Стій! Закон не пускає!

Середа, 28 квітня 2004, 12:03
Напередодні Дня сміху (чи Дня дурня, якщо комусь більше подобається) по телебаченню пролунало повідомлення, що Держдума Росії ухвалила у першому читанні закон "Про збори, мітинги, демонстрації, походи й пікетування". Яким, зокрема, забороняються ці самі мітинги перед державними установами та поблизу культових місць чи споруд.

Росія – країна, устрій якої на Заході називають "керованою демократією". З іншого боку, і в Україні про демократію навряд чи хтось зважиться говорити без застережень. Це щонайменше.


Зайвий раз підтверджує це і внесений президентом України та зареєстрований 23 березня 2004 року у секретаріаті Верховної Ради український аналог російського законопроекту – під назвою "Про збори, мітинги, походи і демонстрації".

Хоча, власне, це більше ніж аналог – в адміністрації Кучми просто "передерли" текст російського законопроекту, внесений урядом РФ на розгляд Державної Думи ще рік тому, у квітні 2003-го. За невеликими винятками – слово в слово.

Попутно, правда, "доопрацювали" кілька тез, "розширивши" й "поглибивши" їх дію. Ах так, звичайно – ще переклали українською.

Отже, законопроект спрямований, як сказано у ньому, "на реалізацію встановленого статтею 39 Конституції України права громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації".

Прилюдними заходами, котрі регулюватимуться цим законом, вважатимуться акції "у формі зборів, мітингу, походу, демонстрації чи пікетування або в різних поєднаннях цих форм".

І найпершою "поправкою" українських "переписувачів" до російського законопроекту стала вимога до організаторів будь-якого без винятку публічного заходу заздалегідь повідомляти владу про його проведення. В "базовому" російському документі, зауважимо, стояло "за исключением собрания".

Зборами ж, відповідно до закону, називається "спільна присутність громадян, які зібралися у порядку, передбаченому цим Законом, для колективного обговорення будь-яких професійних, організаційних, соціально-побутових та інших питань у спеціально відведеному і пристосованому для цього місці".

А це означає, не більше не менше, що про проведення не те що з’їзду, а будь-якої конференції, круглого стола, семінару чи навіть засідання домового комітету слід буде повідомляти органи влади чи місцевого самоврядування. З усіма похідними наслідками. А такими є не лише фактичний дозвіл, про що нижче, а й присутність на цьому заході "уповноважених" від влади і від органу внутрішніх справ. Офіційно – для "сприяння" і "допомоги", але насправді – для "контролю". Що далеко не завжди викликатиме позитивні емоції в учасників.

До органів влади "повідомлення про проведення прилюдного заходу (за винятком зборів) подається його організатором (організаторами) в письмовій формі за десять календарних днів". Добре, коли це той же заздалегідь запланований круглий стіл. Але ж чимало подій вимагають оперативного, негайного реагування!

І коли, скажімо, сталася якась груба провокація в ході виборчих перегонів, то зібрати мітинг можна буде лише за 10 днів. Чи не на це й розрахунок, що за 10 днів "вийде пар"?

Але якщо, скажімо, наші "державні діячі" знову щось десь підпишуть, навіть не читавши, або хтось із закордонних політиків чи держав виступить із недружніми щодо України заявою чи діями – не те що мітинг, а пікет на знак протесту можна буде провести не раніше, ніж із 10-денним запізненням. І охарактеризувати таку реакцію можна буде словами "як Пилип з конопель". А проведення будь-яких акцій до того часу буде незаконним!

Врешті, незаконним може бути визнано навіть захід, який було дозволено. Наприклад, якщо раптом за кілька днів (годин) до його проведення адміністрація приміщення, де мав відбутися з’їзд, збори чи конференція, "передумала" і відмовила (прецедентів було уже чимало) – на заході, виходячи з закону, можна ставити крапку. Навіть якщо дивом тут же пощастить знайти інше приміщення. Тому що у поданому органам влади повідомленні було вказано інше місце!

Але все це за умови, якщо дозвіл на проведення прилюдного заходу взагалі буде отримано, з огляду на умови та застереження, виписані в законі. Як вам подобається, наприклад, вимога вказати у заявці на проведення заходу "форми і методи гарантованого забезпечення організатором (організаторами) громадського порядку, організації медичної допомоги"? Питається, а для чого нам тоді бюджетні міліція та медицина?

Крім того, "в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для забезпечення належного санітарного стану, збереження архітектурних форм, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей…" теоретично можна відмовити у проведенні будь-якого заходу.

Щоправда, треба віддати належне: у нас таке рішення може бути ухвалене виключно "в судовому порядку". Тоді як, згідно з російським законопроектом, відповідні органи влади мають право просто не приймати повідомлення про проведення публічного заходу, якщо організатори останнього не викликають у них довіри.

Але навіть якщо такий український чи російський активіст подасть заявку на проведення масового заходу, то не факт, що його бачення часу та місця поділятиме орган влади, в компетенцію якого входить "освятити" цей захід своїм схваленням. Особливо якщо захід має на меті "достукатися" до верхніх поверхів влади.

Тому що заборони і обмеження на проведення прилюдних заходів поблизу, скажімо, небезпечних об'єктів, таких як шляхопроводи, транспортні магістралі, атомні електростанції, біля лікарень, шкіл, приміщень судів тощо можна зрозуміти. І визнати назагал виправданими (з єдиним, правда, уточненням: скільки це у метрах – "поблизу"?).

Але який сенс проводити "прилюдні заходи поблизу резиденції Президента України, будинків Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Конституційного суду України, Верховного суду України, Генеральної прокуратури України, дипломатичних представництв іноземних держав, місій міжнародних організацій… на відстані не менш як 50 метрів"?

Як зауважує директор Центр миру, конверсії та зовнішньої політики Олександр Сушко, це означає що "пікетування Верховної Ради можна проводити десь в парку біля пам’ятника радянському воєначальнику, АП можна пікетувати біля Нацбанку, а Кабмін – на стадіоні "Динамо".

Взагалі, попри так званий "повідомчий" порядок проведення прилюдних заходів, у законопроекті закладено приховану дозвільну систему. Адже орган влади, приміром, може не погодитися з вашим баченням місця проведення акції, і має право запропонувати свій варіант. Єдиний і безальтернативний.

Тобто, це нібито й не відмова, але чи може хтось з упевненістю сказати, що для проведення мітингу чи демонстрації проти, наприклад, політики уряду не буде запропоновано район окружної дороги? Отож-то. А не подобається щось активістам – їм же гірше, взагалі не буде ніякого заходу. А якщо буде – то, знову ж, незаконний.

Крім того, законопроект встановлює і часові рамки прилюдного заходу – він "може починатися не раніше 9 години і завершуватися не пізніше 22 години". Це виразний кивок у бік опозиції – ніяких наметів та цілодобових "чатувань" біля АП чи КМУ. І навіть не цілоденних, тому що "гранична тривалість прилюдного заходу, що проводиться одним і тим самим організатором (організаторами), не повинна перевищувати п'яти годин підряд".

Це за умови, якщо згаданий на початку статті уповноважений представник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування не зажадає (а уповноважений внутрішніх органів не дасть відповідну вказівку міліціонерам) достроково припинити захід. Наприклад, як передбачено у законопроекті, через "створення реальної загрози… руху транспорту".

P.S. Хоч на середу, 28 квітня у Росії заплановане друге читання цього законопроекту, чи не всі експерти сходяться на думці, що він приречений – незабаром після ухвалення в першому читанні його розкритикував Путін.

Хоч і лунають окремі припущення, що уся історія з розробкою і внесенням колишнім уже російським урядом цього законопроекту була розіграна для того, аби ще раз представити російського президента "захисником демократії" і "найліберальнішим політиком" у загалом неліберальному російському політикумі.

В Україні законопроект до парламенту вніс сам президент. Ще й визначив його як невідкладний. Так що це не гра.

***

Прокоментувати законопроект погодився директор Інституту "Республіка", один з організаторів акції "Україна без Кучми" восени 2000 року Володимир Чемерис:

Стаття 39 Основного закону не передбачає жодних обмежень права "збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації" ні щодо місця, ні щодо часу, ні щодо тривалості, ні щодо організаторів, ні щодо "регламенту" масових заходів.

Натомість законопроект президента встановлює жорсткі обмеження права громадян збиратися і вільно висловлювати свою думку у всіх названих вимірах. І у всіх випадках – без висновків суду, а лише за рішенням чиновників органів внутрішніх справ, державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Стаття 10 законопроекту всупереч ст. 39 Конституції встановлює обмеження щодо часу і термінів проведення масових заходів: "Прилюдний захід може починатися не раніше 9 години і завершуватися не пізніше 22 години... Гранична тривалість прилюдного заходу, що проводиться одним і тим самим організатором (організаторами), не повинна перевищувати п'яти годин підряд".

Складається враження, що ця стаття була написана "теоретиками" адміністрації президента саме для того, щоб не допустити у майбутньому акцій, подібних до студентського голодування 1990-го року або "України без Кучми", громадянських рухів, які стали важливими віхами у поступі України до демократії.

Стаття 7 законопроекту вимагає від організаторів подати повідомлення про проведення "прилюдного заходу" за 10 календарних днів до його початку. З одного боку, Конституція вимагає завчасного сповіщення про масовий захід.

З іншого, згідно з роз'ясненням Конституційного суду від 19.04.2001, "тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій".

В тому, що термін "завчасного сповіщення" у 10 днів обмежить права на мирні зібрання, можна переконатися на таких прикладах. Мітинги протесту проти ГКЧП, які розпочалися 20.08.91 – наступного дня після перевороту – біля Білого Дому в Москві, у багатьох містах України були б, згідно з законопроектом Кучми, незаконними.

Особливе занепокоєння викликає положення законопроекту про "уповноважених органів внутрішніх справ, виконавчої влади та місцевого самоврядування", які матимуть право "приймати рішення про зупинення або припинення прилюдного заходу" (стаття 14 проекту) та "виводити з місця проведення прилюдного заходу громадян" (стаття 15) на свій власний розсуд, без рішення суду.

Конституція України гарантує право на мирні зібрання. Це право гарантує і низка міжнародних документів з прав людини. Це право є природнім і невід’ємним.

Ми вже маємо низку антиконституційних перешкод мирним зібранням – від розгрому наметового містечка "України без Кучми" до заборони мітингу у Мукачевому 21.04.2004. Одною із чергових спроб позбавити українських громадян права на зібрання є президентський законопроект "Про збори, мітинги, походи і демонстрації".



powered by lun.ua