних олігархів", зацікавлених у збереженні практики "купівлі округів", виглядає так само ситуативно і неприродно, як раніше виглядав їхній альянс із комуністами.

Проте, можливо, мають рацію й ті аналітики, які пов’язують "бунт мажоритарників" зі спробами Литвина створити власну фракцію, на яку він міг би спиратися в протидії майбутнім намаганням Медведчука пересісти в спікерське крісло (досі ніхто не спростував чуток про можливе балотування "головного юриста країни" за звільненим кивалівським округом в Одесі). Поживемо – побачимо.

Але сьогодні ясно одне: в силу своєї негнучкості й нездатності прораховувати далі від одного кроку наперед "Наша Україна" й БЮТи в процесі конституційної реформи програли майже все, що можна було програти. Якщо реформа й зазнає краху – то з однієї-єдиної причини: якщо від неї вирішить раптом відмовитися сам владний табір. А це станеться за єдиної умови: якщо Янукович розумітиме, що має достатньо високі шанси на перемогу у жовтні 2004-го в ролі узгодженого кандидата від влади.

Проте за такого сценарію Україна отримає зовсім не "доброго президента-реформатора з авторитарними повноваженнями", про якого досі цілком щиро мріє Юлія Володимирівна.

У нас натомість буде жорсткий і прагматичний "дон" із повноваженнями Кучми (про чиє президентство, не виключено, скоро згадуватимуть як про час немислимого економічного й політичного плюралізму – згадуємо ж ми вже цілком щиро про лібералізм і демократизм Л.Кравчука!)

І за таких умов гарантами залишків української демократії виступатимуть, можливо, вже не маргіналізовані й деморалізовані прихильники сьогоднішніх правоцентристів, а есдеки з "трудовиками", для яких експансія "донецьких" теж стає дедалі загрозливішою.

І під таким кутом зору "одкровення" Рудьковського про реальність перемоги на президентських виборах Мороза виглядають не аж такими безглуздими. Потрібно лишень, щоб цієї перемоги "захотіли" ті ж есдеки з "трудовиками", які іншої рівноцінної прийнятної для Заходу "вітрини" для продовження свого панування запропонувати, здається, не можуть.

Нехай вибачить мені читач надто вже безрадісні роздуми над минулим тижнем і завтрашнім днем. Але опозиція (до прихильників якої автор належить, і, попри все, належатиме й надалі) навіть і не спробувала замінити безперспективну тактику ар’єргардних боїв на несподівані й асиметричні кроки, які зміцнювали б перспективу не лише 2004-го, а й 2006 року. Втім, час змінити ситуацію в неї ще є.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук


Читайте також:

ЗАКОН ПРО ВИБОРИ УХВАЛИЛИ ЗА ПІВГОДИНИ ДО ПІВНОЧІ. ЛИТВИН НЕ ГОЛОСУВАВ

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКИНУЛИ З ВИБОРІВ, А ПРОХІДНИЙ БАР'ЄР ЗНИЗИЛИ ДО 3%

Мороз може перемогти Ющенка в другому турі, вважає Рудьковський

Важливий день у нашій історії

Закон про пропорційні вибори - який він є


Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама: