В очікуванні надзвичайного стану
Середа, 29 вересня 2004, 13:00
Хтось сказав, що очікування смерті гірше за саму смерть. В нашому випадку можна переконливо підтвердити, що очікування якогось катаклізму, що зірве вибори, точно не прикрашає навіть політичне життя. Не кажучи вже про звичайне людське.
Тому, аби трохи розважитись в цьому важкому і, слід зазначити, безглуздому очікуванні, варто, мабуть, пильніше поглянути на саму загрозу чи її варіанти.
Якщо за законом
Оскільки за постулат ми візьмемо мету будь-якої передвиборчої "заворушки" – скасування виборів, то треба спочатку пошукати в законодавстві відповідну норму.
Щось близьке знаходимо в законі про надзвичайний стан від березня 2000 року. Якщо не помиляюся, стаття 21 цього закону твердить, що під час надзвичайного стану вибори президента, Верховної Ради, парламенту Криму та місцевих рад – не провадяться.
Радше за все – це і є та єдина в українському законодавстві норма, яка дозволяє думати, ніби введенням надзвичайного стану можна законно зупинити вибори президента.
Щоправда, ані в законі про надзвичайний стан, ані в законі про вибори президента, ані в Конституції нічого не сказано, яким спеціальним актом скасовуються вже призначені вибори. Але в згаданому законі, та й Конституції йдеться про те, що указ президента про введення надзвичайного стану протягом двох діб має підтвердити Верховна Рада.
Відтак, можемо вважати – хоча, мабуть, юристи наполягатимуть, аби це розтлумачив Конституційний суд, - що рішення про скасування вже призначених виборів ухвалюється двома структурами: спочатку указом президента про НП, а потім – ще й постановою або законом ВР з цього ж приводу.
Здавалося б, теоретична частина питання на цьому вирішена і можна переходити до з"ясування конкретної готовності теперішніх парламентських сил схвалити вірогідний указ Кучми. Але ще кілька деталей.
Законом про НС передбачено, що під час дії надзвичайного стану всі виборчі органи державної влади та місцевого самоврядування не можуть бути розпущені.
Водночас, знов-таки, немає жодних пояснень ситуації, за якої перервані надзвичайним станом вибори після його скасування відновлюються: чи то призначаються інші, чи то автоматично продовжуються попередні. Зайве й згадувати, що закон про вибори президента взагалі не передбачає таких ситуацій.
Вже переліченого задосить, аби бажаючим погратися в надзвичайку замість виборів негайно звернутись до Конституційного суду, як от колись про третій термін Кучми. Хоча нині це вже запізно.
Тож, мабуть, одразу можна ствердити: застосування закону про надзвичайний стан в теперішніх умовах буде неконституційним. Якщо це ще когось цікавить.
Загалом про сам закон слід сказати, що коли він ухвалювався в березні 2000 року – себто після перемоги Кучми у виборах 1999 року та за прем"єрства Ющенка, - на нього мало хто звертав увагу як на актуальний. Одні події, що мали б до нього хоч якусь дотичність, вже минули, а інші тоді не лише не відбулися, а й не очікувались.
Хоча ні, тут я помиляюся. Чомусь саме 2000 року в законі, який до цього існував в редакції ще 1992 року, і де не передбачалося непроведення під час надзвичайки виборів лише Верховної Ради та місцевих рад, - таки було внесено заборону на вибори президента.
І все одно, автори не подбали про ситуацію, коли довелось би скасовувати вже призначені вибори. Текст закону явно розрахований на те, що надзвичайний стан міг би відбутися поміж черговими виборами. А заборона – що дуже важливо для розуміння ідеології – стосувалась якихось дострокових виборів: чи то парламенту, чи то президента...
Та й правда, хоча нині вже важко пригадати й порівняти з сьогоденням – але ж ситуація в Україні завжди була побудована на протистоянні президента та парламенту. І на початку 2000-го "закопати" одне одного вони намагалися повсякчас...
Але варто повернутися до практики теперішньої, якщо вона базуватиметься на законі.
Привід, час і місце
Ще кілька слів про історію. Вже після березня 2000 року в Україні бували ситуації, коли Кучма міг запропонувати ВР уведення надзвичайного стану з досить вагомим обґрунтуванням. Скажімо, якщо не розгортання акції "Україна без Кучми", то 9 березня 2001-го – точно. Пізніше були "Повстань, Україно!" та інші заходи опозиції...
Але Кучма цього не зробив. Чому? Для угамування політичних пристрастей вистачило самого лише Карного кодексу, а також просто силових дій відповідних структур.
Все решта, що витікає з закону про надзвичайний стан, було Кучмі не потрібно тоді. Ба більше, зовсім не потрібно. Адже закон про надзвичайний стан тягне за собою максимальні офіційні повноваження для силових структур, і в тих умовах ці повноваження могли би стати додатковою загрозою самому ж Кучмі.
Отже, якщо нині хтось в оточенні Кучми (а наразі жодного витоку саме із владних структур про введення надзвичайки немає, говорить про це лише опозиція, та ще обмовився Литвин) підштовхує головнокомандувача на цей крок, то вони можуть мати за аргумент для нього лише одне: єдиний відносно легальний спосіб відміни виборів.
Але одночасно цей "хтось" обов"язково має на увазі розширення повноважень силовиків.
Можливо, саме в цю логіку вписується зміна міністра оборони з Марчука на Кузьмука.
Хоча треба було б почекати, які кадрові зміни проведе в МО сам Кузьмук і чи не залучить туди людей з АП, яких називали потенційними, хоча нікому невідомими, кандидатами в міністри...
Втім, сама кадрова рокіровка ще не дає зрозумілої відповіді на інші запитання: як саме, коли, і з якими наслідками.
Всі, як відомо, чекають якихось страшних провокацій, що дадуть підстави для введення надзвичайки. Але, згадавши події 9 березня, маємо зазначити, що ті провокації мають бути набагато страшніші, чи не так? Це – якщо провокувати саме громадянське зіткнення.
Втім, вже кінець вересня, а в цьому сенсі в Україні повна тиша. Не можна ж вважати "зіткненнями" мітинги провладних та опозиційних сил, які тримаються подалі одне від одного територіально, а відбуваються лише обопільною лайкою через ЗМІ.
От, міг би стати таким приводом "замах" на Януковича яйцем. Але, здається, якраз його влада й не збиралася використати для подібних цілей, особливо з огляду на його комічність.
Після цього будь-яке штучне збурення пристрастей за участю громадян, навіть із використанням УНА та "Братства" – виглядатиме великою натяжкою як привід для введення надзвичайного стану.
Є варіант – взяти за привід міжнародний тероризм, але який саме? Антиамериканський чи антиросійський?
Антиамериканський – не логічно: сам Янукович пообіцяв вивести український контингент з Іраку, без жодного примусу, після іракських виборів... Ніхто в такий тероризм не повірить.
Антиросійський чеченський? Але в цьому разі громадяни України можуть відсахнутися від щільнішої інтеграції з Росією, тож Путіну це не так уже й вигідно – заради кучминих інтересів...
І потім, щось не було у світі чути, щоб навіть після реальних терористичних атак там скасовували вибори, та ще й уведенням надзвичайного стану. Взяти ту ж Іспанію...А вже в Росії – так там після всіляких терактів вибори саме й проводять...
Одне слово, і в разі скасування виборів в Україні через потенційну загрозу тероризму ніхто цього кроку у світі не зрозуміє. Щоправда, можна з цим не рахуватись й запроваджувати своє ноу-хау, але ми ж нині не про це.
Ми про те, що до самого дня виборів віднайти причини для введення надзвичайного стану Кучмі занадто складно. А окрім відсутності приводів, – як тоді під час надзвичайного стану відбудеться урочистий парад на святкування 60-й річниці визволення Києва від фашистів?
Власне, згадати цей парад варто завдяки версії про можливий силовий сценарій, що його запропонував народний депутат Філенко. На його думку, під приводом цього параду в Київ можуть бути введені війська (мабуть, крім тих, що беруть зазвичай участь в дефіле по Хрещатику) для виконання якихось незаконних наказів.
Ідея цікава тому, що нібито дає те саме "підґрунтя", яке залюбки розкручують в Україні російські політтехнологи, а ще й включають в себе армію безпосередньо.
Я розумію, чому пан Філенко згадав парад: радше не тому, що тут у нас пан Кузьмук нині міністром, а тому, що в Росії саме така практика дуже поширена.
Плюс наші нібито "передумови": зустріч ветеранів Радянської Армії та ветеранів ОУН-УПА (до речі, в минулі роки вони дуже добре розумілися на таких святах), плюс ті ж знамениті провокатори з псевдоющенківської "підтримки". Між іншим, як там Верховний суд із забороною УНА?
Але саме припущення про використання армійських підрозділів для силових дій в столиці в останні дні жовтня ставить кілька питань.
Перше – чи вже для подолання наслідків будь-яких заворушень або терактів в Києві та Україні не достатньо міліції і спецзагонів та внутрішніх військ? Чи, може, вони – чи їх начальники – вже відмовились виконувати незаконні накази? І звідки переконаність, що нетренована для таких справ армія впорається краще? А Кузьмук більш відданий Кучмі, ніж Білоконь, і піде для нього на такі порушення Конституції, на які не піде міністр внутрішніх справ?
Друге – якщо йдеться про законні дії силовиків, себто введення надзвичайного стану, де особлива роль відведена саме військам, - то це означає, що таки буде потрібно підтвердити указ Кучми парламентським рішенням. Коли? 28-го жовтня - парад, скажімо, в той же день – указ, потім – два дні на роздуми ВР. Якраз виходить 31 жовтня. День, коли вибори вже відбуваються. Бо дія надзвичайного стану починається не з указу Кучми, а з моменту ухвалення парламентом...
Чи готова до надзвичайки Верховна Рада?
Відверто кажучи, не знаю. Останнім часом наші депутати – незалежно від своєї політичної орієнтації чи навіть проблем, створюваних виборами та, скажімо, кризою більшості, відрізняються якоюсь відстороненістю від процесу.
Дуже переймається спікер Литвин, але якось зовсім не конкретно. А це ось надумав зустріч кандидатів з Кучмою влаштувати.
Він уже якось зустріч всіх кандидатів улаштовував, щоправда – в парламенті, на відкритті сесії. Були далеко не всі, але саме після цього почалась криза більшості та суперечки з приводу спецкомісії. А чого чекати від рандеву у Кучми? Його запевнень, що він надзвичайку не введе і силу не застосує? А після обіцянок?
Публічно ж про силовий варіант депутати розмірковують, просто виходячи із вдачі Кучми та його оточення, супроводжуючи згадку про це єдиним коментарем: не дай Боже.
Воно, звісно, так, але якщо раптом? Ну, знавці кучминої психології, про що він останнім разом з Єльциним міг розмовляти? Про принади пенсійного життя – хоча в Єльцина є принаймні якісь гарантії від Путіна, а в Кучми – катма? Чи про, скажімо, історію 1991 та 1993 років, коли так по-різному застосовувались збройні сили в Москві?
Повертаючись до наших депутатів, маю зазначити: введення надзвичайного стану їм вигідне з уже згаданих причин. Під час надзвичайки Верховну Раду не можна розпустити.
А, як відомо, щойно завершаться вибори президента – загроза з боку вже нового глави держави з"являється знов.
Але якщо керуватися цією логікою – надзвичайний стан треба ввести в Україні назавжди. І Кучма буде щасливий, і депутати ні про що не дбатимуть. Про решту країни ми тут домовились не згадувати, чи не так?
Якщо ж вводити надзвичайний стан на вимогу Кучми і під абсолютно штучно спровокованими приводами тимчасово, - то треба одразу думати, що потім.
Хто дотягне до виборів, які все одно колись відбудуться? Чи все одно не відбудуться, бо:
Кучма застосовуватиме цей механізм періодично й безкінечно?
Хто платитиме за економічні втрати під час надзвичайного стану?
Хто з силовиків потім диктуватиме свої умови нинішнім цивільним політикам?
Яка, врешті решт, геополітична потуга виграє від цього і захопить країну вже без вороття?
І, головне, що для цього зробить, коли з"ясується нездатність українських силовиків самотужки втримувати ситуацію?
І ще багато-багато питань...
Декілька деталей
Події зовсім останніх днів, вже "пост-яєшного" періоду, показали, що Кучма таки робить ставку на Януковича – неважливо, з власної волі чи під тиском якихось обставин.
Той же Кузьмук – це і "креатура" прем"єра, і спосіб підкріпити парламентську більшість, аби не дратувала й не розгойдувала єдиного кандидата. До речі, не перша поступка Кучми, якщо згадати "Укрнафту". Є й деякі інші кадрові рішення в тому ж напрямку. Здається "тато"...
Але якщо це так – то й усі силові потуги вже тепер переходять фактично під руку Януковича. Цікава історія...
В цьому випадку все навпаки – жодного надзвичайного стану та зриву виборів. Де там! Просто ЦВК показує перемогу Януковича, а силовики не дають незадоволеним зайти в її приміщення та перерахувати бюлетені. Крапка.
От лишень крапка ця має бути поставлена після другого туру. І тоді не зовсім зрозуміло, що мають робити силовики після першого, і навіщо весь цей психоз із боку, зокрема, того ж Литвина.
Чи другого туру таки не буде, і Януковичу намалюють одразу 51%?
Дійсно, для цього потрібна ціла армія - аби вкинути стільки бюлетенів, бо просто всім військовим правильно проголосувати – усе одно не вистачить ... Хоча, можливо, спостерігачі від СНД у даному випадку і є тією справжньою "армією", яка забезпечить перемогу Януковича. Тоді і Кузьмук тут ні до чого.
Але чим тоді, "здаючи" силовиків наступникові, убезпечився Кучма? Можливо, за тиждень ми знов почуємо про реформу та гарантії?
Можливо. Тоді нам ще буде чим розважитись, чекаючи найгіршого.
Тому, аби трохи розважитись в цьому важкому і, слід зазначити, безглуздому очікуванні, варто, мабуть, пильніше поглянути на саму загрозу чи її варіанти.
Якщо за законом
Оскільки за постулат ми візьмемо мету будь-якої передвиборчої "заворушки" – скасування виборів, то треба спочатку пошукати в законодавстві відповідну норму.
Щось близьке знаходимо в законі про надзвичайний стан від березня 2000 року. Якщо не помиляюся, стаття 21 цього закону твердить, що під час надзвичайного стану вибори президента, Верховної Ради, парламенту Криму та місцевих рад – не провадяться.
Радше за все – це і є та єдина в українському законодавстві норма, яка дозволяє думати, ніби введенням надзвичайного стану можна законно зупинити вибори президента.
Щоправда, ані в законі про надзвичайний стан, ані в законі про вибори президента, ані в Конституції нічого не сказано, яким спеціальним актом скасовуються вже призначені вибори. Але в згаданому законі, та й Конституції йдеться про те, що указ президента про введення надзвичайного стану протягом двох діб має підтвердити Верховна Рада.
Відтак, можемо вважати – хоча, мабуть, юристи наполягатимуть, аби це розтлумачив Конституційний суд, - що рішення про скасування вже призначених виборів ухвалюється двома структурами: спочатку указом президента про НП, а потім – ще й постановою або законом ВР з цього ж приводу.
Здавалося б, теоретична частина питання на цьому вирішена і можна переходити до з"ясування конкретної готовності теперішніх парламентських сил схвалити вірогідний указ Кучми. Але ще кілька деталей.
Законом про НС передбачено, що під час дії надзвичайного стану всі виборчі органи державної влади та місцевого самоврядування не можуть бути розпущені.
Водночас, знов-таки, немає жодних пояснень ситуації, за якої перервані надзвичайним станом вибори після його скасування відновлюються: чи то призначаються інші, чи то автоматично продовжуються попередні. Зайве й згадувати, що закон про вибори президента взагалі не передбачає таких ситуацій.
Вже переліченого задосить, аби бажаючим погратися в надзвичайку замість виборів негайно звернутись до Конституційного суду, як от колись про третій термін Кучми. Хоча нині це вже запізно.
Тож, мабуть, одразу можна ствердити: застосування закону про надзвичайний стан в теперішніх умовах буде неконституційним. Якщо це ще когось цікавить.
Загалом про сам закон слід сказати, що коли він ухвалювався в березні 2000 року – себто після перемоги Кучми у виборах 1999 року та за прем"єрства Ющенка, - на нього мало хто звертав увагу як на актуальний. Одні події, що мали б до нього хоч якусь дотичність, вже минули, а інші тоді не лише не відбулися, а й не очікувались.
Хоча ні, тут я помиляюся. Чомусь саме 2000 року в законі, який до цього існував в редакції ще 1992 року, і де не передбачалося непроведення під час надзвичайки виборів лише Верховної Ради та місцевих рад, - таки було внесено заборону на вибори президента.
І все одно, автори не подбали про ситуацію, коли довелось би скасовувати вже призначені вибори. Текст закону явно розрахований на те, що надзвичайний стан міг би відбутися поміж черговими виборами. А заборона – що дуже важливо для розуміння ідеології – стосувалась якихось дострокових виборів: чи то парламенту, чи то президента...
Та й правда, хоча нині вже важко пригадати й порівняти з сьогоденням – але ж ситуація в Україні завжди була побудована на протистоянні президента та парламенту. І на початку 2000-го "закопати" одне одного вони намагалися повсякчас...
Але варто повернутися до практики теперішньої, якщо вона базуватиметься на законі.
Привід, час і місце
Ще кілька слів про історію. Вже після березня 2000 року в Україні бували ситуації, коли Кучма міг запропонувати ВР уведення надзвичайного стану з досить вагомим обґрунтуванням. Скажімо, якщо не розгортання акції "Україна без Кучми", то 9 березня 2001-го – точно. Пізніше були "Повстань, Україно!" та інші заходи опозиції...
Але Кучма цього не зробив. Чому? Для угамування політичних пристрастей вистачило самого лише Карного кодексу, а також просто силових дій відповідних структур.
Все решта, що витікає з закону про надзвичайний стан, було Кучмі не потрібно тоді. Ба більше, зовсім не потрібно. Адже закон про надзвичайний стан тягне за собою максимальні офіційні повноваження для силових структур, і в тих умовах ці повноваження могли би стати додатковою загрозою самому ж Кучмі.
Отже, якщо нині хтось в оточенні Кучми (а наразі жодного витоку саме із владних структур про введення надзвичайки немає, говорить про це лише опозиція, та ще обмовився Литвин) підштовхує головнокомандувача на цей крок, то вони можуть мати за аргумент для нього лише одне: єдиний відносно легальний спосіб відміни виборів.
Але одночасно цей "хтось" обов"язково має на увазі розширення повноважень силовиків.
Можливо, саме в цю логіку вписується зміна міністра оборони з Марчука на Кузьмука.
Хоча треба було б почекати, які кадрові зміни проведе в МО сам Кузьмук і чи не залучить туди людей з АП, яких називали потенційними, хоча нікому невідомими, кандидатами в міністри...
Втім, сама кадрова рокіровка ще не дає зрозумілої відповіді на інші запитання: як саме, коли, і з якими наслідками.
Всі, як відомо, чекають якихось страшних провокацій, що дадуть підстави для введення надзвичайки. Але, згадавши події 9 березня, маємо зазначити, що ті провокації мають бути набагато страшніші, чи не так? Це – якщо провокувати саме громадянське зіткнення.
Втім, вже кінець вересня, а в цьому сенсі в Україні повна тиша. Не можна ж вважати "зіткненнями" мітинги провладних та опозиційних сил, які тримаються подалі одне від одного територіально, а відбуваються лише обопільною лайкою через ЗМІ.
От, міг би стати таким приводом "замах" на Януковича яйцем. Але, здається, якраз його влада й не збиралася використати для подібних цілей, особливо з огляду на його комічність.
Після цього будь-яке штучне збурення пристрастей за участю громадян, навіть із використанням УНА та "Братства" – виглядатиме великою натяжкою як привід для введення надзвичайного стану.
Є варіант – взяти за привід міжнародний тероризм, але який саме? Антиамериканський чи антиросійський?
Антиамериканський – не логічно: сам Янукович пообіцяв вивести український контингент з Іраку, без жодного примусу, після іракських виборів... Ніхто в такий тероризм не повірить.
Антиросійський чеченський? Але в цьому разі громадяни України можуть відсахнутися від щільнішої інтеграції з Росією, тож Путіну це не так уже й вигідно – заради кучминих інтересів...
І потім, щось не було у світі чути, щоб навіть після реальних терористичних атак там скасовували вибори, та ще й уведенням надзвичайного стану. Взяти ту ж Іспанію...А вже в Росії – так там після всіляких терактів вибори саме й проводять...
Одне слово, і в разі скасування виборів в Україні через потенційну загрозу тероризму ніхто цього кроку у світі не зрозуміє. Щоправда, можна з цим не рахуватись й запроваджувати своє ноу-хау, але ми ж нині не про це.
Ми про те, що до самого дня виборів віднайти причини для введення надзвичайного стану Кучмі занадто складно. А окрім відсутності приводів, – як тоді під час надзвичайного стану відбудеться урочистий парад на святкування 60-й річниці визволення Києва від фашистів?
Власне, згадати цей парад варто завдяки версії про можливий силовий сценарій, що його запропонував народний депутат Філенко. На його думку, під приводом цього параду в Київ можуть бути введені війська (мабуть, крім тих, що беруть зазвичай участь в дефіле по Хрещатику) для виконання якихось незаконних наказів.
Ідея цікава тому, що нібито дає те саме "підґрунтя", яке залюбки розкручують в Україні російські політтехнологи, а ще й включають в себе армію безпосередньо.
Я розумію, чому пан Філенко згадав парад: радше не тому, що тут у нас пан Кузьмук нині міністром, а тому, що в Росії саме така практика дуже поширена.
Плюс наші нібито "передумови": зустріч ветеранів Радянської Армії та ветеранів ОУН-УПА (до речі, в минулі роки вони дуже добре розумілися на таких святах), плюс ті ж знамениті провокатори з псевдоющенківської "підтримки". Між іншим, як там Верховний суд із забороною УНА?
Але саме припущення про використання армійських підрозділів для силових дій в столиці в останні дні жовтня ставить кілька питань.
Перше – чи вже для подолання наслідків будь-яких заворушень або терактів в Києві та Україні не достатньо міліції і спецзагонів та внутрішніх військ? Чи, може, вони – чи їх начальники – вже відмовились виконувати незаконні накази? І звідки переконаність, що нетренована для таких справ армія впорається краще? А Кузьмук більш відданий Кучмі, ніж Білоконь, і піде для нього на такі порушення Конституції, на які не піде міністр внутрішніх справ?
Друге – якщо йдеться про законні дії силовиків, себто введення надзвичайного стану, де особлива роль відведена саме військам, - то це означає, що таки буде потрібно підтвердити указ Кучми парламентським рішенням. Коли? 28-го жовтня - парад, скажімо, в той же день – указ, потім – два дні на роздуми ВР. Якраз виходить 31 жовтня. День, коли вибори вже відбуваються. Бо дія надзвичайного стану починається не з указу Кучми, а з моменту ухвалення парламентом...
Чи готова до надзвичайки Верховна Рада?
Відверто кажучи, не знаю. Останнім часом наші депутати – незалежно від своєї політичної орієнтації чи навіть проблем, створюваних виборами та, скажімо, кризою більшості, відрізняються якоюсь відстороненістю від процесу.
Дуже переймається спікер Литвин, але якось зовсім не конкретно. А це ось надумав зустріч кандидатів з Кучмою влаштувати.
Він уже якось зустріч всіх кандидатів улаштовував, щоправда – в парламенті, на відкритті сесії. Були далеко не всі, але саме після цього почалась криза більшості та суперечки з приводу спецкомісії. А чого чекати від рандеву у Кучми? Його запевнень, що він надзвичайку не введе і силу не застосує? А після обіцянок?
Публічно ж про силовий варіант депутати розмірковують, просто виходячи із вдачі Кучми та його оточення, супроводжуючи згадку про це єдиним коментарем: не дай Боже.
Воно, звісно, так, але якщо раптом? Ну, знавці кучминої психології, про що він останнім разом з Єльциним міг розмовляти? Про принади пенсійного життя – хоча в Єльцина є принаймні якісь гарантії від Путіна, а в Кучми – катма? Чи про, скажімо, історію 1991 та 1993 років, коли так по-різному застосовувались збройні сили в Москві?
Повертаючись до наших депутатів, маю зазначити: введення надзвичайного стану їм вигідне з уже згаданих причин. Під час надзвичайки Верховну Раду не можна розпустити.
А, як відомо, щойно завершаться вибори президента – загроза з боку вже нового глави держави з"являється знов.
Але якщо керуватися цією логікою – надзвичайний стан треба ввести в Україні назавжди. І Кучма буде щасливий, і депутати ні про що не дбатимуть. Про решту країни ми тут домовились не згадувати, чи не так?
Якщо ж вводити надзвичайний стан на вимогу Кучми і під абсолютно штучно спровокованими приводами тимчасово, - то треба одразу думати, що потім.
Хто дотягне до виборів, які все одно колись відбудуться? Чи все одно не відбудуться, бо:
Кучма застосовуватиме цей механізм періодично й безкінечно?
Хто платитиме за економічні втрати під час надзвичайного стану?
Хто з силовиків потім диктуватиме свої умови нинішнім цивільним політикам?
Яка, врешті решт, геополітична потуга виграє від цього і захопить країну вже без вороття?
І, головне, що для цього зробить, коли з"ясується нездатність українських силовиків самотужки втримувати ситуацію?
І ще багато-багато питань...
Декілька деталей
Події зовсім останніх днів, вже "пост-яєшного" періоду, показали, що Кучма таки робить ставку на Януковича – неважливо, з власної волі чи під тиском якихось обставин.
Той же Кузьмук – це і "креатура" прем"єра, і спосіб підкріпити парламентську більшість, аби не дратувала й не розгойдувала єдиного кандидата. До речі, не перша поступка Кучми, якщо згадати "Укрнафту". Є й деякі інші кадрові рішення в тому ж напрямку. Здається "тато"...
Але якщо це так – то й усі силові потуги вже тепер переходять фактично під руку Януковича. Цікава історія...
В цьому випадку все навпаки – жодного надзвичайного стану та зриву виборів. Де там! Просто ЦВК показує перемогу Януковича, а силовики не дають незадоволеним зайти в її приміщення та перерахувати бюлетені. Крапка.
От лишень крапка ця має бути поставлена після другого туру. І тоді не зовсім зрозуміло, що мають робити силовики після першого, і навіщо весь цей психоз із боку, зокрема, того ж Литвина.
Чи другого туру таки не буде, і Януковичу намалюють одразу 51%?
Дійсно, для цього потрібна ціла армія - аби вкинути стільки бюлетенів, бо просто всім військовим правильно проголосувати – усе одно не вистачить ... Хоча, можливо, спостерігачі від СНД у даному випадку і є тією справжньою "армією", яка забезпечить перемогу Януковича. Тоді і Кузьмук тут ні до чого.
Але чим тоді, "здаючи" силовиків наступникові, убезпечився Кучма? Можливо, за тиждень ми знов почуємо про реформу та гарантії?
Можливо. Тоді нам ще буде чим розважитись, чекаючи найгіршого.
