Дружина й особисте життя як політичний фактор. Частина 1

Четвер, 12 серпня 2004, 23:55
Як у них?

У багатьох країнах діяльність владних органів прозора і контролюється суспільством навіть у дріб'язках. Наприклад, у Швеції будь-хто має право відвідати канцелярію прем'єра і подивитися, яку він одержує кореспонденцію. А особисте життя державних мужів там настільки відкрите, і інформація про нього настільки доступна, що самі шведи говорять про необхідність уведення певних обмежень.

Приходячи в політику, людина тим самим дає згоду на те, що її особисте життя стає надбанням громадськості. А якщо хтось з нас претендує на найвищі державні посади, то має змиритися з тим, що приватне життя перестає бути тільки його особистою справою, тому, що від цього може залежати стабільність у суспільстві.

Особисте життя політика може впливати і на його долю як людини і як політика.

Візьмемо, наприклад, два найбільш відомі убивства державних лідерів. Вони якраз виявилися пов'язаними з їхнім особистим життям.

У 1986 був убитий прем'єр-міністр Швеції Улаф Пальме. Він купив квитки і повів у кінотеатр свою дружину. На виході його підстерігав убивця.

Ви можете уявити собі когось з наших прем'єрів, коли він купує квитки у кіно і веде в звичайний кінотеатр свою дружину нарівні з іншими глядачами? Скорше в уяві постає інша картинка, залишену нам одним з аматорів кіно Йосипом Сталіним – перегляд у відомчому кінозалі у вузькому колі.

А вже якщо прем'єр вирішив показати себе народу, то три квартали навколо будуть перекриті, усі світлофори відключені, на кожному розі або міліціонер, або хтось у цивільному. Принаймні, коли Віктор Федорович у Донецьку вибирається на футбол, до стадіону вільно підійти неможливо – усе оточено.

У той же час, прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер, на відміну від нашого, у неробочий час не може користуватися службовим транспортом. Коли ж Тоні Блер роз'їжджав протягом декількох неділь центром Лондона в особистих справах, то поліція його оштрафувала – в'їзд у центр столиці платний, а прем'єр, певно, вирішив заощадити.

Не забуте ще й убивство міністра закордонних справ Швеції Ганни Лінд. 10 вересня 2003 року пані Лінд із подругою в стокгольмському універмазі купувала сукню для виступу на телебаченні. Її пророкували у прем'єр-міністри...

До речі, коли вона ввійшла до складу уряду, то жила в пригороді Стокгольма і добиралася на роботу електричкою!

<і>Для порівняння:

У числі перших документів, підписаних нинішнім прем'єр-міністром Януковичем після призначення, було розпорядження про виділення більше мільйона гривень для купівлі двох нових "мерсів". Пригадуєте, Вікторе Федоровичу?

РОЗПОРЯДЖЕННЯ
вiд 28 березня 2003 р. № 176-р
Про надання дозволу на придбання легкових автомобiлiв для обслуговування керiвництва Кабiнету Мiнiстрiв України
Дозволити автопiдприємству Господарсько-фiнансового департаменту Секретарiату Кабiнету Мiнiстрiв України придбати для обслуговування керiвництва Кабiнету Мiнiстрiв України два автомобiлi марки "Мерседес-Бенц" S 350L вартiстю 509,56 тис. гривень кожний.
Прем'єр-мiнiстр України В.ЯНУКОВИЧ

***

Це майже 100 тис. доларів за одного "мерина". Круто! Фахівці кажуть, що для такої моделі ціна зависока, якщо тільки "Мерс" не "нафарширували" якимись, ну, дуже додатковими, "наворотами". Але ми ж не Швеція і навіть не Німеччина, де деякі члени уряду і депутати їздять на роботу на велосипедах.

Автопромисловці Америки стверджують, що Україна обігнала усіх за кількістю придбаних автомобілів "Майбах". От би домогтися таких успіхів за рівнем життя "пересічних громадян".

Якщо наш уряд дійсно відкритий для народу і готовий співпрацювати з засобами масової інформації, надайте журналістам відомості про кількість, марки і вартість автотранспорту, який використовують всі структури виконавчої влади. Думаємо, що всі ЗМІ погодяться опублікувати такі дані.

Давайте, однак, знову повернемося "до них". Пам'ятаєте, як деякі епізоди особистого життя Білла Клінтона ледь не привели його до імпічменту? У становленні особистості політика його близькі і їхнє поводження часом стають провідним фактором. Зокрема, важливу роль і в становленні іміджу Білла Клінтона, і в скандалі довкола нього зіграла дружина екс-президента Хілларі.

Та й у нинішній кампанії в Америці активну участь беруть члени родин головних кандидатів – Джорджа Буша і Джона Керрі. На просторах СНД ми таке бачили тільки в Єльцина – члени його родини не просто брали участь у президентській гонці, але й керували виборчим штабом.

Дуже теплі спогади збереглися в багатьох про Раїсу Горбачову, а те, що Михайло Горбачов ніколи не приховував свою любов, і не соромився демонструвати ніжне ставлення до своєї дружини, тільки додавало йому шарму і збільшувало симпатії з боку суспільства.

Тому можна сміливо говорити, що особисте життя і дружина публічного політика є важливим політичним фактором.

Як у нас?

Подробиці особистого життя українських політиків завжди цікавили пересічного громадянина, хоча в багатьох ЗМІ у нас активно продовжує проводитися лінія Комуністичної партії, яка вважала, що особисте життя політичних лідерів – це вето, табу.

Але, якщо виборець за Конституцією має право вибирати, і має право на вільне отримання інформації, то він, щонайменше, вправі знати про політиків не тільки те, що чує від них з високих трибун або з екрана телевізора. Адже політики такі ж люди, як і всі інші.

Що цікаво – більшість політиків нормально ставляться до питань про особисте життя, а наш перший президент Леонід Макарович Кравчук, як кажуть, є автором такого вислову: "президенти займаються сексом, як і всі нормальні люди". Недарма саме його в часи керівництва державою дехто називав секс-символом вітчизняного політикуму.

"Спеціальний агент"

Опитування показують, що із сучасних політиків нашим жінкам найбільше подобається Віктор Ющенко. Напевно, імпонує його ніжне, тепле ставлення до дружини, а також те, що Віктор Андрійович за політикою не забуває про родину. Недарма недавно він став уп'яте батьком - це третя дитина від шлюбу з Катериною Чумаченко. Правда, саме дружина і стала об'єктом нападок з боку головних його опонентів у виборчій кампанії.

Так, днями була поширена інформація про те, що кандидат Базилюк (напевно, за порадою старших товаришів) звернувся до Віктора Ющенка з пропозицією відмовитися від боротьби за президентську посаду через "загрозу національній безпеці".

У листі, зокрема, сказано: "Як відомо, ваша дружина - Катрин-Клер, американська громадянка, а ви, шановний Вікторе Андрійовичу, у випадку вашої перемоги на президентських виборах, будете мати величезний масив стратегічної інформації, що представляє предмет державної таємниці".

Дружина Ющенка дійсно жила в Америці і через брак іншого "компромату", ця обставина є головним подразником для основних опонентів Віктора Андрійовича. Що можна сказати з цього приводу.

Батьки дружини Віктора Андрійовича емігрували в Америку після Другої Світової війни. Її справжнє і єдине ім'я – Катерина Чумаченко. Коли Україна стала незалежною, Чумаченки вирішили здійснити свою давню мрію і повернутися на батьківщину. Катерина першою з родини приїхала в Київ.

Якщо про Віктора Андрійовича достаменно відомо, де він народився і де працював, то про Катерину Михайлівну ходить чимало чуток, зокрема щодо роботи в ЦРУ. Насправді громадянка США українського походження Чумаченко (Katherine Chumachenko) пройшла наступний шлях:

Джорджтаунський університет (міжнародна економіка), Чикагський університет (спеціальність: фінанси, міжнародний бізнес, менеджмент громадських, неприбуткових організацій), Український національний інформаційний центр, директором якого Катерина стала в 21 рік і займала цю посаду два роки.

З 1984 року спеціальний асистент управління міжнародних відносин Митної служби США (U.S. Customs Service), де два роки керувала освітніми програмами.

У 1986 році вона переходить на роботу в Державний департамент США – у бюро з прав людини (Bureau for Human Rights).

Через два роки українка Чумаченко стає співробітником Білого дому: помічником Директора міжнародного департаменту (Foreign Affairs).

У 1989 році Катерина Чумаченко кілька місяців працювала в Казначействі США, потім два роки в економічному комітеті Конгресу.

У 1991 році, як сказано вище, Катерина Михайлівна повернулася на батьківщину.

В Україні вона стає керівником з України, старшим резидентом-радником Центру банківського тренінгу при USAID і радником Національного центру навчання банківського персоналу.

З 1994 року до лютого 1999 – очолювала українське представництво однієї з найбільших міжнародних фінансових і консалтингових структур – Barents Group LLC. Саме в цей період вона познайомилася з Віктором Ющенком і згодом стала його дружиною.

Довгий і докладний перелік зроблено з однією метою – показати, реальну біографію Катерину Чумаченко, оскільки підґрунтя для спекуляцій створює саме відсутність достовірної інформації. Її родина, до речі, має донбаські корені, так що, при певній долі фантазії (або марення) Катерину Михайлівну можна назвати агентом Януковича в таборі Ющенка.

Емігрантські історії

Історія знає чимало випадків, коли навіть главами держав ставали іноземці. У 1998 році литовці обрали президентом Адамкуса. У момент виборів він був громадянином США. Після нього вибрали Паксаса, до речі, колишнього члена КПРС, якому оголосили імпічмент за зловживання.

На позачергових виборах литовці знову проголосували за "американця" Адамкуса. І ще одна деталь - саме Паксас, що має, як і Кучма, "відмінне" компартійне минуле, відправив військовий контингент в Ірак.

Болгари так узагалі "на царювання" "виписали" з-за кордону свого колишнього короля Симеона Другого. І цілком задоволені його правлінням. А в нашій Верховній Раді після повернення на батьківщину тривалий час плідно працювала "емігрантка-репатріантка" народний депутат Ярослава Стецько.

Здається, українці, що проживають за кордоном, більші патріоти України і більші українці, ніж кандидати, що ігнорують мову країни, на вищу посаду в якій вони претендують, і ставляться до державної мови зневажливо. Такі кандидати в президенти повинні бути взагалі зняті з дистанції відповідно до чинного закону.

ЦВК не робить цього і не піде на це з цілком зрозумілої причини. А шкода. Мова – це основа будь-якої національної культури. Глава держави, що не володіє культурою мови, погано знає мову країни, якою він керує, - це національна ганьба.

Далі буде


Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування