Економічного дива під час війни не буває. Яценюк – про бюджет, допомогу союзників і фінансування армії
Арсеній Яценюк – рідкісний колекціонер найвищих державних посад. У 27 років він став міністром економіки Криму, в 30 – в.о. голови Нацбанку, потім – головою Верховної Ради, міністром економіки, міністром закордонних справ України та двічі прем'єром. Його "Народний фронт" переміг за партійними списками на парламентських виборах 2014 року. Із прем'єрського крісла Яценюк пішов у 41 – і відтоді залишається поза великою владою. Нині він очолює Київський безпековий форум.
Найважливіші рішення його політичної кар'єри досі є предметом суперечок. Чи могла Україна протистояти захопленню Криму? Чому після беззбройної втрати півострова влада зважилася на АТО? Чи стримували український опір західні союзники, які не давали зброї та сподівалися домовитися з Путіним?
Яценюк захищає свої тодішні рішення, але розмова раз у раз повертає до сьогодення. Залежність від союзників, брак грошей і вибір між популярністю та непопулярними рішеннями заради збереження держави – обставини, з якими він уже мав справу.
Як діяти нинішньому уряду і що стоїть за американськими спробами домовитися з Москвою – в інтерв'ю Арсенія Яценюка "Українській правді".
"Ми були голі, босі й без Збройних сил"
– Обама змусив віддати Крим без бою, – стверджує Дональд Трамп. У чому він зрештою неправий?
– Я не лише безпосередній учасник подій 2014-го року, моя політична кар'єра розпочалася в Криму. У 27 років я став міністром економіки АРК. Місцева комуністична газета "Кримська правда" написала про це: "У Крим відправили бандерівця". Під моїм керівництвом Міністерство економіки було єдиним в Раді міністрів АРК, яке перевело всю кореспонденцію й діловодство на українську мову.
У мене була дискусія з тодішнім колегою, міністром фінансів. Він завжди казав: "Ми кримчани". Я його переконував: передусім ми всі – українці. Але кримчани ніколи не називали себе росіянами і Крим не був повністю проросійським у суспільно-політичному вимірі. Так, там був російський анклав Севастополь, а в Збройні сили, правоохоронні органи й органи безпеки Росія інфільтрувала все, що можна було.
Тож у дискусії, чи здали Крим, моя позиція така: ми могли відправити туди усі боєздатні сили і втратити і Крим, і Україну, або втримати Україну і сподіватися на дипломатичне врегулювання.
На всю Україну було 5 тисяч боєздатних військовослужбовців, – це офіційні дані Міністерства оборони, які я отримав як прем'єр-міністр, тоді – із грифом "Таємно".
– Цього не вистачило б, щоб зупинити анексію?
– Путін уже тоді чітко заявляв, що російських військ там узагалі немає. А на медалі за окупацію Криму вони вказали дату 20 лютого. Така сама дата – у рішенні Верховної Ради України про початок російсько-української війни.
Коли я приїжджав у ЄС, нашим західним партнерам доводилося пояснювати: це не "зелені чоловічки" й не "народна самооборона", це Збройні сили Російської Федерації. Путін був готовий до повноцінної інтервенції, а ми були голі, босі, без Збройних сил.
Пригадайте: міністр оборони України за часів Януковича Лебедєв був російським агентом, громадянином Росії. Голова Служби безпеки – так само.
Фактично Росія інфільтрувала українські Збройні сили й органи безпеки. Ми опинилися перед неймовірно складним вибором: не було чим і не було ким захищати Крим.
– Що означає "5 тисяч боєздатних солдатів", готових захищати Україну? Армія ж була більшою?
– Звичайно, армія тоді налічувала понад 100 тисяч, але тільки 5 тисяч військовослужбовців були здатні виконувати бойові завдання. Спочатку ці дані надали мені, а згодом виконувач обов'язків міністра оборони оголосив їх із трибуни Верховної Ради.
– Але вже під час кримських подій люди почали масово йти до військкоматів?
– Якби не добровольці, волонтери й добробати, ми тоді втратили б країну, тому що Збройних сил як таких не було. Ми оголосили три хвилі так званої часткової мобілізації. Загалом за 2 роки було, здається, 5 чи 6 хвиль, призвали понад 200 тисяч військовослужбовців.
Але пригадуєте, що військових не було в що одягати? Не було форми, не було чим годувати. Коли я прийшов, на рахунку було 108 тисяч гривень на всю державу, а зарплата військовослужбовців-строковиків становила чи то 600, чи то 800 гривень. Потім ми підняли її до 2–3 тисяч, а тим, хто брав участь в АТО – до 6 тисяч. Росія про все це чудово знала.
– Але було багато складів боєприпасів, величезна кількість зброї.
– Не було кому стріляти.
Семеро з десяти військовослужбовців у Криму зрадили присягу. Історія про те, що військовим не давали вказівки стріляти – неправда. Олександр Турчинов офіційно дав такий дозвіл 28 лютого 2014 року.
– Це було до чи після знаменитого засідання РНБО, на якому ви вирішували, що робити в цій ситуації?
– Це 28 лютого. Я просто не пригадую, коли було засідання.
– Воно й було 28-го.
– 28 лютого він дає вказівку застосовувати зброю для захисту українських військових об'єктів. Вона була за його підписом і підписом тодішнього секретаря Ради національної безпеки і оборони, шановного покійного Андрія Парубія.
Якби не добровольці, волонтери, якби нам не вдалося втримати загальну ситуацію, Путін пішов би далі. Повномасштабна агресія почалася б не у 2022-му, а почалася й завершилася б у 2014 році.
"Вони щиро вірили, що зможуть домовитися з Путіним"
– Експрезидент США Обама та ексканцлер Німеччини Меркель, пояснюючи свої кроки в 2014 році, стверджують: в Україні була складна внутрішньополітична ситуація і багато проросійськи налаштованого населення, саме в цьому причина неготовності воювати за свою територію. Чи мав цей фактор справді вирішальне значення?
– Я не військова людина і оперую виключно фактами. Не було ким воювати.
– "Жоден танк не повинен виїхати з казарми", – закликала Юлія Тимошенко на засіданні РНБО 28 лютого. Чи були подібні прямі застереження з боку західних політиків?
– Можливо, президент Обама й канцлерка Меркель говоритимуть про проросійські настрої. Але треба відверто сказати: Білий дім, канцелярія та "Велика сімка" загалом не були готові діяти.
Я одразу після призначення полетів до Білого дому. На жодній зустрічі мені навіть не натякнули, що Україні даватимуть зброю. Зате на кожній доводилося по 150 разів чути: "Ми робитимемо все для дипломатичного врегулювання".
Що мені тоді вдалося? Я тоді виступав на засіданні Ради безпеки ООН, і ми отримали антиросійську резолюцію, підтриману сотнею країн. Документ визнавав анексію Криму незаконною. Вдалося хоча б розпочати процес запровадження санкцій.
Чи казали мені відкрито: "Ви не маєте права обороняти Крим"? Ні, так не казали. Тільки не дали жодного цента на те, щоб купити зброю й обороняти Крим.
У мене була неймовірно важка – це я максимально коректно формулюю – розмова із сьогоднішнім президентом Німеччини, тодішнім міністром закордонних справ паном Штайнмаєром.
Зустріч відбулася в аеропорту "Бориспіль", у неї є свідки. Не хочу вдаватися в подробиці, але позиція наших німецьких колег щодо Росії та анексії Криму була взагалі неприйнятною. У залі в Борисполі просто запала тиша.
Це було недалеко від сьогоднішньої ситуації із Зеленським. Але я опанував себе і ми все-таки вийшли на спільну пресконференцію.
– Якою була позиція Штайнмаєра?
– У Європі був природний страх перед Росією, який минув тільки в 2022 році. Знаєте чому? Прийшло усвідомлення, що тепер цей страх стосується їх особисто, кожної їхньої країни.
Коли Росія напала на Україну, наші західні союзники зрозуміли: всі ці розмови про економічне співробітництво, про те, що Росія стане нормальною, бо з нею можна нормально співпрацювати, що її запросили до G8, що з нею ведуть діалог – порожні. Так само, як аплодисменти в Бундестазі, коли Путін у перші роки свого президентства виступав там німецькою й розповідав, яким великим демократом буде.
Вони зрозуміли: Росія – озвірілий ведмідь, який, здається, хоче загризти їх. Якщо він загризе Україну, наступними будуть вони. Тільки ціну платимо ми. Чи є в цьому щось особливе для міжнародної політики? На жаль, ні.
"Якщо їм не давати по морді, світ буде захоплений диктаторами"
– Із Штайнмаєром ви перетиналися і як міністр закордонних справ на саміті 2008-го року в Бухаресті, коли Німеччина фактично заблокувала зближення України з НАТО?
– Так. Знаєте, яке в мене було враження? Він дивився на мене як на маленьке пиво. Це був загальний настрій більшості німецького політичного й бізнесового істеблішменту.
У Німеччині після Другої світової війни залишився комплекс перед Росією – радянська пропаганда зробила свою справу.
Згодом відбувся справжній розворот Меркель. Після 2014-го року вона їздила до Києва, як по свячену воду. Просто сказати, що Меркель погана – некоректно.
Інша річ, що рішення не давати зброю Білий дім ухвалював не сам. Обама телефонував Меркель, вони спілкувалися і, напевно, щиро вірили, що зможуть якось домовитися з Путіним. Якось повернуть Крим, домовляться щодо Мінських угод, повернуть схід України…
– Але не момент анексії Криму ще не йшлося про жодні мирні домовленості. Мінські угоди були вже у вересні 2014-го…
– Я передаю загальну картину, їхній майндсет.
Проблема сучасного політичного істеблішменту у світі загалом – брак вольових політичних лідерів. Тому Путін і Сі, режими Ірану й Північної Кореї хочуть грати музику у світі. Якщо їм не давати по морді, світ буде захоплений диктаторами. Вийшло так, що ми, Україна, фактично єдині боремося з ними всіма.
Росія не самотня й не самостійна: за нею стоїть Китай. Що вона робила б, якби Китай не давав товарів подвійного призначення? Звідки на "Шахедах" узялися реактивні двигуни? Ми не знаємо ступеню військово-технічного співробітництва між ними, але я переконаний, що воно є. Північна Корея утримується передусім коштом Китаю й постачає Росії все: від гарматного м'яса до балістики. Іран продає Китаю 90% своєї нафти.
Це нова сформована вісь зла. І тут, вибачте, тиць-пиздиць: наші американські союзники починають купувати в Росії дизель. Росія – ворог Америки, союзник усіх її ворогів – отримує геополітичну перемогу!
"Україна і тоді не була пріоритетом"
– Чому все-таки, не зважившись на збройний захист Криму, вже навесні влада зважилася на початок АТО?
– Тоді ми ще оголосили мобілізацію і збільшили фінансування армії до 5% ВВП. Солдат не було в що взути і вдгянути, що вже говорити про танки…
– У 2022 році також були проблеми з обмундируванням, засобами захисту і навіть їжею…
– У 2022 році українська армія була в сто разів підготовленішою, ніж у 2014-му. Я тут не применшую – у 100 разів. І у 2022 році російська армія перебувала за кілька десятків кілометрів від центру Києва. Це моя відповідь, зокрема, й щодо Криму.
– Гаразд, повернімося в 2014-ий. Що страшного вам сказав Штайнмаєр?
– Це була жорстка дискусія про Росію та посередницькі зусилля Швейцарії в діалозі з Росією. Якщо можна, тут зупинюся. До матів тільки не дійшло. А після того в залі "Борисполя" запала тиша.
– Тобто лідери Німеччини, США, інші європейські лідери і значна частина українського політикуму вважали, що в опорі немає сенсу. Але потім пролунали перші постріли, і ви лише формалізували ситуацію "на полях", оголосивши АТО?
– Коректніше сказати, що ситуація на місцях випереджала політичну. Я не хочу, щоб ми знецінювали людей.
У цій ситуації треба відверто сказати, якою була позиція Обами та всіх інших. Навіть запровадження санкцій проти Росії на той момент було безпрецедентним кроком. Пригадую розмови: "Будемо поетапно вводити, сподіваючись, що Росія піде на якісь поступки". Їм було надзвичайно важко рухатися. Вони дуже не хотіли ядерного протистояння з Росією.
Вже тоді я дуже боявся, щоб американці не відвернулися від України і це було моєю головною метою під час візиту до США. Україна і тоді не була пріоритетом, ним був Індо-Тихоокеанський регіон, тобто Китай.
– Але США тоді не надавали ні прямої фінансової допомоги, ні зброї, більше того – навіть не продавали зброю. З чим тоді були пов'язані ваші побоювання?
– Тоді ми отримали від США 3 мільярди доларів кредитних гарантій. Під них я пішов на ринок і взяв дешеві кредити.
Без США не проведеш жодної резолюції Радбезу, жодної резолюції Генасамблеї ООН. Не запровадиш санкцій, не отримаєш грошей ні у Світовому банку, ні в Міжнародному валютному фонді. Що можна було тоді зробити, те й зробили.
Хто тоді був справді міцно проукраїнським? Наступний президент Сполучених Штатів Джозеф Байден. Американський народ за його адміністрації дав Україні 130 мільярдів доларів, а не 350, як каже президент Трамп.
І "Томагавків", як каже Трамп, нам ніколи не давали. Також для протоколу: Україна ніколи не продавала американської зброї. Використовувала її для захисту свого суверенітету відповідно до Статуту ООН.
"Курс на економію Корецького – це адекватний крок"
– Ви прийняли владу в уряді, на рахунках якого було 108 тисяч гривень. Якими були ваші перші кроки в настільки патовій ситуації?
– Це ви так голосно сказали: "владу". Моя влада обмежувалася моїм кабінетом і будівлею Кабміну. Узагалі ж нічого не було: ні місцевих органів влади, ні армії, ні поліції – тоді ще міліції, ні спецслужб. Просто жах. І 108 тисяч гривень на єдиному казначейському рахунку, щоб ми собі ні в чому не відмовляли. А боргів – до біса…
– Де ви взяли перші гроші?
– У тумбочці (посміхається).
– Чому тоді в прем'єра Корецького не виходить взяти в тумбочці?
– За останні 4 роки нашому уряду в принципі треба поставити образи всіх західних союзників і молитися на них. Чому? Розповім про цифри 2014 року.
За газ платити нічим, загальна діра "Нафтогазу" – 10 мільярдів доларів. Зовнішні виплати, усе разом, що я мав виплатити в 2014 році, – 9,1 мільярда доларів. Знаєте, скільки грошей мені дають із барського плеча? 8,7 мільярда.
Ми з цим упоралися, але на другий рік я думаю: "Ні, хлопці, так уже не буде". Наступного року починаємо реструктуризацію. Уряд, яким я керував, разом із міністеркою фінансів Яресько зменшує боргове навантаження – проводимо реструктуризацію загалом приблизно на 7 мільярдів доларів: 3,6 мільярда – чисте списання, плюс відтермінування відсотків.
І я скручую росіянам фігуру з трьох пальців, запроваджую мораторій на виплату 3 мільярдів доларів. Пригадуєте хабар Януковичу від Путіна за непідписання Угоди про асоціацію? До сьогодні ми цих 3 мільярдів не віддали й ніколи не віддамо.
Далі отримуємо, здається, мільярдів 15. Починаємо балансувати бюджет. І – о диво – після всієї кампанії цькування, щоб прибрати мене з посади прем'єр-міністра, я йду, й українська економіка починає зростати. Державний бюджет повністю збалансований.
Це не було диво. Просто дисципліна, відповідальність і жорстка бюджетна політика.
– "Податок на посилки" – далеко не ноу-хау нинішньої влади, це було одне з перших рішень вашого уряду. Це справді в чомусь допомогло?
– Це було однією з умов МВФ. Питання не в сумі, а в мобілізації ресурсу. Умовно кажучи, щоб узяти мільярд, треба показати, що ти максимально залучив власні ресурси й зібрав 100 мільйонів. Бо вони кажуть: "Ти не використовуєш своїх ресурсів. З якого біса ми маємо давати гроші, якщо ти сам не робиш хоча б мінімум для наповнення бюджету?".
Якщо порівнювати цифри за мого прем'єрства й сьогодні, співвідношення приблизно 1 до 10. Те, що дали моєму уряду, і те, що отримали уряди в 2024–2025 роках.
Загалом за 4 роки повномасштабного вторгнення ми отримали під 400 мільярдів допомоги разом із військовою допомогою, а чистої фінансової – десь 200 мільярдів. Тому коректно скажу: цим урядам було трохи легше.
Першим моїм рішенням у перші дні прем'єрства була постанова про жорстку економію бюджетних коштів.
– Нинішній уряд також запровадив жорстку бюджетну економію і навіть заблокував будь-які транзакції місцевих влад і зупинив капітальне будівництво. Це правильний крок?
– Так, але це треба було робити 25 лютого 2022 року. Для мене картинка Покровська, коли москалі вже під містом, а там латають асфальт і садять клумби – відображення безвідповідальності, розтрат, тупості. Навіть не знаю, як це назвати.
У цьому випадку я діяв би дуже жорстко, але в результаті всі були б здорові. Не розумію, як можна робити популістські програми: тисячу туди роздавати, кешбеки сюди. Мені це в голову не вкладається! І не тільки мені – цього не поясниш тим, хто дає гроші зі свого бюджету – нашим західним союзникам.
Капітальне будівництво треба було зупиняти в 2022 році, залишивши лише те, що стосується військових цілей. Крапка.
25 лютого була б постанова про жорстку бюджетну економію, а 26-го – Рада регіонів. Викликав би місцеву владу, і ми б говорили так: "Дорогі друзі, на період війни треба запровадити особливі умови використання коштів місцевих бюджетів. Усе, що стосується Збройних сил, проходить. А закупівлі для того, щоб вас любили в містах, бо ви думаєте про рейтинг і вибори – убік. Виборів не буде, якщо не збережемо державу. З рейтингами потім розберемося".
Тут є конфлікт між "хочу, щоб мене любили виборці, бо хочу виграти вибори" та "хочу виграти війну". Виборці можуть мене ненавидіти, але потім оцінять. Я ближчий до другої політики.
Корецький – на електричному стільці. Парадокс у тому, що струм по ньому буде йти навіть без електрики. Увійти в історію цей прем'єр може лише в один спосіб – як людина, яка в найскладніші часи ухвалювала найскладніші рішення. Інші опції – ганебні.
Грошей на наступний рік немає. Із кожної тисячі гривень, яку витрачають із державного бюджету на будь-що – зарплати, пенсії, соціалку, – 600 гривень становлять наші доходи, а 400 – чужі гроші.
Чужі гроші – те, що дали у вигляді кредитів і грантів. Бачили, яким уже став державний борг? Це вже наступні покоління вирішуватимуть. Я, навпаки, працював над його зменшенням: коли пішов, було 67 мільярдів, зараз добігли до 200. Бог із ним, головне зараз – виграти війну.
Тому я, звичайно, підтримую курс на економію Корецького, це адекватний крок. Головне, що не було пізно пити "Боржомі".
"Росія ніколи не вела з нами переговорів"
– Якби 24-го лютого 2022-го при владі були ви, Турчинов, Порошенко, як би діяли?
– Усім відомо про мої специфічні стосунки з Порошенком, але якщо ви питаєте, чи втік би він, то ні. Порошенко би не втік. Наша команда ж не втекла в 2014 році.
– У 2014-му війна не була повномасштабною.
– Не скажіть. У 2014-му зникло 20% економіки. Росія контролює все: від медійного простору до левової частки фінансів. Влади немає. Януковича хочуть повернути. Забули про вертольоти, які летіли з Чернігова, коли всі казали, що повертають Януковича? Сім вертольотів, потім розвернулися. Бог знає, що могло бути. Але ми не втекли.
– Підемо далі: а мир ви підписали б навесні 2022-го?
– Не можу розписуватися за інших, але ні. Це був би не мир, а капітуляція. Більше того, можливо, ми б і не поїхали на ті переговори. Із росіянами навіть контактувати не можна. Путін же досі використовує історію про ті переговори.
А от що я точно зробив би – наполягав би на запровадженні воєнного стану із грудня 2021 року, і мені було б байдуже, що відбувалося б із рейтингами. Я їхав би до Вашингтона і просив зброю.
Але це знову умовності. Ми вже не повернемо ні того, що було 4 роки тому, ні того, що було 12 років тому. Можемо тільки зробити висновки, щоб не повторювати вчорашніх помилок сьогодні й завтра.
– Чи були вікна можливостей для мирних домовленостей, на вашу думку?
– Були періоди, коли теоретично можна було спробувати. Не публічно і не у форматі, що "ми дотиснули росіян". Путін в житті улесливий, хитрий, усміхнеться, знає, де і що сказати. Але треба дивитися на дії.
Друга чеченська війна, вибухи житлових будинків, підводний човен "Курськ", Грузія, убивства політичних опонентів – це його modus operandi. Він у жодному разі не може піти на мирні переговори з позиції слабкого. І ресурсів у нього достатньо. Говоритиме що завгодно, але дотискатиме.
Це класичний убивця, серійний убивця, хоча і виглядає як кадебіст часів застою. Він – дзеркало свого суспільства і його неоімперських, абсолютно хворобливих уявлень про "велику Росію". Більшість росіян – класичні неонацисти, які хочуть захопити Україну й знищити нас.
– Ви кажете, що вікна можливостей для переговорів були, але ж Україна веде їх з березня 2022-го…
– Росія ніколи не вела з нами переговорів. Ніколи. Це все брехня, спецоперація КДБ, спрямована лише на Вашингтон і Білий дім. Робота над тим, як стримати нову американську адміністрацію від підтримки України, від запровадження реальних жорстких санкцій. І як нацькувати її на європейців. Він майже досяг результату в Анкориджі. Майже. А потім щось пішло не так.
Після того я літав до Вашингтона, зустрічався з близькою до Трампа людиною. Вона сказала: "Знаю деталі Анкориджа. Добре, що це не відбулося". Дуже коректно сказала.
Повертаючись до США та Росії: думаю, є прихована велика домовленість, точніше бажання угоди про повернення Росії на європейський газовий ринок. І якесь оточення чинної американської адміністрації матиме в цьому свою частку.
– Головним у тих домовленостях був вихід України з Донбасу?
– Думаю, там були комплексні домовленості, які стосувалися нафти, газу, обмеження армії, ніякого НАТО. Я навіть не вірю в те, що Путін погодився б на членство України в ЄС. Він заради зриву угоди про асоціацію разом із Януковичем розстрілював людей на Майдані, а тут ні з того ні з сього готовий до членства України в Євросоюзі?
Усе це було чистою спецоперацією Путіна, і вона досі триває.
Мене шокувало в нинішній російсько-американській дизельній угоді не лише те, що Трамп робить з України опудало для MAGA.
Сполучені Штати зняли санкції з повним порушенням процедури, передбаченої американським законом. Я не американський юрист, але читати вмію. Щоб зняти ці санкції, президент мав проконсультуватися, здається, із чотирма сенатськими комітетами, за 45 днів зробити повідомлення, а за 90 днів санкції знімають. Такої процедури не дотрималися.
Росія отримала великий геополітичний виграш і почала повернення на європейський енергетичний ринок. А це їхній преміальний ринок із найвищими цінами. Тисяча кубометрів газу перевалила за тисячу доларів.
"Той, хто обіцяє економічне диво – нахабний брехун"
– Чи існує чарівна пігулка для поліпшення економічної ситуації в Україні? Яких кроків, на вашу думку, досі не вжито?
– Зараз від уряду мало що залежить. Його функція – максимально отримати кошти західних донорів, обміняти американські долари й європейські євро на гривні та виконувати державний бюджет. Уряд не може стрибнути вище себе. Ми втратили 4,5 роки жорсткої бюджетної економії, дисципліни і не популістської бюджетної політики. Якби все це було, то ми б змогли наскирдувати грошей і не переживати настільки болісно нинішній момент.
Цього не зробили. Зараз усе фактично залежить від західних союзників, насамперед ЄС: чи вдасться Зеленському отримати фінансування на поточний і наступний роки. Якщо вдасться, це ще один сигнал Путіну, що Європа не відвернулася.
Нам треба було дотиснути стовідсотково зафіксоване фінансування на 3 роки, розуміючи, що уряди зміняться. Якби так було, у 2027 році ми не мали б діри 40 мільярдів доларів.
Тому найголовніше зараз – забезпечити фінансування. Друге – жорстку бюджетну дисципліну. Третє – реальну, а не показову боротьбу з корупцією.
Четверте – зважену політику Центрального банку щодо кредитування. Економіці треба дати ресурс, щоб вона хоч якось жила. Якщо подивитися на її стан, усе в мінусі. Єдина галузь, яка була в плюсі – ритейл, роздрібна торгівля. Усього на 9%. І вона піде в мінус. Звідки був плюс? Були гроші іноземців, їх віддають на соціалку, зарплати, люди йдуть і щось купують. А якщо немає за що купувати? Магазин є – прийшли, подивилися на товари, далі що?
Ключове завдання – енергетика, але його не вирішиш без Patriot. Що не розповідай про укриття. Якщо росіяни виготовляють від 70 до 120 балістичних ракет на місяць – у цьому вся відповідь. Ще не рахую реактивних "Шахедів", які вони фактично перетворили на високоточну зброю.
Потрібна диверсифікація енергетики, людей треба забезпечити: від модульних установок до дизель-генераторів. Тут уже маємо певний досвід. А утримання Збройних сил – узагалі номер один. Армії треба платити великі гроші, тому що війна коштує дуже дорого.
Чарівної пігулки для пожвавлення економіки країни, що воює, бути не може. Може бути лише життя в кредит і мобілізація усіх ресурсів на війну.
Ті, хто розповідають про економічне диво – брехуни, нахабні брехуни. Економічне диво в сучасних умовах – узагалі вижити в цій війні.
Тетяна Даниленко, УП