Призначення президентом НТКУ Тараса Стецьківа ніяк не суперечить Конституції України

Среда, 2 марта 2005, 14:17
Ця стаття є відповіддю на статтю Миколи Княжицького "Призначення президентом НТКУ Тараса Стецьківа відбулося всупереч Конституції".

Княжицький є видатним телевізійником, але не юристом: його стаття юридично безграмотна, висновки безапеляційні та нічим не підтверджені, не базуються на нормах закону, а інколи просто неправдиві.

У своїй статті він звинуватив президента України у порушенні Конституції, європейської конвенції та законів України. Княжицький не обмежився критикою юридичної сторони призначення, а вирішив ще поставити під сумнів етичність та моральність кадрової політики, роблячи аналогії з політикою старої влади. Спробую подати альтернативну до цих тез думку, про те що призначення Тараса Стецьківа президентом НТКУ було цілком законним і слушним.

Спочатку про основне – про Конституцію. Теза Княжицького винесена у заголовок – "призначення відбулося всупереч Конституції". Позиція Княжицького базується на наступному: якщо в Конституції не передбачено, значить це вже порушення.

Повноваження президента України закріплені у статті 106 Конституції України. Дійсно, там не сказано нічого про НТКУ, але це не значить, що все, що не передбачено у Конституції, є неконституційним. Якби Конституція містила вичерпний перелік повноважень президента, то про це мало бути прямо написано у тексті статті 106. У всіх інших випадках, згідно правил юридичної техніки, вважається, що перелік не вичерпний.

Більше того, Конституція взагалі не регламентує порядок призначення керівників державних підприємств. Це не той рівень. У Конституції ж не прописана компетенція Верховної Ради затверджувати головного редактора газети "Голос України". Чи це теж порушення Конституції? Чи, може, треба негайно звільнити Віктора Скопенка, за те, що в Конституції не передбачено повноваження президента України призначати ректора Київського Національного університету?

Тепер поговоримо про закони. Княжицький пише, що призначення суперечить законам, правда не пише яким. Це не правда, бо в законі нічого про призначення немає. Дійсно, стаття 13 закону про телебачення і радіомовлення передбачає, що НТКУ засновується спільно президентом і Верховною Радою України, однак в законах немає нічого про кадрові рішення.

За часів Кучми НТКУ була заснована без участі Верховної Ради, всупереч закону, в цьому Княжицький правий. Однак його висновок, що через це сьогодні можна просто не виконувати статут і призначати керівника НТКУ у спосіб, який цьому статуту не відповідає (через фонд Держмайна чи Дердкомтелерадіо), є неправильним. Статут є чинним, і його треба виконувати - неконституційний чи незаконний документ втрачає силу з моменту його офіційного визнання недійсним (конституційним судом чи судом).

До цього моменту ми можемо говорити лише про сумніви щодо законності статуту, але ми не можемо просто взяти і не виконувати його – от це якраз буде незаконно. Є чітка послідовність дій, якої потрібно дотримуватися. Інакше буде хаос.

Погоджуюся з Княжицьким, що призначення керівника НТКУ одноособово президентом в цілому є неправильним, однак на сьогодні воно є точно законним і, як на мене, виправданим. Будемо сподіватися, що нове керівництво проведе реорганізацію НТКУ, яка відповідатиме стандартам суспільного мовлення, ключовим елементом якого є обмеження впливу влади на державне телебачення.

Однак змінити схему призначення не настільки просто, як це пише Княжицький, це не питання маленьких змін до закону, а тривалий процес, який включає проведення (юридичної) реорганізації та внесення змін до (затвердження нового) статуту НТКУ.

Отож, у президента Ющенка було достатньо юридичних підстав для того, щоб призначити Тараса Стецьківа на посаду, бо це не суперечить ні Конституції, ні законам. Затягувати з призначенням було недоречно, а юридичні проблеми із засновництвом потрібно вирішувати зараз.

Всі розуміють, що Стецьків прийшов на телеканал тимчасово і якраз для проведення реорганізації – така ситуація є нормальною: політики, які прийшли до влади, взяли на себе обов'язки реформувати державне телебачення. Цілком виправдано, коли політик тимчасово керуватиме телеканалом для виконання програми реформ.

Чи намагався Княжицький дослідити глибоко і всерйоз юридичні питання? Отримати чиїсь юридичні коментарі? Сумнівно.

Він пише, про невідповідність призначення європейським стандартам і наводить для прикладу, що "залежність керівника НТКУ від президента країни ... суперечить Конвенції про транскордонне мовлення". Але насправді конвенція, яку він мав на увазі, не містить жодної згадки про які-небудь європейські правила щодо керівників державних чи, бодай, суспільних мовників та про їхню політичну незалежність! Це по-перше.

А по-друге, навіть у назві документу Княжицький допустив типову непрофесійну помилку, бо документ називається Конвенція про транскордонне телебачення. Таким чином, я приходу до висновку, що аналіз Княжицького є непрофесійним як з юридичної точки зору, так і з журналістської, оскільки одним із стандартів журналістики є ретельна перевірка інформації та джерел.

Далі про моральне та етичне. Микола Княжицький пише у своїй статті, що нова влада веде себе неправильно, вона продовжує грати за старими правилами, які характеризуються корупцією і телефонним правом, політизацією ЗМІ та інформаційними війнами.

Розмовами про мораль та етику Княжицький сам відкрив цю тему для дискусії, через що буде доречно нагадати читачам "УП", ким є ця людина, що вона робила, щоб вони самі зробили висновок, чи має вона моральні підстави давати поради.

Про Миколу Княжицького у журналістському середовищі говорять, як правило, так: "Він зробив собі хороше ім'я, щоб потім дорого продатися". Княжицький був хорошим телевізійником. У 2000 році Миколу Княжицького, молодого і талановитого журналіста і керівника телеканалу СТБ, за ініціативою опозиції обрали членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Однак, у Національній раді Микола дуже швидко змінився. Княжицький правду пише у статті, що у Національній раді панувала корупція і телефонне право. Він дуже добре увійшов у цю систему.

Напевно, найбагатшою людиною, яка будувала телевізійну імперію в той час (2000 – 2002 роки) був зять президента Пінчук. Саме за рахунок вище перерахованих принципів та відданих людей збільшувалося покриття Нового, СТБ та ICTV. Княжицький працював на Пінчука навіть не ховаючись – він почав працювати на одному з його телеканалів – на ICTV.

Отож, щодо етичності та власне й законності. Державним службовцям прямо заборонено суміщати роботу на державній службі з іншою оплачуваною роботою. Тим не менше, Княжицький займався новинами на ICTV, а також готував і вів в ефірі власну програму "Свобода слова" та спецвипуски "Факти докладно" (відомі "три К": Кисельов, Княжицький, Куліков) на цьому ж каналі. Ці програми славилися лише тим, що шельмували опозицію та відбілювали Кучму у касетному скандалі.

Щодо свого сумісництва сам Княжицький пояснював, що це в рамках закону, бо закон дозволяє державним службовцям займатися творчою роботою. Не будемо намагатися з'ясувати, чи не займався він цією творчою роботою в робочий час, що є незаконним.

Акцентуємо увагу лише на етичній стороні: працюючи на телеканал і одночасно займаючись розподілом телевізійних ліцензій, Микола Княжицький грубо порушував європейські стандарти у галузі телерадіомовлення, за які він так тепер турбується у своїй статті.

Ось, наприклад, цитата з рекомендації Ради Європи "Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення": "слід визначити конкретні правові норми, що стосуються заборони сумісництва, з метою уникнути того: щоб члени регулювальних органів виконували якісь функції або мали частку в підприємствах або інших організаціях сектора ЗМІ чи суміжних секторах, що може призвести до зіткнення інтересів на підставі їх членства в регулювальному органі."

А ось іще, наприклад, цитата Юлії Тимошенко з інтерв'ю "Українській правді" у грудні 2001 року: "Після того, як купили честь і совість Княжицького, йому здається, що на все у цьому світі є грошовий еквівалент. А ще, судячи за названою ним сумою (мова йшла про озвучену Княжицьким інформацію, що телеканалу НТВ заплатили мільйон доларів за підтримку Тимошенко – авт.), йому спати не дає думка, що комусь за честь і совість платять більше, ніж йому."

Звичайно, в обмальованому портреті, багато суб'єктивних мазків. Тому - трохи підсумкової об'єктивної оцінки. Її дали Княжицькому народні депутати 7 грудня 2002 року. Після того, як парламент негативно оцінив роботу Національної ради, було прийнято рішення про звільнення (проведення ротації) двох членів Нацради з числа парламентської четвірки.

Переможців визначали рейтинговим голосуванням і саме Микола Княжицький тоді очолив "рейтинг популярності" – за його звільнення було віддано найбільше голосів.

Цікавий нюанс, того ж вечора Княжицький скликав прес-конференцію, на якій заявив, що його звільнення суперечить Конституції України! Судився. Програв.

Підсумовуючи все сказане - Микола Княжицький не є авторитетною людиною, щоб давати юридичні оцінки зі сфери Конституційного права та інформаційного законодавства, так само як він не є моральною і етичною людиною, щоб давати оцінки ще й у цій сфері.

Що ж стосується призначення Тараса Стецьківа на посаду президента Національної телекомпанії України, то таке призначення не суперечить ні Конституції України, ні законам, ні моралі.

Тарас Бескидник, магістр права

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде