Стаття, яку не побачили читачі "Дня"

Субота, 20 листопада 2004, 18:15
Від УП. Вперше за вісім років існування газети "День" не вийшов номер цього видання. Трапилося це у суботу, 20 листопада. Досить символічний фінал виборчої кампанії, п'ятирічки Кучми та чергових ілюзій.

"День" не підтримував опозицію, але і не був завзято провладною газетою. Євген Марчук, з ім'ям якого пов'язують видання, за ці роки пройшов повний цикл політичного колооберту: із опозиції у владу – і знову в опозицію. Але за цей час вплив на газету отримали й інші сили. Яких колись він вважав союзниками. Назвемо їх одним словом – медведчуркіси.

У цій ситуації прикро одне – заколот непокори цензорам трапився у газеті "День" за день до виборів. А не за рік.

За коментарем, що в суботу трапилося з виданням, "Українська правда" звернулася до Лариси Івшиної, головного редактора "Дня":

"Невихід газети у суботу стався не з технічних причин. Хоча не виключено, що саме цей мотив звучатиме. Шпальти номера "Дня" були підготовлені вчасно. Газета не вийшла через відмову редакторату в цей день друкувати матеріали, які ми не могли друкувати ні з правових, ні з етичних міркувань".

Вона сказала, що "політичний тиск" пояснюється саме тим, що цей номер газети виходить безпосередньо перед виборами.

"Це могло дискредитувати газету – оскільки від нас вимагали оприлюднити статтю в день, коли заборонена агітація проти і за".

На питання, як могло трапитися, що газета була підготовлена, але не пішла в друк, Івшина сказала:

"Цими питаннями, як і розповсюдженням газети, займається адміністрація правління АТЗТ "Українська прес-група". Голова правління призначається акціонером, який має домінуючий пакет. Після того, як газета готова, журналісти не мають вплив на процес друку і розповсюдження".

Коментуючи інформацію про спроби протягом останніх місяців обмежити вплив Івшиної на газету, вона сказала: "Було зроблено чимало кроків у цьому напрямі. Але газета – це унікальний інструмент, і не все тут регулюється циркулярами".

За інформацією "Української правди", стаття, яку попри тиск відмовилася ставити редакція "Дня" – матеріали звіту комісії Сівковича про отруєння Ющенка.

Від Лариси Івшиної "УП" отримала пропозицію опублікувати її редакторську колонку, яка готувалася для номера на цю суботу. Номера, який так і не побачили читачі...

Лариса Івшина

Перед виборами 1999-го я написала статтю, яка називалася "Тест на наявність народу". Сьогодні перечитала... Тема важлива і актуальна. Як пишуть у темниках — витворі останньої п'ятирічки.

Кілька цитат:

* "Непросто робити газету, коли в країні чути хрускіт кісток тих, кого ламають об коліно, роблячи безвільними, примушуючи плазувати, залякують або обіцяють, що "війна" все спише, а в разі перемоги — країна "на три дні — ваша"... Непросто, але абсолютно необхідно. Нині заведено давати рокам визначення, на мій погляд, 1999-й — це рік громадянської позиції"...

* "Я вважаю, що головна причина в тому, що досі влада в Україні — не українська. (Йдеться, звичайно, не про етнічні ознаки). Вона за своєю суттю — не для людей України. Дехто при владі, як особливий вид номенклатури, взагалі не належить ніякому народові. Правомірною є універсальна порада (вона стосується і дуже завзятих "лівих", і фанатичних "західників"): перш ніж зайнятися політикою — знайди свою Батьківщину"...

* "У цих виборах доведеться утвердитися: ми українці чи "хохли", ми — нація, народ? Чи випадкові сусіди?"

...Кандидат, якого ми підтримували, у 1999-му програв — чесно, мужньо і гідно. Свій виступ у ніч виборів на каналі "1+1" я ще й зараз не можу дивитися. Зашкалює від напруження і від болю. Не лише тому, що було втрачено унікальний шанс (адже програмна планка, яку відстоював тоді кандидат у президенти Євген Марчук, ще й досі не досягнута — НАТО, демократичні соціальні стандарти Євросоюзу, реабілітація УПА...), а й тому, що занадто багато було тоді навколо страху, байдужості, підлабузництва, підлості, зради. Найперше, в так званій еліті... Це — а не лише адмінресурс — продовжило життя цього режиму.

Вранці, після поразки, я сказала своїм журналістам: "Вони перемогли, але ми були праві".

Ну а згодом усе, що ми разом пережили: вбивство Гонгадзе, Александрова, страшні репутаційні втрати для України — "касетний скандал", новий виток корупції, Скнилів, трагедія з Ту-154 — ще й досі не заліковані. А тепер ще й загроза розколу. Всього цього можна було уникнути. Не було єдності. Був лідер, не було народу.

Не було ТАКОГО народу, як тепер — на вулицях і на виборчих дільницях. Але нинішній — теж не сам по собі з'явився: "декабристи розбудили Герцена"...

Я люблю казати: каструля закипає з країв. У 1999-му вона почала, тепер цей процес дійшов, схоже, вже до температури 99,9 градуса. Крім роботи свідомих громадян (де б вони не працювали) і опозиції, додайте фактори, яких не було п'ять років тому: інтернет, не такі потужні, та все ж, опозиційні TV-ресурси...

Підросло в нових умовах молоде покоління: тим, хто тепер голосує, у 1999-му було 13 років!

А головне — небачена активність: зрiлiсть людей... І підтримка лідера, який говорить з народом його мовою.

Я не буду говорити про Віктора Януковича. Знаю, що він не дуже хотів брати участь у всьому цьому.

Я не буду аналізувати, що мені подобається, а що не подобається у Віктора Ющенка.

Дії представникiв влади грубі й аморальні, відхід їх від дотримання національних інтересів зробили зайвою цю розмову. Звертаю увагу на вислів добре відомого Марата Гельмана: "...впервые, когда Путин был в Украине, стало понятно, что, может быть, для нас гораздо более ценным является непосредственный контакт с украинцами. Прямой эфир Путина на украинском телевидении показал — этот контакт возможен и без политиков-посредников (! —йшлося про кандидатів у президенти. — Ред.). Это положительный опыт".

Стало абсолютно очевидно, що "український вибір" у 2004-му має дуже високу ціну. Ось чому кожен повинен прийти на вибори і проголосувати по совісті.




powered by lun.ua