Шизофренія замість зовнішньої політики

Вівторок, 16 листопада 2004, 14:55
На відміну від президентських виборів 1994-го та 1999-го року, питання зовнішньої політики не відіграють центральну роль у передвиборчих програмах кандидатів чи в уподобаннях виборців у цьогорічній кампанії. Головний кандидат від опозиції, Віктор Ющенко, навмисне сторонився проблем зовнішньої політики. Більше того, міжнародна політика не є одним з головних інтересів українських виборців.

Прем'єр-міністр Віктор Янукович, з іншого боку, намагався використати питання зовнішньої політики з вірою у те, що вони принесуть йому додаткові голоси. Це, однак, призвело лише до ще більшої плутанини.

З березня 2003-го року, всього через п'ять місяців після його призначення прем'єр-міністром, команда Януковича витратила 1.041.396,50 доларів США на PR-діяльність у Вашингтоні, округ Колумбія.

Цю суму було виплачено шістьом вашингтонським фірмам, щоб покращити імідж прем'єр-міністра і його уряду, а також його імідж як кандидата у президенти. Цю інформацію можна вільно отримати у відділі FARA (Foreign Agents Registration Act або в законі про реєстрацію іноземних представників) Міністерства юстиції США.

Крім цих грошей, великі суми витрачаються дніпропетровським олігархом Віктором Пінчуком, котрий, на відміну від Януковича, не прагнув покращити свій імідж у Вашингтоні. Натомість, Пінчук спеціалізується у тому, що привозить американських знаменитостей в Україну, останнім з відвідувачів став колишній міністр закордонних справ Сполучених Штатів Генрі Кіссінджер.

Інший аспект цієї пропагандистської кампанії в США – присутність українських військ у Іраку, де вони є четвертим за розміром контингентом. Єдиною причиною їхньої присутності є покращення іміджу Кучми після того, як Сполучені Штати звинуватили його в наданні дозволу на продаж радарних систем "Кольчуга" Іраку в липні 2000-го року, всього через два місяці після того, як президент Клінтон відвідав Київ.

Чи можна з цієї PR-кампанії в США та присутності в Іраку українських військ зробити висновок, що президент Кучма та його обраний наступник – проамериканські політики?

На це запитання можна відповісти лише "ні", бо насправді вони проводять непослідовну "мульти-векторальну" політику, яка поєднує це "проамериканське" лобіювання з глибокою ворожістю до США та заходу взагалі та поверненням до риторики холодної війни брєжнєвської ери.

Колишній міністр оборони Євген Марчук назвав широкий вжиток антиамериканських сентиментів у передвиборчій кампанії поверненням "холодної війни". I Ющенко переконаний, що в Україні існують ознаки неорадянського відродження.

На прес-конференції в Національному прес-клубі у Вашингтоні 9-го листопада Януковича представляли Едуард Прутник, його радник, і Олексій Кісельов, його представник в Америці.

Коли їх запитали, як вони збираються покращити стосунки із США, проводячи одночасно найбільшу з часів Брєжнєва антиамериканську кампанію в Україні, обидва представники звинуватили інших кандидатів і заперечили будь-які зв'язки між цією кампанією та Януковичем. Подібними аргументами оперував і Степан Гавриш, представник Януковича в ЦВК.

Такі заяви речник держдепартаменту, який був присутнім на вищезгаданій прес-конференції, сприйняв з недовірою. Як він зазначив, 150 тонн антиамериканських плакатів, знайдених в Києві опозицією, зберігалися на державному складі.

Більше того, Янукович не втрутився, щоб припинити їхнє поширення по Україні й також жодного разу не засудив зневажливе зображення американської символіки та президента Буша на цих листівках.

Така глибока роздвоєність притаманна команді Януковича загалом, про що свідчать чотири наступні аргументів.

По-перше, члени уряду Януковича напряму причетні до антиамериканської кампанії. Міністр освіти Василь Кремень відновив практику брежнєвської ери наказувати вчителям, щоб ті примушували учнів писати листи американському президенту, висловлюючи невдоволення з приводу американського втручання.

Ці вказівки базуються на поверненні до типової радянської риторики, яка засуджує західну критику нечесних виборів і демократичного занепаду, називаючи її втручанням у внутрішні справи України. Це є підставою підтримки Кучмою пропозиції Росії "реформувати" ОБСЄ, щоб ця організація займала менш критичну позицію щодо виборів у країнах СНД.

Місцеві представники виконавчої влади на рівні обласних адміністрацій також причетні до цієї антиамериканської кампанії. "Україна ТБ", що домінує у рідному регіоні Януковича – Донбасі – з початку жовтня постійно рекламувала документальний фільм Майкла Мура, спрямований проти президента Буша, "Фаренгейт 9/11".

Рекламний ролик на "Україні ТБ" демонструє, як документальна стрічка "викриває правду" про Буша і про те, як США "підробляє докази" проти країн, щоб "підкорити їх своїй волі". США в цих роликах показується як країна, у якій домінують "імперіалістичні амбіції" та яка є "загрозою цілому світу".

По-друге, повернулася манія шпигунства часів холодної війни. Один з темників наказує засобам масової інформації в Україні повідомляти, начебто міжнародні спостерігачі, що прибули на вибори, мають зв'зки з закордонними спецслужбами. Агітматеріали Януковича посилили цю манію шпигунства. Свіжа
листівка засуджує "спецоперації західних спецслужб на нашій території".

По-третє, вжиток антиамериканських сентиментів став результатом порад російських політтехнологів, зосереджених навколо "Російського клубу" Глєба Павловського в Києві, та АП, очолюваної Віктором Медведчуком.

Передвиборчі матеріали за іронією друкувалися "Російським клубом" на замовлення фіктивних кандидатів-націоналістів, таких як Роман Козак, завданням якого були напади на США та на Ющенка.

У рамках передвиборчої кампанії Козака було розповсюджено два мільйони копій меморандуму "Російського клубу" про вибори. Тому твердження Прутника й Гавриша про те, що 150 тонн антиамериканських плакатів, знайдених в Києві, належали не Януковичу, а Козаку, можливо, є правдою. Адже Козак (і Базилюк) завжди був підставним кандидатом Януковича.

Стереотипи НАТО та США часів Брєжнєва та холодної війни – здебільшого імпортовані з Росії, яка нібито і є союзником США у війні проти тероризму.

По-четверте, консультації з російськими політтехнологами можна пов'язати з русифікацією української зовнішньої та оборонної політики. Янукович виступив проти членства України в ЄС і НАТО, тому що воно ніби могло б зашкодити українській економіці.

Росія ніколи не намагалася інтегрувати в ЄС або НАТО, а лише прагнула співпрацювати з цими двома структурами. Якщо Янукович стане президентом, його зовнішня політика буде такою ж, як і політика Росії.

В обох випадках Путін та Янукович вороже ставляться до інтеграції в ЄС і НАТО через потребу не дати можливості одній з цих організацій критикувати Росію та Україну за порушення прав людини, тиск на незалежні ЗМІ чи відсутність чесних і прозорих виборів.

В заяві Януковича в день перед виборами прямо говорилося, "я проти того, щоб перетворити громадян України на дешеву європейську робочу силу, яка одержує українську зарплатню при європейських цінах, сплачуючи європейські податки".

Свіжа листівка протестує проти членства України в ЄС, бо воно призвело б до "знищення нашої економіки". Членство в НАТО, згідно з тією ж листівкою, означало б, що Україна була б "затягнута у військові пригоди".

Така шизофринічна зовнішня політика відображає захоплення української держави олігархами, які в Україні мають найбільше впливу з усіх країн пострадянського простору. Більше мільйона доларів, витрачених на PR-роботу в США, мали за мету лобіювати проти жорстокої політики адміністрації Буша по відношенню до правлячих еліт України. Проти яких вона погрожувала застосувати санкції, якщо вибори не будуть вільними та чесними.

Українські війська в Іраку пробують покращити імідж Кучми після "Кольчуга-ґейту" в 2002-му році. Жодний з цих кроків не має нічого спільного з національними інтересами України.

Повернення до брєжнєвського антиамериканізму в Україні відображає неорадянську політичну культуру команди Януковича, яку поглибило грубе втручання Росії у виборчий процес. Ця внутрішня кампанія – а не та, що проводиться у Сполучених Штатах – показує як Кучма, Янукович і Медведчук насправді негативно думають про США та захід взагалі.

Тарас Кузьо, професор, Університет Джорджа Вашингтона



powered by lun.ua