Чи відберуть у Козина землю?
Вівторок, 27 квітня 2004, 18:18
Двері до селищної ради Козина були закриті серед білого дня. Я марно грюкав об них півгодини. Їх не відкривали, хоч всередині ховалися люди, стривожено поглядаючи з-за фіранок на моє незнайоме авто.
Справа у тому, що в селищній раді Козина відтепер бояться незнайомих людей, бо останні кілька тижнів на них чинять значний тиск, вимагаючи продати землю, що належить усім козинцям, по сміховинній ціні. Тим часом, за іронією долі, сусідами Козина є половина найвищих у державі чиновників і навіть сам гарант конституційних прав – президент Леонід Кучма, чия дача впритул підходить до землі, що належить громаді селища.
Близько 3 000 мешканців Козина здавна звикли бачити високих чиновників кожного дня, адже живуть у самій гущавині лісового масиву Конча-Заспа, що межує з столицею і ще за радянських часів перетворився у суцільну VIP-дачу для чиновників найвищого штибу. Тепер його опановують "нові українці". Ультрамодні та дорогі котеджеві містечка-резервації "Золоті Ворота-1" та "Сосновий Бір" розташовані якраз на землях Козинської селищної ради.
Ліси довкола переповнені робітниками з усіх областей України. Поміж соснами за один рік виростають цілі палаци, що ваблять око незвичністю форм та розкішним оздобленням.
Як для контрасту, у самому Козині живуть набагато бідніше. Місцевий дитячий садок тулиться у кількох кімнатках аварійного будинку 60-х років. А самі козинці здебільшого мріють отримати роботу прислуги при розкішних котеджах нової еліти.
Єдиною втіхою є стрімке подорожчання землі, яка, за даними ріелтерських агентств, подекуди попід Козином сягнула $10 000 за одну сотку. Втім, це не вирішує проблеми сотень сімей у самому селищі, які потребують розширення житлової площі.
Можливо, Козин би вже купався у розкоші, якби попередній селищний голова, передаючи у користування містечкам "Золоті Ворота-1" та "Сосновий Бір" козинську землю, взяв з них хоч якусь оренду, але тоді обійшлися лише декларацією намірів орендарів збудувати сучасний дитячий садок.
Тому коли новий голова селищної ради Валентина Іванівна Горобець отримала пропозицію від Трипільського кооперативу "Пролетарська правда" передати йому 243,2 гектари, вона вирішила не повторювати помилок попередників і отримати у селищний бюджет нарешті трохи реальних грошей.
Кооператив з такою незвичною комуністичною назвою запримітив луговий берег річки Козинки досить давно. Ще 31 травня 2001 року виконком Козинської селищної ради своїм рішенням №9/1 надав у "постійне користування" ці землі. Втім, питання остаточної передачі у власність, тобто продажу, перебуває у віданні всієї громади, а відтак селищної ради.
І от 5 березня цього року селищна рада Козина замало не зробила помилки – рішенням №7 депутати вирішили продати 33 гектари кооперативу "Пролетарська правда" по ціні... 200 гривень за сотку. Таким чином, селяни замало не позбулися 3300 соток власної землі за 687 тисяч 119,01 грн. – землі, яка на київському ринку нерухомості може коштувати до 35 мільйонів 46 тисяч гривень, тобто у 50 разів більше!
Ще 207 гектарів земель сільськогосподарського призначення Козинська селищна рада погоджувалась віддати в оренду за 5% оцінної вартості тієї площі на рік, навіть не уточнивши, якою є та оцінна вартість.
Втім, вже за кілька днів голова селищної ради отримала висновки незалежних експертів і схопилась за голову. Тому вже 9 березня Валентина Іванівна власним розпорядженням призупиняє попереднє рішення про згоду на купівлю та оренду, а 30 березня і сама селищна рада рішенням № 24-1 скасовує свої рішення №7 від 5 березня. Як кажуть тепер молоді люди у селищі – козинців "кинути не вдалося".
Зрозуміло, що ситуація набула максимального розголосу у самому Козині. За своїх депутатів горою тут готовий стати навіть не кожен другий, а кожен перший, хто їх обирав. Відчуваючи за собою підтримку громади і її обурення такою нахабною спробою за безцінь відібрати козинську землю, депутати селищної ради 30 березня, у повній узгодженості із законом, приймають рішення вилучити всі 243,2 гектара, що перебували у користуванні кооперативу "Пролетарська правда", на користь земель запасу селищної ради.
Все таємне рано або пізно стає відомим, та у сучасному світі бізнесу цим попередженням нехтують, вважаючи, що головне – вчасно підписати акт купівлі-продажу. "Пролетарська правда" запізнилася, і правда про занижену оцінку стала відомою всім. Здавалося, кооператив потрапив у справжню безвихідь, адже у землі, володіння якими він хотів узаконити, вже вкладено сотні тисяч гривень.
А тому невдахи-орендарі вирішили домовитись з головою селищної ради, і до Валентини Іванівни зачастили "ходоки". Що пропонували – вона не признається, але, напевне, безуспішно, бо закінчилось все ж таки новими переговорами на офіційному рівні. Компромісна ціна, яку запропонували козинці, хоч і була в чотири рази нижча від ринкової – $500 за сотку – та все ж таки, то вже не смішні 200 грн.
Втім, кооператив "Пролетарська правда" вона все одно не влаштувала, і на адресу голови селищної ради полетіли погрози. Почали приходити "добрі люди" і радити домовитись "по-хорошому". "Натякали, що за кооперативом стоїть голова Верховної Ради Володимир Литвин і відомий олігарх Ігор Бакай, називали ще цілий перелік "страшних" прізвищ, – розповідає Валентина Іванівна, – а я сказала, що не боюся, всі вони наші сусіди, бо живуть десь поруч, поблизу Козина..."
Друга серія козинської земельної драми розпочалася 19 квітня, коли на Гробки в приміщення Козинської селищної ради увірвалася група людей з відеокамерою і нарядом міліції. Виконком саме готувався пом’янути попереднього голову, який недавно помер, як прямо на святковий стіл ліг виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва, де від голови селищної ради вимагалося негайно підписати акт купівлі-продажу на умовах "Пролетарської правди" по 200 грн. за сотку.
Адвокат Матківський Олег Богданович звертає увагу на те, що дії судових виконавців, як і саме рішення суду, були незаконними. "Це питання не міг розглядати київський суд, бо територіально і позивач, трипільський кооператив "Пролетарська правда", і відповідач, селищна рада Козина, знаходяться в Обухівському районі, – роз’яснює пан Матківський, – та це було не єдине порушення".
Виявляється, судові виконавці запросили свідків-понятих з машини, яка приїхала разом з ними, а мали б взяти незалежних на місці подій. Окрім того, Голосіївський суд вимагає від голови неможливого, адже той час рішення продати землю вже скасувала сама селищна рада. Взагалі, від цього моменту починаються дуже дивні події.
"Я зателефонувала в генеральну прокуратуру до Ольги Колінько, і там мене заспокоїли, що такі вимоги суду є незаконними, – розповідає Валентина Іванівна. – Тоді я звернулась до міліції в Обухів, але там мені, голові місцевого самоврядування, заявили, що я маю шукати дільничного".
Дивно, але подібна відповідь була і від районної прокуратури. Тоді голова селищної ради, над якою увесь цей час стояли кілька дужих молодих людей, зателефонувала до голови Обухівської районної адміністрації Івана Янківського, який порадив їй вийти і закрити приміщення ради. До речі, лише голова райадміністрації зумів примусити районну міліцію виїхати на місце пригоди.
Втім, на цьому боротьба за землю не закінчилася. 21 квітня депутати селищної ради зібралися на сесію, щоб обговорити питання. Однак невдовзі до приміщення увірвалися судові виконавці та представники "Пролетарської правди", які почали вимагати негайно продати землю.
"Вони лишили нас у спокої лише після приїзду голови райадміністрації, в якого я попросила захисту по телефону, – розповідає селищний голова. – Йому довелося раз по раз показувати своє посвідчення цим київським зайдам, що приїхали на нашу територію у наш район".
Разом з головою РДА Козин рятує ще кілька народних депутатів з блоку "Наша Україна". Втім, справа не має політичного забарвлення, і Валентина Іванівна готова прийняти допомогу від будь-кого. Та не кожен наважиться йти проти високих владних чиновників на боці простих людей.
На думку адвоката Олега Матківського, наразі справу має вирішувати Апеляційний суд Києва, куди вони подали скаргу на дії судових виконавців. "Необхідно опротестувати також рішення Голосіївського суду, і це буде зроблено, – розповідає він. – Цю справу взагалі мав розглядати господарський суд, але мабуть, для когось у ньому не знайшлося достатньо "знайомих".
Поза іншим, лишається відкритим політичне питання – чому під боком у президента зневажають права місцевого самоврядування. "Клянусь, я їм такого ніколи не підпишу, не захотіли по 500 доларів, так ми виставимо ті землі на аукціон, – запально говорить Валентина Іванівна, – мені нічого особисто не треба, хочу лише збудувати садочок для козинських дітей і басейн – вони мають отримати хоч якусь компенсацію за свою землю, яку продали їхні батьки!"
Напроти селищної ради стоїть пам'ятник воїнам, що захищали Козин від фашистських загарбників. Поранений воїн піднімає знамено перемоги, вперто не здаючись ворогам. Наразі пам'ятник знову стає символом незламності духу мешканців селища у боротьбі за землю своїх дідів.
Справа у тому, що в селищній раді Козина відтепер бояться незнайомих людей, бо останні кілька тижнів на них чинять значний тиск, вимагаючи продати землю, що належить усім козинцям, по сміховинній ціні. Тим часом, за іронією долі, сусідами Козина є половина найвищих у державі чиновників і навіть сам гарант конституційних прав – президент Леонід Кучма, чия дача впритул підходить до землі, що належить громаді селища.
Близько 3 000 мешканців Козина здавна звикли бачити високих чиновників кожного дня, адже живуть у самій гущавині лісового масиву Конча-Заспа, що межує з столицею і ще за радянських часів перетворився у суцільну VIP-дачу для чиновників найвищого штибу. Тепер його опановують "нові українці". Ультрамодні та дорогі котеджеві містечка-резервації "Золоті Ворота-1" та "Сосновий Бір" розташовані якраз на землях Козинської селищної ради.
Ліси довкола переповнені робітниками з усіх областей України. Поміж соснами за один рік виростають цілі палаци, що ваблять око незвичністю форм та розкішним оздобленням.
Як для контрасту, у самому Козині живуть набагато бідніше. Місцевий дитячий садок тулиться у кількох кімнатках аварійного будинку 60-х років. А самі козинці здебільшого мріють отримати роботу прислуги при розкішних котеджах нової еліти.
Єдиною втіхою є стрімке подорожчання землі, яка, за даними ріелтерських агентств, подекуди попід Козином сягнула $10 000 за одну сотку. Втім, це не вирішує проблеми сотень сімей у самому селищі, які потребують розширення житлової площі.
Можливо, Козин би вже купався у розкоші, якби попередній селищний голова, передаючи у користування містечкам "Золоті Ворота-1" та "Сосновий Бір" козинську землю, взяв з них хоч якусь оренду, але тоді обійшлися лише декларацією намірів орендарів збудувати сучасний дитячий садок.
Тому коли новий голова селищної ради Валентина Іванівна Горобець отримала пропозицію від Трипільського кооперативу "Пролетарська правда" передати йому 243,2 гектари, вона вирішила не повторювати помилок попередників і отримати у селищний бюджет нарешті трохи реальних грошей.
Кооператив з такою незвичною комуністичною назвою запримітив луговий берег річки Козинки досить давно. Ще 31 травня 2001 року виконком Козинської селищної ради своїм рішенням №9/1 надав у "постійне користування" ці землі. Втім, питання остаточної передачі у власність, тобто продажу, перебуває у віданні всієї громади, а відтак селищної ради.
І от 5 березня цього року селищна рада Козина замало не зробила помилки – рішенням №7 депутати вирішили продати 33 гектари кооперативу "Пролетарська правда" по ціні... 200 гривень за сотку. Таким чином, селяни замало не позбулися 3300 соток власної землі за 687 тисяч 119,01 грн. – землі, яка на київському ринку нерухомості може коштувати до 35 мільйонів 46 тисяч гривень, тобто у 50 разів більше!
Ще 207 гектарів земель сільськогосподарського призначення Козинська селищна рада погоджувалась віддати в оренду за 5% оцінної вартості тієї площі на рік, навіть не уточнивши, якою є та оцінна вартість.
Втім, вже за кілька днів голова селищної ради отримала висновки незалежних експертів і схопилась за голову. Тому вже 9 березня Валентина Іванівна власним розпорядженням призупиняє попереднє рішення про згоду на купівлю та оренду, а 30 березня і сама селищна рада рішенням № 24-1 скасовує свої рішення №7 від 5 березня. Як кажуть тепер молоді люди у селищі – козинців "кинути не вдалося".
Зрозуміло, що ситуація набула максимального розголосу у самому Козині. За своїх депутатів горою тут готовий стати навіть не кожен другий, а кожен перший, хто їх обирав. Відчуваючи за собою підтримку громади і її обурення такою нахабною спробою за безцінь відібрати козинську землю, депутати селищної ради 30 березня, у повній узгодженості із законом, приймають рішення вилучити всі 243,2 гектара, що перебували у користуванні кооперативу "Пролетарська правда", на користь земель запасу селищної ради.
Все таємне рано або пізно стає відомим, та у сучасному світі бізнесу цим попередженням нехтують, вважаючи, що головне – вчасно підписати акт купівлі-продажу. "Пролетарська правда" запізнилася, і правда про занижену оцінку стала відомою всім. Здавалося, кооператив потрапив у справжню безвихідь, адже у землі, володіння якими він хотів узаконити, вже вкладено сотні тисяч гривень.
А тому невдахи-орендарі вирішили домовитись з головою селищної ради, і до Валентини Іванівни зачастили "ходоки". Що пропонували – вона не признається, але, напевне, безуспішно, бо закінчилось все ж таки новими переговорами на офіційному рівні. Компромісна ціна, яку запропонували козинці, хоч і була в чотири рази нижча від ринкової – $500 за сотку – та все ж таки, то вже не смішні 200 грн.
Втім, кооператив "Пролетарська правда" вона все одно не влаштувала, і на адресу голови селищної ради полетіли погрози. Почали приходити "добрі люди" і радити домовитись "по-хорошому". "Натякали, що за кооперативом стоїть голова Верховної Ради Володимир Литвин і відомий олігарх Ігор Бакай, називали ще цілий перелік "страшних" прізвищ, – розповідає Валентина Іванівна, – а я сказала, що не боюся, всі вони наші сусіди, бо живуть десь поруч, поблизу Козина..."
Друга серія козинської земельної драми розпочалася 19 квітня, коли на Гробки в приміщення Козинської селищної ради увірвалася група людей з відеокамерою і нарядом міліції. Виконком саме готувався пом’янути попереднього голову, який недавно помер, як прямо на святковий стіл ліг виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва, де від голови селищної ради вимагалося негайно підписати акт купівлі-продажу на умовах "Пролетарської правди" по 200 грн. за сотку.
Адвокат Матківський Олег Богданович звертає увагу на те, що дії судових виконавців, як і саме рішення суду, були незаконними. "Це питання не міг розглядати київський суд, бо територіально і позивач, трипільський кооператив "Пролетарська правда", і відповідач, селищна рада Козина, знаходяться в Обухівському районі, – роз’яснює пан Матківський, – та це було не єдине порушення".
Виявляється, судові виконавці запросили свідків-понятих з машини, яка приїхала разом з ними, а мали б взяти незалежних на місці подій. Окрім того, Голосіївський суд вимагає від голови неможливого, адже той час рішення продати землю вже скасувала сама селищна рада. Взагалі, від цього моменту починаються дуже дивні події.
"Я зателефонувала в генеральну прокуратуру до Ольги Колінько, і там мене заспокоїли, що такі вимоги суду є незаконними, – розповідає Валентина Іванівна. – Тоді я звернулась до міліції в Обухів, але там мені, голові місцевого самоврядування, заявили, що я маю шукати дільничного".
Дивно, але подібна відповідь була і від районної прокуратури. Тоді голова селищної ради, над якою увесь цей час стояли кілька дужих молодих людей, зателефонувала до голови Обухівської районної адміністрації Івана Янківського, який порадив їй вийти і закрити приміщення ради. До речі, лише голова райадміністрації зумів примусити районну міліцію виїхати на місце пригоди.
Втім, на цьому боротьба за землю не закінчилася. 21 квітня депутати селищної ради зібралися на сесію, щоб обговорити питання. Однак невдовзі до приміщення увірвалися судові виконавці та представники "Пролетарської правди", які почали вимагати негайно продати землю.
"Вони лишили нас у спокої лише після приїзду голови райадміністрації, в якого я попросила захисту по телефону, – розповідає селищний голова. – Йому довелося раз по раз показувати своє посвідчення цим київським зайдам, що приїхали на нашу територію у наш район".
Разом з головою РДА Козин рятує ще кілька народних депутатів з блоку "Наша Україна". Втім, справа не має політичного забарвлення, і Валентина Іванівна готова прийняти допомогу від будь-кого. Та не кожен наважиться йти проти високих владних чиновників на боці простих людей.
На думку адвоката Олега Матківського, наразі справу має вирішувати Апеляційний суд Києва, куди вони подали скаргу на дії судових виконавців. "Необхідно опротестувати також рішення Голосіївського суду, і це буде зроблено, – розповідає він. – Цю справу взагалі мав розглядати господарський суд, але мабуть, для когось у ньому не знайшлося достатньо "знайомих".
Поза іншим, лишається відкритим політичне питання – чому під боком у президента зневажають права місцевого самоврядування. "Клянусь, я їм такого ніколи не підпишу, не захотіли по 500 доларів, так ми виставимо ті землі на аукціон, – запально говорить Валентина Іванівна, – мені нічого особисто не треба, хочу лише збудувати садочок для козинських дітей і басейн – вони мають отримати хоч якусь компенсацію за свою землю, яку продали їхні батьки!"
Напроти селищної ради стоїть пам'ятник воїнам, що захищали Козин від фашистських загарбників. Поранений воїн піднімає знамено перемоги, вперто не здаючись ворогам. Наразі пам'ятник знову стає символом незламності духу мешканців селища у боротьбі за землю своїх дідів.
