Роботизація "нуля". Як технології допомагають зберегти головний дефіцит війни — людський капітал

Сучасна війна — це жорсткий гібрид механізованих штурмів, інфільтрації та технологій. Противник діє за принципом тотального тиску: він кидає в бій абсолютно всі ресурси заради однієї мети — просунутися вперед і закріпитися. Вони не рахують ні грошей, ні людських життів.

Ми такого дозволити собі не можемо. І справа не лише в дефіциті людського ресурсу — справа у наших цінностях, моралі та відношенні до цінності людського життя. Саме тому ми змушені постійно шукати асиметричні рішення та шукати способи переграти ворога, в якого всього більше.

Сьогодні "лінія фронту" — це давно не суцільна смуга окопів. Це хаотично розташовані позиції у суцільних "кіл-зонах", де кожен метр передової цілодобово проглядається FPV-дронами, важкими бомбардувальниками та закритий мінними полями. Утримувати піхоту в таких умовах — завдання на межі людських можливостей. Технології справді змінюють правила гри та дають змогу перехоплювати ініціативу. Але навіть вони не скасували головного закону цієї війни: земля належить тому, чия піхота стоїть у окопі.

А це означає, що конкретний солдат має фізично зайти на позицію, утримати її під безперервним вогнем і пройти через те саме пекло під час ротації.

І тут виникає головне системне протиріччя: як утримати позицію людиною, коли сама присутність людини в радіусі кількох кілометрів до "нуля" стає для неї смертельним вироком?

Відповідь полягає не в тому, щоб прибрати солдата з передової взагалі — це поки що неможливо. Вона в тому, щоб забрати у людини найнебезпечнішу рутину і передати її техніці. Саме так у нашу військову реальність безповоротно заходять наземні роботизовані комплекси (НРК). Вони стають тим самим зв'язковим ланцюгом між тилом і позицією в окопі, беручи на себе ризики там, де раніше платили життями.

То що ж таке НРК, де й для чого їх застосовують, з якими викликами стикаються підрозділи та як це працює на практиці?

Міф про "автономність" та екосистема НРК

Перш за все, варто розвіяти міф: якщо це наземна роботизована платформа, це зовсім не означає, що людський фактор звідси викреслено. Роботизований не дорівнює "без участі людини". Навпаки, за кожним виїздом стоять десятки фахівців.

За короткими трьома літерами "НРК" ховається ціла екосистема: виробництво, навчання, планування місій, доопрацювання (бо жоден заводський комплекс не поїде в бій без адаптації в "місцевій майстерні") та безпосереднє застосування. На один виїзд працюють оператори, інженери, тактичні координатори, медики та зв'язківці.

На сьогодні НРК застосовуються у двох основних форматах: гусеничні та колісні платформи.

• Швидкість гусеничних становить від 8 до 20 км/год;
• Колісна база (яку часто збирають на базі квадроциклів) розвиває до 70 км/год.

Вартість таких виробів на серпень 2026 року коливається від 400 тисяч до понад 1 мільйон гривень.

Наразі найбільше застосування НРК знайшли у логістиці, евакуації поранених і полеглих, дистанційному мінуванні, а також у виконанні ударних завдань (комплекси-камікадзе або платформи з бойовими модулями). В останні я особисто вірю найменше. Як мінімум, це складний технологічний процес, як максимум — це дорого. Ми ж у нинішніх умовах шукаємо найперше бюджетні та дієві рішення.

Чому коли ми вживаємо термін НРК, ми вживаємо його як екосистема НРК?

Сам по собі комплекс у зв'язці "платформа + пульт керування" ізольовано не працює. Його ефективне застосування вимагає розгорнутої інфраструктури забезпечення:

* Транспорт та логістика: Комплекс необхідно чимось транспортувати, довозити до стартової позиції, евакуйовувати та возити на ремонт.

* Зв'язок і живлення: Ключові елементи, які забезпечують безпосереднє управління, дальність дії та автономність роботи.

* Пункти управління: Облаштовані позиції чи мобільні центри, з яких здійснюється керування та координація взаємодії з іншими підрозділами.

* Майстерня та інфраструктура: Приміщення та матеріально-технічна база для підготовки НРК до виїзду, обслуговування й відновлення.

* Ремонтна база та комплектуючі: Інструменти, обладнання (наприклад, для зварювання додаткового захисту чи заміни шасі), розхідники та запасні частини для оперативного ремонту й модернізації.

Тепер до застосування:

1. Головний напрямок — це логістика

Щодня на передній край необхідно доставляти сотні тонн вантажу: боєприпаси, їжу, воду, пальне, будівельні матеріали, акумулятори та засоби зв'язку. Один НРК здатний перевозити до 500 кг вантажу за рейс.

На прикладі однієї бригади, де наземні роботи забезпечують чи не 60% усієї логістики переднього краю (а на деяких ділянках всі 100%). Ще близько 30% я б віддав важким нічним бомбардувальникам (так званим "Бабам-Ягам"), які також безперервно виконують такі місії, і лише 10% припадає на інші способи доставки.

Для розуміння масштабу роботи роботизованої логістики: залежно від інтенсивності боїв та специфіки напрямку, один підрозділ НРК може здійснювати від 50 до 500 місій на місяць, перевозячи при цьому від 5 до 15 тонн вантажу (хоча ці цифри можуть суттєво відрізнятися від підрозділу до підрозділу). Паралельно з ними працює і повітряна безпілотна логістика: до прикладу, в одному з підрозділів тільки за одну ніч розрахунки "Вампірів" роблять понад 130 вильотів суто для забезпечення передових позицій.

Загалом у всі ці процеси залучені сотні людей. Чи це багато для обслуговування роботизованих комплексів? Мабуть, що так. Але інакше неможливо. Все це робиться з єдиною метою — зберегти життя, зберегти спроможність утримувати позиції та давати відсіч противнику.

2. Евакуація: чому для нас кожна людина має значення

На передньому краї люди дістають поранення, травми, хворіють і, на жаль, гинуть. У сучасних умовах евакуація за класичною схемою — коли пораненого бійця кладуть на ноші, піхотна група несе його кілька кілометрів до автомобіля, а той везе на стабпункт — стала практично неможливою. Будь-яка група евакуації на відкритій місцевості стає пріоритетною ціллю для ворожих FPV-дронів.

Тому станом на сьогодні НРК — це чи не єдиний реальний спосіб витягнути пораненого з "сірої зони". Про те, як відбувається кожна така місія, можна писати окрему книжку: це надважкий операційний процес, за яким стоять десятки людей — від оператора платформи до аеророзвідки та медиків.

Окремий надважливий пласт роботи — вивезення тіл наших полеглих воїнів, для чого ми також активно використовуємо роботизовані платформи. На відміну від ворога, для нас повернення кожного захисника — це питання гідності та обов'язку. Ми робимо це навіть там, де це здається абсолютно неможливим.

Це, до речі, одна з головних причин, чому у росіян напрямок НРК розвинений значно слабше. У них просто немає в цьому системної потреби. Там, де треба занести БК, воду чи їжу — піде їхній боєць. Загине він — піде наступний. Потреби в евакуації поранених чи поверненні загиблих у них не існує в принципі: якщо ти зайшов на позицію, твоє життя залишається виключно твоєю проблемою. Загинув — "всі все зрозуміли".

3. Мінування та бойові модулі: важливі, але поки не масові

Застосування НРК для мінування (а в окремих випадках і розмінування) — менш розповсюджене явище, ніж логістика чи евакуація, але воно також активно розвивається. Проте, з моїх спостережень, із цими завданнями наразі краще та оперативніше справляються важкі нічні бомбардувальники.

Що стосується НРК з бойовими модулями (турелями), то вони поки не мають масового характеру. Окремі підрозділи використовують їх для локального прикриття, вогневого придушення або навіть як засіб захисту від повітряних цілей, але це скоріше поодинокі практичні кейси, аніж системне явище.

Система підготовки: від бази до фронту

Технологія починається не з платформи, а з підготовленої команди. На базі одного з навчальних центрів Сухопутних військ працює школа підготовки операторів НРК "Варан". Там військовослужбовці опановують управління платформами, вивчають софт, готують інженерів та відпрацьовують взаємодію з іншими елементами екосистеми — зокрема з аеророзвідкою.

У навчальному центрі дають базові знання. Але справжній професійний "буст" фахівець отримує вже після прибуття у підрозділ — під час злагодження та виконання реальних місій безпосередньо у бригаді, де щодня доводиться розбирати живі кейси й шукати нестандартні рішення.

З 2024 року фонд "Повернись живим" системно підтримує Школу підготовки операторів "Варан". Ми забезпечуємо її всім необхідним для якісного навчального процесу: інфраструктурою, матеріально-технічною базою, побутовими умовами, засобами зв'язку, живленням та транспортом. Бо якісна підготовка оператора — це безпосередньо збережені платформи та врятовані життя на фронті.

Виробництво та ринок: багато розробок, мало готових систем

Український сектор НРК стрімко виріс за останні декілька років. Наразі це десятки, якщо не сотні виробників. Всі вони пропонують різні рішення: з різними типами шасі, засобами зв'язку та цільовим призначенням. З цього масиву приблизно до десятка компаній можна віднести до категорії виробників справді якісних і робочих виборів.

Підрозділи отримують ці платформи через різні канали: за кошти єБалів, прямі закупівлі або через централізоване забезпечення від держави. Найчастіше бригади розраховують саме на централізовані поставки, оскільки якісний НРК коштує чимало, а наявний щомісячний бюджет бригади переважно розподіляється на напрямок БпЛА.

Щодо іноземних розробок від наших партнерів: вони майже не використовуються. Західні роботизовані комплекси чудово виглядають на виставках та красивих презентаціях, але абсолютно не пристосовані до жорстоких реалій нашої війни — з інтенсивним РЕБ, глибоким багном та суцільним висінням ворожих дронів. Ну і, звісно, їхня ціна робить їх масове застосування просто нереалістичним.

Чому роботи досі не замінили піхоту: системні виклики та "дитячі хвороби" НРК

Чому ж НРК сьогодні досі повноцінно не замінили піхоту на фронті й не виконують завдання за принципом "робот замість людини"? Причин для цього декілька, і всі вони лежать у площині інституційної та технологічної зрілості.

1. Скептицизм та людський фактор. Наразі напрямок НРК проходити певний скепсис з боку потенційних користувачів і командування — точно такий самий, який свого часу проходила безпілотна авіація. Поки що не так багато підрозділів глибоко розуміють тактику застосування роботизованих систем, мають під це виділені ресурси та, головне, готові змінювати звичні процеси.

2. Негнучкість державних закупівель та помилка "закупив – вирішив". Фундаментальна проблема — недосконалість централізованих закупівель та непередбачуваність контрактів. Вони досі погано синхроновані з реальними потребами фронту й динамікою втрат засобів на передньому краї. Та головне – це хибне мислення, де держава часто вважає, що сам факт закупівлі "заліза" вже розвʼязує проблему. Але закуплена платформа без логістики, звʼязку, пунктів управління, майстерень – це не рішення, а лише коробка на складі.

3. Відсутність готових заводських рішень. На ринку не існує виробу, який прямо з заводу готовий поїхати в бій. Кожен комплекс, що надходить у підрозділ, обов'язково проходить етап "допилювання" та адаптації під конкретні РЕБ-умови й завдання. А це вимагає наявності в підрозділі власної майстерні, інженерного складу, запчастин і ресурсів — тобто залучення сотень додаткових людей.

4. Вузол зв'язку та критична залежність. Стабільний канал управління — головний виклик для масштабування НРК. Сьогодні ключовим game changer залишається Starlink, який забезпечує відносно надійне управління за невеликі гроші. Проте він не є панацеєю. На відміну від БпЛА, для наземного робота критичним є рельєф, щільна забудова та фізичні перешкоди, які переривають сигнал. До того ж, існує загроза критичної залежності від одного приватного постачальника, який у будь-який момент може змінити правила гри або заблокувати доступ.

5. Екстремальні умови. Суцільне бездоріжжя, глухий РЕБ, мінні поля та кіл-зони (де ворог полює за кожним рухомим об'єктом) створюють надскладні умови для роботи. Це прямо впливає на високий відсоток втрати платформ.

6. Економічна доцільність та пошук масового рішення. Більшість пропонованих систем не відповідають жорстким умовам фронту або мають завищену ціну та надто повільний цикл вдосконалення. Наразі галузь НРК шукає таке ж дешеве, масове й ремонтопридатне рішення, яким свого часу став FPV-дрон. Нам потрібна не дорога та красива "преміум-машина", а бюджетне робоче "залізо", яке має стандартизовані комплектуючі, легко ремонтується "на коліні" у майстерні й втрата якого не стане катастрофою для бюджету підрозділу.

Від локальних успіхів до системного масштабування

Ми в "Повернись живим" шукаємо проєкти, де кожна вкладена гривня дає максимальний результат. Свого часу так зароджувалося "дронове ППО": ми побачили потенціал у кількох підрозділах, підхопили ідею та масштабували рішення на рівні всієї держави. Так виріс проєкт "Дронопад", де коефіцієнт ефективності становить 1 до 22 — одна вкладена гривня повертається ворогу 22 гривнями прямих збитків.

Сьогодні ми так само віримо у систему НРК.

Ми не лише системно підтримуємо Школу "Варан", а й переходимо до наступного етапу: знаходимо підрозділи, які самостійно вибудували робочі системні рішення, і допомагаємо масштабувати їхній досвід на решту війська. Маленька технологічна армія не зможе довго протистати великій і ресурсомісткій, якщо не шукатиме асиметричних переваг. НРК — це саме таке рішення, яке безпосередньо зберігає життя та дає пряму операційну ефективність.

Замість висновків

Попри поодинокі гучні прецеденти — як-от штурми бліндажів чи взяття ворога в полон за допомогою роботів — до справжньої фантастики ще далеко. У найближчій перспективі наземні роботизовані комплекси матимуть найбільший вплив саме на допоміжні й логістичні функції, а не на повну заміну піхоти.

Зі спілкування з військовими виглядає, що наразі НРК покривають не більше 10% від реальної потреби фронту, ми розуміємо: це лише початок великого шляху. Попереду — величезний пласт роботи зі стандартизації, розширення підготовки та забезпечення війська робочим, масовим і надійним "залізом".

Олег Карпенко, заступник директора Фонду "Повернись живим"