"Тоталітарний консенсус" – механізм перемоги Януковича

Газета "Луганчане", яку, до речі, тільки-но відмовилася друкувати обласна луганська друкарня, повідомляла нещодавно, що в одному із сіл Кремінського району тамтешній місцевий начальник привселюдно оголосив усім селянам: "Якщо хоч одна б... не проголосує за Януковича, усіх закопаю!". Подібні випадки не поодинокі, і, здається, не тільки на Луганщині.

Не думаю, що така "агітація" дає привід прямо ототожнювати цього місцевого дурня й прем'єр-міністра, як і викривати велемовного Сергія Тігіпка, керівника його виборчого штабу, у лицемірстві.

Тут, скоріше, наочно, на вербальному рівні, виявляється "воля панівного класу" на "останній стадії його загнивання".

Втрата відчуття міри і моральних запобіжників при зборі підписів і проведенні мітингів на підтримку Януковича говорить про те, що його штаб обрав виборчу стратегію "тоталітарного консенсусу" – створення видимості широкої "громадсько-політичної єдності" навколо "центрального ядра" з корумпованої адміністративної бюрократії, ще більш корумпованих силових органів і тіньового капіталу.

Маніфестація цієї єдності на першому етапі виборчої кампанії пройшла успішно. Зібрати підписи хоч чотирьох, хоч шістнадцяти мільйонів виборців на підтримку влади серед "підданих" справа нескладна: ті, хто живе за межею бідності, позбавлені не тільки хліба з маслом, а також і громадянської гідності і здатності до самостійного встановлення політичних цілей.

А тому мовчки стають об'єктом цинічної маніпуляції політичних пройдисвітів.

У суспільстві й у ЗМІ недооцінюється ефективність цієї стратегії. Поки безклопотні інтелектуали чешуть язики з приводу кримінального минулого і рівня освіченості Януковича, поки вони тішаться ілюзією про "електоральну шизофренію" виборця, що, мовляв, пише "Янукович", а в умі-то, підморгуючи, тримає "Ющенка" – у цей час випадає з поля зору те, що ця стратегія "тоталітарного консенсусу" здатна забезпечити перемогу Януковичу.

За певних умов, звичайно. От ці умови і хотілося б запропонувати обговорити.

Не маючи широкої соціальної підтримки, кучмісти використовують маніпуляцію суспільною свідомістю шляхом придушення не тільки критичного мислення, але й елементарної соціальної активності.

Якщо коротко, їхня стратегія маніпуляції спрямована на досягнення двох умов своєї гарантованої перемоги:

- безжалісного руйнування психічної й соціальної структури особистості масового виборця

- і знищення того, що ще залишилося від незміцнілого громадянського суспільства.

Страх втратити роботу – ось головна зброя маніпуляції, яку використовує сьогодні штаб Януковича. Мається на увазі не його віртуальний образ, який очолює Тігіпко, призначений для однієї функції – створювати інформаційний галас, а "тіньовий Генштаб", прихований від громадської уваги. До слова, подвійні штаби "за Януковича" фактично існують у кожній області.

Відбувається повсюдна апробація страху як інструменту для одержання "ефекту удава". Всі українські "кролики" мають завмерти від страху і, щоб не втратити роботу, слухняно:

а) прийти на мітинг "на підтримку Януковича",

б) розписатися в підписному листі "на підтримку Януковича",

в) одержати збільшення до платні, пенсії чи стипендії "від Януковича" і

г) кинути в скриньку бюлетень "за Януковича".

Широкий "тоталітарний консенсус" на користь влади, що не користується довірою громадян, цілком можливий у суспільстві, деморалізованому убогістю й страхом. Питання техніки – наскільки вміло нинішня влада скористається цими "вихідними даними". Ми знаємо, що техніка вже відпрацьована на попередніх "виборах". А "вихідні дані" для влади - кращого бажати не треба.

Економічний словник повідомляє: "Родина вважається абсолютно бідною, якщо її доход менш ніж утричі перевищує рівень, визначений як витрати на нормальне продовольче забезпечення родини". Хоча в цьому значенні слово "нормальне" псує чіткість зображення бідності, але все ж дозволяє дещо розгледіти в нашому житті.

Рік тому вартість "продовольчого кошика" (у "меню" прожиткового мінімуму), за розрахунками нашого уряду, для дитини від 6 до 18 років складала 245,25 гривень, для дорослого працівника – 190,58 гривень.

Не важко підрахувати, що цього року, з урахуванням подорожчання пального та решти товарів, середньомісячна вартість "кошика" для родини з трьох осіб потягне гривень десь на 400-500. Помножимо на три - одержимо в середньому 1350.

Ця сума і є сьогоднішня межа абсолютної бідності української родини з трьох осіб.

Питання: чи багато родин мають такий доход?

Як відомо, "боротьба з бідністю" є важливим компонентом соціальної політики і виборчої кампанії Віктора Януковича. Спекулятивний характер такої соціальної політики й цинізм її натхненників мало кого бентежить, тому що в суспільстві ця тема не обговорюється.

Не обговорюється через "викривлення" і руйнування інформаційного простору в "гравітаційному полі" тіньового капіталу і його тіньової влади.

Дозволю собі вказати на це "викривлення" як на фундаментальний принцип зазначеного вище "тоталітарного консенсусу" і вирішальну умову можливої перемоги Януковича. Для ясності скористаюся літературною аналогією.

У повісті фантаста Станіслава Лема "Непереможний" описано украй повчальний для нас досвід зіткнення двох цивілізацій – тієї, що вироджується і що розвивається.

На якусь, без ознак життя, "червону планету" висадився відправлений із Землі космічний корабель, щоб знайти й врятувати землян, відправлених раніше в розвідувальну експедицію.

Космонавти знайшли усіх своїх товаришів загиблими за спочатку зовсім незрозумілих обставин: ніхто не мав жодних ознак насильницької смерті. А їх цілісінький у технічному відношенні корабель нагадував повний хаос. Що ж трапилося?

Згодом з'ясувалося, що земляни-розвідники виявилися жертвами тамтешньої "боротьби з бідністю" - усі види живих істот, що населяли "червону планету", в умовах гаснучої енергії їхнього сонця, поступово винищили одне одного в боротьбі за виживання.

Переможцем виявилися якісь мерзенні кристалики-жучки, які залишилися на планеті й оселилися у відрогах гір. Міріади кристалічних "найпростіших" вижили в ході деградуючої еволюції завдяки своїй унікальній здатності.

Вони могли у випадку виявлення ними будь-якої істоти, що рухається, миттєво консолідуватися в "Хмару", щоб знищити цю істоту найекономнішим способом, який і забезпечив виживання – покружлявши над головою більш розвиненої живої істоти, вони "стирали" з її мізків всю інформацію.

Той, хто піддавався такій атаці "Хмари", миттєво перетворювався в дезорієнтованого ідіота, позбавленого будь-якого досвіду, і гинув від власної абсолютної безпорадності. Такими і знайшли земляни своїх загиблих розвідників. І самі ледь втекли відтіля, утративши половину екіпажу.

Ми живемо в схожих умовах, коли "найпростіші" звироднілої радянської цивілізації (ті, що "підвішують за яйця" суддів, відрізають голови журналістам, і зганяють усіх б... і зеків для підтримки свого ватажка), консолідуючись у "Хмару", атакують насамперед інформаційні органи суспільства і тим самим завойовують панівне становище в Україні.

Для повної перемоги сьогодні їм потрібен свій "Президент", що успадкує від попереднього контркультурний принцип примітивізації й утилізації соціального життя як умову свого виживання.

Знаменита Ганна Арендт, що досліджувала після Другої світової війни джерела тоталітаризму, писала:

"Криза нашого часу і його осьовий досвід висунули зовсім нову форму правління, що як можливість і постійна небезпека, схоже, залишиться з нами надовго, точно так само, як залишаються з людством інші форми правління, що виникали в різні історичні моменти і засновані на різних базисних видах досвіду, - монархії, республіки, тиранії, диктатури і деспотії, - незважаючи на їхні тимчасові поразки".

Наш "осьовий досвід" останнього десятиліття – досвід вилучення із суспільного обігу перш за все паростків свободи як економічного принципу підприємництва й інтелектуального принципу творчості.

Це досвід консервації й відтворення в нових історичних умовах тоталітаризму після його тимчасової поразки, про що попереджала Арендт. На цій "осі" новітнього історичного досвіду, як на жердці в селі, розмістилися фігури, що наочно демонструють тенденцію еволюції – від Кучми до Туркменбаши.

Український підприємець під час правління Кучми сформований як підневільне джерело феодальної ренти для державних репресивних органів, що обслуговують "найпростіших". Свобода такій системі протипоказана: генетичний код державного патерналізму й примітивізації відштовхує її, як пересаджену при опіку чужу тканину.

А "втеча від свободи", яку продемонструвало українське інтелектуальне співтовариство під час другого царювання Кучми, не могла не закінчитися неминучим – моральним роззброєнням і капітуляцією перед натиском влади брудних грошей.

Це співтовариство навіть не спромоглося дати символічний ляпас "найпростішим" за незаконне привласнення ними чужої інтелектуальної власності – слова "демократичний", яке "Хмара" чіпляє як етикетку на своїх численних "форумах".

Перемога Януковича можлива, якщо відзначені вище умови цієї перемоги будуть і далі, не зустрічаючи перешкод, формуватися по наростаючій. А якщо ще, як рояль у кущах, підкрутиться якась ситуативна криза, його шанси тільки збільшаться.

Питання порятунку цивілізації, що народжується в Україні, свободи – це питання формування широкого "демократичного консенсусу" на противагу вже створеному тоталітарному.

Перед цим завданням схоластичні диспути в рядах опозиційних сил навколо "політичної реформи", "принципові пози" окремих партійних начальників і торги з приводу їх "золотих акцій" здаються безвідповідальною хаотичною метушнею дрібних осіб. Які втратили інстинкт життя і не розуміють масштаб небезпеки для країни.