Партіарх Філарет: Якщо Віктор Федорович Янукович підтримує Київський Патріархат, то віруючі нашої церкви теж підтримають його

Середа, 23 червня 2004, 23:08
Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму cайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіо

Микола Вересень: Вітаю. Це Микола Вересень на Громадському радіо, як завжди по вівторках. Тиждень тому ми говорили, що є багато політичних партій, є багато громадських організацій, є багато різних людей, які об’єднують громадян України. Але так видається, принаймні соціологи стверджують, що ніхто так не об’єднує громадян України в такій кількості, як церква. І ми сьогодні запросили Патріарха Київського і всієї Руси України, предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета. Добрий вечір.

Філарет:
Добрий вечір.

Микола Вересень: Ми будемо говорити про різні теми як завжди. Впродовж останніх тринадцяти років церковна теми є дуже цікавою, і часами гострою, а, може, загострою. Україна знаходиться перед виборами, і всі ці моменти ми б обговорили з Владикою. Отже, я навіть не знаю, з чого починати, чи то з історії, чи то з сьогодення, будемо так, бігати з сьогодення в ретроспективу. Українська Православна Церква Київського Патріархату (у мене тут є така довідка, наскільки там правду пишуть, я сам журналіст, а тому журналістам не вірю) так чи інакше, на різних виборах підтримувала чи давала зрозуміти, що підтримує ти, чи інших політиків. Але от у мене написано, що в 94 на президентських виборах Ви були прихильні більше до пана Кравчука, а в 99 до пана Кучми. Більше того, написано так. Що Ваша неприхильність тих перших виборів 94-го року стосунки з обраним президентом, тобто, з Леонідом Даниловичем зробила не дуже приязними, приаймні, в перші місяці чи роки. І моє питання, по-перше, чи правду це говорять і які Ваші думки щодо виборів, які будуть через 150 днів?

Філарет:
По-перше, я повинен сказати, чим ми керуємось, коли підтримуємо того чи іншого кандидата в президенти чи кандидата в народні депутати. Ми керуємося тим, чи підтримує цей кандидат українську незалежність, українську державність? Якщо цей кандидат стоїть на позиціях державності, незалежності України, відстоює інтереси українського народу, української економіки, то ми підтримуємо такого кандидата. Ну і звичайно підтримуємо такого кандидата, який підтримує саму Українську Православну Церкву Київського Патріархату, тому що Київський Патріархат створений як раз для того, щоб підтримувати незалежну українську державу. І цим ми керувались, коли підтримували на виборах в 93-му році, і не тільки в 93-му, а і в 91-му році Леоніда Макаровича Кравчука, тому що він – перший президент. Ми знали, що він відстоює незалежність України, тому ми його і підтримали і на перших виборах, і на других.

А вже на третіх виборах ми підтримували Леоніда Даниловича Кучму, тому що ми переконались, що він теж стоїть на державницьких позиціях, захищає інтереси української держави. Отакий принцип, яким керується наша церква, якого ми дотримуємось і до сьогодні. Тому поки що не почалася кампанія, але незалежно від цього ми, по-перше, не втручаємось у саму політику, тобто, ми як церква не маємо права втручатись в політичні програми, в політику як таку. Але це означає, що ми не маємо права використовувати храми для того, щоб агітувати за того чи іншого кандидата.

Але, звичайно, ми не можемо стоять осторонь від підтримки того чи іншого кандидата. Якщо у нас спитають, яку партію ми підтримуємо, ми не можемо підтримати якусь одну партію, тому що наш принцип – це захист і розбудова української державності. Будь-яка партія, якщо вона стоїть на цих позиціях, ми цю партію підтримуємо. Ми не обмежуємо волю наших віруючих, вони можуть голосувати за ту чи іншу партію, але ми просимо, щоб вони дотримувалися цього нашого принципу, захист інтересів української держави і Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Микола Вересень: Тоді питання, яке випливає з Ваших слів. Фактично вважається, і є підстави так думати, що зараз є два найімовірніших кандидата, і вважається, що один з них підтримує Московський Патріархат. Це пан Янукович, прем’єр-міністр України. Принаймні, не було ніяких сигналів, що він віддає якійсь іншій церкві перевагу, відомо, що і церкви будуються, і відомо, що він службу Божу в Києво-Печерській Лаврі відвідав, і він нагороджений якимись церковними орденами, і таке інше. Також відомо, що пан Ющенко більше прихиляється до Вашої церкви. І чи правильно я зрозумів, Ви будете швидше казати, що ви будете підтримувати саме цього кандидата?

Філарет:
Як я вже сказав, ми керуємося принципами – підтримка державності і підтримка Української Православної Церкви Київського Патріархату. Звичайно, якщо Віктор Федорович підтримує Київський Патріархат і буде його підтримувати, то віруючі нашої церкви теж підтримають його. А якщо він в своїй програмі скаже, що він буде підтримувати тільки Московський Патріархат, то звичайно, що кожний віруючий, кожний священик буде голосувати за того, хто підтримає його церкву. А виходячи з того, що Віктор Андрійович Ющенко, він схильний до підтримки не тільки Київського Патріархату, а підтримки і автокефальної церкви, і української греко-католицької церкви, тобто тих церков, які стоять на позиції української державності. І тому я думаю, що не тільки наша церква, а й греко-католицька церква та інші церкви будуть виходить як раз із цих принципів. Але ми не виключаємо, що якщо Янукович в своїй програмі буде говорити про підтримку Київського Патріархату, про побудову в Україні єдиної помісної православної церкви, не просто єдиної, а помісної, тобто незалежної церкви, то, звичайно, хто кому буде більше подобатись, того віруючі і будуть підтримувати.

Микола Вересень: Вважається, що найбільша церква – це все ж таки Московський Патріархат. Але друга по чисельності – це Ваша церква. І мені цікаво, які тенденції. Чи ми можемо говорити зараз, що, наприклад, кількість прибічників Київського Патріархату зростає. Кількість прибічників Московського – зменшується, чи навпаки. Що ми можемо сказати про українське православ’я в тенденціях? Тобто, що ми можемо очікувати через 5-10 років?

Філарет:
Тенденція є. І тенденція є до зростання Київського Патріархату. Ось у нас скоро буде помісний собор і ми якраз там будемо давати звіт про діяльність церкви за період від помісного собору 1995-го року до 2004 року. Так ось, готуючись до цього помісного собору, я бачу, що Київський Патріархат за ці 9 років зріс вдвічі порівняно з 1995-им роком. Це і за кількостю парафій і за кількостю єпархій. Якщо у нас було 16, то тепер їх у нас 29 тільки в Україні. У нас зросла кількість навчальних закладів. У нас було їх 4, а зараз - 10. Зросла кількість монастирів і зросла кількість духовенства. Тобто тенденція є до зростання Київського Патріархату. І що цікаво, що не спостерігається перехід парафій Київського Патріархату до Московського. Може там де є окремі, а тенденція така – перехід парафій Московського Патріархату до Київського.

Тобто, якщо можна так сказати, Московський Патріархат знаходиться у позиції оборони. І тому на цьому грунті і спостерігається загострення міжрелігійних питань, тому що парафія хоче перейти в Київський Патріархат, їй заперечують, створюють умови, щоб утримати її у складі Московського Патріархату. Це свідчить про те, що Київський Патріархат зростає. Крім того, треба сказати, що майже вся українська інтелігенція підтримує Київський Патріархат, а не Московський Патріархат. Звичайно, не тільки один Київський. Вона підтримує й інші національні церкви, в тому числі, звичайно, і Київський Патріархат. Що стосується пропорційної відносини, то треба сказати, що Московський Патріархат є найбільшою церквою в Україні за кількостю парафій, а не за кількостю віруючих. Але за кількостю віруючих найбільшим є все-таки Київський Патріархат. І це не наша думка, бо ми не займаємось цим вивченням. А це є висновки соціологічних досліджень, які проводять і наші інститути, і російські, і європейські. Вони всі сходяться, що Київський Патріархат підтримує більшість населення України.

Микола Вересень: Коли ж ця дорога закінчиться? Наскільки я Вас зрозумів, Ваша ідея була створення помісної церкви, єдиної. А коли це може статися, тобто ми вже переходимо на такі міждержавні, міжрелігійні такі моменти, тому що бажання порозумітися є. Ну, я просто читаю газети, дивлюсь телевізор. Але порозуміння нема. У нас, я пишаюся цими фірмами, десь півроку тому були тут два священика Московського Патріархату і Київського Патріархату, я побачив по обличчях ( вони були не високого сану) що на такому рівні діалог можливий. Вони тут дуже добре дискутували, розповідали один одному, мали свою аргументацію. Але на горі, там де мали б відбуватися переговори, ніяких переговорів не йде. То моє питання, чи є спроби, хто, на Вашу думку, не йде на контакт?

Філарет:
Звичайно, що процеси оці на низах відбуваються і вони на користь створення єдиної помісної православної церкви. Тому що переважна більшість духовенства Московського Патріархату все-таки вважає, раз церква живе на території української держави, то вона повинна жити всіма інтересами свого народу і своєї держави. І це все більше і більше переконується духовенство. І до речі, деякі архієреї Московського Патріархату. Тому що спочатку вони говорили так, що незалежність України протримається недовго і тому не варто нам відриватися від Москви. А коли вони побачили, що уже 12-13-ий рік незалежності Української держави і коли вони побачили, що це назавжди, то тут їх думки, їх позиції міняються. Якраз змнюються на користь створення єдиної помісної православної церкви.

Ви питаєте, а хто ж перешкоджає? Насамперед перешкоджає дві сили: зовнішня і внутрішня. Зовнішня сила – це Московська Патріархія, яка все-таки хоче, щоб українська церква в тій чи іншій іпостасі, але входила до Московського Патріархату. Щоб Московська Патріархія мала вплив на українську церкву і тим самим сама зміцнювалась і зберігала статус найпотужнішої церкви в світовому православ’ї. Є інтереси і деяких політичних кіл Росії. Вони хочуть через церкву мати вплив на українське населення. Тому вони не зацікавлені в створенні єдиної помісної Православної церкви.

Є і в Україні внутрішні сили, які теж не хочуть, щоб українська церква відокремилась від Московського Патріархату. Які це сили? Це політичні сили, які все-таки мріють про об’єднання України і Росії. І тому оці внутрішні і зовнішні сили, вони стоять на перешкоді швидкого створення єдиної помісної Православної церкви. Треба сказати, що і держава, влада наша, вона не сприяє перетворенню меншості, якою є по кількості парафій Київський Патріархат, на більшість. І ми відчуваємо, що все-таки симпатій більше на боці Московського Патріархату. Хоч я не хочу сказати, що всі що дотримуються цього. Є такі керівники, і в високих шалонах влади, і на рівні там областей, які підтримують Київський Патріархат, тому він і зростає . бо якби зовсім не підтримували, то тоді і не було б ніякого зростання. Але я думаю, що якщо б наша вища влада поставила за свою мету створити в Україні єдину помісну Православну церкву, то я думаю, що ми б досить швидко досягли цієї мети.

На сьогодні Київський Патріархат поки що не визнають інші православні церкви. Але це не означає, що сьогодні не визнають і завтра не будуть. Завтра визнають, коли утвориться єдина помісна Православна церква, то які будуть підстави не визнавати таку велику церкву як Українська? Українська церква має велику історію, це ж тисячоліття не російської церкви, а української церкви. На цій землі зародилась Київська Митрополія і вся культура, яка потім розрослась і пішла і на північ, і на схід. Тому у нас є всі підстави для того, щоб Українську православну церкву визнали. І я впевнений в тому, що її визнають.

Микола Вересень: Я хочу Вам сказати, шановні наші слухачі чи читачи, що коли ви приходите в церкву, в Володимирський собор, і дивитесь на Філарета, то вам здається, що він – немолода людина. А от я зараз переконався, що дуже молода, тому що як тільки я подумав про визнання, то написам собі тут маленькими літерами "Варфоломій", і поговорити про стосунки про визнання. І відразу почалася відповідь, ще я і не поставив запитання, але ж він побачив, що я написав, тому це тільки здається, що він літня людина. Коли ми говоримо визнають-не визнають, це як взагалі в церковній ієрархії це відбувається? Якщо Вашу церкву не визнають, то що, Ви не можете ні з ким ручкатися, писати листи, тобто, я ніколи не міг зрозуміти, Вас нема взагалі в природі? Але Ви ж є в природі.

Філарет:
Справа в тому, що значить визнавати чи не визнавати. Нас як церкву визнають. Бо куди нас дінеш, ми реально існуємо і відправляємо служіння, і церква несе свою місію. Не визнають поки що автокефалії, вона є незалежна церква в Україні, оцього поки що нема. І коли ми говоримо про визнання, то мова йде не про визнання нас як церкви, а про визнання нас як автокефальної церкви, незалежної церкви. І до речі, оце визнання автокефалії, воно стосувалось всіх помісних церков, в тому числі і російської церкви. Її довго не визнавали, її не визнавали як автокефальну церкву 141 рік! Жодну церкву так довго не тримати в невизнанні як російську церкву.

Микола Вересень: Не лякайте. Треба швидше.

Філарет:
Я хотів сказати, що невизнання – це не значить, що церква як така не існує. Вона існує, прийде час. А у нас час зараз іде дуже швидко, тому ми сподіваємось, що ми не будемо чекати десятки років, а тим більше сотні.

Микола Вересень: Але там все ж таки дипломатія якась церковна, так? Якщо Варфоломій, тобто, Патріарх Константинопольський, візьме під свою руку, то все, визнання. Але він ніби не хоче сваритися з Москвою. І там ціла низка дуже складних як на мене дипломатично-церковних стосунків. Поясніть нам, що відбувається.

Філарет:
Справа в тому, хто повинен давати томас, тобто, документ про автокефалію української церкви, Константинополь чи Москва?

Микола Вересень: Я не знаю.

Філарет:
Константинополь говорить, що він повинен надавати томас про автокефалію Української церкви так само, як він надав томас православній церкві Польщі в 1924 році. На якій підставі? На тій підставі, що Вселенський Патріарх вважає, що київська митрополія, яка була приєднана до Московського Патріархату в 1686 році, була приєднана незаконно, неканонічно. І тому до цього часу він вважає, що це його канонічна територія. А Московська Патріархія вважає, що це її канонічна територія, тому що 300 років Українська церква, Київська митрополія знаходилась у складі Московського Патріархату. Тому ідуть суперечки між Вселенським Патріархом і московським Патріархом.

Микола Вересень: Тобто, там є листування, якісь там між ними є стосунки щодо Української церкви?

Філарет:
Є, продовжуються ці переговори, і ці переговори були із участю нашої церкви, Київського Патріархату, і з участю автокефальної церкви. Але потім, коли Московська Патріархія побачила, що справа іде до визнання Української церкви, то вони стали вимагати, щоб автокефальна церква і Київський Патріархат брали участі в цих переговорах. І нас таким чином виключили із переговорів. Але виключили даремно, тому що не можна вирішувати питання долі поза нашою спиною. Але там, коли нас виключили із тих переговорів, то зіткнулись дві протилежні позиції: позиція Константинопольського Патріарха визнати автокефалію Української церкви, і позиція Московського Патріарха - не відпускати із лона Московського Патріархату Українську церкву. Тому оці протилежні позиції, вони завели ці переговори в глухий поки що кут. Але я думаю, що із цього кута рано чи пізно треба виходити, не завжди ж сидіти в куту.

Микола Вересень: Фактично це просто з поваги до Москви. Але теоретично завтра Варфоломій, Патріарх Константинопольський, каже: "Я визнаю цю церкву" і все, це кінець. Тобто, долі нічого не буде.

Філарет:
Далі, якщо Вселенський Патріарх дає нам томас і заявляє, що він визнає українську церкву автокефальною, помісною церквою. То, навіть, якщо Москва скаже, що: "А ми не визнаємо". Вона може деякий час ще продовжувати невизнання. Але Вселенський Патріарх визнав. За ним визнають і інші помісність. Це відбувається так і в державних стосунках. Так Україну проголосили незалежною державою. Потім стали визнавати одна держава за іншою. Так точно це відбувається і в Церкві.

Микола Вересень: А ще, щодо словосполучення. Ви кажете "помісна православна церква". Погоджуюсь. В недалекому минулому на Вашому місті сидів кардинал Гузар і ми теж говорили з ним про різні такі проблеми. Там теж є проблеми і у нього. Теж як це не дивно, проблеми з тією ж країною і її столицею під назвою Москва. Коли ми кажемо "помісна церква" чи "помісна православна". Чи це означає що домінуючою церквою буде саме православ’я. Чи у Вас є розмови з кардиналом Гузером, щодо того що, от припустимо, подумаємо, що буде через 50 чи 100 років. Як це буде Земля виглядати з церковної точки зору. Це будуть греко-католики і православні, чи це буде щось єдине, трохи змішане, я не знаю. Але що буде, так би мовити, головним тілом церковним, як це буде виглядати?

Філарет:
Коли ми говоримо "помісна" православна церква, то ми маємо на увазі, що на даній території існує незалежна церква. Це не означає, що ця помісна церква є пануючою церквою. Я для приклада скажу. В Польщі є помісна православна церква. Але ж вона там в меншості. Так, візьмемо Чехію і Словакію. Там теж помісна церква, але ж вона в меншості. В більшості там католики і протестанти. Візьмемо, наприклад, болгарську церкву, то там помісна церква є пануючою. Так само в Румунії, або в Греції. А ось взяти, наприклад, Вселенського Патріарха, то там він не тільки не пануючий в Туреччині, а от взагалі, якийсь осколок тільки. І його основна паства все-таки на території Греції. Якщо, наприклад, буде помісна православна українська церква і помісна греко-католицька церква, то які співвідносини. Це дві різні церкви. Наша православна, то - католицька церква. І тут ми не маємо претензій один до одного, бо ми православні, вони католики. Бажано, щоб ці дві церкви, які мають спільний обряд, колись утворили єдину церкву. Але яку? Католицьку чи православну?

Микола Вересень: Так, це дійсно складне питання.

Філарет:
Ми кажемо, що ми готові, але, щоб це була православна церква такою, як вона була до розколу. Греко-католики говорять, що ми готові з Вами об’єднатись, але хочемо зберігати єдність з Римом. А це означає унія нова. І тому ми не можемо піти на такі умови. І тому, на сьогодні, я вважаю так, що нехай існує і православна церква, нехай існує і греко-католицька церква. Але ми разом повинні виконувати свої християнські обов’язки, свою місію, яка покладена на церкву як таку. І, звичайно, підтримувати нашу державу, наш народ, відроджувати духовність в нашій державі разом. Не тільки з греко-католиками, а і з іншими християнськими церквами.

Микола Вересень: От Ви перераховували Патріархів і країни, я подумав, що Папа Римський взагалі то майже весь світ об’їхав. Його приймали всюди, і всюди його вітали, окрім Москви. В Москву якось не виходить ніяк. Я б сказав, що, на мою думку, це ознака слабкості. Тому що приходить людина в гості, дай, Боже, їй здоров’я. То чим серед іншого відрізняється, на мою думку, католицтво від православ’я? Московський приклад дає мені таку думку, що ніби там церква відокремлена від держави, а ніби і не відокремлена. Тобто, коли мені сказали, що у Алексія II телефон з гербом на столі і він завжди може подзвонити Президенту, у Президента такий самий телефон, то мені здається, що це не зовсім відокремлено. А цивілізація каже, що треба відокремлюватися. А Українська Православна Церква Київського Патріархату часто, принаймні її підозрюють, принаймні так друкується в засобах масової інформації, що ви все ж таки сподіваєтесь на підтримку держави. І Ви, навіть тут казали що, якби держава хотіла, то воно б швидко було. Як це співміряти, як це співставити з цією головною ідеєю, що церква відокремлена?

Філарет:
По-перше, церква повинна бути відокремлена від держави. Але в чому полягає ця відокремленість? Відокремленість полягає в тому, що церква не втручається в державну політику, а держава не втручається у внутрішнє життя церкви. Але і одна і друга, і держава і церква потребують взаємодопомоги. Візьмемо, наприклад, церкву. Чи потребує церква допомоги держави? Потребує. Якої допомоги? Наприклад, ми хочемо, щоб у школах викладалась християнська етика. Релігія викладалась. Для того, щоб церква займалась цією справою, треба, щоб закони були. А закони приймає держава. Значить, потребує церква допомоги держави? Потребує.

Тепер візьмемо будівництво храмів, земля, саме будівництво, все ж здійснюється за допомогою держави. Треба, щоб держава землю надала, допомогла фінансово побудувати храм, створити фінансову базу церкви. Щоб церква могла займатись гуманітарною допомогою, благодійництвом, доглядом за сиротами, за хворими, за інвалідами, це ж все залежить від держави. З другого боку, і держава потребує допомоги церкви. Для того, щоб держава була міцною, треба, щоб її мораль, духовність були на високому рівні, підтримувалась. А це може створити тільки церква, і тому і церква, і держава потребує допомоги.

Тому Леонід Данилович Кучма, виступаючи одного разу в Палаці "Україна", говорив про те, що церква потребує допомоги держави, і держава потребує допомоги. І тому взаємовідносини церкви і держави ідеальні. Це симфонія. Але, на жаль, симфонія ця в історії не завжди була. Якщо ми візьмемо Київську Русь, то тоді була симфонія. Тоді церква, Київська Митрополія, Митрополити були не пов’язані з державою, вони могли вільно висловлювати свою думку. А ось починаючи уже з того часу, коли Київську Митрополія приєднали до Московського Патріархату, то Київська Митрополія оцю симфонію втратила. І уже починаючи із Патріарха Нікона церква була підпорядкована державі. І дійшло до того, що Петро I взагалі скасував патріаршество. Це відновилось, але навіть в радянські часи, відновивши патріаршество, держава підпорядкувала церкву, обмежила її діяльність відповідними нормами. В католицькій церкві нема цього, тому що католицька церква розповсюджена по всьому світу, і держава католицька - це Ватикан.

Микола Вересень: Так, маленька.

Філарет:
Маленька, але все-таки це держава. І тому там зовсім інший принцип, ніж в православній церкві. В православній церкві в кожній країні є свій глова церкви, і його влада розповсюджується тільки на церкву в цій державі. А влада Папи розповсюджується весь світ.

Микола Вересень: Тепер ми йдемо назад, в кінець 80-х – початок 90-х, я думаю, що тема вам відома, і Ви відповідали мільйон разів на ці всі закиди. Перепрошую, якщо ще раз будете відповідати. Якби, бо такий шанс був, Ви очолили Російську православну церкву, Місцеблюстителем Ви були, і ніби Вас дуже гарно обрали, і ніби потім перелякалися, що щось неправильно обрали. І якби це далі пішло, то Ви були б Патріархом Московським і всієї Руси, а тут би знайшовся хтось і сказв би: " Україна – держава незалежна, то треба нам щось зробити з церквою". То щоб Ви робили, сидячи там, в Москві і маючи якісь собори навколо себе, купу людей, які б Вам радили, і вони б Вам зрозуміло що радили, Ви ж, Боже борони, не давайте там автокефалії. А Ви Патріарх, а у вас тут Кремль ще крім того, що Ви Патріарх, і тут телефон, і Вам дзвонять.

Філарет:
Питання чисто теоретичне, тому що, що було б, якби? Я думаю, що проведінням Божим я не став там, і тому став Патріархом Київським. Але якби. Я українець, і національні почуття – це все-таки сильні почуття. І я думаю, що все-таки ці національні почуття, вони б діяли. В якій би формі вони були, як би вони втілювались в життя, я зараз сказати не можу. Але це природньо, коли українець бачить свою Батьківщину в такому стані, то хіба він не буде їй співчувати? Буде співчувати, а значить, він буде шукати такі шляхи, які б не нанесли шкоди тій церкві, яку він очолює, і щоб вони були корисні і його народові.

Микола Вересень: Ви українець, це я знаю. А от пан Редігер, він хто взагалі, німець, естонський німець?

Філарет:
У будь-якому випадку, він не росіянин. Чи він естонець, чи він німець естонський.

Микола Вересень: І якось він, мабуть, погано правив, тому що російсько-естонська церква вже не під Московською Патріархією? Вона якось там відокремилась.

Філарет:
Він бачите як діяв, не на користь...

Микола Вересень: У Вас буде собор, наскільки Ви мені сказали, і чи Ви могли б розповісти трішечки про цей собор, що Ви плануєте, які там рішення, що Ви очікуєте?

Філарет:
По-перше, ми повинні прослідкувати шлях розвитку Української православної церкви Київського Патріархату. По-друге, ми повинні ухвалити оновлений статут Української православної церкви Київського Патріархату, тому що ми сьогодні живемо на статуті Української автокефальної православної церкви з доповненнями, які ми прийняли в 92 році.

Микола Вересень: Це Мстислава ще статут.

Філарет:
Так. І тому прийшов час оновити цей статут. Статут приймається на помісному соборі. Крім того, ми хочемо торкнутися і сучасних питань. Сучасним питанням, дуже важливим є відродження духовності і взагалі моралі в суспільстві. І тому ми оце питання про мораль в сучасному світі, коли вона занепадає, ми повинні обговорити це питання і прийняти рішення, що в таких умовах ми повинні робити для того, щоб цю мораль якось підтримати, підняти її рівень. Потім, канонізація буде деяких святих, які уже стоять на порядку денному.

Микола Вересень: А з таких відомих людей Ви збираєтесь когось канонізувати? Чи Ви не можете поки говорити.

Філарет:
Чому? Можемо сказати, це Преподобних Іова і Феодосія Манявських, вони жили в 13 столітті, відомі засновники Манявського Скита, і зараз Манявський Скит набирає важливого значення в підтриманні духовності в західному регіоні України. І тому цих Преподобних подвижників шанує цей край, і ми хочемо їх канонізувати. Крім того, у нас на порядку денному стоїть канонізація Митрополита Арсенія Мацієвича, Митрополита Ростовського, якого позбавили сану і чернецтва в 18 столітті, його посадили в Ривілі у в’язницю, і помістили його в такий кам’яний мішок.

Микола Вересень: А за що?

Філарет:
За те, що він відстоював інтереси церкви за часів Імператриці Катерини II. І тоді Російська церква, Святійший сінод позбавив його сану, і архієрейського, і священицького, і чернецтва, його як Андрія Мацієвича заарештували і посадили. І тепер Російська церква, яка зробила його таким, це ж Святійший синод позбавляв його цього сану, і вона його тепер канонізувала проголосила його святим. Так ось, вона його і засудила, а тепер вона вже подивилась, що вона зробила велику історичну помилку, і та ж сама церква, яка його засудила, ця ж сама церква проголошує святим. І оскільки він українець, то і наша церква хоче його зарахувати до Собору святих.

Микола Вересень: Чи на Собори такі запрошується іноземці, Ви чекаєте когось з іноземних Патріархів?

Філарет:
Це необов’язково. Можуть бути, але ж поки що ми невизнані, тому ми патріархів не можемо...

Микола Вересень: ну, може, не самого Патріарха.

Філарет:
Вони повинні з нами увійти в таке спілкування. На цей собор ми нікого не запрошуємо, це буде тільки собор Київського Патріархату, тому ми не запрошуємо. І питання, які обговорюються, внутрішні, церковні.

Микола Вересень: Які проблеми Ви бачите? Наскільки я розумію, окрім проблем з Москвою, фактично, інших проблем нема? Які у Вас стосунки з кардиналом Гузаром, які у вас стосунки з автокефальною церквою, які стосунки з іудеями, з мусульманами?

Філарет:
З усіма добрі, крім Московського Патріархату. Тут у нас стосунки, скажемо так, напружені, загострені. Але я і своїм архієреєм, духовенству, і віруючим постійно нагадую. Що нам не треба розпалювати ворожнечу, тому що рано чи пізно нам прийдеться об’єднуватися, і дивитися один одному в очі і разом молитися. І якщо ми створимо тут якусь стіну або глибоку прірву, то тоді буде дуже тяжко психологічно об’єднуватися. І тому легше об’єднатися тим, хто не ворогує. І тому, виходячи з таких стратегічних міркувань, ми вважаємо, що не треба ворогувати, а треба толерантно відноситись один до одного, чекаючи того часу, коли ми станемо разом біля престолу Божого.

Микола Вересень: Вже добігає кінця наша програма, я просто зараз хочу публічно запросити когось з Московського Патріархату пройти сюди. Бо, як правило, будь-хто приходить, і греко-католики, і римо-католики, і православні, і православні київського патріархату, і православні автокефальної православної церкви, всі приходять. І от з Московським завжди проблеми. І я сподіваюсь, що ми їх побачимо, тому що попереду вибори, і ми вирішили на Громадському радіо серед іншого висвітлити отців з різних церков. Я з цього починав, і я, мабуть, цим буду закінчувати, що є багато партій, є багато різних організацій, але довіра до них не завжди висока. І по всіх опитуваннях довіра до церкви залишається однією з найвищих або просто найвищою. І важливо просто знати позицію церкви, тієї чи іншої, напередодні таких важливих суспільних моментів, які будуть у нас восени цього року. Це був Миколи Вересень, він говорив з Патріархом Київським і всієї Руси України, предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату Філаретом, і ми сподіваємося почутися і побачитися наступного разу, тобто буквально завтра, але завтра буду вже не я. А я буду, я думаю, за тиждень, і за тиждень знову буде Громадське радіо. Тому що радіо не можна зупинити, і громадськість не можна зупинити, і суспільство не можна зупинити. Значить, буде Громадське радіо. Спасибі Вам величезне.

Філарет:
Дякую.

Микола Вересень: На все добре. Успіхів.


"Українська правда" у Threads

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News