Газета як учасник схеми. Корупційної?
Понеділок, 24 травня 2004, 15:47
Чим відрізняється спонсорство від меценатства? Тим, що друге, на відміну від першого, не вимагає для себе розголосу, робиться не задля "засвітки", і, таким чином, не розраховує на якусь вигоду для себе. Іншими словами, меценатство, на відміну від спонсорства, не є частиною маркетингової стратегії грошодавця.
А якщо під виглядом благодійності гроші даються наближеній до влади структурі "в обмін" на потрібне для себе рішення? Зрозуміло, з розрахунком, що така інвестиція повернеться у багатократному розмірі. Це називається корупцією.
Cвоя "Європа" для Миколаєва
Ця історія – лише епізод сучасної України. Це приклад того, як можна утримувати кишенькові ЗМІ, не витрачаючи на це жодної власної копійки. Достатньо всього лиш мати владу в руках, щоб "вирішувати питання" того, хто ці гроші дає. Але вирішувати, звичайно ж, державним коштом.
Є у славному "місті корабелів" Миколаєві така собі товарна біржа "Європа". І от у жовтні 2003 року на ім’я керівника біржі Лідії Храпіній надходять три листи. Їх адресанти – головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, управління охорони здоров'я тієї ж облдержадміністрації та обласна організація Фонду соціального захисту інвалідів.
Усі листи містять однакове прохання – допомогти у передплаті "обласних періодичних видань" малозабезпеченим громадянам (інвалідам, тяжкохворим, пенсіонерам), а також закладам охорони здоров'я міста й області тощо. Причому про суми не йдеться, але в усіх трьох листах, за дивним збігом, висловлюється побажання про передплату однієї й тієї ж кількості примірників газет, а саме – 4017.
Можна було б сперечатися про те, чи не більше були б вдячні пенсіонери та тяжкохворі за допомогу ліками чи за одноразову грошову допомогу, але виходитимемо з того, що автори листів-прохань мислять категоріями інформаційного суспільства та дбають про поінформованість найбідніших верств своїх співгромадян.
До того ж, з інтервалом у місяць, 25 листопада 2003 начальник головного управління праці й соціального захисту обладміністрації Василюк пише на ім'я Храпіній ще одного листа, у якому просить "вишукати можливість надати фінансову допомогу у розмірі 300 тис. гривень благодійному фонду соціальної допомоги малозабезпеченим при Управлінні праці та соцзахисту з метою підтримки малозахищених верств населення нашої області".
У відповідь на листи товарна біржа "Європа" справно переводить гроші: триста тисяч – на рахунок Обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим, і ще тричі по 100 тисяч 23 гривні 30 копійок – на рахунок Миколаївського поштамту.
Однак згаданий благодійний фонд ні до обладміністрації, ні до облради жодного відношення не має – стверджує депутат облради Геннадій Задирко, який своїми запитами намагається знайти правду у цій справі і який отримав офіційну відповідь керівництва області на сесії облради.
А це значить, що, попри задекларовану мету переведення грошей, проконтролювати їх використання практично неможливо. За прикладами далеко ходити не треба – достатньо взяти хоча б фонд "Соціальний захист" Олександра Волкова. Так і залишилося непроясненим, скільком соціально незахищеним допомогла ця структура, але відомо, що саме цей фонд служив однією з головних фінансових опор останньої виборчої кампанії Кучми.
Але якщо 300 тисяч гривень Обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим можуть залишатися лише предметом недобрих припущень та підозр (принаймні, доки не буде яких-небудь доказів), то у випадку з другими трьома сотнями можна говорити вже про їхнє використання. Що, насправді, не збільшує впевненості у цільовому витрачанні й перших трьохсот тисяч.
Отже, на рахунок Миколаївського поштамту трьома "траншами" по 100 023,30 гривень надійшли 300 тисяч 069 гривень 090 копійок. В усіх трьох випадках із позначкою у графі "Призначення платежу" – "за передплату періодичних видань". Але хоч у платежі (як, втім, і у вищезазначених листах з проханнями про допомогу у передплаті) не вказується назва видання, пошта, керуючись одній їй відомими критеріями, підписує усіх 12 тисяч 051 абонента на одну газету – "СКИФ".
Варто зауважити – передплачується не орган обладміністрації чи облради (таким на Миколаївщині є газета "Рідне Прибужжя"), а суто комерційне видання. Принаймні, формально комерційне.
Who is who?
Газета "СКИФ" не має нічого спільного зі степовими кочівниками. А "розшифровується" її назва дуже просто – "События. Комментарии. Информация. Факты". Тижневик було засновано перед виборами 2002 року, під час яких, як стверджують миколаївські експерти, видання виступало на боці губернатора Гаркуші.
Це одне з наймолодших в області видань має другий на Миколаївщині наклад - 27 тисяч екземплярів. Більше, та й то на якихось дві тисячі - тільки у "Южной правды", колишнього органу Миколаївського обкому КПУ і стабільно найтиражнішої газети області.
Закономірне питання: чим же так припала до душі читачам газета "СКИФ"?
Що дозволило їй протягом такого короткого часу завоювати свого масового, як на обласні реалії, читача? За оцінкою поінформованих джерел "Української правди" (а ми зверталися за роз'ясненням до кількох взаємно не пов'язаних компетентних осіб) – джерелом успіху є не стільки інтерес до матеріалів газети, як наближеність газети до обласного керівництва. А конкретно – до глави Миколаївської облдержадміністрації Олексія Гаркуші.
У Миколаєві давно вже подейкують, що "СКИФ" від своєї "позиції" має конкретну комерційну вигоду. Інша справа, що довести подібні речі, як правило, практично неможливо. А тому наведені вище факти є, вочевидь, лише поодиноким і невеликим "витоком інформації" щодо секретів "комерційного успіху" близьких до влади видань.
Бо що стосується газети "СКИФ", наприклад, то, за оцінкою експертів, абсолютна більшість її передплатників є саме отими малозабезпеченими верствами населення, яким передплата оформляється навіть без їхнього відома – шляхами, аналогічними до описаного вище.
Ще частина – установи, підприємства та організації, котрі передплачують "СКИФ" добровільно-примусово. От вам і тираж.
Звичайно, у "з’ясуванні стосунків", особливо коли йдеться про гроші, ніколи не виключеним є момент так званого "конфлікту інтересів". Тим паче, що у нашому випадку згадуваний депутат облради Задирко – не якийсь собі бюджетник чи пенсіонер, а бізнесмен. Більше того, у нього якраз власний медіа-бізнес – регіональна телекомпанія "НИС-ТВ", а також газета "КРИК".
Яку він видає уже четвертий рік. І тираж якої – 7 тисяч примірників. Але якщо бажання Геннадія Задирка мати рівні конкурентні умови у боротьбі за читача є "конфліктом інтересів" – то нехай це називається так.
Бо від того його обурене запитання - "Чи можна сьогодні говорити про нормальну конкуренцію засобів масової інформації в місті Миколаєві, коли 12 тисяч (читачів) підписується за рахунок адміністративного ресурсу?" – не стає менш справедливим.
Обмін з доплатою?
Варто повернутися до структури, яка так завзято передплатила мешканців області на газету. "Благодійність" товарної біржі "Європа", переконаний Задирко, не була такою вже безкорисливою. Тому що вже через кілька місяців, на початку березня 2004-го, сесія Миколаївської облради (органу, стверджує Задирко, цілковито підконтрольного обладміністрації) ухвалила рішення надзвичайної ваги. Для товарної біржі "Європа"…
Мається на увазі така безневинна, на перший погляд, операція, як обмін нерухомості: корпусу музучилища, що є обласною власністю - на приміщення, що належить "Європі".
Інтерес "Європи" потребує трохи детальнішого пояснення. Товарна біржа, за словами Задирка, будує майже у центрі міста великий торговельно-розважальний комплекс. Єдина проблема – підхід/під'їзд до нього прямо з центрального проспекту Леніна загороджують магазини, кафе і… Миколаївське музичне училище.
Так що, аби потрапити до комплексу, потрібно робити "гак", заходячи з іншого боку. Єдиний вихід, щоб прокласти шлях навпростець – це зруйнувати якийсь із уже існуючих будинків вздовж проспекту Леніна. От і поклали око "європейці" на корпус музучилища, запропонувавши обміняти його на іншу будівлю, що була викуплена ними раніше і належить зараз біржі "Європа". Більше того, пропонований музучилищу на обмін корпус суттєво більший за площею і знаходиться зовсім неподалік.
Що ж, з комерційного погляду таке бажання "Європи" цілком зрозуміле і виправдане. До того ж, як на перший погляд, взаємовигідне для обох контрагентів. І так би воно й було, якби не одна поправка: якщо відданий товарній біржі корпус музучилища перебуває в задовільному стані і у ньому іде навчальний процес, то "виміняне" училищем від "Європи" приміщення потребує капітального ремонту, і до того часу непридатне для використання.
У рішенні облради, щоправда, записано пункт, у якому Миколаївській облдержадміністрації доручається "розглянути можливість виділення коштів з обласного бюджету для проведення ремонту приміщення музичного училища".
В той же час, Задирко впевнений, що таких грошей в обласному бюджеті знайдено не буде: "До першого вересня цього не встигнуть зробити. І взагалі в цьому році цього не встигнуть зробити. Тому що на культуру – а це стаття "культура" - передбачено обмежені кошти".
За словами обласного депутата, в Миколаєві вже другий рік не можуть відремонтувати обласний театр - грошей бракує. То ж ремонту переданого музучилищеві приміщення, яке потребує вкладення чималих коштів, доведеться чекати ще довго.
В усій цій історії для нас залишається незрозумілим одне: чому ремонт приміщення повинен здійснюватися за кошти бюджету? Чому б його не провела зацікавлена в обміні сторона – біржа "Європа"? Чи, може, біржі "зарахувалися" 600 тисяч благодійних внесків, половина з яких пішли на підтримку "своєї" газети миколаївського губернатора?
Але ж, як стверджує Задирко, на сесії і сам Гаркуша, і голова обласної
Ради Михайло Москаленко підтвердили, що перерахування "Європою" вищенаведеної суми було умовою, поставленою біржі з боку обласного керівництва для отримання нею бажаного приміщення. Так чому б тоді не перевести гроші безпосередньо на рахунок музучилища (в якому навчалися, до слова, й Кім Брейндбург, і Микола Трубач) – хай робить ремонт у своїх нових "апартаментах"?
Власне, про це ми й намагалися довідатися безпосередньо в обласних чиновників: який існує зв'язок між рішенням обласної ради про виділення приміщення Миколаївського музучилища товарній біржі "Європа", і перечисленими цією біржею кількома місяцями раніше 600 тисячами гривень благодійної допомоги?
Але дивний народ наші чиновники. Ти їм телефонуєш, кажеш: тут на вашу адресу є "закиди" у зловживаннях, але ми хотіли б бути максимально об'єктивними, і тому для балансу радо подамо також вашу думку з цього приводу. Для того, щоб потім не говорили про те, що хтось у чомусь не розібрався, про упередженість... А чиновники не хочуть, не поспішають звинувачення спростовувати, хоч телефонували ми й до Миколаївської обласної ради, і до заступника голови обладміністрації (голова був відсутній), і в обидві прес-служби.
Жодного коментаря "УП" так і не отримала. Хоча представники влади мали б, навпаки, бути зацікавленими. Якщо мають контраргументи, звичайно.
P.S. Згідно з нещодавно оприлюдненими даними соцопитування серед підприємців, проведеного аналітичним центром "Академія", очолюваним колишнім головою Держкомпідприємництва Олександрою Кужель, найбільш поширеними видами хабарів державним службовцям є готівка (про це заявили 71% опитаних), а також (по 40%) перерахування грошей на вказані банківські рахунки, розрахунок товарами чи послугами, оплата навчання і… підписання на певні періодичні видання.
P.P.S. В середині травня "Українська правда" факсом отримала копію повідомлення, що надійшло з боку прокуратури Миколаївської області на ім'я депутата Миколаївської обласної ради Геннадія Задирка.
У повідомленні вказується, що за зверненням Задирка щодо законності обміну нерухомості, про яку йшлося вище у статті, прокуратурою проведено перевірку.
"За результатами проведеної перевірки прокуратурою області на рішення ХІV сесії Миколаївської обласної ради №28 від 05.03.2004 року "Про надання згоди на обмін нерухомого майна…" 28 квітня 2004 року внесено протест", - сказано в повідомленні.
Також прокуратура повідомляє, що "зазначений протест надіслано голові Миколаївської обласної ради для розгляду на сесії обласної ради".
Під повідомленням стоїть підпис першого заступника прокурора області Війтєва.
А якщо під виглядом благодійності гроші даються наближеній до влади структурі "в обмін" на потрібне для себе рішення? Зрозуміло, з розрахунком, що така інвестиція повернеться у багатократному розмірі. Це називається корупцією.
Cвоя "Європа" для Миколаєва
Ця історія – лише епізод сучасної України. Це приклад того, як можна утримувати кишенькові ЗМІ, не витрачаючи на це жодної власної копійки. Достатньо всього лиш мати владу в руках, щоб "вирішувати питання" того, хто ці гроші дає. Але вирішувати, звичайно ж, державним коштом.
Є у славному "місті корабелів" Миколаєві така собі товарна біржа "Європа". І от у жовтні 2003 року на ім’я керівника біржі Лідії Храпіній надходять три листи. Їх адресанти – головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, управління охорони здоров'я тієї ж облдержадміністрації та обласна організація Фонду соціального захисту інвалідів.
Усі листи містять однакове прохання – допомогти у передплаті "обласних періодичних видань" малозабезпеченим громадянам (інвалідам, тяжкохворим, пенсіонерам), а також закладам охорони здоров'я міста й області тощо. Причому про суми не йдеться, але в усіх трьох листах, за дивним збігом, висловлюється побажання про передплату однієї й тієї ж кількості примірників газет, а саме – 4017.
Можна було б сперечатися про те, чи не більше були б вдячні пенсіонери та тяжкохворі за допомогу ліками чи за одноразову грошову допомогу, але виходитимемо з того, що автори листів-прохань мислять категоріями інформаційного суспільства та дбають про поінформованість найбідніших верств своїх співгромадян.
До того ж, з інтервалом у місяць, 25 листопада 2003 начальник головного управління праці й соціального захисту обладміністрації Василюк пише на ім'я Храпіній ще одного листа, у якому просить "вишукати можливість надати фінансову допомогу у розмірі 300 тис. гривень благодійному фонду соціальної допомоги малозабезпеченим при Управлінні праці та соцзахисту з метою підтримки малозахищених верств населення нашої області".
У відповідь на листи товарна біржа "Європа" справно переводить гроші: триста тисяч – на рахунок Обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим, і ще тричі по 100 тисяч 23 гривні 30 копійок – на рахунок Миколаївського поштамту.
Однак згаданий благодійний фонд ні до обладміністрації, ні до облради жодного відношення не має – стверджує депутат облради Геннадій Задирко, який своїми запитами намагається знайти правду у цій справі і який отримав офіційну відповідь керівництва області на сесії облради.
А це значить, що, попри задекларовану мету переведення грошей, проконтролювати їх використання практично неможливо. За прикладами далеко ходити не треба – достатньо взяти хоча б фонд "Соціальний захист" Олександра Волкова. Так і залишилося непроясненим, скільком соціально незахищеним допомогла ця структура, але відомо, що саме цей фонд служив однією з головних фінансових опор останньої виборчої кампанії Кучми.
Але якщо 300 тисяч гривень Обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим можуть залишатися лише предметом недобрих припущень та підозр (принаймні, доки не буде яких-небудь доказів), то у випадку з другими трьома сотнями можна говорити вже про їхнє використання. Що, насправді, не збільшує впевненості у цільовому витрачанні й перших трьохсот тисяч.
Отже, на рахунок Миколаївського поштамту трьома "траншами" по 100 023,30 гривень надійшли 300 тисяч 069 гривень 090 копійок. В усіх трьох випадках із позначкою у графі "Призначення платежу" – "за передплату періодичних видань". Але хоч у платежі (як, втім, і у вищезазначених листах з проханнями про допомогу у передплаті) не вказується назва видання, пошта, керуючись одній їй відомими критеріями, підписує усіх 12 тисяч 051 абонента на одну газету – "СКИФ".
Варто зауважити – передплачується не орган обладміністрації чи облради (таким на Миколаївщині є газета "Рідне Прибужжя"), а суто комерційне видання. Принаймні, формально комерційне.
Who is who?
Газета "СКИФ" не має нічого спільного зі степовими кочівниками. А "розшифровується" її назва дуже просто – "События. Комментарии. Информация. Факты". Тижневик було засновано перед виборами 2002 року, під час яких, як стверджують миколаївські експерти, видання виступало на боці губернатора Гаркуші.
Це одне з наймолодших в області видань має другий на Миколаївщині наклад - 27 тисяч екземплярів. Більше, та й то на якихось дві тисячі - тільки у "Южной правды", колишнього органу Миколаївського обкому КПУ і стабільно найтиражнішої газети області.
Закономірне питання: чим же так припала до душі читачам газета "СКИФ"?
Що дозволило їй протягом такого короткого часу завоювати свого масового, як на обласні реалії, читача? За оцінкою поінформованих джерел "Української правди" (а ми зверталися за роз'ясненням до кількох взаємно не пов'язаних компетентних осіб) – джерелом успіху є не стільки інтерес до матеріалів газети, як наближеність газети до обласного керівництва. А конкретно – до глави Миколаївської облдержадміністрації Олексія Гаркуші.
У Миколаєві давно вже подейкують, що "СКИФ" від своєї "позиції" має конкретну комерційну вигоду. Інша справа, що довести подібні речі, як правило, практично неможливо. А тому наведені вище факти є, вочевидь, лише поодиноким і невеликим "витоком інформації" щодо секретів "комерційного успіху" близьких до влади видань.
Бо що стосується газети "СКИФ", наприклад, то, за оцінкою експертів, абсолютна більшість її передплатників є саме отими малозабезпеченими верствами населення, яким передплата оформляється навіть без їхнього відома – шляхами, аналогічними до описаного вище.
Ще частина – установи, підприємства та організації, котрі передплачують "СКИФ" добровільно-примусово. От вам і тираж.
Звичайно, у "з’ясуванні стосунків", особливо коли йдеться про гроші, ніколи не виключеним є момент так званого "конфлікту інтересів". Тим паче, що у нашому випадку згадуваний депутат облради Задирко – не якийсь собі бюджетник чи пенсіонер, а бізнесмен. Більше того, у нього якраз власний медіа-бізнес – регіональна телекомпанія "НИС-ТВ", а також газета "КРИК".
Яку він видає уже четвертий рік. І тираж якої – 7 тисяч примірників. Але якщо бажання Геннадія Задирка мати рівні конкурентні умови у боротьбі за читача є "конфліктом інтересів" – то нехай це називається так.
Бо від того його обурене запитання - "Чи можна сьогодні говорити про нормальну конкуренцію засобів масової інформації в місті Миколаєві, коли 12 тисяч (читачів) підписується за рахунок адміністративного ресурсу?" – не стає менш справедливим.
Обмін з доплатою?
Варто повернутися до структури, яка так завзято передплатила мешканців області на газету. "Благодійність" товарної біржі "Європа", переконаний Задирко, не була такою вже безкорисливою. Тому що вже через кілька місяців, на початку березня 2004-го, сесія Миколаївської облради (органу, стверджує Задирко, цілковито підконтрольного обладміністрації) ухвалила рішення надзвичайної ваги. Для товарної біржі "Європа"…
Мається на увазі така безневинна, на перший погляд, операція, як обмін нерухомості: корпусу музучилища, що є обласною власністю - на приміщення, що належить "Європі".
Інтерес "Європи" потребує трохи детальнішого пояснення. Товарна біржа, за словами Задирка, будує майже у центрі міста великий торговельно-розважальний комплекс. Єдина проблема – підхід/під'їзд до нього прямо з центрального проспекту Леніна загороджують магазини, кафе і… Миколаївське музичне училище.
Так що, аби потрапити до комплексу, потрібно робити "гак", заходячи з іншого боку. Єдиний вихід, щоб прокласти шлях навпростець – це зруйнувати якийсь із уже існуючих будинків вздовж проспекту Леніна. От і поклали око "європейці" на корпус музучилища, запропонувавши обміняти його на іншу будівлю, що була викуплена ними раніше і належить зараз біржі "Європа". Більше того, пропонований музучилищу на обмін корпус суттєво більший за площею і знаходиться зовсім неподалік.
Що ж, з комерційного погляду таке бажання "Європи" цілком зрозуміле і виправдане. До того ж, як на перший погляд, взаємовигідне для обох контрагентів. І так би воно й було, якби не одна поправка: якщо відданий товарній біржі корпус музучилища перебуває в задовільному стані і у ньому іде навчальний процес, то "виміняне" училищем від "Європи" приміщення потребує капітального ремонту, і до того часу непридатне для використання.
У рішенні облради, щоправда, записано пункт, у якому Миколаївській облдержадміністрації доручається "розглянути можливість виділення коштів з обласного бюджету для проведення ремонту приміщення музичного училища".
В той же час, Задирко впевнений, що таких грошей в обласному бюджеті знайдено не буде: "До першого вересня цього не встигнуть зробити. І взагалі в цьому році цього не встигнуть зробити. Тому що на культуру – а це стаття "культура" - передбачено обмежені кошти".
За словами обласного депутата, в Миколаєві вже другий рік не можуть відремонтувати обласний театр - грошей бракує. То ж ремонту переданого музучилищеві приміщення, яке потребує вкладення чималих коштів, доведеться чекати ще довго.
В усій цій історії для нас залишається незрозумілим одне: чому ремонт приміщення повинен здійснюватися за кошти бюджету? Чому б його не провела зацікавлена в обміні сторона – біржа "Європа"? Чи, може, біржі "зарахувалися" 600 тисяч благодійних внесків, половина з яких пішли на підтримку "своєї" газети миколаївського губернатора?
Але ж, як стверджує Задирко, на сесії і сам Гаркуша, і голова обласної
Ради Михайло Москаленко підтвердили, що перерахування "Європою" вищенаведеної суми було умовою, поставленою біржі з боку обласного керівництва для отримання нею бажаного приміщення. Так чому б тоді не перевести гроші безпосередньо на рахунок музучилища (в якому навчалися, до слова, й Кім Брейндбург, і Микола Трубач) – хай робить ремонт у своїх нових "апартаментах"?
Власне, про це ми й намагалися довідатися безпосередньо в обласних чиновників: який існує зв'язок між рішенням обласної ради про виділення приміщення Миколаївського музучилища товарній біржі "Європа", і перечисленими цією біржею кількома місяцями раніше 600 тисячами гривень благодійної допомоги?
Але дивний народ наші чиновники. Ти їм телефонуєш, кажеш: тут на вашу адресу є "закиди" у зловживаннях, але ми хотіли б бути максимально об'єктивними, і тому для балансу радо подамо також вашу думку з цього приводу. Для того, щоб потім не говорили про те, що хтось у чомусь не розібрався, про упередженість... А чиновники не хочуть, не поспішають звинувачення спростовувати, хоч телефонували ми й до Миколаївської обласної ради, і до заступника голови обладміністрації (голова був відсутній), і в обидві прес-служби.
Жодного коментаря "УП" так і не отримала. Хоча представники влади мали б, навпаки, бути зацікавленими. Якщо мають контраргументи, звичайно.
P.S. Згідно з нещодавно оприлюдненими даними соцопитування серед підприємців, проведеного аналітичним центром "Академія", очолюваним колишнім головою Держкомпідприємництва Олександрою Кужель, найбільш поширеними видами хабарів державним службовцям є готівка (про це заявили 71% опитаних), а також (по 40%) перерахування грошей на вказані банківські рахунки, розрахунок товарами чи послугами, оплата навчання і… підписання на певні періодичні видання.
P.P.S. В середині травня "Українська правда" факсом отримала копію повідомлення, що надійшло з боку прокуратури Миколаївської області на ім'я депутата Миколаївської обласної ради Геннадія Задирка.
У повідомленні вказується, що за зверненням Задирка щодо законності обміну нерухомості, про яку йшлося вище у статті, прокуратурою проведено перевірку.
"За результатами проведеної перевірки прокуратурою області на рішення ХІV сесії Миколаївської обласної ради №28 від 05.03.2004 року "Про надання згоди на обмін нерухомого майна…" 28 квітня 2004 року внесено протест", - сказано в повідомленні.
Також прокуратура повідомляє, що "зазначений протест надіслано голові Миколаївської обласної ради для розгляду на сесії обласної ради".
Під повідомленням стоїть підпис першого заступника прокурора області Війтєва.
