Історія, переписана бульдозером. Як археологи в Криму допомагають Кремлю будувати "правильне" минуле
13 січня польський суд розглядатиме питання про екстрадицію в Україну російського археолога, представника Ермітажу Олександра Бутягіна. І хоча невідомо, чи підтримає суддя аргументи української сторони, але його арешт уже є унікальним. Вперше в країні Європейського Союзу затримали російського науковця, якого українська прокуратура оголосила в розшук за незаконні археологічні роботи в окупованому Криму.
В грудні 2025-го Бутягін мандрував Європою з циклом лекцій під назвою "Останній день Помпеї". Одну з них читав у Варшаві.
Археолог точно знав, що перебуває в розшуку. Коли в 2024 році Офіс генпрокурора заявив про підозру Бутягіну, той іронізував у коментарі російським пропагандистам: "Дещо здивований тим, що в той момент, коли доля України вирішується на полі бою, вони витрачають час на такі справи".
Чи здивувася вчений, коли його затримали польські спецслужби – про це історія мовчить.
Арешт археолога спричинив неабиякий резонанс серед росіян. Голоси на його захист пролунали не тільки від російської влади та її прихильників, але й від її противників. У хід ішли звичні аргументи про науку поза політикою і знання, що не мають кордонів.
Епізод з Бутягіним наочно продемонстрував, наскільки зручно вибудовувати образ відданого науці вченого, що нібито далекий від політичної реальності й незаслужено за це страждає.
Але політика в тоталітарній державі не відірвана від науки. Особливо, коли йдеться про таку дисципліну, як історія. І доказ цьому можна побачити на прикладі того, як поводяться з археологічними пам'ятками в Криму.
Бульдозери замість лопат
Зазвичай називати певну добу "золотою" – це привілей нащадків. Саме їм доступна дистанція часу, що дає змогу побачити епоху в цілості. Рембрандт і Ян Вермеєр й гадки не мали, що творять у золоту добу нідерландського живопису; Орсон Веллс і Віктор Флемінг не усвідомлювали, що знімають свої магнум опуси в золоту добу Голлівуду.
Та вже в перші роки окупації півострова місцеві й російські чиновники й науковці заговорили про золоту добу археології в Криму. Щоправда, причина полягала не в революційних винаходах – на кшталт радіовуглецевого датування чи технології дистанційного зондування – а в кількості знайдених артефактів. Інакше кажучи, в Криму дуже багато копали.
Головним каталізатором цієї археологічної лихоманки стало масштабне будівництво, яке розгорнула Росія в Криму. А найбільшим проєктом, що безпосередньо зачепив пам'ятки, зведення траси "Таврида". Це 250-кілометрова автомагістраль від Керчі до Севастополя.
Дорогу прокладали аварійними темпами. Кремль прагнув покращити логістику на півострові, зокрема й із військових міркувань. Та не менш важливим було інше: "Таврида" мала стати політичним символом "інтеграції" окупованого регіону в Росію.
За тодішнім російським законодавством будівництву мали передувати археологічні дослідження (зараз ця норма змінилася). У міністерствах оборони та культури РФ вирішили, що для вивчення пам'яток у зоні майбутньої траси вистачить пів року.
Археологи іноді порівнюють Крим із пляшкою з вузьким горлом, у якій шар за шаром накопичувалася культура народів півострова, не маючи змоги виплеснутися. Вивчати цю спадщину необхідно обережно – знімаючи кожен шар окремо.
Проте в цьому випадку замість пензлів і лопат у хід пішли бульдозери.
"От візьмемо могильник, який вони назвали "Фронтове-2". Це величезний, мабуть найбагатший могильник римського часу на території Криму. Він не був відомий до будівництва траси, його відкрили. Величезний могильник, 300 з гаком поховальних споруд, 500 з гаком поховань, був розкопаний за 6 місяців", – розповідає голова моніторингової групи Кримського інституту стратегічних досліджень Денис Яшний.
Він називає такі темпи надсвітловою швидкістю. Для порівняння: до окупації Криму команда археологів працювала на схожому могильнику Нейзац. За 4 місяці, стверджує експерт, вдавалося дослідити лише 3–5 поховань.
"В тих самих Помпеях, де розкопки ведуться вже без малого 200 років, одну садибу можуть розчищати весь польовий сезон. Одну засипану попелом садибу! Або навіть декілька приміщень з цієї садиби", – каже Яшний.
Обмежені в часі, археологи в Криму не встигали опрацювати величезні площі в потрібні строки. Тож частину пам'яток, які не вивчили, просто знесли. При цьому в питанні, які об'єкти досліджувати, а які – стерти з лиця землі без жодного вивчення, свою роль відіграла й політика.
"Велика кількість населених пунктів, кримськотатарських сіл 18–19 століття, некрополів, які їх супроводжували, були знесені повністю під час будівництва. Чомусь деякі пам'ятки обходилися дорогою, але не кримськотатарські поселення", – констатує Яшний.
За даними Центру стратегічних комунікацій, під час будівництва "Тавриди" було знищено щонайменше 90 археологічних пам'яток.
Автомагістраль від Керчі до Севастополя – хоч і наймасштабніший, але далеко не єдиний будівельний проєкт останніх 12 років. Були й інші дороги, де археологи займалися тим, що самі воліли називати "рятувальними роботами".
Був Керченський міст з Криму до Росії, під час зведення якого звітували про понад мільйон археологічних знахідок, більш ніж сто тисяч з яких мали наукову цінність.
Були давні поселення й некрополі, зруйновані під час будівництва теплоелектростанцій.
Були розкопки, проведені під час розширення Сімферопольського аеропорту. І це все не враховуючи історичні пам'ятки на численних ділянках, відведених під житлову забудову.
Ознака ж новітнього часу – спорудження фортифікацій на південно-західному узбережжі Криму, де зосереджений величезний конгломерат об'єктів – від античності й далі крізь століття.
Всього ж за час окупації в Криму пошкодили або знищили для реалізації інфраструктурних проєктів понад 200 пам'яток археології, підрахували в Представництві президента України в АРК: щонайменше 80 курганів, більше ніж 40 поселень і городищ та 20 ґрунтових некрополів.
"Предмети з таких розкопок також були привласнені російськими окупаційними органами адміністрації. Десятки об'єктів, територія яких була захоплена військами РФ, були знищені без проведення будь-яких обстежень (Панське городище і могильник, фортеця Арабат, фортеця Ор-Капу і місто Ор).
Російські військові стерли значні пам'ятки кримської історії, які не можуть бути відновлені", – повідомили в Представництві.
Скарб із Москви
У 2019 році Юсуф Куркчі – на той момент перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій України – аналізував російську пропаганду про Крим. У ході досліджень він натрапив на замітку про двотомник, виданий Російською академією наук. Видання присвятили досягненням археологічних експедицій, що працювали під час будівництва траси "Таврида". Куркчі одразу зрозумів: екземпляр цієї книги обов'язково має опинитися в міністерстві.
Придбати видання в Москві й передати його у Київ виявилося тим ще квестом. Та коли двотомник нарешті потрапив до рук Куркчі, він переконався: це справжній скарб. На його сторінках задокументували місця розкопок, їхні схеми, результати, склади експедицій і прізвища керівників. Саме ця інформація лягла в основу українських санкційних пакетів щодо учасників незаконних археологічних робіт у Криму.
Що цікаво, прізвища Бутягіна в цій книзі немає – археолог займався розкопками античного міста Мірмекій (існувало на місці сучасної Керчі), що велися ще з радянських часів. Проте в новинах активно висвітлювали, що під час робіт експедиція під його керівництвом знайшла скарб із 30 золотих монет IV століття до н.е. (26 з них – з іменем Олександра Македонського).
"Як встановила експертиза, під час розкопок рашисти пошкодили українську історичну локацію і завдали шкоду на суму понад 200 мільйонів гривень", – повідомили в СБУ.
Який практичний ефект мають українські санкції для археологів, які й не планували відвідувати Україну (за винятком окупованих територій)? Науковці мають розгалужені міжнародні зв'язки, пояснює Куркчі, а санкції допомагають мінімізувати їхню присутність на міжнародних конференціях та інших заходах, що об'єднують академічні кола.
"А що стосується взаємозв'язку археології та політики, наведу такий приклад. За свідченнями очевидців, дії археологів на розкопках мали варварський характер.
Вони дуже ретельно документували все, що пов'язано, наприклад, з еллінським періодом. А щодо того, що пов'язано з кримськотатарським періодом державності, виглядало так, що вони вантажать артефакти в мішки, запечатують і просто вказують вагу, документуючи знахідки саме таким чином.
Чому був такий підхід? Щоб у пропагандистській моделі історії Криму затвердити, що кримські татари взагалі ніяку роль у ній не відігравали, як не відігравала й держава (Кримське ханство – УП), яка там існувала", – розповідає Куркчі.
Втім, найяскравішим прикладом нищення кримськотатарської культурної спадщини на півострові стала історія Хан-Сарая в Бахчисараї – єдиного у світі зразка кримськотатарської палацової архітектури.
Росіяни намагалися стерти його з лиця землі ще 300 років тому, коли, захопивши Бахчисарай, фельдмаршал Крістоф Мініх наказав спалити ханську столицю разом із палацом. Після анексії Криму 1783 року в комплексі розмістили казарми, нищили розписи, перекроювали архітектурний ансамбль. А в 2016-му тут розпочали "реставрацію", яка перетворилася на відвертий акт вандалізму.
Демонтаж даху Ханської мечеті спричинив масштабні ушкодження й зруйнував автентичний вигляд пам'ятки. Постраждали фрески та стародавні вітражі, на стінах з'явилися пліснява й водяні плями. Оригінальні дубові балки розпиляли й демонтували, замінивши їх сучасними конструкціями. Старовинну черепицю ручної роботи замінили фабричною імітацією. Через використання важкої техніки та непрофесійні роботи корпуси будівель вкрилися тріщинами.
Те, що російська влада подає як реставрацію, насправді стало спробою знищити історичну цінність пам'ятки, перетворивши її на новороб сумнівної якості.
Паралельно з "відновленням" на території музею розгорнули археологічні розкопки. Лише за перші 2 роки дослідники розкрили площу в понад 9000 квадратних метрів. Кримська влада відзвітувала про відкриття руїн споруд різних епох і знайдені артефакти, заявивши, що колекція нібито стане еталонною для вивчення історії Криму періоду Кримського ханства.
Досвід, однак, підказує інше: за такого підходу минулі й майбутні знахідки неминуче підганятимуть під зручну історичну концепцію.
Музей, що допомагає у війні
Іноді політичним інструментом можуть стати не лише археологи, а й самі об'єкти, з якими вони працюють.
Після того як у 2014 році в посланні до Федеральних зборів Володимир Путін порівняв Херсонес із Храмовою горою в Єрусалимі, севастопольська пам'ятка почала поступово перетворюватися на ідеологічну зброю Кремля.
У березні 2021-го Путін доручив уряду та міністерству оборони підготувати проєкт нового історичного комплексу на території Херсонеса. А вже влітку 2024-го його добудували та відкрили для відвідувачів. Загальна площа споруд сягнула 144 тисяч квадратних метрів – приблизно двадцять футбольних полів. Будувало Міністерство оборони Росії.
"Новий Херсонес" звели на місці некрополя з культовими та меморіальними спорудами. Ще до окупації півострова античне місто Херсонес і його хора увійшли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, однак жодного погодження на нове будівництво ця інституція, звісно, не надавала.
"Парк Новий Херсонес – це взагалі такий новобуд. Там все повністю знищено під час розкопок, і на цьому місці було побудовано абсолютно новий комплекс, який назвали музейним, а насправді це такий парк-атракціон. Із того, що відповідає історії Херсонеса, там тільки кліше з російської історії 19-го століття, а нічого специфічно херсонеського там немає", – пояснює старша наукова співробітниця Інституту археології НАН України Евеліна Кравченко, авторка численних наукових праць з історії цієї пам'ятки.
Денис Яшний називає "Новий Херсонес" агіткою "особливого шляху Росії", втіленою в архітектурі. І звертає увагу: територію заповідника фактично передали Російській православній церкві в особі Тихона (Шевкунова), якого в 2023 році РПЦ проголосила главою Кримської митрополії.
У травні минулого року музей-заповідник "Херсонес Таврійський" потрапив до нового пакета антиросійських санкцій Європейського Союзу.
"Після анексії Криму музей системно підривав українську культурну спадщину, просуваючи проросійські наративи щодо культурної значущості артефактів і археологічних об'єктів, що перебували під його управлінням. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну музей використав свою платформу для підтримки війни та її виконавців, зокрема організовував постачання допомоги на лінію фронту", – зазначено на офіційному сайті ЄС.
Так історичну пам'ятку втягнули не лише в політику, а й у війну.
***
Серед аргументів на захист Бутягіна та інших науковців, які ведуть розкопки в окупованому Криму, нерідко звучить твердження, що вони нібито зберігають кримські пам'ятки для майбутніх поколінь.
Можливо, у відстороненій від реальності теорії це виглядає переконливо. Але на практиці відбувається зовсім інше: залучення археологів перетворюється на декорацію, що покликана надати руйнуванню вигляд наукового процесу. Та й сама історія стає елементом державної пропаганди, що дозволяє "відбирати" для майбутнього лише ті артефакти, які вписуються в офіційну версію минулого.
"Вони кажуть, що вони щось рятували, – говорить Евеліна Кравченко про своїх російських колег. – Ні, абсолютно ні. Для того, щоб рятувати, треба нічого не робити на цьому місці. І іншим не дозволяти нічого не робити. Але ж вони навіть не ставили питання про заборону розкопок".
Рустем Халілов, УП