День Конституції. Конституційний процес помер! – Хай живе конституційний процес!

Понеділок, 28 червня 2004, 17:21
Дарма кажуть, що жарт, повторений двічі – уже не жарт. Веселуха з конституційною реформою завертілася по новому і виглядає значно кумедніше за попередню. Віват!

Знову почнуться інтриги, тиск на депутатів і викручування рук, дискусії у пресі і на ТБ. Відбудеться безліч "круглих столів", на яких солідні й обтяжені науковими ступенями політологи й фахівці з конституційного права будуть міркувати про великі достоїнства і (плюралізм, як ніяк!) про деякі недоліки оновленого документа.

І вже чого буде вище всякої міри – так це рейтингових грищ "соціологів по виклику". Усі будуть зайняті, усі при справах – депутати, уряд, президент з усією своєю адміністрацією, а також журналісти, політологи, соціологи, політтехнологи тощо. Воістину – віват!

Окремо радує, що вся ця весела метушня не має жодного практичного значення. ЖОДНОГО. Ніякої конституційної реформи вже не буде. В усякому разі, її не буде нинішньої осені. Тому і смішно. Гарний жарт.

"Конституційна спроба №2" - це зовсім не те "старе", що, будучи добре забутим, перетворюється в "нове". Після голосування восьмого квітня, яке поставило крапку в "Конституційній спробі №1" пройшло трохи більше двох місяців.

Розрахунки, резони й розуміння всіх учасників цього, м'яко кажучи, занадто довгого анекдоту, залишилися без змін. З тією істотною різницею, що головний фактор – фактор часу – рішуче працює проти організаторів реформи.

До початку наступної парламентської сесії, що повинна підтвердити внесення змін в Основний Закон конституційною більшістю в 300 голосів, до виборів президента залишиться два місяці. Невже хто-небудь усерйоз думає, що у вересні таке голосування буде можливим? Вибачите – навіть не смішно.

От пан Гавриш (а куди йому, бідному, подітися?) заявив, що у вересні зібрати триста голосів дуже навіть можливо, тому що буде зрозуміло, хто стане президентом.

Ну, звичайно! До ворожки не ходи – усім усе буде зрозуміло. Тільки от, не сумніваюся! – у всіх це розуміння буде різним. Штаби Ющенка будуть упевнені в перемозі Ющенка. А штаби Януковича будуть упевнені в перемозі Януковича. Штаб Юлії Тимошенко (якщо, звичайно, у неї буде свій штаб) почне інтенсивно готуватися до розподілу посад при прийдешнім президентстві Юлії Володимирівни.

Президія ЦК КПУ замовить красиві бланки вітальних грамот на честь перемоги Петра Симоненка. І навіть Олександр Олександрович Мороз із скромним достоїнством приготується одержати, нарешті, сатисфакцію за 1999 рік.

І так далі за списком – скільки їх на той час висунеться. І от у цих умовах чи можна буде схилити до урізання президентських повноважень кого-небудь із тих, хто вже приготується ці самі повноваження щосили реалізовувати? Дурне питання.

Звичайно – ні. Імовірно, я трохи погарячкував. Вірним ідеї конституційної реформи, можливо, залишиться Мороз – оскільки саме з реформою, після якої президент стане фігурою переважно представницькою, Олександр Олександрович, схоже, пов'язує свої президентські надії. Хоча... Рейтингові ігри – річ небезпечна. Мало хто пам'ятає, що крах горезвісної "Канівської четвірки" у 1999 році відбувся насправді зовсім не тоді, коли Мороз спочатку різко погодився, а потім ще різкіше відмовився від висування "єдиного Марчука", а трохи раніше.

А саме тоді, коли Олександр Ткаченко, який було "підписався" за "єдиного Мороза", раптово узяв своє слово назад. Стверджують, що в критичний момент Олександру Миколайовичу саме підсунули черговий рейтинг, де нібито його шанси зашкалювали за всі розумні межі.

Так що, ще раз підкреслю, рейтингові ігрища – річ небезпечна, і навіть щодо позиції Мороза по конституційній реформі у вересні не можна бути упевненим на сто відсотків. А вже що стосується інших – і питань немає.

За що ж тоді страждали (нехай – недовго, але страждали ж!) соратники Віктора Андрійовича Ющенка під гнітом податкових і інших пресингів, щоб похитнутися саме тоді, коли перемога буде майже у них у кишені (а вони, скоріше за все, будуть упевнені, що – уже в кишені)?

То хіба похитнуться вони, якщо встояли дотепер, щоб проголосувати і відразу позбутися всіх заслужених, можна навіть сказати – вистражданих плодів довгоочікуваної перемоги? Та нізащо! Що стосується Віктора Януковича, то кулуарно-задушевні одкровення на тему – нам повноваження не потрібні – у нас стволи є! – це все, вибачите, - понти.

Такі жарти були доречні у квітні, коли над Віктором Федоровичем дамокловим мечем висіло питання – чи залишатися йому прем'єром? Це гра така була – Кучма і Медвдедчук робили вигляд, що підтримують "єдиного" Януковича, а прем'єр, у свою чергу, чесно робив вигляд, що підтримує Конституційну реформу.

Можливо, "робити вигляд" Януковичу доведеться і далі, до вересня, але з кожним днем цей "вигляд" буде усе менш переконливим. Причому, у вересні принципово важливим виявиться не стільки те, чи буде ще Янукович прем'єром (що малоймовірно), скільки – чи буде він кандидатом у президенти. Але колізія вийде досить проста – якщо він буде кандидатом, то навряд чи його фракція проголосує за реформу, а якщо не буде – то фракція втратить згуртованість і дисципліну, необхідну для результативного голосування.

Хто в нас залишається? Кучма і Медведчук. Отут усе не просто й аж ніяк не однозначно. Занадто багато варіантів. Справа в тім, що Кучма зовсім не є таким вже гарячим прихильником конституційної реформи. При цьому я навіть не сумніваюся в щирості Володимира Малинковича, який стверджує, що Кучма дав згоду розглядати щось таке захоплююче-компромісне.

У щирості Кучми, я, до речі, теж, не сумніваюся. Леонід Данилович узагалі – дуже щира людина. Він щирий і тоді, коли нещадно критикує, і тоді, коли клянеться у вірності до труни – навіть якщо мова йде про партії, про пропорційний виборчий закон, про Конституцію (яку гарант регулярно порушує, щиро не розуміючи, що - порушує).

Він дуже щирий – Кучма. Тільки дуже вже непостійний. Вітряний такий. Пустунчик. Сталість Леонід Данилович завжди виявляв тільки в одному відношенні – у твердій упевненості, що головним повинен бути він. Завжди. І йти він не хоче. Ніколи.

Максимум – пересісти з президентського крісла в крісло реформованого й убраного президентськими повноваженнями прем'єра. Технічні і юридичні процедури його, імовірно, не цікавлять і, швидше за все, він навіть не намагається в них розібратися.

Просто Віктор Медведчук переконав його, що конституційна реформа, - це і є механізм утримання влади. Як - механізм? Чому – механізм? А так. Без подробиць. Механізм – і все. Ви скажете – дурниця, і будете не праві – завдяки цій самій дурниці Віктор Володимирович уже два роки – голова адміністрації, і вплив придбав такий, що ніякому Табачнику, або, скажімо, Литвину навіть і не снилося.

Правда, Ірина Погорєлова жорстко розклала по поличках конституційні норми, і переконливо показала, що в рамках Конституції (і чинної, і "реформованої") утримання влади Кучмою практично неможливе. Ірина Миколаївна – занадто розумна і, що взагалі не доречно в такому делікатному питанні, – занадто чесна.

У нашому конституційному полі ці якості просто шкідливі. Хто-небудь ще скаже, що з 1994 року Кучма знаходиться в президентському кріслі два терміни. Документи покаже, календар, цифри всілякі, арифметику розведе... А Конституційний Суд вирішив – один термін. І крапка.

Механізм "пересаджування" - це справа юристів. А хто в нас головний юрист? – правильно, Віктор Володимирович Медведчук. Так що – спи спокійно, дорогий товариш Кучма, - юристи бдят. Звичайно, у юриста, можливо, є свої власні види, і навіть власні плани на посаду "реформованого" прем'єра, але для чистоти експерименту припустимо (тільки припустимо!), що ніяких власних планів у Медведчука немає й одна в нього турбота – зберегти при владі Кучму.

І отут можливі варіанти. Не даремно ж Конституційний суд арифметику реформував. Варіант "B" – "Кучма-3" нікуди не дівся, стоїть на запасному шляху. Якщо, звичайно, бурхливу, практично передвиборну активність Кучми можна вважати "стоянням на запасному шляху".

Між іншим, це, зокрема, означає, що в Кучми (на відміну від Гавриша) зовсім немає такої вже впевненості в успіху вересневого голосування з реформи. Побічно з цього випливає, що в Медведчука можуть початися проблеми.

Як красиво сказала одна розумна людина: "Становище в Медведчука гарне. Але не безнадійне". Але це так, до слова. Принципово важливо наступне: поєднати два варіанти порятунку Кучми зовсім неможливо. Отут вже одне з двох – або висуватися як кандидату в президенти (Кучма-3), або конституційна реформа.

Є ще, звичайно, третій варіант – Кучма заспокоюється й починає готуватися до нового післяпрезидентського майбутнього. Але в це повірити важко. Судячи з гарячкової активності президента, сам він усе більше схиляється до ідеї третього терміну – із усіма своїми нинішніми повноваженнями, зрозуміло.

Ну, і кому після цього буде потрібна конституційна реформа? В усякому разі, не Кучмі. Певний драматизм, якусь інтригу в процес мав можливість внести Віктор Ющенко. Що змінилося б, якби "Наша Україна" хором проголосувала за проект конституційних змін?

У політичному аспекті змінилося б багато чого. Знизився б (до вересня) пресинг на "нашоукраїнських" депутатів. Можливо, вдалося б зменшити темп (або навіть зовсім призупинити) розгортання проекту "Кучма-3", що особисто мені здається куди більш небезпечним і більш реальним, ніж варіант "єдиного Януковича".

Можливо також, що тріумфальне голосування з проекту на якийсь час утримало б Олександра Мороза від політично самогубної участі у виборах. Що стосується власне конституційного аспекту, то липневе голосування нічого не означало і нікого ні до чого не зобов'язувало.

Це саме той випадок, коли курчат будуть рахувати саме восени. Але – не проголосували. Як кажуть, "заграно". Без гіпотетичного політичного цинізму, не виявленого "Нашою Україною", "Конституційна реформа-2" не має жодних шансів на реалізацію. Інтриги немає. Конституційної реформи – немає і не буде. З цього приводу можна радіти. Про це можна шкодувати, але обговорювати тут більше нічого.

Чинній Конституції жодні зміни найближчим часом не загрожують. З чим можна привітати одне одного в день Конституції.



powered by lun.ua