"Один, два, три, четыре, пять, президент у нас… опять?"

Понеділок, 26 квітня 2004, 17:24
Посада № ОДИН

Конфігурація української влади, яка називається президентсько-парламентською республікою, організована таким чином, що її центральним "сонячним" місцем є президентське крісло.

Найближче оточення утворене політичними, економічними, адміністративними "планетками" і "супутниками", що обертаються довкола цього крісла. Протягом п'ятирічного циклу президентства артикулюються правила вписування в систему влади, виробляються еквіваленти переходу з однієї орбіти на іншу, формуються алгоритми витіснення конкурентів та інші прийоми освоєння українського поля влади.

Паралельно існує ще один простір – у якому всі інші громадяни-обивателі живуть щоденними турботами, проблемами, здійснюючи стратегію виживання власного, своєї родини, найближчого оточення.

Момент "Х", що настає в зв'язку з необхідністю або скласти президентські повноваження "короля-сонця", або одержати їхнє нове підтвердження на всенародному голосуванні, сприймається тими, хто перебуває в обох вимірах, прямо протилежним чином.

Для камарильї президентського оточення він виростає до масштабів самозбереження, гарячкового пошуку "правильного" напрямку евакуації, судомного прорахунку, на чию милість йти здаватися.

Для більшості ж громадян, обтяжених одиничністю власного електорального голосу, цей момент має чимале психотерапевтичне значення. Тому що це гарний і, хіба що не єдиний, привід висловити все, що думаєш про цю так звану владу, і... гордо проігнорувати факт опускання бюлетеня в шухляду, яка за іронією долі називається урною.

Однак життя не стоїть на місці, в українському політичному полі йдуть тектонічні процеси, під невблаганний голос еволюційного відбору відбувається сортування українського політікуму "на перший-другий". І багато зміцнілих за останній час гравців хочуть бути не просто першими, не просто найпершими, а ПЕРШИМИ. Який один, зовсім один... тобто президент.

Задум з політреформою, яка могла б переформатувати українське політичне поле з президентоцентричної системи у систему трьох центрів (президент – прем'єр – спікер), поки не вдався. Принцип політичного егоїзму в даному випадку виступив як локомотивом, так і гальмом цього перетворення, поділивши депутатський простір на тих, кому це вигідно, тих, кому це не вигідно, і тих, хто хотів би насолити і тим, і іншим.

У підсумку випливає, що переміг віртуальний табір тих, кому це вигідно. Що тотожно твердженню – тим, хто реально може стати президентом. Обґрунтовуючи свій вибір стабільністю рейтингів, більшість аналітиків схильна розглядати в зв'язку з цим кандидатури лідера "НУ" Ющенка (від опозиції) і прем'єра Януковича (від влади). І це найбільш передбачуваний, усталений у політологічних головах сценарій.

Однак загадковість слов'янської душі, що змушує не просто бажати, але і вірити в здійснення неможливого, помножена на масштаб політичних амбіцій і погроз постпрезидентства, дає підстави говорити про можливості ірраціонального сценарію. Сценарію, який не вкладається в логіку тривіальної динаміки рейтингів потенційного президентства. І в цьому випадку перед нами виникає добре знайома фігура людини, схожої на чинного президента Кучму.

Якщо проаналізувати стратегії основних політичних гравців на майбутніх президентських виборах і абстрагуватися від їхніх публічних декларацій, сконцентрувавши увагу на тому, що вони роблять, то, як з дитячих "пазлів", складається досить цілісна картина. Спробуємо без емоцій зважити аргументи і контраргументи версії "Кучма – новий президент".

Аргументи на користь сценарію "Кучма – 3":

1. Легітимність сценарію підготовлена рішенням Конституційного суду, який виніс рішення, що нинішній президентський термін Кучми вважати терміном № 1. Що відповідно "не виключає" можливості його наступного терміну № 2 вже в жовтні нинішнього року.

2. В зовнішньополітичному просторі після тривалого перебування в політичному "карантині" Кучмі вдалося змінити негативне ставлення заходу до себе на холодно-дистанційоване.

Американці задовольнилися фактом перебування українського миротворчого контингенту в Іраку. Висловлення президентом Бушем особистої подяки президенту Кучмі за підтримку і рішучість, "виявлені в просуванні світу і демократії в Іраку", тільки мовою дипломатії виглядає як визнання майстерності і хоробрості українських миротворців.

Насправді, мова йде про своєрідні "поглажування", схвалення американською стороною дій Кучми, який пролонгує перебування українського контингенту в Іраку, незважаючи на явне неприйняття цього факту українською суспільною думкою.

Очевидно, передчуваючи хвилю негативу (поки в основному в стінах українського парламенту) із приводу "іракських терористичних погроз", президент Кучма виступив із превентивною законодавчою ініціативою, запропонувавши українському парламенту прийняти закон про правовий статус учасників міжнародних миротворчих операцій та їхній соціальний захист.

Класичне застосування "вівчарського" принципу в політиці – і миротворці залишилися в Іраку, і опозиції важко щось заперечити.

Для Європи виявилося достатньо усних запевнень Кучми не балотуватися на майбутніх президентських виборах. Не прийнято в європейській практиці брати письмових обіцянок з перших осіб чогось не робити.

3. У внутрішньополітичному просторі стратегія зовнішньополітичної активності президента Кучми підкріплюється його кроками, що умовно можна визначити як "латентну президентську кампанію".

За оцінками політологів, яких важко запідозрити в симпатії до чинного президента, саме його команда визнана найбільш професійною й ефективною.

Присвоєння цій команді першого місця видається цілком обґрунтованим з огляду на рівень її професіоналізму, виявлений при проведенні операції "з виведення плям із президентського костюма":

– розгорнуто широкомасштабне "велике прання" з відмивання негативного президентського іміджу, до якого долучилися всі члени президентської родини: дружина запрошує відомого французького актора Жерара Депардьє, дочка ініціює створення фонду з боротьби зі СНІДом, дає інтерв'ю в глянсовому "жіночому" журналі, зять розповідає про шкоду сполучення бізнесу і політики, позиціонуючи себе як мецената сучасного українського мистецтва (хіба що діти через малий вік не зіграли у "мильній" сімейній кампанії);

– чим, як не спробою сподобатися широкій українській громадськості, яка відчуває майже генетичне класове почуття глибокої ворожості до "нових" багатих, можна пояснити пасажі Кучми про недоцільність присутності олігархів як в уряді, так і в парламенті, повчання уряду про користь 300 доларової зарплати для рядових українських громадян;

– за кількістю регіональних робочих поїздок, нарад з посадовцями різних рівнів і даних їм доручень президент Кучма залишає чинного прем'єра далеко позаду. Він встигає піклуватися про права колишніх депортованих, увічнювати пам'ять правозахисників, нагороджувати і карати… іншими словами, активно намагається грати на електоральному полі.

4. Навіть для не втаємничених у виборчі піар-технології є очевидною непенсійна спрямованість активності Кучми. Для скептиків наводжу оцінки експертів щодо ймовірності створення передвиборних коаліцій і їхньої потенційної ефективності (дані дослідження журналу "Політична думка"):

Коаліція Ющенко – Тимошенко: імовірність створення коаліції – 87,9%; ефективність коаліції – 51,5;

Кучма (Янукович – Медведчук – Тігіпко): імовірність створення коаліції – 60,6%; ефективність коаліції – 54,6%;

Коаліція Янукович – Медведчук – Тігіпко: імовірність створення коаліції – 57,6%; ефективність коаліції – 36,4%;

Коаліція Ющенко – Мороз – Тимошенко: імовірність створення коаліції – 30,3%; ефективність коаліції – 84,8%;

Коаліція Мороз – Симоненко – Медведчук: імовірність створення коаліції – 27,2%; ефективність коаліції – 21,2%;

Коаліція Янукович – Медведчук: імовірність створення коаліції – 24,2%; ефективність коаліції – 33,4%;

Коаліція Мороз – Медведчук: імовірність створення коаліції – 21,2%; ефективність коаліції – 57,6%;

Коаліція Тимошенко – Мороз: імовірність створення коаліції – 18,2%; ефективність коаліції – 6,0%;

Коаліція Ющенко – Янукович: імовірність створення коаліції – 12,1%; ефективність коаліції – 63,6%.

По-перше, варто звернути увагу на те, що експертам (що представляють найбільш компетентну з питань політики частину населення країни) не видається абсурдною постановка питання про оцінку перспектив кандидатства Кучми і його участі в коаліціях.

По-друге, шанси створення коаліції з його участю оцінюються експертами досить високо – 60,6%.

По-третє, саме коаліція за його участю має найвищий інтегральний показник 60,6% і 54,6% (імовірність створення коаліції/ефективність коаліції), тоді як імовірність найбільш потенційно ефективного союзу Ющенка з Морозом і Тимошенко (84,8%) оцінюється лише у 30,3%.

Мовою алегорій – це все одно, що жадати "зірку" (екрана, естради, політики) собі в партнери, але імовірність здійснення фантазій буде коливатися на рівні плінтуса. (Опозиційний союз двох – Ющенка і Тимошенко – хоча і має вищий потенціал, однак електоральний вплив його територіально значно вужчий, ніж у тричленному варіанті з Морозом.)

5. Неприпустимим спрощенням було б зводити сценарій "старий-новий президент" винятково до питання особистих перспектив громадянина Кучми. "Фактор збереження статус-кво" для провідних фінансово-політичних груп є одним з наймогутніших аргументів консервації ситуації саме з використанням закріплювача "Кучма – 3".

Це - питання самозбереження найвпливовіших суб'єктів українського економіко-політичного простору, що звикли керуватися не розуміннями любові/нелюбові, а прагматичними поняттями розрахунку.

Союз ДВОХ ключових політичних гравців

Там, де знаходиться один загальний інтерес у двох сильних політичних гравців, третій, як правило, виявляється зайвим – така сувора правда політичного життя. Однак це зовсім не виключає, що цей третій може залучатися як актор на "роль другого плану".

Щодо майбутніх президентських виборів в Україні мова йде про кандидата на "чоловічу" роль другого плану. А два провідні гравці – чинні президенти двох сусідсько-дружніх країн, Росії й України. У кожного з президентів є власний довгостроковий інтерес, що збігається з інтересом іншого, як ключ з "рідним" замком.

Актуальність інтересу українського президента Кучми значно гостріша – шестимісячний термін до початку "кінця" його президентських повноважень і гостре бажання не виявитися в ролі героїні відомої казки "у розбитого корита" у спогадах про колишні можливості. Значить – або переобиратися, або домовлятися про гарантії. Оскільки тема гарантій була похована в анналах Верховної Ради кілька місяців тому, залишається варіант переобрання.

Інтерес російського президента Путіна більш глобальний і довгостроковий. Він для себе (і для заклопотаної громадськості) визначив свій нинішній термін як останній.

Тобто, він не буде балотуватися на наступних російських президентських виборах. Що аж ніяк не виключає, а можливо, навпаки – актуалізує сценарій "президент усього єепівського простору".

Переговори під час недавньої поїздки глави АПУ Медведчука до Москви були закритими. Спробуємо судити по фактах. Через три робочі дні після цієї зустрічі не без труднощів, але відбувається те, чого так боялося і чому не встигло запобігти праве крило української опозиції – успішна ратифікація українською Верховною Радою угоди про формування єдиного економічного простору в синхронному з Держдумою Росії режимі.

Схема подальшої здачі українським президентом своїх повноважень Путіну як президенту єепівського простору виглядає більш вірогідною та надійною особисто для Кучми, ніж варіант української конституційної реформи з обрізанням повноважень спадкоємцеві.

Бо сувора правда політичного життя полягає в тому, що колишній підлеглий (навіть з обмеженими, але, як і раніше, цілком легітимними для більшості громадян президентськими повноваженнями) значно небезпечніший за партнера, зацікавленого в загальному політичному проекті.

Таким чином, якщо версія про збіг інтересів президентів Путіна і Кучми підтверджена ратифікацією угоди по ЄЕП на 50%, то наступні 50% – висування нинішнього президента як майбутнього. Залишилося шляхом дослідів перевірити істинність твердження "як єепнеться, так і відгукнеться"…

Гра в ТРЕТЬОГО зайвого

Той, хто уважно стежить за політичними подіями в українському політикумі, почне сумніватися: а як же прем'єр Янукович, висунутий лідерами фракцій більшості декілька днів тому єдиним кандидатом? Не хотілося б розчарувати фанатів прем'єра, але не все так гладко.

За свідченням очевидців, висування, яке відбувалося в кулуарному режимі, відбулося за фактом непротивлення присутніх. А в політиці мовчання аж ніяк не є знаком згоди. Частіше – знаком вичікувальної незгоди.

Багатоступеневість майбутньої процедури "остаточного" висування Януковича кандидатом від табору влади (спочатку рішення партій, що входять у більшовицьку коаліцію, а потім рішення загального форуму демократичних сил) робить прем'єра цілком керованим (принаймні, до моменту офіційної реєстрації ЦВК) і дозволяє політичним гравцям "у середній вазі" вирішити кілька задач:

– збільшити розмірність не тільки політичних торгів;

– помножити кількість сторін, що торгуються;

– створити можливість пошуку потрібного формату гарантій;

– відтягти час активного включення Януковича у виборчу кампанію;

– створити переваги для його конкурентів.

Для тих же з політиків, хто грає "по-великому", прем'єр може бути цікавим як власник перехідного кандидатського звання. Причому для Януковича існує цілком прогнозована перспектива спочатку прийняти "на груди" весь негатив, адресований владі, а потім одержати невдячну чоловічу роль "другого плану".

Вочевидь, не випадково у ролі керівника виборчого штабу Януковича опинився (за інформацією, що заслуговує на довіру) глава АП Медведчук. Згадуючи про "есдеківський слід" у багатьох халепах прем'єра, подібний варіант міг би викликати гомеричний сміх. Якби не було б так сумно. Особливо соратникам і прихильникам прем'єра. Але бувають, виявляється, пропозиції, від яких не можна відмовитися.

Формула "ЧОТИРИ"

Своєрідним "подарунком" прем'єру, присвяченим моментові його висування як єдиного кандидата від влади, стало рішення Нацради з телебачення і радіо про переведення мовлення виключно на українську мову. Цей орган, утворений за принципом "чотири на чотири" (тобто чотири члени Нацради – кандидатури президента і чотири – від ВР), виніс рішення, що інакше як провокаційним назвати важко.

Не є секретом, що "мовне" питання як окремий випадок протиставлення "Схід – Галичина" виникає в Україні, як правило, штучно, мірою необхідності розгойдування політичного човна, у якому стає затісно. Тому що на побутовому рівні в населення є маса інших актуальних проблем, а побажання й адреса, за якою посилається влада, звучать омонімічно як російською, так і українською мовами.

Нескладні підрахунки показують, що "контрольний пакет" у Нацраді з теле- і радіомовлення має управління АП. Тому питання, звідки ростуть ноги в інтриги під умовною назвою "даєш 100% мовлення українською мовою", можна зарахувати до риторичних.

Тільки от відповіді від кандидата Януковича чекають точно не риторичної. А він, згідно з усіма законами електорального жанру, має продемонструвати загальнонаціональний масштаб кандидата в президенти, не відштовхнувши російськомовних і не озлобивши україномовних виборців.

Знову замість "П'ЯТЬ"

Дотепер викладалися аргументи на користь сценарію "знову Кучма", однак однобічна аргументація представляється некоректною. Тому спробуємо прокоментувати контраргументи для тих, хто сумнівається:

1. Найбільш згадуваним є "західний" аргумент – Кучма неодноразово обіцяв, що не буде балотуватися на наступний термін. Однак політична погода – штука мінлива. Сьогодні, у більш-менш стабільних умовах, обіцянки про зміну президента є актуальними.

А якщо умови стануть менш стабільними або зовсім нестабільними? Тоді прагматичний Захід буде радіти будь-якому "гарантові". Захід дуже не любить нестабільності. Особливо в безпосередній близькості від своїх кордонів, які за іронією долі з травня місяця наблизяться на відстань "далі нікуди".

2. "Європейський вибір" України відпадає, як нерозквітлий бутон потенційно красивої квітки західної демократії. Якщо співвіднести цей аргумент з єепівським вибором, то другий виглядає набагато прозаїчнішим, але і більш ймовірним. А європейською окраїною ми станемо просто через наближення європейських кордонів.

3. Активна демонстрація президентом Кучмою підтримки політреформи. Здавалося б, якщо він планує бути президентом і далі, то не в його інтересах робити "самообрізання" власних повноважень.

Однак політреформа не пройшла, майбутнє її неясне. Але ясно, що саме прем'єр має всі шанси одержати роль "стрілочника", якщо вона знову "захлинеться" в українському парламенті. (Адже не дарма координатор парламентської більшості Гавриш озвучив "головну тему" потенційного кандидатства прем'єра Януковича, підкресливши, що "лідери фракцій домовилися про те, що програмною установкою кандидата буде завершення політреформи і внесення змін до Конституції".) Питання: а якщо вона не буде завершена?

4. Часто як аргумент наводиться низький рейтинг президента Кучми. Однак не тільки останні події в Мукачевому, але вся українська електоральна практика останнього часу наочно демонструє живучість сталінської формули "важливо не те, як голосують, а те, як підраховують".

Таким чином, буде сумно, якщо вся президентська виборча кампанія зведеться до підтвердження політологічної банальності – у боротьбі сильного і слабкого перемагає хитрий. Ще сумніше, що поки занепад президентських повноважень і, відповідно, сходження парламентаризму в Україні відкладається. Імовірність політреформування в загальноукраїнському форматі зменшується мірою пропорційного зростання перспектив глобальної геополітичної реформи, назва якої вкладається в загадкове поки слово "ЄЕП".

Автор: Ірина Рожкова, керівник департаменту політичної соціології Європейського інституту інтеграції і розвитку



powered by lun.ua