Patriot не вистачить. Як Україні пережити кілька років балістичної вразливості
Росія дедалі активніше робить ставку на те, проти чого Україна сьогодні має найменше засобів захисту, — балістичні ракети. Після кожного такого удару ми знову повертаємося до однієї й тієї самої розмови: Україні потрібні додаткові ракети для Patriot.
Потрібні. І дуже багато.
Президент Володимир Зеленський уже говорив про потребу в сотнях додаткових перехоплювачах для захисту української енергетики та підготовки до зими. Але проблема значно більша, ніж чергова партія ракет від партнерів.
Україна опинилася всередині глобального дисбалансу: балістичних засобів нападу стає більше і виробляються вони швидше, ніж Захід сьогодні здатен виробляти засоби їхнього перехоплення.
Це погані новини для Заходу. А для України цей дисбаланс уже має критичний характер.
Математика, яка не сходиться
Почнемо з цифр.
За наявними оцінками, сукупні російські виробничі можливості в балістичному та квазібалістичному сегментах можуть становити близько 800 – 1 100 ракет на рік. Йдеться про ракети комплексів "Іскандер-М", "Кинджал", "Циркон", "Онікс", а також переобладнані для ударів по наземних цілях ракети систем С-300/С-400. До цього необхідно додати північнокорейські KN-23/KN-24 та потенційне подальше нарощування їхнього виробництва, з огляду на розпорядження диктатора КНДР в січні цього року збільшити обсяг виробництва в 2.5 разів. У підсумку російсько-північнокорейський ресурс може перевищувати 1 200 балістичних та споріднених засобів ураження на рік. Ділимо на 12 місяців – і виходимо на більше 100 ракет в місяць. Саме цю цифру почали недавно озвучувати у вітчизняному медіа просторі.
І тут починається найнеприємніша частина.
Основним доведеним ефективним засобом перехоплення сучасних балістичних цілей, який сьогодні доступний Україні, залишається Patriot із перехоплювачами PAC-3 MSE. Саме тому Україна так наполегливо шукає ці ракети по всьому світу.
Європейська SAMP/T та ракети сімейства Aster є важливою частиною архітектури ППО, однак їхні можливості проти складних балістичних загроз залишаються обмеженими, а виробничі потужності — невеликими порівняно з масштабом потенційної потреби.
Навіть якщо дивитися лише на співвідношення світового виробництва засобів нападу і перехоплення, розподіл для України залишається вкрай несприятливим. А в реальному бою математика ще гірша: для підвищення ймовірності ураження однієї складної балістичної цілі знадобиться більше одного перехоплювача – переважно дві-три протиракети.
Тобто це не змагання "одна російська ракета проти однієї західної".
Чому не можна просто знайти більше Patriot
Після кожного великого удару українська влада закономірно звертається до партнерів із проханням передати додаткові ракети. І певний резерв у світі ще існує. Patriot експлуатують низка європейських держав, держави на Близькому Сході, а також Японія, Південна Корея та інші американські союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Але саме тут Україна стикається з іншою проблемою.
Країни, що живуть поруч із Китаєм, Північною Кореєю або Росією, не поспішають скорочувати власні стратегічні запаси. Те саме стосується держав Близького Сходу, які протягом останніх років самі зіткнулися з ракетними загрозами. Навпаки, їхній попит на PAC-3 стрімко зріс, а виробники фізично не встигають за новою реальністю.
Це не означає, що Київ має припинити просити. Навпаки: останні роки показали, що багато політичних "червоних ліній", які спочатку здавалися непорушними, зрештою зсувалися. Але будувати українську стратегію на очікуванні, що хтось раптом відкриє свої склади, небезпечно.
Виробництво зростає. Але не завтра
У 2025 році Lockheed Martin виробила понад 600 PAC-3 MSE. Нові американські контракти передбачають масштабування виробництва приблизно до 2 000 ракет на рік до кінця 2030 року. Це значне зростання. Але для України є одна проблема: нам потрібно пережити не 2030-й. Нам потрібно пережити 2026-й, 2027-й і 2028-й.
Саме тому створення власного європейського протибалістичного рішення — це не технологічна забаганка, а стратегічна необхідність. Однак і вона не буде скоро.
У липні Україна та дев'ять європейських держав започаткували інтегровану Антибалістичну коаліцію. Її флагманський проєкт FREYJA має об'єднати український бойовий досвід і потенційний український перехоплювач із європейськими радарами, сенсорами та промисловими компетенціями.
Це один із найважливіших оборонних проєктів, які Україна запропонувала Європі за час повномасштабної війни. Але навіть за дуже оптимістичного сценарію FREYJA не закриє проблему завтра.
Отже, найближчі роки потрібно планувати виходячи з неприємної, але чесної передумови: Україна не матиме достатньої кількості протиракет, щоб захистити ними все.
Що тоді робити?
1. Ураження. Більше уражень. Розвивати власні далекобійні та стримувальні спроможності
Протибалістична оборона не може складатися виключно з перехоплення того, що вже летить у наш бік.
Україні необхідно продовжувати розвиток власних далекобійних і ракетних технологій та загалом спроможностей, які зменшують здатність Росії системно здійснювати масовані ракетні атаки. Першочерговими місцями ураження мають стати виробничі потужності російської балістики та її компонентної бази, а також ворожі пускові установки.
Логіка тут проста: найкраща ракета для ППО — та, яку противник не зміг застосувати. Або не виробив взагалі.
2. Закопуватися
Якщо активний захист не може гарантовано перехопити кожну ракету, держава має різко нарощувати пасивну живучість.
Україні потрібна окрема державна програма перенесення, дублювання та захисту критичних активів під землею. Йдеться не про побудову "країни-бункера", а про прагматичну інвестицію в те, що повинно продовжувати працювати навіть під системними ракетними ударами: державне й військове управління, медицина, зв'язок, енергетика, водопостачання, окремі виробничі та ремонтні потужності.
Перший крок — аудит того, що вже існує: колишні захищені об'єкти, глибокі інженерні споруди, транспортні тунелі, гірничі виробки, метро, сучасні заглиблені комплекси. Далі — визначення того, що має бути перенесене, продубльоване або додатково захищене.
Практично це означає:
- окрему державну програму "глибокого ешелону" з відповідальним координатором і гарантованим фінансуванням;
- міжвідомчу координацію МО, Генштабу, МВС, ДСНС, профільних міністерств, місцевої влади та операторів критичної інфраструктури;
- інженерний аудит перспективних підземних об'єктів;
- закритий реєстр придатної підземної інфраструктури;
- пріоритизацію об'єктів, критичних для оборони та життєзабезпечення;
- єдині стандарти для споруд подвійного призначення;
- нові норми пасивного захисту для майбутніх інфраструктурних проєктів за прикладом Ізраїлю та Фінляндії;
- типові проєкти захищених об'єктів, щоб не проєктувати кожен із нуля;
- залучення міжнародного фінансування та інженерної експертизи в межах відновлення України.
Це не тимчасова воєнна витрата. Це інфраструктура живучості держави на десятиліття.
3. Зробити FREYJA справжнім європейським пріоритетом
FREYJA не повинна залишитися ще одним перспективним R&D-проєктом із хорошими презентаціями та багаторічним циклом погоджень. Для України це питання виживання, для Європи — майбутньої стратегічної автономії в одному з найбільш дефіцитних сегментів оборони.
Проєкт потребує значно більшого фінансування, залучення провідних європейських компаній, політичного пріоритету та максимально швидкого циклу розробки й випробувань. Український внесок тут унікальний: ми маємо те, чого практично не має жодна інша європейська держава, — величезний масив реального досвіду протидії сучасним російським балістичним загрозам. Цей досвід необхідно конвертувати у спільну європейську спроможність.
4. Створити міжнародний фронт за перехоплювачі
Доки нове виробництво не набрало масштабу, а FREYJA не стала серійною системою, Україні все одно доведеться шукати ракети, які вже існують.
І тут звичайної міжурядової дипломатії недостатньо.
Потрібна масштабна міжнародна кампанія: уряд, парламент, військові, громадські організації, експертне середовище, українські громади за кордоном, моральні авторитети та партнери України повинні системно просувати одну тезу: ракета, яка сьогодні лежить на складі союзника, в Україні може врятувати сотні життів, електростанцію або місто.
Але розмова з партнерами має поступово змінюватися. Це вже не лише прохання "допомогти Україні".
Україна сьогодні є полігоном, лабораторією і джерелом унікального досвіду протибалістичної війни. Тому співпраця може будуватися як обмін: Європа й партнери допомагають Україні пройти нинішнє вікно вразливості, Україна натомість інтегрує свої технології, дані та бойовий досвід у майбутню систему захисту всього Заходу.
5. Домовлятися зі США про глибшу промислову кооперацію
Україна не може нескінченно залишатися лише кінцевим споживачем одного з найдефіцитніших видів озброєння у світі. Переговори зі США про ліцензування, локалізацію окремих виробничих процесів, участь українських підприємств у ланцюгах постачання та інші формати промислової кооперації повинні залишатися одним із пріоритетів української оборонної дипломатії.
Це не вирішить проблему цієї зими. Але без цього ми ризикуємо через кілька років знову опинитися в тій самій точці.
Patriot — це частина відповіді, але не стратегія
Державі потрібно продовжувати шукати кожен доступний Patriot і кожен доступний перехоплювач.
Але головна помилка зараз — звести всю дискусію про балістичну загрозу до питання: "Хто ще може дати нам ракети?"
Правильне питання інше: що має зробити держава, якщо достатньої кількості ракет у світі просто немає?
Відповідь — будувати багатошарову систему виживання.
Перехоплювати те, що можемо. Робити критичну інфраструктуру менш вразливою. Розвивати власні технології та уражати російські обʼєкти та пускові установки. Максимально прискорювати FREYJA. Перетворювати український досвід на ресурс у переговорах з партнерами. І змушувати західну оборонну промисловість переходити від мирного темпу до темпу, який відповідає реаліям сучасної війні.
Бо наступні кілька років Україні доведеться прожити в дуже неприємній реальності: балістичних ракет у наших противників буде більше, ніж протиракет у нас і наших партнерів.
Ми не можемо швидко змінити цю арифметику. Але можемо змінити те, наскільки фатальною вона буде для України.
Леся Огризко