У країнах із монархічним типом правління найбільшою трагедією зазвичай стає момент, коли несподівано уривається правляча династія.
Україну останніми роками складно назвати парламентсько-президентською республікою. І хоч монархією вона не стала, але свою "династичну" кризу вже отримала: у формі "Міндічґейту" та підозри Андрію Єрмаку.
Вся попередня модель влади, вибудувана президентом Володимиром Зеленським, полягала у фактичному ігноруванні прописаних у Конституції принципів розподілу влади та концентрації її в рамках одного Офісу й команди сумновідомих "п'яти-шести менеджерів".
Після того, як більшість із них отримали підозри в корупції, а глава цього "проєктного офісу" Андрій Єрмак перебрався, хай і тимчасово, з кабінету на Банковій до камери на Лук'янівці – попередня модель офіційно зазнала краху.
Загалом це могло б бути маленькою політичною трагедією особисто для Зеленського. Але в умовах, коли він – лідер держави, яка вже п'ятий рік веде повномасштабну війну з ядерною наддержавою, проблеми президента не є лише його проблемами.
Так чи інакше, вони позначаються і на швидкості ухвалення рішень всередині держави, і на сміливості геополітичних проєктів за її межами.
Тому після низки корупційних скандалів із найближчим оточенням президент Зеленський вимушений перезбирати свою суб'єктність. По-перше, щоб стабілізувати внутрішню ситуацію, по-друге – щоби мати змогу й надалі повноцінно відстоювати українські інтереси на міжнародній арені.
Саме тому от уже другий тиждень президент намагається повернути в українську політику те, що прийнято називати "духом 2022 року", коли всі державні діячі – незалежно від партійності чи світоглядних переконань – грали за команду під назвою "Україна".
Як відбуваються зустрічі Зеленського з депутатами, для чого йому розмови з Тимошенко, Порошенком та іншими недавніми "ворогами" та чому у Зеленського впівголоса говорять про "пів року до миру", розбиралась "Українська правда".
Що кажуть карти поля бою
Логіка останніх політичних дій команди Зеленського буде незрозумілою, якщо не накласти її на тенденції, які окреслилися на фронтах великої війни.
Лише чотири місяці Михайло Федоров перебуває на посаді міністра оборони. Але зміни, які відбулися в таких сферах, як логіка закупівель, автоматизація відбору найкращих дронів, організація малої протиповітряної оборони тощо настільки разючі, що часто викликають риторичне запитання: "А що, так можна було?".
І одразу ж друге: якщо так можна було, то чому цього не зробили раніше?
Зрештою ці зміни уже видно і в ситуації на полі бою. Як розповідають в МОУ, четвертий місяць поспіль Україна відвойовує більше територій, ніж росіяни захоплюють. При цьому кількість захоплених росіянами територій залишається плюс-мінус стабільною, а українська динаміка звільнення від місяця до місяця збільшується.
Крім того, поступово дається взнаки нова тактика застосування підрозділів БПЛА – і у відбиванні російських атак, і в організації контратакувальних дій Сил оборони.
В обороні вже кілька місяців поспіль Україна вбиває більше росіян, ніж РФ мобілізує.
В інтерв'ю УП командувач Сил безпілотних систем Роберт "Мадяр" Бровді розповідав про це в деталях. Головне зі сказаного – що Україна вийшла на стабільний показник у 30+ тисяч безповоротних втрат для Росії та планує подвоїти-потроїти цей показник. А потенціал РФ без оголошення великої мобілізації якраз і перебуває в районі 30 тисяч людей на місяць.
Більше того, як переконують співрозмовники УП в МОУ та СБС, ситуація на фронті така, що, збільшення кількості росіян в атаках не призведе до змін на полі бою, а лише дасть українським оборонцям швидше наблизитись до планової відмітки в 50 тисяч убитих російських окупантів на місяць, яку оголошував міністр Федоров при вході на посаду.
Натомість змінилась тактика і результати застосування БПЛА в українських наступах. Так звані дронно-штурмові підрозділи, апробовані минулого року під час боїв за Куп'янськ, тепер активно застосовуються на Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту і дають дуже цікаві результати.
Не так давно міністр оборони Німеччини особисто їздив в одну з областей на південному напрямку, щоб подивитися в прямому ефірі, як відбувається дроновий штурм.
Картинка, яку дивився Борис Пісторіус, складалася з трансляції із сотень дронів, які в один момент здійснюють масовану атаку на російські позиції. Вони повністю знищують усе живе на певному квадраті фронту. І лише після того в атаку іде піхота – добиває або бере в полон тих ворогів, які залишилися, і займає їхні позиції.
Ця тактика поки не дає можливості для широкого наступу, але повністю ламає логіку того, що відбувається на фронті.
Ну і ще одна вкрай важлива тенденція у війні полягає в тому, що Україна перейшла до системних спроб повністю контролювати логістику росіян у Криму та на так званому сухопутному коридорі з Росії в Крим.
Його "прорубування" було найбільшим досягненням Путіна за всю війну. І тепер "Азов" та інші підрозділи регулярно публікують відео систематичного знищення російської військової техніки на околицях Маріуполя, Донецька і на трасі, яка веде з Росії до Криму.
Якщо додати сюди систематичне знищення російського ППО на півдні, у Криму та на окупованій Донеччині, то ситуація для росіян виглядає ще складнішою.
Зараз Україна буде намагатись взяти під тотальний контроль Азовське та Чорноморське узбережжя. Якщо це вдасться, то, в принципі, "Мадяру" та його хлопцям на передовій банально не буде, кого вбивати – ніякі сили попросту не зможуть доїхати до поля бою.
Цей воєнний уступ потрібен нам для того, щоб було зрозуміло: загальна рамка попередніх переговорів між Україною та Росією за посередництва Америки наразі не дуже актуальна.
Коли американська команда говорила, що Україна однаково програє росіянам, а Москва обіцяла до кінця літа в будь-якому разі захопити увесь Донбас, то пропозиція виходу України з контрольованої частини Донеччини мала хоч якийсь сенс.
Однак "обіцянки" росіян захопити весь Донбас вперлися в один банальний факт: уже скоро закінчується весна, а "великий російський весняний наступ" ще навіть не починався.
Говорити в такій ситуації, що Україна "не має карт", якось не дуже солідно. Україна не те що не програє, а, схоже, ще й перехоплює технологічну ініціативу.
Звідси – головне питання, яке треба вирішити політикам: щоб військові змогли довести свою справу до кінця, їм потрібна зброя і гроші на війну.
Уже пів року Україна воює майже виключно за власний рахунок. Тому отримання західної допомоги є абсолютно критичним.
Великий пакт про ненапад
Власне, саме неможливість отримати зовнішні гроші без внутрішньополітичного порозуміння є однією з головних причин, чому президент Зеленський розгорнув таку активність у напрямку співпраці з Верховною Радою.
18 травня у президента була зустріч із топовими представниками владної команди. На Банковій зібрались спікер Ради Руслан Стефанчук, його перший заступник Олександр Корнієнко, лідер фракції СН Давид Арахамія, прем'єрка Юлія Свириденко, глава ОП Кирило Буданов тощо.
Питань було чимало, але ключова розмова звелася до того, що треба зібрати сили і проголосувати закони МВФ, Ukraine Facility та всі інші, під які підв'язана бюджетна, а не оборонна, частина великого європейського кредиту на 90 мільярдів євро.
"Після скандалу з Єрмаком президент трохи розхитаний. Сказати, що він прямо випромінює впевненість і оптимізм, не можна. Але він принаймні шукає шляхи, як стабілізувати ситуацію. Хоча б до осені, щоб можна було показати результат на фронті і добитися готовності росіян до якихось реальних переговорів", – каже співрозмовник УП в Раді.
Інше джерело УП в команді Зеленського стверджує, що на тій самій зустрічі президент переконував: дані різних розвідок сходяться на тому, що якщо Україні вдасться перехопити ініціативу, то десь за пів року в росіян почнуть закінчуватись доступні ресурси і вони будуть змушені йти на предметні переговори.
Але до цієї осені країні треба дожити.
У попередніх версіях Зеленського-президента – часів "команди менеджерів" – він просто давав вказівку, і Рада бігла голосувати все, що в ОП вважали за потрібне.
Тепер же, після серії корупційних скандалів, апетит до швидкого виконання президентських забаганок у депутатів, остаточно зник.
Ситуація настільки задавнена і хронічна, що навіть якщо зараз президент кинеться мотивувати і переконувати кожного окремого "слугу", то це все одно не поверне монобільшість до життя.
Але, щоб владна фракція збереглася хоч у нинішньому стані, президенту довелося активізувати нормальну роботу з парламентом: чути депутатів, що вони пропонують, залучати їх у процес напрацювання рішень, а не лише у фінальну стадію реалізації.
Саме для започаткування такого діалогу 25 травня Зеленський зібрав на розмову всіх "слуг", не лише лідерів фракції, але й звичайних депутатів, покликав Буданова, Свириденко та інших топів.
І вперше за багато років розмова між президентом і депутатами нагадувала реальну розмову.
"Президент говорив, що є відчуття, що десь за пів року Росію можна довести до такого стану, що вона буде готова до переговорів. Але на цей час треба всім зібратись, забути якісь образи і просто хоч шість місяців попрацювати разом, щоб виконати всі вимоги кредиторів і могти вимагати від ЄС реального просування в питаннях вступу України", – переказує УП тему зустрічі один із її учасників.
Навіть зеленськоскептики зі "Слуги" визнають, що це була перша за довгий час "тепла і невимушена зустріч".
"Менш пафосним і зверхнім став президент, якось все простіше стало трішки. Видно, Єрмак задавав оцей неповторний колгоспний стиль з претензіями", – ділиться один із "слуг" враженнями від зустрічі, які пообіцяли регулярно збирати щодва місяці.
Розмови президента з топами команди і депутатами показали, що певні внутрішні ресурси для стабілізації у влади є. Але їх у монобільшості, все ж, недостатньо для результативної роботи всієї Ради.
"Навіть якщо в нас потенційно є голоси без опозиції, то у них усе одно маса інструментів для зриву голосувань: правки, комітети, затягування процесу. Тому якщо ми хочемо швидко пройти до осені всі ці непопулярні МВФівські рішення, то треба якось домовлятися з опозицією. Хоча б про ненапад", – каже в розмові з УП один із учасників нарад у Зеленського.
Звідси й виникла ідея, щоб президент уперше з 2022 року зустрівся не лише з політично залежними від нього людьми, а й із главами інших парламентських фракцій, і спробував розгребти ту купу взаємних ножів у спину, які понавстромляли за минулі роки.
Весь попередній тиждень команда Зеленського вела підготовку такої зустрічі, топи команди президента, зокрема Буданов і Арахамія, їздили, наприклад, до Петра Порошенка та інших лідерів опозиції.
Очевидно, що Зеленському навряд чи була приємна необхідність вести ці розмови, адже сам факт їх організації опосередковано означав, що він загрався в монополізацію влади та у власні волюнтаристські рішення.
Однак, як каже давня мудрість, є час накладати необґрунтовані санкції, а є час шукати голоси.
"Усі голови фракцій мають бути. Поговорити треба. Порошенко уже пише список вимог, "Довіра" – список подяк", – іронічно анонсував у понеділок ввечері зустріч один із топів "Слуги".
Саму зустріч призначили на ранок вівторка, і навіть посунули для цього початок пленарного засідання.
Насправді ж виявилось, що буде не одна велика нарада, а окремі розмови з головами різних фракцій.
Як розповідають співрозмовники УП в Раді, Зеленський приймав парламентарів не сам, а зі Стефанчуком, Арахамією і Будановим.
"Конструкція доволі ефективна, окремі зустрічі дуже корисні. При Єрмаку одні мутняки були. Ввічливо, зрозуміло поговорили, окреслили завдання, трохи планами поділились. І головне – нас теж послухали", – розповідає топ однієї з парламентських фракцій.
До обіду у Зеленського встигли побувати лідери лояльних "Довіри" Олег Кулініч та "За майбутнє", попутники з колишньої ОПЗЖ: Юрій Бойко від "Платформи за життя та мир" й Антоніна Славицька, яка формально очолює групу Вадима Столара "Відновлення України".
Цікаво, що відбулась зустріч із колишнім спікером Дмитром Разумковим, який формально ніякої фракції чи групи не очолює, але керує міжфракційним об'єднанням "Розумна політика".
А вже у другу хвилю в районі 15-ої години до Зеленського запросили колишнього президента Петра Порошенка, лідерку "Батьківщини" Юлію Тимошенко та Олександру Устінову від "Голосу".
"У нас у фракції депутати навіть готові були поставити пляшку, що Зеленський так і не зустрінеться з Порошенком", – розповідає в розмові з УП один зі співрозмовників в команді лідера ЄС.
Однак зустріч відбулась і тривала більше як годину. Як і очікувалось, Порошенко обережно зачепив тему санкцій проти нього, але сказати, що отримав запевнення, що їх буде знято, не можна.
Після зустрічі Порошенко заявив, що вона відбулась "віч-на-віч" і "за ініціативи "Євросолідарності"".
У команді Юлії Тимошенко УП сказали, що розмова з президентом видалась "конструктивною".
"Ніхто нікого не ламав і нічого не вимагав", – переконує співрозмовник з оточення лідерки "Батьківщини".
Загальна тривалість "марафону зустрічей" у Зеленського склала понад 6 годин.
Однак поки складно сказати, який ефект дали зусилля президента і його топів. Принаймні не миттєвий.
Поки глава парламенту й лідер фракції більшості слухали перемовини на Банковій, у Раді успішно провалили закон про митні зміни і оподаткування посилок – один із важливих для отримання європейських грошей.
Очевидно, що президент не зможе і не захоче робити такий формат зустрічей постійним. Але так само очевидно, що він і не муситиме цього робити. Головний підсумок "марафону" полягатиме в тому, що після остаточної ануляції Єрмака офіційно презентована нова-стара команда переговірників від президента. Перш за все Арахамія та Буданов отримали нові "ярлики на служіння" і тепер єдині представлятимуть президента у стосунках з усіма групами в Раді.
Буде цікаво поспостерігати, чи вдасться їм добитися успіху в новому, посиленому статусі. Адже втрачається довіра швидко, а от вибудовування її – дуже довгий процес.
***
Хай як це дивно, у президента з'явився парадоксальний ресурс. Втративши тих, хто постачав йому натальні карти, він отримав цілу колоду нових політичних.
У верхівці влади зараз існує певний статус-кво: президент дає зрозуміти, що обурений і "не знав", депутати дають зрозуміти, що обурені і вірять йому.
Ту саму карту на безриб'ї можна спробувати розіграти й у переговорах з опозицією.
З тим самим Дмитром Разумковим, з яким у президента, по суті, не було нічого, окрім політичних упереджень, які продукували Єрмак та інші "злі язики", в принципі можна домовлятися. З кимось буде складніше – як із Порошенком та його санкціями.
"Головне – зрозуміти, що зараз Зеленському треба перезібрати свою суб'єктність. Не так для внутрішнього процесу, бо тут ще можна утрясти. Але зовнішні гравці безсумнівно відчувають послаблення президента після всіх цих скандалів. І тому починають з'являтися ідеї типу "асоційованого членства". Буквально ще пів року тому ніхто б не наважився такого пропонувати", – переконує один із українських топових посадовців у розмові з УП. І додає:
"Єдиною відповіддю зараз може бути внутрішнє єднання – показати європейцям, що тут усе працює як годинник, що попри все в України є дієва влада і є внутрішній потенціал для складних реформ і швидкого руху на Захід.
Тобто питання навіть не так особисто в Зеленському, як у тому, щоб країна не втратила свій історичний шанс".
Роман Романюк, УП