Тридцять днів без права на помилку

Середа, 26 травня 2004, 15:06
Не такий страшний Ющенко без одного з повноважень?

Якщо в парламенті досі є люди, які справді побоюються президента Ющенка, то 25 травня вони отримали від Конституційного суду певне заспокоєння.

Перше враження від ухваленого КС рішення щодо перспектив розпуску Верховної Ради за чинною Конституцією таке: в разі обрання лідера "Нашої України" президентом на виборах жовтня-листопада 2004 року, він не матиме змоги негайно розпустити цей склад парламенту, аби через дострокові вибори привести до влади переважну більшість своїх прибічників.

Принаймні, КС не надав президенту, який би дотримувався хоч би поваги до категорії права та здорового глузду – додаткових важелів для розгону парламенту. Так би мовити – встановлено замок від чесних людей. Про нечесних – окремо, тим більше, що від них конституційних замків не існує.

Тому, виходячи з уявлення про Ющенка та про його гарні перспективи обрання президентом – можна вважати, що КС врятував теперішню провладну "коаліцію" від негайного нищення після президентських виборів.

Щоправда, "врятував" він лише тих її представників, хто володіє депутатським мандатом.

В той час як справді ключові гравці "більшості" – окрім, хіба що Пінчука – мандатом депутата не володіють. Ані Кучма, ані Медведчук, ані Янукович, ані значна кількість тих, хто стоїть за ними в уряді та на інших виконавчих посадах.

Тож насправді, якщо виходити з беззастережного прогнозу обрання Ющенка на посаду президента – говорити можна лише про недоторканість "надводної" частини кланово-олігархічної системи нинішньої влади, зосередженої в парламенті. Відповідно, ця частина отримала певний стимул, аби саме Ющенко став тим, хто після обрання вирішуватиме долю Верховної Ради...

Всіх решти принаймні щойно отримане рішення КС не стосується. Їх можуть стосуватися або інші юридичні "гарантії", або просто політичні домовленості, якщо будуть досягнуті. Як ні – то ні. Відповідно, нічого нового в негативному ставленні до Ющенка в них не з'явилося.

Якщо ж подивитися на ситуацію не з точки зору гарантованого обрання Ющенка, а ще з позицій поточного політичного процесу та реальних потреб "кучмістів" – і головно тих, що знаходяться поза межами теперішнього складу ВР, - то справа з останнім рішенням КС виглядає дещо інакше.

По-перше, не така вже стовідсоткова "недоторканість" парламенту виходить з цього рішення.

По-друге, маніпуляції, які потрібні для зняття цієї "недоторканості" – мають пряме відношення до поточного процесу, включно з виборчим і конституційним.

По-третє, залишається найцікавіше: хто, окрім потенційного Ющенка, зможе або не зможе скористатися рішенням КС. Є багато інших пунктів, але не все одразу...

"Правило Литвина"

Якось не дуже давно, здається, саме реагуючи на подання президента Кучми до КС в справі про розпуск Верховної Ради, спікер Литвин зауважив, що парламент не може бути розпущена, допоки він особисто або його заступники, навіть знаходячись наодинці з порожнім залом парламенту, оголошують розпочатими пленарні засідання.

З того часу прикладів чогось дуже схожого – хоча зал пленарних засідань ВР ніколи не буває зовсім порожнім – було чимало. Блокади трибуни, безкінечні перерви, жодного ухваленого рішення...

Рекордним в цьому плані можна вважати один з днів травня, коли пленарне засідання тривало щось не більше півгодини: це коли комуністи заблокували трибуну з приводу виведення військ з Іраку...

Весь цей час в Конституційному суді знаходилося без наочного руху подання президента. "Сенсаційного" рішення чекали аж до 1 травня, відколи розпочався відлік піврічного імунітету парламенту напередодні президентських виборів.

Політичних підстав чекати, що КС перелічить на вимогу Кучми цілу низку обставин, за яких він може розігнати ВР уже негайно, було предосить. Але Суд мовчав. Настав піврічний період "імунітету" ВР, всі розслабилися, і от...

25 травня Конституційний суд оприлюднив ухвалене 19 травня рішення щодо умов дострокового припинення повноважень Верховної Ради.

Рішення зводиться до того, що 30-тиденний термін, про який йдеться у відповідних статтях Конституції, вимірюється календарними, а не робочими чи пленарними днями.

Водночас вираз "пленарні засідання не можуть розпочатися" означає лише, що йдеться про недодержання розпорядку роботи ВР, встановленого Конституцією та регламентом, що унеможливлює здійснення парламентом конституційних повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Якщо з пунктом першим тлумачення все абсолютно зрозуміло, хоча суперечить думці представника парламенту в КС пана Селіванова, що рахувати треба не календарні, а робочі чи пленарні дні, - то з пунктом другим ситуація, схоже, зрозумілішою не стала.

З одного боку, суддя-доповідач в цій справі пан Костицький підкреслив, що йдеться про одну-єдину процедуру, виконання якої щопленарного дня у Верховній Раді забезпечує недоторканість парламенту.

А саме – коли головуючий на засіданні оголошує: "Доброго ранку, шановні народні депутати! Ранкове пленарне засідання оголошую відкритим. Прошу зареєструватися". Це і означає для пленарного засідання – "розпочатися".

І жодних настанов щодо блокади засідань ВР, відсутності кворуму чи неухвалення законів, - як це хотів би почути від КС президент, - Суд не виніс. Пан Костицький підкреслює, що коли таких конкретних норм немає в Конституції чи в законі про регламент, або й в регламенті, - то КС уводити їх своїм рішенням не може.

Так Конституційний суд юридично підтвердив "правило Литвина": доки є спікер та віце-спікери – ВР має всі шанси уникати розпуску за будь-яких політичних обставин.

Звісно, аж доти, доки не ухвалить змін до Конституції, де розширить повноваження президента щодо умов розпуску Верховної Ради, чи не ухвалить регламент (чи закон про регламент), яким виписувалися б згадувані, але наразі не існуючі норми – і про кворум, і про блокаду тощо...

Очевидно, що з точки зору корпоративно-депутатського егоїзму, додаткових стимулів для ухвалення згаданих змін після рішення КС зовсім не додалося.

В той же час, у "правила Литвина" автоматично з'являється зворотній бік: немає спікера – немає парламенту. Це – коротко.

А докладніше: в разі бажання президента за будь-яку ціну розігнати парламент, - штучним засобом для цього може стати парламентська криза, внаслідок якої чинний спікер та його заступники позбавилися б своїх повноважень, а Верховна Рада не змогла обрати нових раніше, як за тридцять календарних днів.

Назвати таке завдання легким для президента, принаймні в останні часи – ніби не можна. Хоча попереду – чергова зміна сесій, і саме в цей період можливі сюрпризи.

Втім, насправді Конституційний суд, попри всю наочну суперечність свого рішення надто зухвалим бажанням президента – не залишив і його без певних можливостей.

На "нет" – и суда нет...

КС не дав Кучмі прямих додаткових підстав для розгону ВР, але не поставив для цього й достатньої перепони.

Заради економії часу та місця – погодимось, що в даному випадку КС просто не мав змоги убезпечити парламент від дестабілізації. Хоча в багатьох юристів, мабуть, на предмет можливостей Суду буде інша думка...

Так чи інакше, факт полягає в тім, що, якби КС в пункті другому свого рішення поставив крапку після слів "недодержання розпорядку роботи ВР", - то це дійсно означало б, що більше жодних тлумачень з приводу чинної норми Конституції щодо розпуску ВР уже не може бути.

Натомість Суд подовжив речення, закріпивши в ньому таку категорію, як "здійснення конституційних повноважень парламенту як єдиного законодавчого органу". Ці слова, схоже, просто підштовхують президента до власного їх тлумачення. В усякому разі, таке прагнення має виникнути конкретно у Кучми. Його ідея-фікс відома протягом двох каденцій власних повноважень.

Взагалі, якби не ідея фікс Кучми, - це розширене речення, яке відповідає конституційному, хоча й дещо узагальненому визначенню функцій парламенту, не викликало б жодних зауважень.

Але є дуже свіжий приклад з указом Кучми щодо введення "прямого президентського правління" у Мукачевому, що був спочатку ухвалений, потім – оскаржений в КС, але так і не встиг отримати відповіді і, по розгортанню відомих подій, виявився скасованим.

Конституційність цього указу так і залишилася нез'ясованою, але свою роль в історії України він відіграв, ще й яку.

Тож зовсім не виключено, що за схемою, застосованою щодо цього указу, Кучма може, спираючись на згадану розширену дефініцію КС з приводу функцій Верховної Ради, протлумачити її з допомогою юристів своєї адміністрації як "недієздатність" Верховної Ради.

І в певний момент видати указ про розпуск Ради. Хто після цього указу оскаржуватиме його в Конституційному суді? Депутати з тимчасовими на той момент повноваженнями? Омбудсмен?

Власне, наразі про юридичний бік справи – все. Загалом про нього можна сказати, що вичерпного тлумачення на всі випадки життя КС так і не дав. Можливо, це максимум, що КС зміг зробити для теперішнього складу парламенту. Якщо справді хотів...

Далі ж починається суцільна політика.

Новому-старому президенту – новий парламент

Ці питання ще не тлумачились КС, але наразі відомо, що протягом півроку до завершення строку повноважень президента глава держави не може ухвалювати рішення щодо розпуску Верховної Ради. Але це не означає, що президент не може схвалити таке рішення одразу по виборах, скажімо – на другий день по інавгурації.

Тридцять днів "недієздатності" – чи то за конкретною відсутністю "президії" ВР, чи то через так і невизначене невиконання функцій "парламенту як єдиного законодавчого органу" – можуть при цьому вираховуватись ще під час передвиборчого процесу. Або й на етапі між першим та другим туром. Або й протягом місяця від обрання до інавгурації.

А ще – ніхто не гарантований від того, що поняття "строк повноважень" президента за бажання не буде "протлумачене" АП як період до дати виборів, себто в нашому випадку – до 31 жовтня.

Особливо яскраво ця картина постає після визнань міністра внутрішніх справ Білоконя, що в разі перемоги в першому ж турі – міліціянти матимуть змогу пити три дні.

Про пиятику міліції – це не тема даного матеріалу.

Але те, що пан Білоконь збирається отримати перемогу для владного кандидата вже в першому турі – це не те щоб цікаво, а просто дуже показово.

Адже навіть знамениті "рейтинги" Януковича, що отримали нещодавно такий резонанс, вказували на можливість його перемоги лише в другому турі.

Отже, якщо йдеться про перемогу в першому – то це, мабуть, не про Януковича. І, звісно ж, не про ті чесні вибори, про які кожного дня розповідають Кучма, Янукович і Литвин всім іноземним партнерам.

А й дійсно, якщо Кучма таки домовиться з Бушами про визнання будь-яких результатів виборів в Україні, - то навіщо другий тур? Операцію а-ля Мукачеве можна провести одразу ж 31 жовтня.

Аби вже 1 листопада, більше не відволікаючи американців від їхніх власних виборів, оголосити нового президента. Того, який нізащо не виведе український контингент з Іраку, і цим допоможе Бушу в фіналі його власної кампанії.

Яке до цього має відношення рішення КС щодо умов розпуску парламенту? Пряме. Обставини можуть скластися так, що вже в перших числах листопада президент (здається, зрозуміло, хто саме) оголосить про розпуск ВР та нові парламентські вибори.

Питання – навіщо?

Дивне питання. Очевидно ж, що Кучмі-3 теперішній склад Верховної Ради абсолютно зайвий. І з першого ж дня своєї третьої каденції, він дбатиме лише про одне – отримання того ж результату в парламенті, що й в Думі у Путіна.

Аби змінити Конституцію, але не на парламентсько-президентську, як от ніби збирався зробити нині, а на ту, про яку завжди мріяв.

"Реформа-2" або справа Литвина

Залишається уточнити питання – як саме все це відбуватиметься. Вже нині абсолютно очевидно, що парламентська криза, пік якої, пов'язаний з потенційним визначенням "непрацездатності" Верховної Ради, спрямований на початок шостої сесії, - розгортатиметься протягом останніх трьох-чотирьох пленарних тижнів червня.

Другий "тур" конституційної реформи стане головним знаряддям.

Для цього сам же Кучма вже зробив (сказав) максимум можливого. Зокрема, "розкидав" стару "конституційну коаліцію" та склав віртуальну нову. Майже склав.

З одного боку – він дав "відбій" проекту 4105, на якому наполягала досі його ж більшість, а окремо – в якомусь "своєму" варіанті – Мороз.

З другого боку – він дав зрозуміти лівим, що співпраця з ними щодо пропорційної моделі парламентських виборів була помилкою. Завдяки цьому, зокрема, Мороз, побоюючись, що його "вичавлять" з ключової ролі в конституційному процесі, розривається між задекларованим наміром втягти в реформу Ющенка та намаганням зберегти власні позиції та Ющенка ж не допустити на це місце.

Комуністи наразі взагалі ніби забули про реформу, через що хоч і неповна, але нещодавня "конституційна коаліція" тріщить по швах не лише з боку більшовиків.

Далі. Натяками на помилки щодо пропорційки – Кучма знов поселив в свідомості мажоритарників надію на перегляд виборчого закону для депутатів.

Адже пригадаймо, що під назвою "пропорційки" може за бажання опинитися суто мажоритарна система. І процес "фракційного будівництва" ніби під нові партії – це не більше, як створення суб"єкта висування для мажорів...

Нарешті, побажання Кучми щодо самих проектів. Якщо відкинути 4105, то з того, що залишиться, він воліє ухвалити той варіант, який не потребуватиме повернення тексту до КС.

Це є абсолютно неможливо, якщо не припустити, що йдеться про ухвалення без змін тексту проекту Гавриша, причому без вилучення норм про обрання президента парламентом. З вилученням цих норм – доведеться звертатися до КС, а той уже давав роз'яснення, що 4180 ідентичний 4105, а відтак, суперечить 158 статті Конституції...

Отже, якщо звести все до купи, то ідея Кучми, озвучена, до речі, в оточенні самих політологів, зводиться до повернення проекту обрання президента парламентом, перегляду пропорційної моделі виборів та чергової сварки з лівими.

Ще точніше: за все це мають проголосувати "Наша Україна" та БЮТ разом із більшовиками, але без лівих.

А відтак – Ющенко з Юлею мають жахнутися прогнозованої їм поразки на прямих президентських виборах, але погодитись на створення нової широкої коаліції з більшістю (можливо, без СДПУ(о)?), аби в цьому ж форматі, мабуть, поділити й посади на майбутнє...

Я б і сама сміялася з цієї маячні, якби не цифра в 350 голосів, яку вважає за потрібне вишукувати нині Литвин для рімейку реформи. Хоча й для невідомого проекту.

Коли конституційна коаліція будувалася більшовицько-ліва – йшлося про мінімум-мініморум голосів – 310-320, включно з усіма позафракційними.

Як виходить 350? А так: 450 мінус КПУ, СПУ та СДПУ(о)... Інакше – ніяк... Залишається така собі "право-більшовицька коаліція". Замість СДПУ(о) за кількістю могла би бути й БЮТ, і "Центр", і новостворені дрібно-укрупнені фракції. Але не за змістом...

Звісно, тут ніхто не питає Ющенка, навіщо йому це потрібно. Бо не він таки домовляється з Бушем про Ірак і про визнання результатів виборів такими, які вигідні Кучмі.

До чого тут, знову ж, механізм розгону парламенту в разі неухвалення реформи – після виборів?

Так для того ж, щоб була зрозуміла "альтернатива": або – або. Адже навіть кошмарні рейтинги Януковича на таку "альтернативу" не потягли.

Чи є сенс Ющенку, навіть під тиском, який нині йде навіть із заходу та безпосередньо від Америки, приставати на цю "угоду"? Це коли Кучма – обраний парламентом президент, Ющенко – прем'єр із розширеними повноваженнями, а Пінчуку та Ахметову – "Криворіжсталь" та "Укррудпром" замість Януковича при владі?

Так, цю схему ми вже чули до першої спроби провести реформу. І тоді Ющенко дуже ображався. Але тоді вже було знято питання про непрямі вибори президента.

Нині ж якось так виходить, що можна опинитися в ну надто цікавому становищі...Саме такому, якого не вистачає вже провладній пропаганді, аби з новим натхненням потоптатися по "Нашій Україні" ще до початку кампанії.

І, знов-таки, а чи погоджується на все це Янукович? Добре йому – за всіма цими ЄЕПами та ЄСами – жодного слова про реформу...

Одне слово, шикарний проект "реформи-2" знову не складається. Але якщо за нього не братися – парламентська криза не вщухне.

Залишається одне – муляж "реформи" розігруватиметься всіма силами Литвина й решти "конструктивних сил"...

От, наприклад, спікер пропонує написати зовсім новий проект... Але КС фізично не встигне проекспертувати його до кінця червня. Чи можна тоді буде звинуватити саме Верховну Раду в нездатності виконати свої конституційні обов'язки?

Можна. Тим більше, що вже сьогодні на вересень дуже погано накладається перспектива бюджетного процесу.

І взагалі, аби розігнати Верховну Раду Кучмі згодиться будь-який привід, бо мукачівський стандарт навіть особливого приводу не потребує.

Особливо потому, як сам Конституційний суд затвердив цей "стандарт" аж двічі. Безпосередньо через так і не розглянутий суто "мукачівський указ" Кучми, і через ніби зовсім далекий від нього вердикт про умови розпуску парламенту.

Насправді цей склад парламенту дійсно повністю вичерпав себе, і єдине, що йому ще варто було б зробити – це змінити дату введення в дію пропорційного виборчого закону з жовтня 2005 року на жовтень 2004-го.

Аби не лякатися дострокових виборів. Оце й була б найкраща реформа.

Усе решта – лише після зміни президента.

Читайте також:

ТЕПЕР КУЧМА ТОЧНО ЗНАЄ УМОВИ РОЗГОНУ ПАРЛАМЕНТУ

Білоконь пообіцяв міліції пити три дні, якщо Янукович переможе в першому турі

КУЧМА ПРОТИ, ЩО Б ДЕПУТАТИ ЗНОВУ ГОЛОСУВАЛИ ПРОЕКТ МЕДВЕДЧУКА-СИМОНЕНКА

Читайте також хроніку політичного протистояння у матеріалах Ірини Погорєлової в "Українській правді":

Нелюдський фактор

"Вірогідний" – краще, ніж "єдиний". Але гірше, ніж чинний

Реформа "коаліції"

Ексцес виконавців

На кожного "мудреця" вистачить реформ

Фальсифікат

Легалізація, або ж відмивання

Внутрішня справа

Там, де два українці – там три... джентльмени

"Антиющенко-2" й "Антиющенко-3" як додаток до реформи

Всю владу – конституційному суду?!

Пригоди пропорційки

Кучма зарано ховає КДБ

Остання фаза реформи. Самознищення

"Конституційна угода" – 2

Один необережний рух – і ти батько "Кучми-3"



powered by lun.ua