Час повертатися з війни

Пятница, 6 мая 2005, 15:53
Четвертого травня Кабінет міністрів оприлюднив план святкових заходів на честь Дня Перемоги. Вперше в незалежній Україні уряд зробив спробу відійти від неорадянських стандартів відзначення цієї дати і перевести свято у, так би мовити, загальнолюдське річище.

Відповідь не забарилася. Керівник ради організацій ветеранів Іван Герасимов негайно зустрівся з головою Верховної Ради Володимиром Литвином і висловив йому рішучий протест проти урядового наміру змінити стандарти святкувань і вимогу відновити ці стандарти.

Цю вимогу негайно підтримала президія ЦК Компартії України, додавши, що категорично не сприймає "кроки нинішньої влади до реабілітації зрадників українського народу (тобто ОУН-УПА), яка означала б по суті реабілітацію фашизму".

Ба більше: КПУ закликала до загального походу на Київ "усіх чесних людей" та представників партій, "які стоять на позиціях захисту історичної правди про цю війну", щоб зірвати плани влади досягнути 9 травня історичного примирення українців, котрі воювали у Другу світову війну під різними прапорами.

Неважко зрозуміти позицію КПУ, яка контролює згадану раду ветеранів і членом депутатської фракції якої є генерал Герасимов. Справді: донедавна 9 травня було де-факто приватизованим Компартією, керівництво котрої обов'язково крокувало у лавах ветеранів під червоними прапорами і портретами Сталіна.

А всі телеканали неодмінно показували товариша Петра Симоненка поряд із обвішаними орденами колишніми червоноармійцями. Схоже, президент Кучма та його команда свідомо віддали це національне свято на відкуп окремій партії – "офіційній опозиції його величності", аби та хоч якось підтримувала свій рейтинг.

Але якби вся справа зводилася до істерики партії політичних невдах, що 15 років тому були "правлячою і спрямовуючою" силою, ще недавно мали за собою п'яту частину виборців, а зараз ледь-ледь набирають у "групу підтримки" 5-6% електорату, то на неї можна було б не зважати. Але йдеться про об'єктивно значно серйознішу річ.

Справа в тому, що з певних причин переважна більшість українського суспільства досі вірить у сталінський міф про "Велику Вітчизняну війну", про "всесвітньо-історичну місію радянського солдата", про "визволення Європи Червоною армією". Іншими словами, бачення Другої світової війни більшістю українських громадян збігається з комуністичним її міфом.

Чому так сталося? Чому ці люди досі вірять в абсурдні речі і нерідко сприймають як істину цілковиту брехню? Чому вони не зважають не тільки на дослідження вітчизняних учених, а і на публікації знаних російських дослідників, які не залишили каменя на камені від цих міфів?

Це окреме, дуже складне питання, але головне – що апологети сталінської міфології, як правило, просто не знають нічого про Другу світову війну, окрім вигадок комуністичних ідеологів. Це перше. І друге – правда про війну надто страшна, і нормальна людська свідомість воліє її не знати, відкинути геть, затаврувати як брехню.

На додачу воєнна міфологія постійно підживлюється тими російськими ЗМІ, які сповідують неосталіністське бачення війни Кремлем. А таких ЗМІ у Росії, на жаль, більшість.

Усе це вкупі дає змогу використати міф про "Велику Вітчизняну війну" як вагоме знаряддя у боротьбі за владу чи хоча б засіб для повернення у число провідних політичних сил. Власне, у сучасній ситуації цей міф – чи не єдина основа легітимації теперішніх "червоних", а також єдина підстава для реінкарнації кремлівської імперії.

А на додачу – найліпша можливість спробувати забрати від "помаранчевих" значну частину їхнього електорату, який дуже поступово дивиться вперед, але просто не знає, що насправді відбувалося 60 з гаком років тому.

Що ж має на меті КПУ? На які практичні результати своїх дій вона сподівається, закликаючи найширші маси людей "своєю особистою участю в урочистих колонах справжніх переможців зірвати зловісні плани можновладців, представлених націоналістами і соціалістами" та попереджаючи "про свою готовність до найбільш радикальних заходів, відповідальність за спровокування яких повністю ляже на нинішніх владних покровителів фашистських прихвоснів"?

Перше, що легко тут побачити, – що йдеться про відверте намагання перетворити марш ветеранів на комуністичний парад сил, де зацілілі справжні ветерани війни розчиняться у масі як повоєнних номенклатурних відставних політпрацівників і чекістів, так і в масі прихильників КПУ, а на додачу тих людей, котрі досі живуть міфом про "Велику Вітчизняну".

І все це – з прямою телетрансляцією, і все це – зі спонсоруванням з державного бюджету, і все це – за рахунок тієї частини ветеранів Червоної армії (за моїми підрахунками, не менше половини загальної кількості), котрі дотримуються інших поглядів на війну і не хочуть мати з комуністами нічого спільного.

Аморально? Як на мене, так. Але не варто закидати лідерам КПУ аморальність їхніх дій, коли ветерани війни перетворюються на "гарматне м'ясо" політичних ігор. Зрештою, комуністичні вожді з вересня 1939 по вересень 1945 використовували фронтовиків саме так. Зрештою, моральне все, що слугує перемозі комунізму (Ленін).

Тому під оглядом компартійних інтересів нічого дивного немає у спробі тим чи іншим способом зірвати відзначення 9 травня чи бодай спаскудити його, спричинити в країні політичну кризу чи хоча б набрати додаткові бали напередодні парламентських виборів.

Проте питання у тому, як далеко можуть зайти лідери КПУ і ті політичні сили, які їх підтримають (цілком імовірно, що це будуть ПСПУ, СДПУ(о), Партія регіонів тощо), які засоби вони будуть готові використати у роздмухуванні суспільного протистояння 9 травня, у спробі перетворити День Перемоги на день боротьби з "помаранчевою" владою?

Отож, варіант перший. Влада застосовує "відповідні засоби", щоб вилучити комуністів з лав параду і не допустити його перетворення на антиурядову акцію. Сутички, насильство, депутати-комуністи і примкнулі до них опозиціонери крокують у перших лавах, користуючись депутатською недоторканністю, щедро роздають інтерв'ю зарубіжним (передусім російським) телеканалам про "фашистські методи" уряду Ющенка-Тимошенко.

Потім тривають парламентські скандали і розбірки аж до виборів. Нормальна законодавча діяльність фактично зірвана, рівень ідеологічного і міжрегіонального протистояння в країні різко зростає.

Варіант другий. Зіткнення "раптом" набувають масового характеру. Можливо, звідкілясь з'являються вдягнені у відповідні однострої бойовики УНА Коваленка, ОУН Козака чи відомого своїми провокаціями під час акції "Україна без Кучми" "Тризуба". Із вигуками "За Ющенка!" "За Україну!" ця публіка атакує "червоних" ветеранів.

Відтак ситуація в Києві штучно дестабілізується. Цю дестабілізацію підігрівають привезені з провінції прихильники Партії регіонів, СДПУ(о), ПСПУ. Результатом може стати не тільки глибока політична криза (аж до відставки уряду) і набирання балів перед парламентськими виборами (достроковими?), а зрив конкурсу Євробачення у Києві, що, знов-таки, не додасть популярності владі.

Варіант третій. Можливо, він виглядає дещо фантастичним, але варто звернути увагу навіть на абстрактні можливості, бо ж за певних обставин вони здатні перетворитися на цілком конкретні. Йдеться про спробу силового перевороту під приводом "захисту від неофашистського реваншу".

Враховуючи неорадянські настрої значної частини офіцерства ЗСУ, СБУ та МВС, таке гасло могло б зрушити цю публіку з місця. А на додачу значна кількість західних лідерів на чолі з Бушем буде у цей час блокована в Москві на святкуванні Дня Перемоги.

Відтак російське керівництво матиме змогу оперативно представити їм свою версію подій у Києві й обґрунтувати необхідність послати "миротворчі" формування для "порятунку ветеранів" і "приборкання неофашистських сил". Досить щоб пролилася кров "співвітчизників"-ветеранів чи просто пролунало повідомлення про це...

Ну, а якщо влада відступить? Може, це краще, ніж іти на ризик масових безладів 9 травня? Тим більше, що перший крок уже зроблений: Володимир Литвин запевнив Івана Герасимова, що все має бути так, як хочуть ветерани (при цьому чомусь зневаживши думку ветеранів-некомуністів).

Але ж капітуляція "помаранчевих" перед "червоними" наочно продемонструє, що уряд Ющенка-Тимошенко нездатен контролювати внутрішню ситуацію в Україні. А це відкриє шлюз новій хвилі наступу на владу і на демократичні політичні зміни. Не кажучи про те, що депутати-комуністи все одно (і хіба тільки вони?) знову продефілюють у ветеранських колонах, перетворюючи народне свято (організоване за гроші платників податків) на суто партійне.

Іншими словами, банально вкрадуть гроші десятків мільйонів тих, хто ніколи не проголосує за КПУ.

У цій справді складній ситуації варто взяти до уваги ще одну інформацію, також оприлюднену 4 травня. Як повідомив президент Міжнародного фонду "Демократія" Олександр Яковлєв, команда котрого вже 15 років працює з секретними архівами сталінської доби, 954 тисячі радянських військовослужбовців під час війни були розстріляні своїми ж, "червоними".

Це десять загальновійськових армій. При цьому військові трибунали винесли 167 тисяч смертних вироків (це дві загальновійськові армії). Шляхом нескладної арифметики маємо 954-167=787 тисяч. Стільки було розстріляно без будь-якого, навіть позірного, суду і слідства. Ким розстріляно?

"Я приїхав на фронт, а там комісар батальйону інструктує: коли ви говорите "в атаку!", а вони не встають – стрільни сам у першого-ліпшого, застрель – і тут же піднімуться", - розповів Яковлєв, котрий пройшов війну піхотним офіцером. Особисто розстрілювали всі, хто "воював по-сталінськи" – від маршала Жукова до миршавого лейтенанта-смершівця.

При цьому комісари, політруки, особісти, більша частина командирів – усіх тих, хто стріляв у своїх, були комуністами. Інші – комсомольцями, а комсомол, як відомо, це "бойовий загін партії", так що тут теж діяла більшовицька рука.

А тепер візьмемо дані про втрати Червоної армії у боях з УПА (такі бої в основному вели сили НКВД, НКҐБ, МҐБ і МВД, з карателями рахунок особливий, ми ведемо мову про справжніх фронтовиків), і побачимо у підсумку, що комуністи перестріляли у сто разів більше фронтовиків-червоноармійців, аніж ОУНівці. При цьому – виконуючи партійні директиви.

Що ж, усе логічно. Включно із тим, що тепер ідейні нащадки партії більшовиків, не покаявшись перед фронтовиками за злочини своєї партії, намагаються кинути ветеранів війни 9 травня у вир небезпечного суспільного протистояння.

Ясна річ, одні комуністи розстрілювали своїх (у загороджувальних загонах служило загалом півмільйона "вірних бійців партії"), інші самі йшли на німецькі кулемети, треті намагалися воювати так, щоб і ворогу поразку завдати, і самим живими лишитися. А на додачу – ще й думати.

Скажімо, замполіт винищувального полку Дмитро Панов, осмислюючи по війні її перебіг, писав: "Війна з нашого боку велася варварськими стосовно своїх же людей засобами. Ми шалено бомбардували село, в яке заповзли німецькі танки, руйнуючи хати, вбиваючи людей і худобу. Наше командування кидало в бій цілком непідготовлених хлопчаків-курсантів, безтолково втративши уже сотні дивізій... Ці сімдесят років історичного збою, коли Росія йшла манівцями, ми перебували в руках справжніх бандитів і кримінальників, що жили за власними законами".

А от генерал Іван Герасимов, котрий пройшов тяжкий фронтовий шлях танкіста, у своїх спогадах про 1941 рік на Південно-Західному напрямку збивається на відверту номенклатурну брехню:

"Фашисти давили нас з усіх сторін: з неба, в лоб, з флангів. Ворог мав подвійну і навіть потрійну перевагу практично у всіх родах військ. А ми? Навіть те, що мали в 1941 році, не встигли розгорнути як слід. До того ж наші танки Т-26, БТ, та і більш масивні Т-28 и Т-35, які непогано показали себе в Іспанії і на Хасані, не витримували конкуренції з німецькими – горіли, як сірникові коробки. КВ і Т-34, які з'явилися пізніше, були незрівнянно краще, однак на початку їх було дуже мало – по одному на батальйон".

Доведеться звернутися до цифр. Насправді станом на 21 червня 1941 року у складі німецької групи армій "Південь" було 799 танків (тільки 200 з них були середніми, тобто кращими за БТ і на рівні Т-28) та 800 літаків. Якщо брати з румунськими та угорськими військами, то буде приблизно по тисячі танків і літаків.

Групі армії "Південь" протистояли війська Київського особливого військового округу і Одеського військового округу. Вони мали разом 8069 танків, крім того, у них у тилу розгорталися дві армії резерву, де був ще 1071 танк. На цьому напрямі було 4696 літаків. У Київському окрузі були зосереджені понад 1000 Т-34 та КВ, які, за Герасимовим, "з‘явилися пізніше". Така ціна слову номенклатурного глави ветеранів...

Що ж ми маємо в підсумку? Спробу масштабної провокації з боку КПУ, якій би краще мовчати у ці дні, враховуючи не тільки злочинні методи організації бойових дій більшовицькою номенклатурою, але і безпосередню участь сталінського керівництва у розпалюванні Другої світової війни.

Маємо претензії до влади з боку керівників ради ветеранів, які, попри колишні заслуги, свідомо підживлюють брехливий сталінський міф про війну. Маємо, нарешті, відверту безпорадність владних структур, які виглядають заскоченими зненацька демаршем комуністів та ветеранів.

А ще – маємо колосальну суспільну потребу поставити, нарешті, крапку на тоталітарній міфології "Великої Вітчизняної війни", віддавши належну шану всім уродженцям України, в чиїй би армії вони не воювали з нацистами – у Війську Польському (з вересня 1939 року, до речі), в УПА, в УНРА (про яку взагалі мало хто знає), у Червоній армії, у макі чи у словацькій партизанці.

Крім того, давно настав час особливо відзначити тих, хто у роки війни воював за вільну Україну, а не за чиїсь чужі державні інтереси (а такі були не тільки в УПА, чимало офіцерів Червоної армії свідомо воювали за зовсім іншу, кращу Україну, ніж була до цього).

Нарешті, вимога ствердження "україноцентричного погляду" на війну, про що писала у відкритому листі до керівників держави група знаних істориків, є одночасно фактичною вимогою підведення міцного світоглядного "підмурівку" під сучасну Українську державу – бо ж не може ефективно розвиватися країна, громадяни якої дивляться на власну історію під оглядом виключно чиїхось чужих інтересів, навіть не має значення, чиїх конкретно.

І чи не варто назвати речі своїми іменами, не ставлячи тих, хто стріляв по своїх, виконуючи накази "кремлівського горця", на одну дошку з ветеранами Перемоги?

P.S. Зустріч Миколи Томенка з керівництвом "червоних" ветеранів, зміна графіку святкувань і повідомлення, що Віктор Ющенко таки поїде у Москву на парад 9 травня, спонукають до висновку, що уряд таки пішов на істотні поступки, змінивши свої наміри щодо акції примирення всіх ветеранів. Хоча невідомо, чи зупинять свої акції комуністи. Але, навіть у разі чергового "гасіння" проблеми, вогонь конфлікту все ж таки продовжуватиме тліти, допоки панує сталінський міф війни. А взагалі-то, панове, світ уже повернувся додому з тієї війни. Тільки у нас 9 травня вона може дати криваві і небезпечні рецидиви.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"




powered by lun.ua
Главное на Украинской правде