Ткаченко: Помилка Медведчука, що він відійшов від політичної діяльності. І вона негативно відгукнеться

Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму cайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіо

Кость Бондаренко: Вітаю вас! В ефірі програма "Громадського радіо" "Тема дня". З вами я – Кость Бондаренко. Сьогодні ми спробуємо з’ясувати, які перспективи має лівий рух в Україні, чи може він опиратися на селянство, як це було раніше. Гість нашої програми – народний депутат, член Комуністичної партії України Олександр Ткаченко. Доброго вечора!

Олександр Ткаченко: Доброго вечора!

Кость Бондаренко: Пане Олександре, свого часу Ви двічі кандидували на пост Президента України - в 1991 і 1999 роках. Якою Ви бачите нинішню кампанію, і в чому її різниця від попередніх?

Олександр Ткаченко: По-перше, Ви вірно замітили, що в моїй біографії є такі віхи, коли я на самому початку реформування і виробничих, і політичних відносин в нашій державі - в 91-му році - балотувався кандидатом в Президенти, будучи тоді на посаді першого заступника голови Ради міністрів України. Тому що я тоді і сьогодні вважаю, що Україна була і залишається аграрно-промисловою державою. І цю державу повинен очолити, безперечно, аграрник з великим фаховим досвідом і політичним рівнем підготовки.

Тому я і в 99-му році (тобто, через одні вибори, минувши 94-ий рік, коли достроково переобирався президент Кравчук) балотувався вже в ранзі голови Верховної Ради. Якщо Ви пам’ятаєте, тоді ставив я питання об’єднати лівоцентристів. Ми мали шанс перемогти ще в першому турі. Але, як кажуть, не судилося.

І, мабуть, ті, кого я хотів об’єднати, не зрозуміли мене, тому що багатьом не вдалося подолати своє я особисте. Це, мабуть, наш чисто український менталітет. Але сьогодні мова не про це. Сьогодні вибори 2004-го року, коли завершується епоха двох Леонідів: один Леонід був невдачливий, і його достроково переобрали, нинішній Президент два строки практично допрацював.

І, безперечно, люди, я думаю, в 99-му році, переобираючи Леоніда Даниловича на другий строк, мали велику надію на те, що він перший строк навчався управляти економікою держави, вивчати внутрішню і зовнішню політику, визначати напрямки майбутнього розвитку. Але цього не відбулося. І ми побачили, що завершується другий строк 31-го жовтня, коли ми всі підемо на вибори нового Президента. Ми бачимо, що надії не оправдалися.

Сьогодні, якщо зробити екскурс по всіх кандидатах, а їх 26 (я вважаю, що це велика недоречність, такого не може бути у цивілізованій державі, щоб 47 млн. населення, 26 кандидатів - це неприпустимо), і в економічному плані, і в інтелектуальному є сьогодні чотири кандидати. Я віддаю перевагу Симоненку Петру Миколайовичу.

І це не тільки тому, що ми – однопартійці, а тому що це - лідер тієї партії, яка називається комуністичною, яка має під собою не лише ідеологію, як одна з політичних партій. Тому що я не бачу ідеології в інших партіях, вони будують свою ідеологію, вихоплюючи з контексту ідеології Компартії.

Крім ідеології, Компартія має чітку програму, яку і сповідувала, і сповідує за всю свою історію і за попередні роки, і за період, що Петро Миколайович вже третій строк балотується, третій раз, точніше. І думаю, що Петро Миколайович найбільш послідовно дотримується тих програм, які розробляються, затверджуються відповідними з’їздами партій.

Кость Бондаренко: Ви сказали про недоречність, що існує 26 кандидатів. І ліві сили в ході нинішньої кампанії також виставили цілий ряд кандидатів. На лівий спектр претендують і Симоненко, і Мороз, і Вітренко, і Яковенко, і Волга. Чи є можливість добитися єдності лівих сил?

Олександр Ткаченко: Безперечно, є. І я не покидаю надію на те, що Петро Миколайович і його колеги по лівому спектру, є ще час, більше, ніж півтора місяці, ще можуть на якомусь етапі знайти спільну мову і зробити ставку на Симоненка.

Кандидатура Петра Миколайовича, і сама роль і місце Комуністичної партії в нашому суспільстві довели, що, коли в нашій державі були тяжкі роки (чи це Громадянська війна, чи це довоєнний період, чи післявоєнний, чи військовий), Комуністична партія доводила свою величезну правоту і уміння мобілізувати за собою народ, консолідувати його на те, щоб наша держава була однією із економічно міцних і передових.

І, я думаю, не секрет, що вже в 89-90 роки Україна була однією із економічно міцних держав у Європейській співдружності. Але Україна не могла за себе окремо вести мову, тому що вона була в складі Союзу.

І от та спадщина, яку сьогодні, можна м’яко сказати, розтринькали за ці 13 років незалежності, я думаю, консолідувати народ України в цей важкий час під силу Комуністичній партії на чолі з Симоненком. Якби і Мороз, і Вітренко, і всі інші підтримали цю кандидатуру, я впевнений, що якщо не в першому турі, то в другому турі ми перемогли б обов’язково.

Кость Бондаренко: У останньому номері "Дзеркала тижня" з’явилася стаття Джона Конлана, колишнього конгресмена США, який розмірковує про те, що цілком можливо, що єдність лівих сил стане докладним фактом вже після президентських виборів і актуалізується на виборах парламентських. Але тоді центральною фігурою, яка буде об’єднувати лівих, може стати Віктор Медведчук, який є лідером СДПУ(о) - формально лівоцентристської партії. І в такому випадку йдеться про те, що можна скласти сумарний рейтинг цієї лівої партії, комуністи, соціалісти і соціал-демократи можуть дати понад 30% і в результаті впливати на формування більшості, на формування Уряду і т.д. Чи можливий в принципі такий варіант? Чи розглядаєте Ви для себе такий варіант?

Олександр Ткаченко: Я, по-перше, не розглядаю його, я свою думку можу висловити. Справа в тому, Симоненко – це відкритий політик, і його знають в Україні, як кажуть, "і стар, і млад". Такий політик, як Мороз – це відкритий політик - за ці роки його теж знають усі верстви населення, його бачили в різних державницьких амплуа. Такий політик, як Вітренко – це людина скороспіла в політиці, але вона має теж свій імідж і свій вплив, і є багато електорату, який її підтримає. Але це наші, як кажуть, люди, які працюють на лівому крилі.

Щодо нового політика, який прийшов, Волга Василь Олександрович – це, безперечно, перспективний політик, розумний від природи і обдарована людина. Думаю, в нього ще велике майбутнє, але це життя покаже.

Я думаю, було б краще, якби він більше співпрацював з Комуністичною і Соціалістичною партіями, він би набирався досвіду, і йому б це знадобилося в майбутньому. Щодо Медведчука я думаю, що він далекий від відкритості, середина теж скороспіла, яка бере не скільки розумом, скільки грішми.

А це у політиці, і для відкритої політики недопустимо. Я думаю, що це тимчасове явище. І, мабуть, він відійшов серйозно від тієї політичної діяльності, коли став головою адміністрації Президента. Думаю, що це була помилка у його кар’єрі. І вона в майбутньому, на мій погляд, я ще раз підкреслюю, вона негативно відгукнеться на його майбутній політичній кар’єрі. Ну, це вже, як кажуть, справи його.

Щодо об’єднання, то я хочу сказати, що комуністична ідея була, є і буде - це об’єктивна закономірність розвитку суспільства і в нашій державі, і в інших державах. І комуністична ідея була і залишається. І ніколи комуністична ідея не відімре. Будуть відбуватися зміни, безперечно, будуть мінятися форми роботи, підходи, програми, це абсолютно так. Догми тут не може бути, і, мабуть, зміни будуть відбуватись.

Але сьогодні у складі Комуністичної партії є достатньо молоді (не тільки комсомолу, а молоді, яка вступає в ряди Комуністичної партії), яка готується на рівні і району, і первинних парторганізацій, і областей, і республіки, які будуть достойно наслідувати кращі традиції комуністичної ідеї, розвитку комуністичного суспільства. А ця ідея була, є і буде і за нею майбутнє.

Кость Бондаренко: Хотілося б запитати про особисте. Пане Олександре, що сталося з Вами? Чому Ви так мало спілкуєтеся з пресою? Складається враження, що Ви розчарувалися останнім часом у політиці, особливо після подій січня-лютого 2000 року.

Олександр Ткаченко: Я б не сказав, що я розчарувався. Останнім часом я працюю над одним серйозним матеріалом. Думаю, що десь в найближчий час він вже вийде. Я з групою науковців працюю над серйозним матеріалом, який мені доручив Центральний комітет Комуністичної партії.

І думаю, така книга вийде з глибоким аналітичним аналізом того, що відбулося в нашій країні за 13 років. Цей матеріал на багато питань дасть відповідь, і дасть можливість задуматися, а кому можна довірити долю нашого народу, України? Яка політична сила в змозі очолити? Яка політична сила, як не Комуністична партія, має ще кадровий потенціал і досвід для того, щоб вивести цю державу на широку дорогу прогресу.

Кость Бондаренко: Я перепрошую, а ця книжка вийде ще до виборів?

Олександр Ткаченко: Думаю, ця книжка вийде найближчим часом. І вона, може, відіграє якусь позитивну, на мій погляд, роль у передвиборчій кампанії. Я абсолютно не відійшов, я працюю активно в нашій фракції, у Верховній Раді, працюю в Центральному комітеті, їжджу республікою, зустрічаюся з людьми, і в передвиборній кампанії беру активну участь.

Думаю, те, що рідко виступаю на радіо, телебаченні, в пресі, є таке, але це тимчасові явища, я думаю, що я їх поновлю після того, як виконаю доручення Центрального комітету.

Кость Бондаренко: Свого часу Ви були одним з лідерів Селянської партії України, потім перейшли в КПУ. А Селянська партія здійснила несподівану революцію: ваш колишній соратник Сергій Довгань став Херсонським губернатором, партію очолила Тетяна Засуха. Що сталося з Селянською партією і з Вашими колишніми товаришами по партії?

Олександр Ткаченко: Мені жаль. Селянська партія була створена в кінці 91-го року, коли була призупинена діяльність Компартії. І я, тодішній державний керівник, разом зі своїми однодумцями по Комуністичній партії (а я був членом Центрального комітету Комуністичної партії України) вирішив зберегти ядро з числа комуністів і об’єднати їх під егідою Селянської партії.

Тоді зібралися в Херсоні однодумці з 18-ти областей, і ми там створили Селянську партію. Але так, щоб їй надати більшої демократичності, ми тоді Довганя брали головою партії, а мене першим заступником. Я думаю, що це був правильний крок і на 1-му, і на 2-му з’їздах.

А те, що Довгань зрадив цю парті, що він її проміняв на посаду губернатора – це, я думаю, недостойна поведінка його, як людини, але це його проблема. Думаю, що він недостойно себе повів, і він - недостойний губернатор. Я б на місті Президента таким людям ніколи не довіряв би долю області, тим паче величезної кількості людей цілого регіону.

Думаю, те, що сьогодні цю Селянську партію очолила Тетяна Засуха, якби вона була членом цієї партії, я абсолютно нічого не мав би проти. Це - золота людина, талановитий керівник, хороший спеціаліст і депутат, але те, що вона прийшла, як кажуть, з другої партії і очолила цю парті, це, як кажуть, попахує недобрим.

Я не хочу іншого слова підбирати і думаю, що вона не є авторитетом для людей, які з першого дня увійшли в цю Селянську партію ще 91-го року. Думаю, що вона не є авторитетом. Для партії потрібен бойовий генерал, а не тротуарний, який прийшов, як кажуть, збоку і йому вручили цю партію.

Такого в життя не буває. Тому я думаю, що це тимчасові явища, і думаю, що Селянська партія знайде в собі мужність і після виборів Президента (а її підпорядкували сьогодні тільки одній меті, щоб підтримати нинішнього керівника Кабінету міністрів - це зрозуміло абсолютно, тому що і посаду таку дали, щоб звільнив її Довгань) з’їзд Селянської партії зробить висновки і обере достойного керівника із числа тих, хто стояв в період створення партії, хто заслужив це. А там достойних дуже багато.

Кость Бондаренко: Ви двічі балотувались на пост Президента, двічі знімали свою кандидатуру. Чи можливо, що за деякий час так вчинить Петро Симоненко, скажімо, десь за тиждень перед виборами? Оскільки існує така реальна загроза, якщо він програє, скажімо, вибори, якщо він не вийде у другий тур, то може постати гостре питання про відставку його з голови партії.

Олександр Ткаченко: Я думаю, що це не так. По-перше, Петро Миколайович користується великим авторитетом в партії, серед комуністів, і має величезний авторитет серед електорату, який підтримує Комуністичну партію. І в те, що Петро Миколайович зніме кандидатуру, я не вірю і думаю, що це неможливо. Тому що Комуністична партія - самодостатня, найбільш популярна, це партія, яка одна. І ніяка інша не має тієї програми, тих кадрів і не має тієї ідеології, яка в змозі, я ще раз кажу, не тільки очолити державу, а дати "толк" цій державі.

Нашій державі потрібен такий державний керівник - людина, яка, як кажуть, не має за собою ніяких застережень і не має ніяких негативних явищ, тих, які мають ті кандидати, що ідуть поряд з ним. Тому я вважає, що навпаки - було б дуже правильно (я це хотів зробити в 99-ому році, але мене не послухали), якби об’єдналися навколо Петра Миколайовича чи в 99-ому році, чи зараз в 2004-ому - перемога можлива у першому турі.

Кость Бондаренко: В разі перемоги Симоненка можливі кадрові пропозиції колишнім союзникам по опозиційній коаліції - Ющенкові, Морозові, Тимошенко?

Олександр Ткаченко: Безперечно. В кожній політичній партії - і в Мороза, і в Вітренко, і в Ющенка Віктора Андрійовича та у "регіональщиків" є достатньо талановитих державників. Думаю, що з обранням Петра Миколайовича Президентом був би створений дійсно коаліційний уряд з тих людей, які в першу чергу, як кажуть, вболівали б за народ і любили народ, не жаліли ні себе, ні свого здоров’я, щоб цьому народу допомогти відродити нашу українську державу, щоб дійсно суверенітет наповнився не просто на словах незалежністю, а наповнився економічною незалежністю.

Кость Бондаренко: Традиційно, за даними соціологів, найбільш активними виборцями в Україні є селяни. За результатами останнього перепису населення, їх майже 16 мільйонів. Пане Олександре, українське село є неоднорідним за політичними уподобаннями, за структурою: на заході України селянам подобається Ющенко, на сході – багато хто віддадуть голоси за Януковича, у центрі, на півдні – Морозу... А чи присутній в українському селі електорат Симоненка? Адже комуністи, як правило, спиралися завжди більше на міський пролетаріат.

Олександр Ткаченко: Я б не сказав, що тільки на міський. Але село було і залишається дійсно консервативним. І населення за своїй мудрості й мужності, воно не любить міняти погляди, тим паче ті погляди, які виховувалися багатьма роками.

Ті рівень життя і розвитку села, соціальні інфраструктури, особливо за останні роки, підтвердили те, що Комуністична партія вела абсолютно правильну лінію на зміну рівня життя, культури села – і рівень продуктивності праці на селі уже в 90-х роках був вищий, ніж і багатьох галузях промисловості. Тому я думаю, що форпостом соціалізму було і залишається село.

Сьогодні думаю, що Комуністична партія і її лідер Симоненко мають серйозну підтримку електорату. Сьогодні село майже вперше в історії знаходиться в такому стані, в якому не було мабуть навіть до революції, коли понад 80% населення безробітні.

Не було такого в історії, щоб селянин не мав робочого місця - якщо не на виробництві в колгоспі, радгоспі чи якомусь іншому господарстві приватному, щоб вдома не було чого робити. Ми сьогодні його обеззброїли - так як армію обеззброїли, так як зняли з чергування ракети "Земля-Земля" з ядерними боєголовками – так обеззброїли сьогодні селянина. І, чи він працює в приватному господарстві, чи він має фермерське господарство, чи він в корпоративному господарстві, нема чим працювати.

І сьогодні, думаю, кожен селянин, якщо ставить на карту, кому віддати перевагу - Януковичу, Ющенку, Симоненку, Морозу чи комусь іншому - безперечно найближчим є лідер Комуністичної партії. Тому що в людей воно відклалося в розумі, в голові, в серці - те, що Комуністична партія робила, щоб українське село було дійсно передовим і рівень життя вже нічим не відрізнявся в останні роки від рівня життя міста.

На селі чого не вистачало? Не вистачало мотоциклів, легкових автомобілів, у людей була постійна робота, постійні високі заробітки, люди мали можливість і медичного, і наукового забезпечення.

Я теж в свій час працював секретарем райкому партії сільської 10 років, але я не пам’ятаю, щоб до мене хтось приходив з питаннями, що не виплачена заробітна платня чи інші такі побутові питання. Приходили за що? Будівельні матеріали, допоможіть, допоможіть сина в інститут чи училище, допоможіть автомобіль купити.

Тому це вже говорило про те, що в райкоми партії йшли люди з однією з надією, що там їм допоможуть. Другого органу, я ще раз скажу - нема такого. Ні в Соціалістичній партії нема такої структури, ні в іншій політичній силі, яка сьогодні виступає чи хоче поживитись голосами селян.

Я думаю, що селяни оцінюють цю ситуацію. Сьогодні, навіть, коли виступала одна з лідерів Аграрної партії на сесії Верховної Ради і навела приклад, що 13 мільйонів населення в Україні проживає за межею бідності. Це вона мала на увазі те, що на селі проживає 16 мільйонів, отих 13 – це в основному люди сільські. І вони знають, що їм добро принесе лише обраний від Комуністичної партії.

Кость Бондаренко: За кілька років в Україні можливе перетворення землі на товар. Відомо, що як на Заході, так і на Сході вже є потенційні покупці цього товару - мається на увазі за межами України. Немало їх і у нас в країні. Чи маєте ви конструктивну програму, як перешкодити спекуляції на ринку землі як запобігти негативним наслідкам цього процесу? Адже, якщо процесам не можна запобігти, то потрібно запропонувати дієві механізми запобігання ризикам.

Олександр Ткаченко: Коли приймався земельний кодекс – це було насильство над парламентом. Насильство, яке було при перевороті - коли я був головою Верховної Ради, і Президент, і його оточення провели переворот у парламенті. Отаким чином приймався Земельний кодекс і там було визначено, що земля має стати товаром з 1 січня 2005 року. Але не так давно - при завершенні сесії осінньої - ми прийняли поправку до Земельного кодексу, що накладатиме мораторій до 1 січня 2007 року.

Тому, я думаю, що із зміною президентської епохи Кучми на іншого Президента, безперечно перетерпить серйозних змін і Земельний кодекс.

Земля в Україні – це останній форпост економіки і буття України, як такої. Можна будь-який завод, як кажуть, бульдозером знести і новий побудувати за вік , можна знести будь-яке місто чи село і побудувати нове, а землю вже повернути, якщо вона вже проданий товар, буде неможливо.

І землю ж не можна розглядати лише з позиції, що це орють, сіють і збирають урожай. Земля – це же й надра. Земля – це життєвий простір, це основа-основ буття. І останнє, Земля чітко визначена 13 статтею Конституції, що це - всенародне багатство. Це не наша з вами чи моя, чи ваша, чи ще когось - це земля всенародна.

І сьогодні, коли землю ділять лише серед селян – це недоречність. Це те, що потрібно було б вже давно змінити з посади Даниленка (є такий Анатолій Степанович - людина немало грамотна на цій посаді), і те оточення, яке його використовує. Його і зробили головою Держкомзему для того, щоб сліпо, безграмотно проводити лінію Міжнародного валютного фонду по тому, щоб українську землю зробити товаром.

А зробивши землю товаром, ми втрачаємо життєвий простір. Цього, я думаю, не допустить ні український народ, ні новий Президент, який прийде. Тим паче, щоб робити землю товаром, треба, мабуть, звернутися до всього українського народу на референдумі. Лише народ може поставити останню крапку в цьому питанні, але не Президент і, навіть, не Верховна Рада.

Кость Бондаренко: Розповідають, що колись батько Троцького, Давид Броншейн, великий землевласник з Херсонщини, пішки прийшов у Москву, добився зустрічі з сином і сказав: "Батьки працюють все життя, аби забезпечити старість, а їх невдячні діти виростають і здійснюють революцію". Ситуація нині – з точністю до навпаки. Діти виростають і здійснюють контрреволюцію. Ваша племінниця, народний депутат Людмила Супрун входить до парламентської більшості. Син лідера комуністів Петра Симоненка працює у структурах "Приватбанку".

Олександр Ткаченко: Ніколи в мене племінниці не було, це безглуздя.

Кость Бондаренко: Це преса пише. Ви напевно в пресі це зустрічали. Тоді перепрошую.

Олександр Ткаченко: Вона, по-перше, і близько в родичах зі мною ніколи не була. Вони хотіли бути родичами – це інша справа. Ще і, як кажуть, використовують добрі відносини ті, що були колись. Сьогодні в мене відносин з ними ніяких немає.

Кость Бондаренко: Можна наводити ще чимало-чимало про те, коли діти лівих лідерів стають бізнесменами, переходять в правий табір. Це що - конфлікт батьків і дітей, ідеології, поколінь?

Олександр Ткаченко: Думаю, що ні. По-перше, воно, як кажуть, фізіологічно складається так, що діти за батьків не відповідають, хоч батьки за дії дітей в якійсь мірі відповідають, тому що вони їх виховують і дають, як кажуть, не тільки долю, а й напрямок у житті. І якщо діти того чи іншого представника лівого блоку - чи комуністів, чи соціалістів, чи прогресивних соціалістів - працюють у бізнесі, тут гріха немає.

Змінилася економічна система, політична система, виробничі відносини і якщо є середній, малий і великий бізнес, то цим нашим дітям десь потрібно працювати. Вони одержують освіту і влаштовують життя. Але це не дає, як кажуть, права говорити, що лівого син чи донька працює в якійсь комерційній структурі чи бізнесовій структурі, що вона відступила від тої ідеології.

Вона може і відступити, а може і не відступити, і працювати у нас. Серед комуністів теж є бізнесмени. Ті бізнесмени, які не продають і не розкрадають державне майно, а примножують, займаються виробництвом – це зовсім інший бізнес. А той бізнес, який сьогодні створений трьома кланами, чи там десь ще в Україні нараховується, наскільки мені відомо, ще 120-130 сімей, які тільки розпродують за безцінь державницьку основу - заводи, фабрики...

Це безперечно думають, що в ідеології комуністів було і залишається питання націоналізації і, думаю, що це повинно стати основою, тому що націоналізація найбільш валютоємких галузей повинна стабілізувати нашу економіку.

Я вам наведу такий коротенький приклад, шановні радіослухачі. Є у нас "Укртелеком", за який часто так говорять. Можна за Криворіжсталь, Укррудпром говорити та інші, але я за Укртелеком скажу, бо не так давно я мав під руками матеріли.

За 2003 рік "Укртелеком" виконав об’єм послуг на 980 мільйонів доларів. Чистого прибутку дали в бюджет 110 мільйонів доларів. Запитання - навіщо ж продавати, приватизувати ту галузь чи ту систему, яка несе, образно кажучи, "золоті яйця" і наповнює бюджет?

Сьогодні бюджет наш створюють на основі лише податків і навколо цього всі маніпуляції. Але мало хто каже, які ж прибутки дає наша промисловість, яка сьогодні являється ще державницькою, хто ці прибутки привласнює.

І ще один приклад - бюджет у 90-ому році становив в Україні в середньому десь 52 мільярдів карбованців – це було еквівалентно приміром, так як курс тоді був 0,68, десь приміром 70 мільярдів доларів. Сьогодні бюджет біля 13 мільярдів. Вдумайтесь! Що трапилося? Що за феномен стався з Україною? У кого ці гроші залишилися? Коли для потреб всього українського народу, всього народногосподарського комплексу залишилося 13 мільярдів, а в кого залишилося 57 мільярдів?

Тому тут виникає і таке питання - потрібно, мабуть, при обранні Президента, кожному з нас задуматися, кому довірити управління державою і хто в змозі повернути те в кращому вигляді, і рахувати ріст нашої економіки не від того, що завалили, як кажуть, до нуля, а потім кажуть що в нас великий ріст, а рахувати від 90-ого року, від тих показників. Тоді ми побачимо, що сьогодні економіка в нас приміром, а точніше ВВП в 4-5 раз нижчий порівняно з 90-м роком. І якщо ми вийдемо на рівень 90-ого року, от тоді можна говорити про ріст нашої економіки і не робити того, що сьогодні робиться на радіо і телебаченні.

Кость Бондаренко: Пане Олександре, кілька років тому, а точніше років 5 тому, дуже гучно намагалися розкрутити справу корпорації "Земля і люди". Потім, коли ви перестали бути головою Верховної Ради, раптом перестали згадувати і про цю корпорацію, перестали згадувати про справу "Землі і людей". І питання, якщо ніхто не поніс покарання по цій гучній справі "Землі і Людей", то чи понесли покарання ті, хто розкручували цю справу в Генеральній прокуратурі?

Олександр Ткаченко: Безперечно. Це була ініціатива керівництва держави, тому що потрібно було скомпрометувати Ткаченка, як такого. Тому що я, перейшовши з однієї політичної формації в іншу, знов зайняв відповідну державницьку позицію і нішу в державному правлінні, в державному керівництві - спочатку Першим заступником голови Верховної Ради, а тоді головою Верховної Ради.

І безперечно багато з керівників не хотіли з цим змириться і шукали якийсь компромат, так як сьогодні шукають на багатьох політичних великих діячів. Тому довго навколо цього говорилося - була створена модель "Земля і Люди". Цю унікальну модель сьогодні ніхто не повторив, в плані тому, що вироблятись від оранки до збирання високих врожаїв, і давати прибутки і надприбутки державі – ніхто цю модель не повторив.

А розорили ту модель і ту корпорацію, яку я створив із групою спеціалістів, і це прикро. Але більш прикро те, що ті хто цю справу гучну 3 роки ініціював, ніхто не поніс за це покарання. Думаю, ще прийде час, і можливо найдуться ті політики. Мені воно абсолютно сьогодні не цікаво, але найдуться ті люди, які поставлять крапку над "і", я не хотів би ні з ким зводити рахунки, але вважаю, що справедливість повинна бути.

Кость Бондаренко: Останнє коротке питання – коротка відповідь. Коли на виборах переможе кандидат, підтримуваний комуністами, ви бачите для себе перспективу повернення у виконавчу владу?

Олександр Ткаченко: Я думаю, що це буде залежати від того, хто прийде до влади. Думаю, що я ще маю якось не тільки знання, а й здоров’я, для того щоб принести користь і державі. І якщо б порахували, що я потрібний, я безперечно взявся б. Але якщо і ні, я думаю, буду виконувати ту функцію і ту роль, яку мені відведено сьогодні.

Кость Бондаренко: Це був Олександр Ткаченко, один із лідерів Комуністичної партії України, один із депутатів, членів фракції Комуністичної партії України, двічі кандидат у Президенти України, колишній заступник голови Ради Міністрів України, колишній голова Верховної Ради України, нині - один із тих, хто вважається такими промоторами комуністичного руху в Україні. Я бажаю успіхів панові Олександрові, бажаю успіхів його партії, його фракції, дякую йому за участь у нашій програмі, дякую всім радіослухачам і нагадую, що це була програма "Тема дня", вів її Кость Бондаренко. Прощаюсь с вами до наступного четверга.