Вісім неочевидних кроскультурних фактів про Україну
На 35-му році Незалежності нашої країни не рефлексувати "де ми і як сюди дійшли" неможливо. Соцмережі і ЗМІ рясніють історіями досягнень і болю, поневірянь і перетворень, затятої віри у майбутнє і розчарувань лякаючої глибини. Такий контраст цілком зрозумілий – адже суспільні зміни в моменті їхнього проживання побачити складно. Щоб їх оцінити потрібні роки, а радше – декади.
Жодна країна не змінюється лінійно і незворотно – ґрунтовні перетворення це завжди "крок вперед і два назад". Тож як кроскультурна дослідниця, практикиня й авторка книг на тему, у найважливіше для країни свято ділюся 8-ма неочікуваними кроскультурними фактами про Україну. Бо коли відданість змінам тримається на вірі – це бува непросто прийняти, а коли про глибинні суспільні зміни говорять дані і дослідження, то, як-то кажуть, "зрада відміняється".
1. Найвищі демократичні сподівання і найсуворіші оцінки інститутивної ефективності в Європі.
Українці оцінюють твердження "суд має ставитися до всіх однаково" на 9,62 з 10, а реальну роботу судів на 2,03, найнижчий показник серед країн-учасниць останніх раундів ESS. Між цими оцінками прірва, але не через байдужість. Наша довіра до інституцій крихка через прагнення справедливості – позірно чи не найбільш загострене на континенті.
2. За ~30 років Україна змінилася швидше, ніж більшість країн Європи.
За <10 років переконання, що "дохід має залежати від власних зусиль", зросло втричі (15% → 47%). Частка тих, хто радо прийняв би у країні мігрантів іншої раси (72%), значно вища, ніж в Угорщині, Чехії чи Словаччині. Для країни з тоталітарним минулим геноцидальними явищами і тягло загроженою ідентичністю це нечувана швидкість.< />pan>
3. Перевернута мапа довіри – за позірні заслуги.
~93% українців довіряє ЗСУ, ~80% – волонтерам, але ~14% – судам, ~13% чиновникам і ~10% політичним партіям (10%). Довіряєм лиш тим, чиї дії і жертви заради суспільного блага можемо спостерігати.
В успішно децентралізованих громадах довіра до сусідів зросла на ~36%, а до місцевої влади на ~17% – при незмінній довірі до влади центральної.
4. Колективізм із бунтівним "джмеликом".
Роками підручники називали Україну "глибоко колективістичною", оцінюючи наш індивідуалізм на 25 (десь поруч із Пакистаном та Індонезією), спираючись на цифру, яку Hofstede в Україні не вимірював напряму. Коли ж пряме вимірювання нарешті відбулося, показник сягнува ~48, поставивши нас на 44-те місце зі 102 країн – посередині світового переліку.
Наша культура, попри вагу статусу і вкорінену недовіру поза близьким колом, має горизонтальні прояви. ~75% українців переконані, що "влада має змінювати курс, коли змінюється громадська думка"; ~48% зберегли горизонтальні зв'язки з незнайомцями, що утворилися під час війни. Так діяла Січ. Так пульсував Майдан 2014-го, коли "сотні" обирали власних командирів. Так сталося за одну ніч у лютому 2022-го.
5. Корупція не така поширена як її "малюють".
2024-2026 рр ~91% українців вважали корупцію поширеною, однак ~ <19% стикалися з нею особисто (такий розрив є і в країнах ЄС). І суспільна осоруга до корупції дедалі зростає: динаміка неприйнятності хабарництва склала 37% → 54% за <10 років.< />pan>
6. Не "один народ" (if you know what I mean) і прірва ширшає.
44% українців vs 23% росіян, називають життя в демократії "абсолютно важливим". 25% росіян проти 12% українців відповіли ствердно на питання чи є "покора правителям" ознакою демократії.
Україна випереджає Росію на 9 пунктів за ставленням до ґендерної рівності й на 5,6 – за громадянською чесністю, і розрив зростає з кожним поколінням. Коли дослідники наклали всі регіональні ціннісні виміри на одну мапу, жоден український кластер не співпав з російським. Одне суспільство ототожнює демократію з покорою, інше – з відстоюванням власної думки і свободи.
За 30 років ми з росіянами не зближувались, а розходились, і не прагнемо зупинятися.
7. 30 років поспіль "що скажуть люди?" вже не так страшно.
Поколіннями життя українців тихо визначало питання "що скажуть люди?". Дані ESS показують найбільшу зростаючу динаміку прояву українців у 2013-2022 по цінності "самоскерованість" (за Шварцем). Позитивний зсув у всьому нашому ціннісному профілі (з 2.58 до 2.23 за шкалою ESS, де нижчий бал означає більшу вагу цінності), що ставить Україну поряд із Фінляндією (2.12) та Великою Британією (2.07), попереду таких членів ЄС, як Угорщина (2.40) чи Чехія (2.45). Зміна поколіннєва: найсильніша вона серед молоді до 24 років, якій дедалі менше важить думка "людей" загалом і дедалі більше – ті кілька голосів, яким вона справді вірить. Наша самозарадність зростає і це тішить.
8. "Чорний" і кпинний гумор як зброя.
Наш специфічний гумор – не лиш спосіб "тримати дах на місці", а стратегія, народжена на вулиці, і колах допомоги, підтримки і захисту, а не у "високих кабінетах". Один офіційний мем, що зобразив "життя поруч із Росією" як найтяжчий різновид головного болю, зібрав у Твітері ~700 000 вподобань. Як зазначив один оксфордський дослідник Бйола, Україна сказала світові мовою гумору: "Ми такі, як ви – тож підтримуючи нас, ви підтримуєте себе".
Звісно, свідчень змін в українському суспільстві і менталітеті істотно більше, ніж вісім. Не всі вони приємні й однозначні, але всі вони свідчать про невпинний рух України до розвитку – іноді "закапелками" і "срачами", бува через розчарування в кумирах і "героях". Але >30 років даних досліджень України й українців, з якими я працюю щодня >15 років, показують, що немає у нашому суспільстві "нелогічних" змін чи патернів поведінки, що виникли "зненацька".
У будь-якої суспільної поведінки є чинники і стимули – варто лиш пошукати. То шукаймо і вивчаймо і досягнення, і "простори для розвитку". Не "меншовартимо", але і пам'ятаємо про крихкість вже давно не буденних речей як свобода, демократія і незалежність
Марина Стародубська