"Кожен обирає сам собі…"
Понеділок, 25 жовтня 2004, 11:23
Спроба рецензії з подальшими запитаннями
Тоненьку брошурку на 36 сторіночок "Система БЮТ або Блок Ющенко-Тимошенко" я отримав у доволі незвичний спосіб. Її вручила мені знайома, що їхала потягом "Херсон-Київ" – і взяла один із чотирьох послужливо покладених у кожне купе примірників.
Уже такий спосіб розповсюдження навівав думку, що йдеться не про серйозну політичну аналітику, а про звичайну передвиборчу продукцію. Проте ім'я автора – Костя Бондаренка, якого колись я знав як цікавого і вдумливого експерта, – все ж змусило мене уважно прочитати книжечку від першої до останньої сторінки. А відтак поділитися із загалом враженнями від прочитаного.
Викладена в передмові мета дослідження виглядає шляхетно: "Ми далекі від того, щоб вважати Ющенка Месією, і не раболіпствуємо перед ним. Але точно так само ми не називаємо його соратників "злодіями", "злочинцями", "нашистами", як це роблять інші їхні супротивники. Ми використовуємо тільки факти. А висновки кожен зробить для себе сам".
Маю підкреслити: я теж ніяк не ідеалізую оточення Ющенка. І я переконаний: це оточення може й повинно бути предметом аналізу експертів (бодай тому, що з нього справді може бути невдовзі сформована владна команда нового президента). Але аналізу чесного і сумлінного. На жаль, цим вимогам текст Костя Бондаренка не відповідає й близько.
Щоб не бути голослівним, спробую на декількох прикладах проілюструвати технології, які використовує один з українських фахівців, що працює з командою Януковича (й працює не на зомбованих пенсіонерів Сходу й Півдня, а саме на порівняно інтелігенту й політизовану аудиторію).
Отже, метод перший: пряме перекручування подій, про які, на думку Костя Бондаренка, пересічний читач уже не пам'ятає.
…Хоча брошуру присвячено начебто оточенню Ющенка, перші її кілька сторінок прямо стосуються самого лідера "Нашої України". І названий вище метод використовується тут доволі щедро. Зокрема, за Костем Бондаренком, саме Ющенко допоміг Кучмі стати президентом у 1999 році й той віддячив йому, надавши за це прем'єрську посаду.
Можливо, в файлах Славка Піховшека й збереглися якісь висловлювання тодішнього голови Нацбанку на підтримку чинного президента. Але говорити про активну роль Ющенка в тій кампанії було б явним пересмикуванням, - і живих свідків тому є ще дуже багато.
Та й кандидатуру Ющенка на посаду прем'єра Кучма запропонував Верховній Раді не відразу, а лишень потому, як парламент провалив відданого президентського фаворита Пустовойтенка. Безумовно, прем'єрство Ющенка могло бути тоді однією з "домашніх заготовок" "нового Кучми". Але навряд чи головною – бо Пустовойтенкові забракло не так і багато голосів…
(Принагідно не можу обминути ще одного спостереження автора брошури: виявляється, під час тодішньої кампанії "Кучма розгорнув широку дискусію про майбутнє держави". Якщо розуміти під такою дискусією радикальну зміну ситуації в електронних медіа, їхнє майже цілковите підкорення Банковій і затикання рота всім незгідним, то Кость Бондаренко, безумовно, правий).
Але від прямого пересмикування фактів (прикладів можна навести ще чимало) варто перейти й до іншого методу автора, а саме - зміщення акцентів.
Кость Бондаренко цілком слушно пише, говорячи про грошову стабілізацію середини 1990-х: "над виведенням України з кризи працювала ціла команда фахівців". І продовжує: "однак лаври дісталися одному Ющенку". Отже (це має домислити читач) – лаври незаслужені.
Щоправда, якийсь технолог із Ющенкового штабу міг би дати цитованій фразі інше продовження: "й цю команду фахівців зумів зібрати до купи, виявивши неабиякі менеджерські здібності, молодий активний керівник Нацбанку". І був би аж ніяк не менш правий.
Наступним методом Костя Бондаренка є подання напівправди, яка повинна справити на читача потрібний емоційний ефект.
…Існує анекдот хрущовських часів про змагання з бігу між радянським лідером і президентом США. Товстун Хрущов, звісно ж, відстав від спортивного Кеннеді. Й наступного дня "Правда" написала: "Перший секретар ЦК КРПС виявився на почесному другому місці, а президент Штатів фінішував передостаннім". Зауважте – кожне слово в цьому повідомленні – щира правда. Не сказано тільки одного: змагалися лише двоє.
Кость Бондаренко використовує цю давню схему газети "Правда" неодноразово. Один із прикладів настільки "смачний", що проминути його неможливо.
Топчучись по нелюбому Рухові, автор повідомляє: "за офіційними даними, обнародуваними в 1997 році, більшість посад у виконавчій вертикалі перебувала в руках членів Народного руху України". Порившись у власній пам'яті і якось не знаходячи в ній тодішнього засилля "рухівців", читач здивується, коли я підтверджу: Кость Бондаренко справді сказав правду. Тільки забув уточнити: ця більшість стосується не всіх держслужбовців, а тільки того мізерного відсотку їх, що декларували себе тоді партійцями.
Нагадаю: партійна система України 1997 року лишень формувалася, про потужні бізнесово-олігархічні проекти типу СДПУ(о) чи "Партії регіонів" ніхто ще й не чув. Відтак абсолютна більшість держслужбовців не входили ні до яких партій, а серед знаково малої "партійної" меншості перед справді вели представники НРУ – за рахунок Галичини й Буковини.
Але, використавши елегантну "фігуру умовчування", Кость Бондаренко роздув цю мізерію до розмірів тотального домінування Руху по всій Україні…
Черговим інструментом автора є здогади. Скажімо, не маючи за що по-справжньому вщипнути Олега Рибачука, Кость Бондаренко завершує шкіц про нього припущенням: за президента Ющенка сьогоднішній керівник офісу зможе претендувати на посаду голови НБУ. Й уточненням: "благо, робота для нього не нова, і Нацбанк він добре знає зсередини, так само, як і всі можливі схеми, впроваджувані за допомогою використання Національного банку як інструмента". І в уяві довірливого читача замість освіченого професіонала має відразу ж постати корупціонер-махінатор…
Причому цей інструмент здогадів Кость Бондаренко використовує особливо охоче, інколи – по п'ять разів на сторінку, не надто переймаючись взаємовиключністю окремих своїх передбачень (скажімо, в одному місці Анатолію Матвієнку відведена роль майбутнього гіпотетичного віце-прем'єра з соціальних питань, в іншому – стверджується, що лідер УРП "Собор" далі працюватиме в парламенті).
Взагалі кажучи, певна "халтурність" роботи прослизає то тут, то там. Чи то в таблиці персонажів, де "стрілочки впливу" ведуть зовсім не туди, куди має вести їх попередній текст (наприклад, за таблицею, Безсмертний є "людиною Тимошенко", а текст говорить про прохолодні відносини між цими двома політиками).
Чи то у відсутності розгорнутих нарисів про Івана Плюща, чи Юрія Костенка – постатей в команді Ющенка далеко не другорядних (можливо, в другому випадкові це пояснюється загальною нелюбов'ю автора до "всіх цих рухівців").
Гадаю, наведених прикладів досить, щоб пересвідчитися: маємо типовий передвиборчий продукт під легким флером "політичної аналітики". Продукт, який цілком вкладається в схему, що її я чув від одного з працівників штабу Януковича ще навесні: ми виграємо вибори соціальними виплатами й дискредитацією оточення Ющенка. І подив викликає тільки одне: готовність серйозного колись аналітика Костя Бондаренка ставити власний підпис під відвертою передвиборчою контрагіткою.
Не можу не розповісти про ще одну вельми промовисту деталь. Розправляючись із "всілякими націоналістами", Кость Бондаренко зневажливо пише про групу політиків, що "складається із "залишків" Народного руху та послідовників Степана Бандери, Романа Шухевича й Андрія Мірошника". Прочитавши це, я спершу отетерів. А потім збагнув очевидне: це - наслідок неуважно вичитаного машинного перекладу з російської, який перекрутив прізвище провідника ОУН Андрія Мельника!
Отже, колишній львів'янин Кость Бондаренко писав свій первинний продукт російською (напевно, інакше замовник з числа "донів" не міг його прочитати). І вже потому було нашвидкуруч зліплено україномовну версію…
Я зовсім не закликаю замовників брошури "Система БЮТ" присилати до Костя Бондаренка крутих "братків" вибивати назад "бабло" за підсунуту "туфту". Ні, по-своєму "політолог" виконав своє завдання добротно – хтось із не надто "просунутих" і не надто пам'ятливих читачів на це чтиво (офіційний наклад – 100.000) купиться. А про високий ККД замовникам, що володіють необмеженим фінансовим ресурсом, і не йдеться.
Я про інше. Колись з магнітофонів у багатьох інтелігентських оселях лунала щемка пісенька:
Кожен обирає сам собі
Подругу, релігію, дорогу;
Сатані служити, чи Пророку
Кожен обирає сам собі…
(дотримуючись "чистоти жанру", наводжу її у власному перекладі).
Як видно, добрий колись експерт Кость Бондаренко свій вибір зробив. Але чи вистачить українському "експертному співтовариству" провести, нарешті, межу між власне експертами й політзаробітчанами – з відповідним кодексом ставлення до перших і до других?
Автор: Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Тоненьку брошурку на 36 сторіночок "Система БЮТ або Блок Ющенко-Тимошенко" я отримав у доволі незвичний спосіб. Її вручила мені знайома, що їхала потягом "Херсон-Київ" – і взяла один із чотирьох послужливо покладених у кожне купе примірників.
Уже такий спосіб розповсюдження навівав думку, що йдеться не про серйозну політичну аналітику, а про звичайну передвиборчу продукцію. Проте ім'я автора – Костя Бондаренка, якого колись я знав як цікавого і вдумливого експерта, – все ж змусило мене уважно прочитати книжечку від першої до останньої сторінки. А відтак поділитися із загалом враженнями від прочитаного.
Викладена в передмові мета дослідження виглядає шляхетно: "Ми далекі від того, щоб вважати Ющенка Месією, і не раболіпствуємо перед ним. Але точно так само ми не називаємо його соратників "злодіями", "злочинцями", "нашистами", як це роблять інші їхні супротивники. Ми використовуємо тільки факти. А висновки кожен зробить для себе сам".
Маю підкреслити: я теж ніяк не ідеалізую оточення Ющенка. І я переконаний: це оточення може й повинно бути предметом аналізу експертів (бодай тому, що з нього справді може бути невдовзі сформована владна команда нового президента). Але аналізу чесного і сумлінного. На жаль, цим вимогам текст Костя Бондаренка не відповідає й близько.
Щоб не бути голослівним, спробую на декількох прикладах проілюструвати технології, які використовує один з українських фахівців, що працює з командою Януковича (й працює не на зомбованих пенсіонерів Сходу й Півдня, а саме на порівняно інтелігенту й політизовану аудиторію).
Отже, метод перший: пряме перекручування подій, про які, на думку Костя Бондаренка, пересічний читач уже не пам'ятає.
…Хоча брошуру присвячено начебто оточенню Ющенка, перші її кілька сторінок прямо стосуються самого лідера "Нашої України". І названий вище метод використовується тут доволі щедро. Зокрема, за Костем Бондаренком, саме Ющенко допоміг Кучмі стати президентом у 1999 році й той віддячив йому, надавши за це прем'єрську посаду.
Можливо, в файлах Славка Піховшека й збереглися якісь висловлювання тодішнього голови Нацбанку на підтримку чинного президента. Але говорити про активну роль Ющенка в тій кампанії було б явним пересмикуванням, - і живих свідків тому є ще дуже багато.
Та й кандидатуру Ющенка на посаду прем'єра Кучма запропонував Верховній Раді не відразу, а лишень потому, як парламент провалив відданого президентського фаворита Пустовойтенка. Безумовно, прем'єрство Ющенка могло бути тоді однією з "домашніх заготовок" "нового Кучми". Але навряд чи головною – бо Пустовойтенкові забракло не так і багато голосів…
(Принагідно не можу обминути ще одного спостереження автора брошури: виявляється, під час тодішньої кампанії "Кучма розгорнув широку дискусію про майбутнє держави". Якщо розуміти під такою дискусією радикальну зміну ситуації в електронних медіа, їхнє майже цілковите підкорення Банковій і затикання рота всім незгідним, то Кость Бондаренко, безумовно, правий).
Але від прямого пересмикування фактів (прикладів можна навести ще чимало) варто перейти й до іншого методу автора, а саме - зміщення акцентів.
Кость Бондаренко цілком слушно пише, говорячи про грошову стабілізацію середини 1990-х: "над виведенням України з кризи працювала ціла команда фахівців". І продовжує: "однак лаври дісталися одному Ющенку". Отже (це має домислити читач) – лаври незаслужені.
Щоправда, якийсь технолог із Ющенкового штабу міг би дати цитованій фразі інше продовження: "й цю команду фахівців зумів зібрати до купи, виявивши неабиякі менеджерські здібності, молодий активний керівник Нацбанку". І був би аж ніяк не менш правий.
Наступним методом Костя Бондаренка є подання напівправди, яка повинна справити на читача потрібний емоційний ефект.
…Існує анекдот хрущовських часів про змагання з бігу між радянським лідером і президентом США. Товстун Хрущов, звісно ж, відстав від спортивного Кеннеді. Й наступного дня "Правда" написала: "Перший секретар ЦК КРПС виявився на почесному другому місці, а президент Штатів фінішував передостаннім". Зауважте – кожне слово в цьому повідомленні – щира правда. Не сказано тільки одного: змагалися лише двоє.
Кость Бондаренко використовує цю давню схему газети "Правда" неодноразово. Один із прикладів настільки "смачний", що проминути його неможливо.
Топчучись по нелюбому Рухові, автор повідомляє: "за офіційними даними, обнародуваними в 1997 році, більшість посад у виконавчій вертикалі перебувала в руках членів Народного руху України". Порившись у власній пам'яті і якось не знаходячи в ній тодішнього засилля "рухівців", читач здивується, коли я підтверджу: Кость Бондаренко справді сказав правду. Тільки забув уточнити: ця більшість стосується не всіх держслужбовців, а тільки того мізерного відсотку їх, що декларували себе тоді партійцями.
Нагадаю: партійна система України 1997 року лишень формувалася, про потужні бізнесово-олігархічні проекти типу СДПУ(о) чи "Партії регіонів" ніхто ще й не чув. Відтак абсолютна більшість держслужбовців не входили ні до яких партій, а серед знаково малої "партійної" меншості перед справді вели представники НРУ – за рахунок Галичини й Буковини.
Але, використавши елегантну "фігуру умовчування", Кость Бондаренко роздув цю мізерію до розмірів тотального домінування Руху по всій Україні…
Черговим інструментом автора є здогади. Скажімо, не маючи за що по-справжньому вщипнути Олега Рибачука, Кость Бондаренко завершує шкіц про нього припущенням: за президента Ющенка сьогоднішній керівник офісу зможе претендувати на посаду голови НБУ. Й уточненням: "благо, робота для нього не нова, і Нацбанк він добре знає зсередини, так само, як і всі можливі схеми, впроваджувані за допомогою використання Національного банку як інструмента". І в уяві довірливого читача замість освіченого професіонала має відразу ж постати корупціонер-махінатор…
Причому цей інструмент здогадів Кость Бондаренко використовує особливо охоче, інколи – по п'ять разів на сторінку, не надто переймаючись взаємовиключністю окремих своїх передбачень (скажімо, в одному місці Анатолію Матвієнку відведена роль майбутнього гіпотетичного віце-прем'єра з соціальних питань, в іншому – стверджується, що лідер УРП "Собор" далі працюватиме в парламенті).
Взагалі кажучи, певна "халтурність" роботи прослизає то тут, то там. Чи то в таблиці персонажів, де "стрілочки впливу" ведуть зовсім не туди, куди має вести їх попередній текст (наприклад, за таблицею, Безсмертний є "людиною Тимошенко", а текст говорить про прохолодні відносини між цими двома політиками).
Чи то у відсутності розгорнутих нарисів про Івана Плюща, чи Юрія Костенка – постатей в команді Ющенка далеко не другорядних (можливо, в другому випадкові це пояснюється загальною нелюбов'ю автора до "всіх цих рухівців").
Гадаю, наведених прикладів досить, щоб пересвідчитися: маємо типовий передвиборчий продукт під легким флером "політичної аналітики". Продукт, який цілком вкладається в схему, що її я чув від одного з працівників штабу Януковича ще навесні: ми виграємо вибори соціальними виплатами й дискредитацією оточення Ющенка. І подив викликає тільки одне: готовність серйозного колись аналітика Костя Бондаренка ставити власний підпис під відвертою передвиборчою контрагіткою.
Не можу не розповісти про ще одну вельми промовисту деталь. Розправляючись із "всілякими націоналістами", Кость Бондаренко зневажливо пише про групу політиків, що "складається із "залишків" Народного руху та послідовників Степана Бандери, Романа Шухевича й Андрія Мірошника". Прочитавши це, я спершу отетерів. А потім збагнув очевидне: це - наслідок неуважно вичитаного машинного перекладу з російської, який перекрутив прізвище провідника ОУН Андрія Мельника!
Отже, колишній львів'янин Кость Бондаренко писав свій первинний продукт російською (напевно, інакше замовник з числа "донів" не міг його прочитати). І вже потому було нашвидкуруч зліплено україномовну версію…
Я зовсім не закликаю замовників брошури "Система БЮТ" присилати до Костя Бондаренка крутих "братків" вибивати назад "бабло" за підсунуту "туфту". Ні, по-своєму "політолог" виконав своє завдання добротно – хтось із не надто "просунутих" і не надто пам'ятливих читачів на це чтиво (офіційний наклад – 100.000) купиться. А про високий ККД замовникам, що володіють необмеженим фінансовим ресурсом, і не йдеться.
Я про інше. Колись з магнітофонів у багатьох інтелігентських оселях лунала щемка пісенька:
Кожен обирає сам собі
Подругу, релігію, дорогу;
Сатані служити, чи Пророку
Кожен обирає сам собі…
(дотримуючись "чистоти жанру", наводжу її у власному перекладі).
Як видно, добрий колись експерт Кость Бондаренко свій вибір зробив. Але чи вистачить українському "експертному співтовариству" провести, нарешті, межу між власне експертами й політзаробітчанами – з відповідним кодексом ставлення до перших і до других?
Автор: Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
