Судомості Януковича, слід КДБ і аналогії з Медведчуком

П'ятниця, 14 травня 2004, 20:46
Як відомо, справжнє обличчя будь якої влади визначається не тим, що вона каже, а тим, що вона приховує. Саме тому добре відома журналістам зала на 8-му поверсі помпезного будинку Кабінету міністрів була 13 травня заповнена народом повністю.

На пропозицію щойно призначеної прес-секретарем Януковича Ганни Герман відвідати брифінг "Про деякі публікації щодо деяких сторінок біографії прем’єр-міністра України" прийшла добра сотня її недавніх колег, заінтригованих таким анонсом. Ще б пак, не кожна країна може повихвалятися главою уряду, який має за плечима дві "ходки" на зону та імідж представника найпотужнішого злочинного угрупування.

Звісно, брифінг треба було б назвати інакше. Ну, наприклад: "Що ви хочете довідатися про прем’єр-міністра, але соромитеся спитати?".

До того ж появи самої організаторки й єдиної учасниці брифінгу довелося чекати 35 хвилин, впродовж яких журналісти весело обговорювали, якими ж саме "стравами" будуть сьогодні частувати їх іміджмейкери керівника уряду – чи то розповідями про те, як він, уподобившись Робін Гудові, колись відбирав шапки в багатих і віддавав їх бідним, чи то демонстрацією листування ув’язненого Януковича з академіком Сахаровим.

Окрім того, олії у вогонь підливала й непересічна постать самої Герман, яка ще кілька днів тому очолювала київське бюро радіо "Свобода" і доклала чимало зусиль для популяризації серед населення тези про те, що на чолі українського уряду перебуває звичайнісінький бандюк.

Присутні в очікуванні початку брифінгу юрбилися попід стінами зали, не розрахованої на таку кількість відвідувачів, але кілька місць за довгим витягнутим столом – як раз поруч з мікрофоном ведучої – були порожніми. Ніхто не хотів сідати біля Герман.

А якщо якийсь захеканий журналіст (як, наприклад, автор цих рядків, який попав у вуличну "пробку" і трохи спізнився), намагався всістися у вільне крісло, сусіди у висловах "западло" та "ти їй ще руку потисни" швиденько відганяли любителя комфорту подалі від того місця, де мала засідати новий прем’єрський речник.

Нарешті з’явилася й сама пані Ганна, яка зачитала заяву прес-служби відносно того, що "останнім часом в деяких ЗМІ опубліковані матеріали, в яких мусується тема так званих "темних плям" біографії прем’єр-міністра".

Щоправда, ані ЗМІ, ані матеріали, в яких розповідалося про "темні плями" нового роботодавця Герман, названі не були: як виявилося, призначений два дні тому прес-секретар Януковича взагалі намагається не читати гидоту про свого шефа, оскільки бабуся її вчила не читати на парканах.

Очевидно, під "парканом" недавня провідна працівниця української редакції радіо "Свобода" мала на увазі однойменну газету та інтернет-видання "Українська правда", де якраз у день її офіційного призначення на нову посаду вийшла стаття автора цих рядків з аналізом наявної інформації про судимості чинного прем’єр-міністра.

Як запевнила Герман присутніх на брифінгу, за ті два дні, що вона пропрацювала на новій посаді, вона самотужки й з власної ініціативи провела розслідування повідомлень про минулі конфлікти Віктора Януковича з законом, поспілкувалася зі свідками, вивчила документи, дослідила матеріали двох кримінальних справ і дійшла висновку, що Янукович був незаконно засуджений у грудні 1967 року до трьох років позбавлення волі та в 1970 – до двох років.

 
Береговий і Янукович. 1980-ті роки
 
Шапок він, виявляється, ні в кого не знімав, і розбою не вчиняв, і до заподіяння тілесних ушкоджень непричетний. Більш того, на клопотання льотчика космонавта Георгія Берегового Донецький обласний суд в грудні 1978 року, після відбуття Януковичем покарання за обидва злочини, які Герман відмовилася назвати, переглянув справи й скасував обидва вироки.

При цьому дуже зворушливо виглядали посилання екс-керівника київського бюро радіо "Свобода", яка стільки років віддала викриттю злочинів комуністичного режиму, на те, що законослухняність Януковича була засвідчена в 1980 року самим фактом прийняття його до лав комуністичної партії, а XXVІ з’їзд КПУ та Комітет партійного контролю на чолі з самим (це ж треба!) Арвідом Яновичем Пельше не знайшли нічого крамольного в двох судимостях нинішнього прем’єр-міністра України.

На жаль, Герман відмовилася відповідати на запитання автора публікації, для спростування якої вона, власне, і зібрала народ. Натомість мені було запропоновано зустрітися з нею в індивідуальному порядку.

Користуючись нагодою, мушу зазначити, що я не оригінальний у своїх вподобаннях і при спілкуванні індивідуальному віддаю перевагу блондинкам. Що ж стосується мого прагнення поставити запитання прес-секретареві прем'єр-міністра, то воно має виключно публічне підґрунтя й спричинено тим, що Герман під час брифінгу неодноразово демонструвала свою здатність спочатку говорити, а потім думати.

Позбавлений можливості поставити запитання на самому брифінгу, змушений звернутися до послуг тих самих "парканів" в надії, що якщо сама прес-секретар Януковича гидує читати тижневик "Свобода" та "Українську правду", то вона може доручити цю неприємну роботу якійсь прибиральниці з Кабміну і в такий спосіб довідається, про що саме хотів запитати в неї автор "Курсу кримінального прем’єрознавства".

По-перше, мені хотілося, щоби під час брифінгу прес-секретар прем’єр-міністра, яка кілька разів підкреслювала, що провела власне розслідування з дослідженням документів та опитуванням свідків, все ж таки послалася на джерела своєї поінформованості. Запитання тим більше здається доречним, що Герман, впевнено називаючи дати засудження та строки покарання свого нинішнього начальника, відмовилася назвати статті інкримінованих Януковичу злочинів, а начебто вивчені нею постанови Президії Донецького обласного суду вона чомусь називала "ухвалами".

Попри те, що це є перше розслідування, проведене пані Герман (раніше вона плескала язиком здебільшого на політичні теми), подібна профанація є неприпустимою для людини, яка на брифінгу заявила щодо себе, коханої, таке: "Якщо ви будете таким талановитим, як я, ви зрозумієте, що журналісту все можна зробити, якщо він цього хоче. Як я це робила – це мої проблеми. Ви ж не розказуєте, звідки берете матеріал".

Звісно, присутні розуміли, що їм до талантів пані Герман – як до Москви рачки, і тому зустріли без належної ініціативи її пропозицію негайно виїхати до Донецька та поспілкуватися зі свідками, слідчими, суддями та переглянути документи, які доведуть повну невинуватість Віктора Федоровича в злочинах, за які він відбував покарання. Висунута ж навзаєм журналістами пропозиція поспілкуватися з потерпілими від злочинів, за які був засуджений Янукович, зі свого боку не викликала захоплення з боку Герман.

По-друге, новітня зірка правової журналістики, вочевидь, не уявляє собі, що космонавт Береговий не міг вносити ніяких протестів у Президію Донецького обласного суду – це міг робити прокурор області, прокурор УРСР, Генеральний прокурор СРСР або їхні заступники та голови обласного суду Верховного Суду УРСР або Верховного Суду СРСР.

До того ж, відповідно до статті 395 чинного на той момент Кримінального-процесуального кодексу УРСР, Президія облсуду, що розглядала протести в порядку нагляду, не мала права встановлювати або вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку або відкинуті ним, а так само не могла вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, досліджувати докази, встановлювати перевагу одних доказів над іншими, вирішувати питання про правомірність застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону чи міри покарання.

Спеціально пояснюю пані Герман, що перегляд справ у порядку нагляду зводився виключно до перевірки відповідності висновків суду матеріалам справи. Тобто, щоби не було такого, коли в протоколі записано, що, наприклад, підсудний Янукович вини своєї не визнає, а у вироку сказано, що в судовому засіданні він вину визнав. Отже, перевірка в порядку нагляду була суто формальною – вирок зіставлявся з матеріалами справи на предмет пошуку явних "ляпів".

Випадки, коли в радянські часи при наглядовому провадженні кримінальні справи закривалися, були, але це траплялося дуже й дуже рідко й лише з певних політичних міркувань – наприклад, при реабілітації в 60-тих роках осіб, репресованих сталінським режимом. Інша справа, що дійсно в 1978 році Береговий, як уродженець і депутат Верховної Ради СРСР від м. Єнакієвого, написав листа тодішньому голові Донецького обласного суду з проханням перевірити законність притягнення до кримінальної відповідальності свого земляка.

Але попри те, що директор автобази Янукович був довіреною особою й помічником відомого всій країні депутата, впливу льотчика-космонавта на обласний суд було явно недостатньо для закриття кримінальних справ щодо нинішнього прем’єр-міністра. У кращому випадку президія обласного суду могла скасувати вироки та направити обидві справи на повторний судовий розгляд.

Між іншим, тут мимоволі напрошується паралель з Віктором Медведчуком, який у студентські роки ледь не був засуджений також за статтею 102 КК України. Щоправда, вирок не набув законної сили, а злочин, інкримінований нинішньому главі Адміністрації Президента України, був перекваліфікований Київським міським судом на статтю 166 частину 2 КК УРСР (перевищення владних повноважень).

Після направлення справи на повторне слідство кримінальна справа щодо В.Медведчука була закрита за малозначністю скоєного згідно з статтею 7 колишнього Кримінального кодексу. Таким чином, твердження про те, що В.Медведчук також був судимим, дійсності не відповідає, оскільки вирок щодо нього в законну силу так і не вступив.

Як, до речі, не відповідає дійсності й висновок Дмитра Чобіта в його книзі "Нарцис" про те, що перекваліфікація статті 102 на статтю 166 КК УРСР мала перевести злочин в розряд менш тяжких з метою пом’якшити відповідальність обвинуваченого. Насправді, така перекваліфікація була абсолютно правильною, оскільки Медведчук побив неповнолітнього громадянина в той час, коли чергував у складі комсомольського оперативного загону, і тому за свої вчинки він мав відповідати як працівник правоохоронного органу за статтею, що передбачала покарання за посадовий злочин.

До того ж, така перекваліфікація насправді лише погіршувала становище обвинуваченого Медведчука, оскільки на відміну від статті 102 КК УРСР (санкція – позбавлення волі на строк до чотирьох років), стаття 166 частина 2 КК УРСР належала до категорії тяжких і передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Так ось, попри те, що у випадку засудження Медведчука були задіяні чималі сили для скасування вироку (батько другого обвинуваченого був впливовою у міліцейських колах людиною), Київський міський суд (аналог Донецького обласного) не наважився закрити справу, а, скасувавши вирок, направив матеріали для повторного слідства, де справа вже була закрита постановою слідчого. Це – звичайна практика тих років, і те, що розповіла на брифінгу Герман, є кричущим винятком.

Отже, напрошується висновок, що насправді до виправдовування Януковича були причетні не стільки льотчик-космонавт Береговий, а зовсім інші чинники – ті самі, які дозволили Януковичу в 1974 році відвідати Монако. Дозвіл на виїзд за межі СРСР Янукович отримав при тому, що на той момент його обидві судимості ще не були погашені й він перебував під наглядом органів внутрішніх справ.

Те, що двічі судимий радянський громадянин був випущений за кордон (на радянські часи – фантастичний випадок), породжує чимало припущень щодо співпраці Януковича з КДБ і становить значно більшу цікавість для громадськості, аніж підрахунок кількості вкрадених чи не вкрадених ним шапок.

Дуже шкода, що під час брифінгу Герман не назвала прізвища слідчих та суддів, які відправили за ґрати невинувату, з її слів, людину, вчинивши тим самим злочин проти правосуддя. Не могла нічого до пуття пояснити прес-секретар прем’єра й щодо відшкодування, яке держава виплатила Януковичу як безпідставно засудженому.

Нічого невідомо й про те, чи понесли покарання свідки та потерпілі, які, як стверджує Герман, оббрехали Віктора Федоровича. Сподіваємося, що пані Ганна продовжить своє дослідження й поінформує громадськість з цих делікатних питань ще до наступних президентських виборів.

Категоричне неприйняття викликає заява Герман про те, що Янукович ніколи не приховував своїх судимостей. Це – неправда. Янукович, який раніше обирався депутатом Донецької обласної ради та очолював Донецьку облдержадміністрація й обласну раду, до 18 листопада 2002 року ніколи в жодній своїй оприлюдненій автобіографії не повідомляв про те, що він раніше був засуджений та відбував покарання.

А тим журналістам, які пристануть на пропозицію Герман поїхати її коштом до Донецька та пересвідчитися в законослухняності Віктора Федоровича, я раджу завітати до обласної бібліотеки ім. Крупської та підняти підшивки місцевих газет, де з 1996 року неодноразово публікувалася біографія Януковича.

Досі з колишньою офіційною біографією Януковича можна познайомитися, наприклад, отут: http://www.yanukovich.openua.net. До речі, я добре пам’ятаю, який шок восени 2002 року на радіо "Свобода", де тоді працювала Герман, викликала вперше оприлюднена інформація про судимості кандидата на посаду прем’єр-міністра.

Тому та обставина, що Янукович раніше ретельно приховував свої судимості, зараз є найбільш вразливим місцем у влаштованій Герман кампанії по відмиванню прем’єр-міністра, оскільки безпідставно засудженій людині, чия невинуватість до того ж була доведена в суді, цього робити не було ніякого сенсу.

Навіть – навпаки. Серед політичних діячів незалежної України було чимало осіб, які відбували покарання в часи Радянського Союзу – достатньо пригадати хоча б В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Степана Хмару. Причому, вони були обвинувачені зовсім не за "політичними статтями", оскільки радянська влада постійно підкреслювала, що політичних в’язнів у країні немає. Але їм і на думку не спадало приховувати такі факти від своїх виборців – саме тому, що вони були переконані у незаконності звинувачень.

Питання "темних плям" в біографії Януковича аж ніяк не зводиться до з’ясування подробиць його колишніх судимостей. Тим більше, що для закриття цього питання не потрібно організовувати ніяких поїздок журналістів до Донецька – достатньо лише оприлюднити оті самі постанови Президії Донецького облсуду, які Герман, треба думати, в очі не бачила (інакше не називала б їх "ухвалами").

Насправді найбільшу цікавість становлять питання нинішніх зв’язків Януковича зі злочинним світом, а також те, в який спосіб він за роки свого губернаторства перетворив Донецьку область на кримінальну клоаку.

Зокрема, три роки тому очолюване Герман київське бюро радіо "Свобода" оприлюднило епізод з фонотеки колишнього майора держохорони Миколи Мельниченка, де тодішній донецький губернатор Янукович пообіцяв Кучмі, так би мовити, "підвісити за геніталії" суддю Куйбишевського районного суду м. Донецька Олександра Тупицького, який відмовлявся винести вирок у кримінальній справі, сфабрикованій проти адвоката Сергія Салова (це той самий епізод, де Кучма кинув Януковичу знамениту фразу: "Твої судді взагалі подонки").

Було б бажано, якби Герман, яка впродовж кількох років запевняла аудиторію радіо "Свобода" в автентичності записів Мельниченка, зараз би більш детально ознайомила громадськість зі здобутками Віктора Федоровича на адміністративних теренах. А саме: на яку висоту Янукович підвішував Тупицького, чи робив він це самотужки або доручав таку делікатну роботу комусь іншому, чи намилював попередньо мотузку тощо? Також хотілося б довідатися, в який саме спосіб Віктор Федорович вчив відправляти правосуддя суддів жіночої статті.

Було б непогано внести ясність також і в інший епізод з "піддиванних записів" – той де Янукович вітає Кучму з днем народження та доповідає, що свій святковий подарунок – надзвичайно коштовну мисливську рушницю – він вже передав першій дамі України.

Нагадаю пані Герман, що відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" державні чиновники рангу Януковича мають регулярно оприлюднювати свою декларацію про доходи з тим, щоби пересічні громадяни мали можливість порівнювати реальні доходи урядовця з офіційно задекларованими.

Тож чекаємо на детальну інформацію про вартість рушниці та джерело доходів Віктора Федоровича. До речі, те ж саме стосується й самої Герман, яка 11 травня стала державним службовцем і зобов’язана відтепер конкретно звітувати про свої статки, а не розповідати під час брифінгів про те, що на Януковича вона працює "за добрі гроші", оскільки "дорого коштує".

Що ж стосується Африки, з якою в Герман асоціюється прем’єр-міністр України, то пані Ганна, вочевидь, мала на увазі зовсім не чорний континент, а улюблений донецький ресторан Віктора Федоровича на березі Кальміусу з неграми-обслугою та вишуканою кухнею.

Саме в "Африці" в листопаді 2002 року Янукович, який жив згідно з поданою декларацією на $336 на місяць, накрив соратникам "поляну" після призначення на посаду керівника уряду. При цьому Віктор Федорович, мабуть, витратив кілька своїх річних окладів і прирік сім’ю до злиднів і жебракування.

Тому радимо пані Герман, яка під час конференції запропонувала матеріально підтримати колишніх колег за рахунок тих грошей, що вона відклала в часи керування київським бюро "Свободи", краще поділитися копійкою з патроном. Бо не дай Боже, якщо доведений до фінансової скрути двічі несудимий Янукович почне знімати шапки з перехожих.

Читайте також:

Імідж Януковича – хлоркою!

Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 2

Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1

Янукович на зоні анашу не курив

Янукович про себе та свої доходи

КУЧМІ СМІШНО, КОЛИ ПОЧИНАЮТЬ ЗГАДУВАТИ ПРО СУДИМОСТІ ЯНУКОВИЧА

Записи Мельниченка: "Судді взагалі подонкі"

Слухайте також у форматі mp3 епізод із записів Мельниченка, де Кучма доручає Януковичу підвісити "за яйця" суддю



powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!