Отруйна політика
Понеділок, 15 листопада 2004, 17:10
Тема ймовірного отруєння спецслужбами Віктора Ющенка під час виборчої кампанії у ці дні наче відійшла на другий план політичної боротьби. Проте є підстави вважати, що в останні дні цьогорічних президентських перегонів вона може актуалізуватися.
Надто вже симптоматичною є майже синхронна поява заяв низки інтелектуалів із антиющенківського табору (Малинкович, Княжицький, Бондаренко) про те, що Ющенко мусить довести факт навмисного отруєння його з політичними цілями, бо інакше він виглядатиме людиною нечесною, котра намагається безпідставно звинувачувати владу у замахові на його життя.
Тема отруєння може виплисти і на теледебатах між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем. Ба, більше: ця тема при певному повороті дискусії її ведучим може стати чи не основною.
І знову йтиметься про те, що, мовляв, жодних доказів застосування проти опозиційного кандидата у президенти отрути (хімічних речовин чи токсинів) не наведено, отже, ніякого навмисного отруєння не було.
Тим часом для будь-якої людини, обізнаної із совєтською історією, зрозуміло, що це твердження слід "перевернути": якщо навмисне отруєння Віктора Ющенка мало місце, то жодні докази цього не будуть знайдені.
Якщо, звісно, не зізнаються особи, котрі вчинили цю операцію і не підкріплять своє зізнання вагомими аргументами. Адже знищення політичних противників через їхнє отруєння чи зараження їх смертельними хворобами розроблялося в системі ВЧК-НКВД-МҐБ-КҐБ саме таким чином, щоб навмисне убивство мало вигляд випадкової смерті від природних причин.
Генерал Павло Судоплатов, один із організаторів дій розвідників-нелегалів та терористів-ліквідаторів в переддень Другої світової війни і після неї, був безпосередньо причетним до функціонування совєтської спецлабораторії з використання отрут і токсичних речовин.
Тому його свідчення становлять не тільки історичний інтерес. Отже: "токсикологічна лабораторія була створена в 1921 році при голові Совнаркому В.І.Леніні, задовго до Берії, і йменувалася "Спеціальним кабінетом"... Першим начальником лабораторії у 30-х роках був професор Казаков, його розстріляли 1938 року за процесом Бухаріна".
"Науково-дослідні роботи за тематикою лабораторії проводилися фахівцями Інституту біохімії під керівництвом Майрановського. У 1937 році лабораторія-"кабінет" і дослідницька група Майрановського були передані в НКВД. У 60-70 роки вона одержала назву Спецлабораторії №12 Інституту спеціальних і нових технологій КҐБ".
До цього слід додати, що інші джерела додають до цього важливі деталі: що з 1926 по 1938 роки результати роботи фахівців спецлабораторії використовувала група Якова Серебрянського для терористичних актів за кордоном СРСР.
Що сам професор Григорій Майрановський займався отрутами, а керівником групи бактеріологів був інший професор – Сергій Муромцев, котрий навіть одержав Сталінську премію за спеціальне обладнання для розпилення бацил чуми.
Що назви згаданої структури неодноразово змінювалися, часом вона офіційно навіть зникала, але потім знову воскресала, немовби Фенікс. За інформацією "Комсомольської правди", "лабораторія "Х" – одна з її останніх назв – 1991 року була передана з-під "даху" спецслужб під "дах", як було сказано, "профільного підприємства".
Але головним у діяльності цієї лабораторії, мабуть, було те, що стисло сформулював сучасний російський історик професор Борис Соколов: "Отрути мали не залишати сліду і справляти враження природних смертей".
Це ж наголошує і знаний письменник Едвард Радзинський: "В МГБ була спеціальна лабораторія, яка займалася створенням найрізноманітніших отрут, в тому числі й таких, що не залишали сліду. Це Берія підтвердив на слідстві. Я й сам читав протоколи допиту доктора медичних наук, майора МГБ Майрановського, що він очолював спеціальну лабораторію".
Створення нових отрут і токсинів та перевірка дії хвороботворних бактерій здійснювалася по-більшовицьки просто і рішуче.
Брали ув'язнених (за версією Судоплатова – тільки засуджених до смертної кари, немовби це додає лікарям-убивцям бодай якоїсь респектабельності, адже добре відомо, за що у ті роки мільйони людей одержували смертельні присуди), вводили їм тим чи іншим способом продукцію спецлабораторії – і чекали стільки, за скільки мала подіяти ця "продукція".
Якщо не було результату – змінювали дозу або діючу речовину. Тіло померлого проходило всі належні патологоанатомічні процедури, і тільки у разі, якщо лікарі фіксували "смерть від природних причин", речовина вважалася придатною до використання у спецопераціях.
Як виглядали спецоперації? Свідчить Павло Судоплатов, який одержав наказ ліквідувати українського націонал-комуніста Шумського (який у рейвахові Великого Терору примудрився дожити до 1946 року і страшенно заважав тодішньому першому секретареві ЦК КП(б)У Хрущову): "Шумський мав дурість, перебуваючи на засланні у Саратові, вступити у контакт з українськими діячами культури в Києві і за кордоном..."
"Абакумов (міністр держбезпеки – С.Г.) сказав, що відправить у Саратов спецгрупу, щоб ліквідувати Шумського, а в моє завдання входить улаштувати так, щоб його прихильники не здогадалися, що його ліквідували. Майрановський, у той час керівник токсикологічної лабораторії МҐБ, був терміново викликаний до Саратова, де в лікарні лежав Шумський".
"Отрута з його лабораторії зробила свою справу: офіційно вважалося, що Шумський помер від серцевого нападу". Отож, коли Майрановський був заарештований в ході чергової "чистки" держбезпеки, він мав підстави писати із в'язниці Сталіну, прохаючи врахувати його заслуги: "Моєю рукою був знищений не один десяток заклятих ворогів совєтської влади, в тому числі і націоналістів всілякого ґатунку".
А ось свідчення, яке міститься в доповідній міністра держбезпеки СРСР Ігнатьєва про вбивство охоронця Троцького Вольфганга Залуса, березень 1953 року: "Ліквідація Залуса здійснена через агента МГБ, німця за національністю, котрий усипав йому 13 січня ц.р. спеціальний препарат, що викликав смерть через 10-12 днів".
"Скоро після цього Залус захворів і в одному з шпиталів Мюнхена 4 березня ц.р. помер. При перевірці через різні джерела з'ясовано, що отруєння Залуса не викликало у противника якихось підозр. Лікарі констатували, що смерть настала в результаті запалення легенів".
А тепер фрагмент із плану замаху на маршала Тіто, керівника Югославії, складеного заступниками міністра держбезпеки Рясним і Савченком, лютий 1953 року: "Доручити "Максу" (агенту-нелегалу МҐБ Григулевичу – С.Г.) домогтися особистої аудієнції у Тіто, під час котрої він повинен буде із замаскованого в одязі безшумно діючого механізму випустити дозу бактерій легеневої чуми, що гарантуватиме зараження і смерть Тіто і присутніх у приміщенні осіб".
"Сам "Макс" не буде знати про суть застосованого препарату. З метою збереження життя "Максу" буде попередньо прищеплена протичумна вакцина".
Ну, і нарешті, вже після ХХ з'їзду КПСС, за особистим наказом "ліберала" Хрущова, були здійснені із застосуванням спецтехнологій вбивства лідерів різних відламів ОУН Лева Ребета та Степана Бандери.
При цьому смерть Ребета була однозначно сприйнята як природна; при огляді тіла доктор медицини Вальдемар Фішер зафіксував "ймовірно, параліч серця", що було підтверджене патологоанатомом доктором медицини Вольфгангом Шпанном.
В опублікованому мюнхенською газетою "Сучасна Україна" некролозі говорилося: "У суботу, 12 жовтня 1957 р. об 11 годині неждано відійшов у вічність проф. д-р Лев Роман Ребет".
Вбивство Бандери не пройшло настільки ж бездоганно: на його тілі були знайдені скалки ампули з отруйним газом, якою був заряджений пістолет убивці і зрештою було встановлено, що причиною смерті є отруєння.
Проте спосіб потрапляння отрути в організм Бандери лишався невідомим, аж доки 1961 року офіцер КҐБ Богдан Сташинський, котрий і був подвійним убивцею, здався владі ФРН і розказав, як усе було.
І що цікаво: спершу йому ніхто не повірив, бо ж отруєння політичних противників видавалося чимось середньовічним.
Ну, а те, що спецлабораторія працює і зараз, доводить торішня публікація в "Комсомольській правді", де описано, як ФСБ знищила у Чечні міжнародного терориста Хаттаба: перехоплений лист до нього був насичений отрутою і переданий йому за допомогою завербованого бойовика Магомедова.
Як заявив журналістам експерт з Луб'янки, "отрути підмішують у пиття і їжу, насичують ними одяг й особисті речі, наносять на лампи, свічки, ліхтарі, розпиляють у повітрі, додають у косметику, парфуми, ліки..."
І ще один факт на підтвердження цього: загадкова смерть торік Юрія Щекочихіна, знаного російського журналіста і депутата Державної думи, оглядача московської "Нової газети".
І, нарешті, свіжа, під час теракту у Беслані, "пригода" з Анною Політковською, журналісткою того ж видання...
"Для сучасної хімії немає нічого неможливого. Будь ласка – курарін: через 10-15 хвилин після "прийому" настає параліч усіх м'язів, в тому числі і серцевого м'язу. Отруту в організмі неможливо знайти. При розтині лікар потисне плечима: слабеньке серце, виявляється, було у покійного...
Чи фторацетати (похідні фтороцтової кислоти) – тверді, розчинні у воді речовини чи летючі рідини. Це "невидимі" отрути – без кольору, смаку і запаху. Смертельна доза – 60-80 міліграмів. Людина помирає через кілька днів від раптової зупинки серця.
Протиотрути немає, лікуванню пацієнт не підлягає. Не впізнається в організмі і сакситоксін. Американці, котрі добули його з морських молюсків, досі не можуть описати хімічну формулу свого витвору.
Якщо ж треба, щоб жертва помучилася, - до послуг дигітоксин: людина відчує збудження, задишку і помре за кілька годин від сильного болю. У серці.
Є ще менш гуманні отрути – К-2 та афлотоксин. Від К-2 настає розлад шлунку і смерть у страшних муках через 3-4 години. Афлотоксин, який виробляють з грибків і плісняви, швидко ініціює рак печінки".
Ось такі цікаві речі розповів журналістам "Комсомольської правди" експерт з Луб'янки.
Ясна річ, що розповів він далеко не все. Але і сказаного досить, щоб ще раз повторити: якщо політиків отруюють фахівці зі спецслужб, то все обов'язково виглядатиме як природний процес, як смерть чи хвороба, спричинена збігом обставин, а не чиєюсь злою волею.
І Дмитро Кисельов може скільки завгодно заклинати своїх телеглядачів, що, мовляв, лідери опозиції брешуть, говорячи про навмисне отруєння Віктора Ющенка, бо ж немає жодних доказів цього, йдеться просто про хвороби лідера опозиції.
Насправді ж вводять людей в оману і сам Кисельов, і його колеги по жанру - адже факти, про що я пишу, доступні кожній освіченій людині, тим більше таким "фахівцям з проблем отруєння", якими стали раптово телеведучі олігархічних телеканалів Україні.
І, на жаль, немає підстав вважати, що ця публіка раптом стане чесною, стане дотримуватися журналістських стандартів, які передбачають врахування різних точок зору і максимально повної інформації, і не спробує використати ще і ще раз "чинник отруєння" проти Ющенка на завершальній стадії виборчих перегонів.
P.S. Закінчивши статтю, ввімкнув перший канал Національного телебачення – і чую у програмі "Саме той" Ларису Скорик, котра звинувачує Ющенка й опозицію у крайній аморальності за те, що ті звинувачують без жодних доказів владу в отруєнні опозиційного кандидата у президенти.
Сценарій почав розігруватися?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Надто вже симптоматичною є майже синхронна поява заяв низки інтелектуалів із антиющенківського табору (Малинкович, Княжицький, Бондаренко) про те, що Ющенко мусить довести факт навмисного отруєння його з політичними цілями, бо інакше він виглядатиме людиною нечесною, котра намагається безпідставно звинувачувати владу у замахові на його життя.
Тема отруєння може виплисти і на теледебатах між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем. Ба, більше: ця тема при певному повороті дискусії її ведучим може стати чи не основною.
І знову йтиметься про те, що, мовляв, жодних доказів застосування проти опозиційного кандидата у президенти отрути (хімічних речовин чи токсинів) не наведено, отже, ніякого навмисного отруєння не було.
Тим часом для будь-якої людини, обізнаної із совєтською історією, зрозуміло, що це твердження слід "перевернути": якщо навмисне отруєння Віктора Ющенка мало місце, то жодні докази цього не будуть знайдені.
Якщо, звісно, не зізнаються особи, котрі вчинили цю операцію і не підкріплять своє зізнання вагомими аргументами. Адже знищення політичних противників через їхнє отруєння чи зараження їх смертельними хворобами розроблялося в системі ВЧК-НКВД-МҐБ-КҐБ саме таким чином, щоб навмисне убивство мало вигляд випадкової смерті від природних причин.
Генерал Павло Судоплатов, один із організаторів дій розвідників-нелегалів та терористів-ліквідаторів в переддень Другої світової війни і після неї, був безпосередньо причетним до функціонування совєтської спецлабораторії з використання отрут і токсичних речовин.
Тому його свідчення становлять не тільки історичний інтерес. Отже: "токсикологічна лабораторія була створена в 1921 році при голові Совнаркому В.І.Леніні, задовго до Берії, і йменувалася "Спеціальним кабінетом"... Першим начальником лабораторії у 30-х роках був професор Казаков, його розстріляли 1938 року за процесом Бухаріна".
"Науково-дослідні роботи за тематикою лабораторії проводилися фахівцями Інституту біохімії під керівництвом Майрановського. У 1937 році лабораторія-"кабінет" і дослідницька група Майрановського були передані в НКВД. У 60-70 роки вона одержала назву Спецлабораторії №12 Інституту спеціальних і нових технологій КҐБ".
До цього слід додати, що інші джерела додають до цього важливі деталі: що з 1926 по 1938 роки результати роботи фахівців спецлабораторії використовувала група Якова Серебрянського для терористичних актів за кордоном СРСР.
Що сам професор Григорій Майрановський займався отрутами, а керівником групи бактеріологів був інший професор – Сергій Муромцев, котрий навіть одержав Сталінську премію за спеціальне обладнання для розпилення бацил чуми.
Що назви згаданої структури неодноразово змінювалися, часом вона офіційно навіть зникала, але потім знову воскресала, немовби Фенікс. За інформацією "Комсомольської правди", "лабораторія "Х" – одна з її останніх назв – 1991 року була передана з-під "даху" спецслужб під "дах", як було сказано, "профільного підприємства".
Але головним у діяльності цієї лабораторії, мабуть, було те, що стисло сформулював сучасний російський історик професор Борис Соколов: "Отрути мали не залишати сліду і справляти враження природних смертей".
Це ж наголошує і знаний письменник Едвард Радзинський: "В МГБ була спеціальна лабораторія, яка займалася створенням найрізноманітніших отрут, в тому числі й таких, що не залишали сліду. Це Берія підтвердив на слідстві. Я й сам читав протоколи допиту доктора медичних наук, майора МГБ Майрановського, що він очолював спеціальну лабораторію".
Створення нових отрут і токсинів та перевірка дії хвороботворних бактерій здійснювалася по-більшовицьки просто і рішуче.
Брали ув'язнених (за версією Судоплатова – тільки засуджених до смертної кари, немовби це додає лікарям-убивцям бодай якоїсь респектабельності, адже добре відомо, за що у ті роки мільйони людей одержували смертельні присуди), вводили їм тим чи іншим способом продукцію спецлабораторії – і чекали стільки, за скільки мала подіяти ця "продукція".
Якщо не було результату – змінювали дозу або діючу речовину. Тіло померлого проходило всі належні патологоанатомічні процедури, і тільки у разі, якщо лікарі фіксували "смерть від природних причин", речовина вважалася придатною до використання у спецопераціях.
Як виглядали спецоперації? Свідчить Павло Судоплатов, який одержав наказ ліквідувати українського націонал-комуніста Шумського (який у рейвахові Великого Терору примудрився дожити до 1946 року і страшенно заважав тодішньому першому секретареві ЦК КП(б)У Хрущову): "Шумський мав дурість, перебуваючи на засланні у Саратові, вступити у контакт з українськими діячами культури в Києві і за кордоном..."
"Абакумов (міністр держбезпеки – С.Г.) сказав, що відправить у Саратов спецгрупу, щоб ліквідувати Шумського, а в моє завдання входить улаштувати так, щоб його прихильники не здогадалися, що його ліквідували. Майрановський, у той час керівник токсикологічної лабораторії МҐБ, був терміново викликаний до Саратова, де в лікарні лежав Шумський".
"Отрута з його лабораторії зробила свою справу: офіційно вважалося, що Шумський помер від серцевого нападу". Отож, коли Майрановський був заарештований в ході чергової "чистки" держбезпеки, він мав підстави писати із в'язниці Сталіну, прохаючи врахувати його заслуги: "Моєю рукою був знищений не один десяток заклятих ворогів совєтської влади, в тому числі і націоналістів всілякого ґатунку".
А ось свідчення, яке міститься в доповідній міністра держбезпеки СРСР Ігнатьєва про вбивство охоронця Троцького Вольфганга Залуса, березень 1953 року: "Ліквідація Залуса здійснена через агента МГБ, німця за національністю, котрий усипав йому 13 січня ц.р. спеціальний препарат, що викликав смерть через 10-12 днів".
"Скоро після цього Залус захворів і в одному з шпиталів Мюнхена 4 березня ц.р. помер. При перевірці через різні джерела з'ясовано, що отруєння Залуса не викликало у противника якихось підозр. Лікарі констатували, що смерть настала в результаті запалення легенів".
А тепер фрагмент із плану замаху на маршала Тіто, керівника Югославії, складеного заступниками міністра держбезпеки Рясним і Савченком, лютий 1953 року: "Доручити "Максу" (агенту-нелегалу МҐБ Григулевичу – С.Г.) домогтися особистої аудієнції у Тіто, під час котрої він повинен буде із замаскованого в одязі безшумно діючого механізму випустити дозу бактерій легеневої чуми, що гарантуватиме зараження і смерть Тіто і присутніх у приміщенні осіб".
"Сам "Макс" не буде знати про суть застосованого препарату. З метою збереження життя "Максу" буде попередньо прищеплена протичумна вакцина".
Ну, і нарешті, вже після ХХ з'їзду КПСС, за особистим наказом "ліберала" Хрущова, були здійснені із застосуванням спецтехнологій вбивства лідерів різних відламів ОУН Лева Ребета та Степана Бандери.
При цьому смерть Ребета була однозначно сприйнята як природна; при огляді тіла доктор медицини Вальдемар Фішер зафіксував "ймовірно, параліч серця", що було підтверджене патологоанатомом доктором медицини Вольфгангом Шпанном.
В опублікованому мюнхенською газетою "Сучасна Україна" некролозі говорилося: "У суботу, 12 жовтня 1957 р. об 11 годині неждано відійшов у вічність проф. д-р Лев Роман Ребет".
Вбивство Бандери не пройшло настільки ж бездоганно: на його тілі були знайдені скалки ампули з отруйним газом, якою був заряджений пістолет убивці і зрештою було встановлено, що причиною смерті є отруєння.
Проте спосіб потрапляння отрути в організм Бандери лишався невідомим, аж доки 1961 року офіцер КҐБ Богдан Сташинський, котрий і був подвійним убивцею, здався владі ФРН і розказав, як усе було.
І що цікаво: спершу йому ніхто не повірив, бо ж отруєння політичних противників видавалося чимось середньовічним.
Ну, а те, що спецлабораторія працює і зараз, доводить торішня публікація в "Комсомольській правді", де описано, як ФСБ знищила у Чечні міжнародного терориста Хаттаба: перехоплений лист до нього був насичений отрутою і переданий йому за допомогою завербованого бойовика Магомедова.
Як заявив журналістам експерт з Луб'янки, "отрути підмішують у пиття і їжу, насичують ними одяг й особисті речі, наносять на лампи, свічки, ліхтарі, розпиляють у повітрі, додають у косметику, парфуми, ліки..."
І ще один факт на підтвердження цього: загадкова смерть торік Юрія Щекочихіна, знаного російського журналіста і депутата Державної думи, оглядача московської "Нової газети".
І, нарешті, свіжа, під час теракту у Беслані, "пригода" з Анною Політковською, журналісткою того ж видання...
"Для сучасної хімії немає нічого неможливого. Будь ласка – курарін: через 10-15 хвилин після "прийому" настає параліч усіх м'язів, в тому числі і серцевого м'язу. Отруту в організмі неможливо знайти. При розтині лікар потисне плечима: слабеньке серце, виявляється, було у покійного...
Чи фторацетати (похідні фтороцтової кислоти) – тверді, розчинні у воді речовини чи летючі рідини. Це "невидимі" отрути – без кольору, смаку і запаху. Смертельна доза – 60-80 міліграмів. Людина помирає через кілька днів від раптової зупинки серця.
Протиотрути немає, лікуванню пацієнт не підлягає. Не впізнається в організмі і сакситоксін. Американці, котрі добули його з морських молюсків, досі не можуть описати хімічну формулу свого витвору.
Якщо ж треба, щоб жертва помучилася, - до послуг дигітоксин: людина відчує збудження, задишку і помре за кілька годин від сильного болю. У серці.
Є ще менш гуманні отрути – К-2 та афлотоксин. Від К-2 настає розлад шлунку і смерть у страшних муках через 3-4 години. Афлотоксин, який виробляють з грибків і плісняви, швидко ініціює рак печінки".
Ось такі цікаві речі розповів журналістам "Комсомольської правди" експерт з Луб'янки.
Ясна річ, що розповів він далеко не все. Але і сказаного досить, щоб ще раз повторити: якщо політиків отруюють фахівці зі спецслужб, то все обов'язково виглядатиме як природний процес, як смерть чи хвороба, спричинена збігом обставин, а не чиєюсь злою волею.
І Дмитро Кисельов може скільки завгодно заклинати своїх телеглядачів, що, мовляв, лідери опозиції брешуть, говорячи про навмисне отруєння Віктора Ющенка, бо ж немає жодних доказів цього, йдеться просто про хвороби лідера опозиції.
Насправді ж вводять людей в оману і сам Кисельов, і його колеги по жанру - адже факти, про що я пишу, доступні кожній освіченій людині, тим більше таким "фахівцям з проблем отруєння", якими стали раптово телеведучі олігархічних телеканалів Україні.
І, на жаль, немає підстав вважати, що ця публіка раптом стане чесною, стане дотримуватися журналістських стандартів, які передбачають врахування різних точок зору і максимально повної інформації, і не спробує використати ще і ще раз "чинник отруєння" проти Ющенка на завершальній стадії виборчих перегонів.
P.S. Закінчивши статтю, ввімкнув перший канал Національного телебачення – і чую у програмі "Саме той" Ларису Скорик, котра звинувачує Ющенка й опозицію у крайній аморальності за те, що ті звинувачують без жодних доказів владу в отруєнні опозиційного кандидата у президенти.
Сценарій почав розігруватися?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
